Pedagogika_Lozova_Trotsko
.pdf
/ предмет педагогіки |
1 І |
|
|
4) у процесі виховання нейтралізуються негативні умови (шко- |
|
ли ДРУ3'В> ^ім'ї тошо), шо впливають на розвиток особистості. |
|
Отже, становленню особистості сприяє виховна система — комплекс, який включає в себе: виховні цілі; людей, шо їх реалізують у процесі цілеспрямованої діяльності; стосунки, шо виникають між її учасниками; освоєне середовище і управлінську діяльність, яка забезпечує життєздатність. Виховна система забезпечує розвиток особистості1.
Щоб забезпечити успішне здійснення різних напрямів виховання, необхідне глибоке знання вікових і індивідуальних особливостей розвитку дитини в різних сферах діяльності особистості.
В інтелектуальній сфері формуються цінності — знання, вміння, навички, в результаті засвоєння яких людина оволодіває соціальним досвідом, культурою, що сприяє переосмисленню мотивів, своїх потреб тошо.
Розвиток особистості неможливий поза її емоційною сферою, що передбачає формування таких почуттів, як: співчуття, довіра, симпатія, совість, чуйність та ін. Щоб особистість володіла своїми потребами, почуттями, необхідно створювати позитивно насичене середовище, організовувати педагогічно спрямовану діяльність, спілкування.
«Якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати;
Якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчаються насильству;
Якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати себе;
Якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються почувати постійну провину;
Якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навчаються терпимості;
Якщо дітей підтримують, вони навчаються впевненості в собі; Якщо дітей схвалюють, вони навчаються самоповаги; Якщо діти живуть в умовах справедливості, вони навчаються бути
справедливими, Якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти;
Якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності; Вони навчаються знаходити любов на землі» (Це своєрідний ко-
декс умов життя дитини)2
Формування мужності, сміливості, вимогливості до себе вимагає розвитку вольової сфери.
Российская педаюгическая іииик-іопедия — Т. 1 - М . 1993 - С. 169 "Рідна школа». 1998 — № 4 - С 34
12 |
Розділ > Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
Важливою умовою розвитку всіх сфер є саморегуляція як система внутрішнього забезпечення напряму дій, у якій розкривається активність суб'єкта.
Педагогіка як наука і мистецтво
Виховна діяльність вимагає знання законів і закономірностей педагогіки.
Поняття «закон» визначається як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між процесами, явищами, як внутрішнії! і необхідний, загальний і суттєвий зв'язок предметів і явищ об'єктивної дійсності, як загальний і необхідний зв'язок між предметами і процесами.
Понятгя «закономірність» розуміється як упорядкованість явищ, відносна стабільність, стійкість впливаючих факторів.
Терміном «закон» користувався ще Я.А. Коменський: «Правильно знайдені загальні поняття дадуть нам загальні і міцні закони розумової поведінки» і далі: «Вся сукупність речей керується не нашим свавіллям, а неодмінно проходить за своїми законами»1. Педагогічна система Я.А. Коменського будується насамперед на розумінні всезагального зв'язку, детермінованості педагогічних явиш.
До питання про закони в педагогіці звертався і А. Дістервег. Його 33 закони і правила є, власне, прагненням до визначення закономірностей у педагогіці2.
У педагогіці частіше вживається поняття «педагогічні закономірності» як відображення постійних зв'язків і залежностей між явищами, які проявляються у відповідних умовах. Таким чином, у сучасній педагогіці часто слова «закон» і «закономірність» розглядаються як синоніми.
Складність педагогічної науки і причини недостатньої розробки законів у тому, що застосування законів, закономірностей залежить від особистих якостей вихователя, його майстерності, тобто мова йде про елементи мистецтва в педагогіці. Педагогіці «не можна навчитися, як навчаються математики, астрономії, хімії, анатомії та фізіології», — писав К.Д. Ушинський3. — Ми не кажемо педагогам: робіть так чи інакше, але говоримо їм: вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати4».
Знання педагогічної науки, її законів, принципів автоматично не забезпечує успіх педагогічної діяльності, яка вимагає від ви-
Коменсмш Я.А. Новейш. метод язьїков // Избр. соч. в 2-х т. — Т. 1. — М., 1982 - С. 529. 491.
Руководство к образоваїшю немец. учителей // Избр. произв. — 1956. — С. 136, 108 Ушшіський К.Д. Твори ь 6-ти т — Т. 3. — К., 1954. - С. 38.
Ушинський К.Л Гвори в 6-ти т. — Т. 4. — К : Рад. їдк., 1952. - С. 48.
і /. Предмет педагопки |
13 |
хователя не тільки знання теорії, аіе й володіння методикою, технікою педагогічного процесу, особистісних якостей та ін.
Головні завдання педагогічної науки:
—теоретичне вивчення, опис, роз'яснення сутності процесу виховання, його закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків;
—вивчення, аналіз, узагальнення, інтерпретація, оцінка педагогічної діяльності, досвіду її організації, шо забезпечує самореалізашю особистості;
—прогнозування освіти, системи виховання;
—забезпечення ефективного управління освітньою політикою;
—розробка нових педагогічних технологій, основ інновацій-
ної педагогічної діяльності.
Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки з іншими науками
Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX—XX ст. привів до утворення системи педагогічних наук, шо включає в себе: загальну педагогіку, яка охоплює основні питання виховання і навчання людини. Розвиток загальної педагогіки як науки визначив створення в середині неї самої самостійних галузей знань, таких як: дидактика (теорія навчання і освіти), теорія виховання, школознавство (управління школою), вікову педагогіку, яка досліджує особливості виховання на різних етапах вікових груп (переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих); дефектологію як спеціальну педагогіку, що розробляє питання виховання і навчання глухонімих і глухих (сурдопедагогіка), сліпих і тих, хто погано бачить (тифлопедагогіка), розумововідсталих (олігофренопедагогіка), діти з розладом мови (логопедія); методику, яка вивчає специфіку вивчення окремих навчальних предметів (мови, математики, природознавства тощо); історію педагогіки, шо досліджує розвиток педагогічних ідей У різні епохи, різними представниками науки; порівняльну педагогіку, яка вивчає порівняльним методом виховання і навчання в різних країнах; етнопедагогіку, об'єктом дослідження якої є вивчення особливостей, досвіду народного виховання, які відбиті в національній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі.
Джерелами розвитку педагопки є науково-педагогічні дослідження, передовий педагогічний досвід, історія педагопки, а також ряд наук, які тісно пов'язані з педагогікою: філософія, етика, естетика, фізіологія, шкільна гігієна, кібернетика. «Педагогіка, — як влучно писав журналіст С. Соловейчик, — вихованка багатьох наук. Спочатку у ній панували філософи. На короткий час вона потрапила під вплив біологів. Потім — психологів! Сьогодні педагогіка і у нас, і у всьому світі знаходиться під привабливістю соціальної психології: ранжируємо, тестуємо, анкетуємо, робимо зрізи — вивчаємо...»
14 |
|
Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
|
|
Представимо систему педагогічних наук, джерела її розвитку |
||
к габл. 1. |
|
|
|
|
|
|
Таблиця 1 |
|
|
Система педагогічних наук |
|
— |
лереддошкшьна; |
|
— військова; |
— |
дошкільна; |
|
— медична; |
— |
шкільна (мол шк |
вік, |
— педагогіка вищої школи; |
|
підлітки, старшоклас- |
— сімейна; |
|
|
ники) |
|
— андрагогіка |
|
Вікова, професійна педагогіка та ін. |
|||
Етноледа- |
Теорія вихо- |
Теорія |
наУправління, |
|
гопка |
вання |
вчання |
керівництво |
|
Історія пе- |
|
|
навчально-ви- |
|
дагогіки |
|
|
ховним |
про- |
|
|
|
цесом |
у на- |
|
|
|
вчальних зак- |
|
|
|
|
ладах |
|
Загальні основи педагогіки
Тифлопедагогіка Сурдопедагогіка Олігофренопедагопка Логопедія
Порівняль- |
Методики |
|
|
на педаго- |
|
гіка |
|
|
Джерела розвитку: |
|
науково-педагоггчні дослідження; |
|
передовий педагогічний досвід; |
|
історія педагогіки; |
|
філософія; |
|
психологія; |
|
етика, естетика; |
|
фізіологія; |
|
шкільна гігієна; |
|
кібернетика; |
|
соціологія |
Методи науково-педагогічних досліджень
Успішність розвитку педагогічної науки обумовлена вибором методології дослідження.
І Предмет педагогіки |
15 |
Методологія — шлях дослідження, теорія, вчення про науковий метод пізнання. Серед них слід назвати: системний підхід, особистісний, діяльнісний, культурологічний, етнопедагогічний та ін.
Системний підхід передбачає, що відносно самостійні компоненти педагогічного процесу розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв'язку, що дозволяє виявиш загальні системні властивості й якісні характеристики, які складають систему окремих елементів.
Особистіснин підхід у педагогічній науці вимагає визнання особистості як продукту суспільно-історичного розвитку, носія культури, її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору у вихованні на природний процес саморозвитку здібностей, творчого потенціалу, самовизначення, самореалізаиію, самоутвердження, створення для цього відповідних умов.
Діяльнісний підхід (частіше діяльнісно-особистий), спрямований на те, шоб організувати діяльність суб'єкта, в якій він був би активним суб'єктом пізнання, праці, спілкування, свого розвитку.
Культурологічний підхід має своєю основою аксіологію — вчення про цінності. Людина розвивається шляхом освоєння нею культури як системи цінностей, одночасно стає творцем нових елементів культури, тобто відбувається становлення індивіда як творчої особистості.
Етнопедагогічний підхід. Індивід живе в конкретному соціокультурному середовищі, належить до певного етносу, тому виховання повинно спиратися на національні традиції народу, його культуру, звичаї, навички при проектуванні й організації педагогічного процесу. З одного боку, необхідно вивчати, формувати це середовише, а з другого — використовувати його виховні можливості.
Аксіологічний (ціннісний) підхід, який дозволяє вивчати явиша з точки зору виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства. Людина розглядається як найвища цінність суспільства і мета його розвитку. Такі цінності, як життя, здоров'я, любов, освіта, праця, мир, краса, Батьківщина, завжди привертали увагу людей у різні часи. Моральні, естетичні, економічні, екологічні та інші цінності характеризують особистість, а їх розвиток — основне завдання гуманістичної педагогіки.
Методи дослідження — це способи вивчення різних сторін педагогічного процесу. Розрізняють емпіричні методи, які передбачають накопичення, відбір, зіставлення, аналіз одержаних даних У ході вивчення педагогічних явищ, процесів, умов (спостереження, вивчення продуктів діяльності учнів, бесіда, експеримент).
Спостереження — це цілеспрямоване, систематичне сприйняття Дослідником педагогічного процесу, його окремих сторін у природ-
18 |
Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
ховання, навчання та освіту особистості. Головне призначення виховання в широкому розумінні цього слова — забезпечення спадкоємного зв'язку між поколіннями у виробництві та інших сферах суспільного життя, формування у молодих поколінь нових якостей, яких вимагає хід розвитку суспільства.
Розв'язання цих глобальних завдань пов'язане не тільки з організацією навчання, догляду за дітьми, створенням умов для розвитку їхньої фізичної сили, здібностей, залученням до духовної культури людства, але й з організацією діяльності та спілкування, які забезпечують розвиток конкретної дитини. Останнє є функцією виховання як педагогічної категорії. Ефективність цього процесу визначається факторами, які впливають на розвиток індивіда (спадковість, середовище, виховання, активність особистості), тими умовами, які забезпечують взаємозв'язок цих факторів.
Отже, педагогіка передбачає вивчення педагогічних закономірностей, здійснення основних принципів виховання, навчання, освіти, визначення цілей, завдань, змісту, методів, форм, засобів, умов педагогічного процесу, аналіз результатів та корегування його за необхідності.
Разом з тим є підстави вважати, що педагогіка є одночасно і наукою про мистецтво виховання та навчання, тобто про методику та техніку педагогічного процесу, а це висуває певні вимоги до особистості вихователя, дійсна майстерність якого спирається не тільки на наукові педагогічні знання, але й на творче натхнення вчителя, його любов до дітей, талант, мистецтво.
Як зазначає О.А. Казанський, «педагогіка — це саме та наука, яка досліджує, аналізує, ставить питання про те, як допомогти людині «підняти» душу, щоб людина «розпрямилася»... Саме педагогіка визначає засоби, методи, ті ж самі механізми, які дозволяють зробити людину щасливою, допомогти їй знайти себе, стати творчою особистістю»1.
Педагогічна наука виконує пояснювальну функцію (опис законів, явищ, процесів, роз'яснення умов, за яких більш успішно здійснюється педагогічний процес), практичну (підвищення якості педагогічної практики на основі досягнень педагогічної науки); прогностичну (передбачення розвитку педагогічної реальності).
Педагогіка як наука розвивається в тісному зв'язку з іншими галузями знань — філософією, соціологією, психологією, шкільною гігієною, анатомією, фізіологією людини, кібернетикою, етикою, естетикою та ін. У той же час відбувається диференціація самої пе-
Каіанський О.А. Псдагогика как любовь. — М., 19%. — С. 8.
/. Предмет педагогіки |
19 |
дагогіки. Деякі її розділи стають окремими галузями знань, утворюючи систему педагогічних наук: загальна педагогіка, вікова, переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка для дорослих, методики, спеціальна педагогіка, історія педагогіки, порівняльна педагогіка.
Для вивчення педагогічних процесів та явищ використовують різні методи: спостереження, педагогічний експеримент, вивчення продуктів діяльності, бесіда, анкетування, статистичні методи тощо.
Питання для обговорення
1. «Виховання є примусовий, насильницький вплив однієї особи на іншу з метою утворити таку людину, яка нам здається гарною; а освіта — є вільні стосунки людей, для яких основою є потреба однієї — набувати відомості, а іншої — повідомляти вже набуте нею... Різниця виховання та освіти тільки в насильстві, право на яке визнає за собою виховання. Виховання є освіта насильницька. Освіта вільна»1.
— Яка ваша думка з цього приводу?
2.С.Й. Гессен вважав, що всі науки можна поділити на дві великі групи: науки теоретичні і науки практичні. Теоретичні можна назвати чистими науками, або науками законовідповідними. Практичні науки встановлюють правила, або норми, нашої діяльності. Це науки не про існуюче, а про те, шо повинно бути. Це — науки про мистецтво діяльності...
—До яких наук, на вашу думку, належить педагогіка. Чому?
3.К.Д. Ушинський писав: «Я бачу в педагогіці не науку, а мистецтво, але переконаний, що в теорії цього мистецтва є дуже багато такого, шо необхідно знати людям, які беруться за практику виховання та навчання»3.
—Яке ваше ставлення до думки К.Д. Ушинського? Чому?
4.Про роль спадковості в розвитку особистості свідчать загадки талантів. Ось деякі дані:
«Г. Юнг — творець хвильової теорії світла. Відомий лікар та хороший фізик, астроном та механік, металург, єгиптолог, океанограф та ботанік, філолог та поліглот, серйозний знавець музики та умілий музикант, який грав майже на всіх інструментах того часу, відмінний живописець та навіть неабиякий гімнаст...»3.
Універсальністю характеризувалися Рафаель, Дарвін, Бетховен, Пушкін, Шопен, Шевченко та ін.
Це дозволило деяким психологам назвати здібності, які виявляються
Уранньому віці у відомих у різних галузях учених, письменників:
«1. Раннє оволодіння знаннями з обраної спеціальності або мистецтва.
Толстой Л.Н, Собр. соч. в 22-х т. - Т. XVI. - М., 1983. - С. 34. Ушипский К.Д. Изб. пед. соч. - Т. 2. - М , 1954. - С. 575.
Кяяус Е.М. Поиски и открнтия. — М.. 19X6. — С. 10.
20 |
Розділ і. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
2.Прояв високого інтелекту, здатності мислити, гарної пам'яті
вдитинстві.
3.Енергійність, швидке просування. Захопленість навчанням та працею.
4.Чітко виявлена незалежність, прагнення діяти власними силами.
5.Почуття самосвідомості, творчої сили і вміння контролювати себе
6.Бажання контактувати з обдарованою молоддю та дорослими.
7.Підвищена реакція на деталі, зразки та інші явища зовнішнього світу.
8.Отримання користі з швидко накопиченого художнього та інтелектуального досвіду1.
Але науці відомі й інші факти: А. Чехов ніколи не мав за шкільні твори більше «трійки». Щедрін, який написав твір замість доньки, отримав «двійку» та ше й з припискою: «Не знаєте російської мови». Коли Горький та Шаляпін прийшли вступати до консерваторії, то, прослухавши їх, викладачі прийняли Горького, а не Шаляпіна. Шкільний учитель сказав про свого учня Альберта Енштейна: «Господи, я ше не зустрічав такої тупої дитини», хоча Енштейн себе оцінив по-іншому: «Ніякого таланту в мене нема,
євпертість осла та здатність дивуватись».
—Чи суперечливі ці факти? Чому?
—Чи можна впливати на спадковість?
5.Ще в 1974 р. «Комсомольська правда» писала про болгарську «диво-дитину» одинадцятирічного композитора та піаніста Еміля Наумова.
Музиці почав навчатися у 5 років. У 8 років — перший самостійний концерт, у 9 — міжнародна нагорода, золота медаль у Римі. У десять — «гран прі« за композицію в Парижі. До цього часу він автор «Партизанської балади» для хору, соліста, читця та оркестру. В одинадцять років Еміль — лауреат міжнародного конкурсу професійних виконавців у Фонтебло.
Його батько Георгій Наумов — музикант-любитель, Ним у співавторстві написана книга «Школа гри на акордеоні». Інший його підручник з музики витримав у Болгарії 16 видань. Мати володіла трьома іноземними мовами. Дідусь Еміля був художником. Взагалі, виходило, що задатки в новонародженого мали бути в крайньому разі втрьох напрямах — мовах, музиці, живописі.
У домі розвісили усі наявні дідусеві картини. Бабуся почала розмовляти грецькою мовою, мати — французькою, батько — болгарською. На магнітофон записали «Маленьку нічну серенаду» Моцарта, і безперервним фоном вона звучала з ранку до вечора. Запис змінили через три місяці.
Гончаренко. Геннії в искусстве и наукс. — М., 1941, — С. 152.
І |. Предмет педагогіки |
21 |
Заговорив хлопчик одразу трьома мовами. Головним для нього стали музичні заняття.
Батько постійно його брав із собою на концерти з 5 років. При цьому казав сину: «Слухай, Емілю, першу тему. Зараз буде друга. Вони зіллються, але лише на мить. Слухай! Слухай!». На кожному занятті сина була мати, записувала зауваження педагога, помилки учня для подальшого відроблення. Потім з ним працювали спеціалі- сти-музиканти країни. Щодня 8 годин занять.
— Розкрити діалектику взаємозв 'язку впливу різних факторів на розвиток музиканта...
6.
У 1920 р. біля невеличкого Індійського селища Годамурі директором дитячого будинку в МІднапурі Реверендом Синком було знайдене логово вовків, у якому, окрім двох вовченят, було дві дівчинки. Одній було близько двох років, іншій — близько семи, їх направили на виховання в сирітський дім, хрестили, молодшу назвали Амала, старшу— Камала. Через рік Амала померла, а Камала дожила до 1929 р. Діти поводили себе, як вовки. Камала ходила лише навколішки, спираючись об землю, коли йшла повільно, долонями та колінками, а біжучи — долонями та ступнями. Камала боялася яскравого світла, відчувала себе добре тільки в темряві, тому вдень спала, а з приходом сутінків відправлялась на пошуки пригод у саду. Вона не терпіла на собі ніякого одягу, боялася води та відбивалась, коли її хотіли мити. Воду для миття пила, хльобаючи, як собака, відмовлялася від рослинної та вареної їжі, жадібно кидалася на сире м'ясо. Дівчинка зовсім не могла розмовляти. Вночі вила, як вовк. До всіх людей Камала ставилася вороже, ощирювала зуби, якщо до неї хтось наближався.
Лише на третій рік наполегливого навчання вона могла абияк триматися на двох ногах, якщо її підтримували ззаду. Через 7 років вона ходила самостійно. Але якщо треба було бігти, вона падала навколішки і скакала. Через 4 роки вивчила 6 слів. Через 7 років її словник не перебільшував 45 слів. Коли Камалу знайшли, її інтелект знаходився на рівні шестимісячної дитини. У віці 16—18 років вона поводилася, як чотирирічна дитина1.
— Які наукові висновки про розвиток особистості підтверджує наведений приклад? Свою відповідь аргументувати.
7. Багато психологів, педагогів у вирішенні питання про роль діяльності в розвитку особи спираються на положення О.М. Леонтьєва про те, що розвиток психіки індивіда залежить перш за все від провідної діяльності. Перехід від однієї стадії розвитку індивіда до іншої виявляється в зміні провідного типу діяльності (провідна діяльність немовлят — емоційне спілкування з дорослими; в ранньому дитинстві
Акимушкин И, Тропою легенд. - М.. 1961. — С. 207—210.
22 |
Розділ /. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
—предметно-знарядна діяльність; у дошкільному віці — рольова гра; в молодшому шкільному віні — навчальна діяльність; у підлітковому
—діяльність спілкування; в старшому шкільному віці — навчальна діяльність, але з професійним ухилом).
—Як співвідносяться ці положення з вимогами організацій трудової, естетичної діяльності, а також діяльності з фізичного виховання особистості для всебічного гармонійного її розвитку?
8.Пролог до п'єси Назима Хікмета «Дивак» вміщує таку легенду:
«В'ється стежка, йдуть люди. На стежці камінь: заважає йти. Один
перехожий, молодий та спритний, перескочив через камінь і пішов далі, інший його не побачив і дуже забив ногу. Третій ледь-ледь просунувся поряд. Четвертий поставив ногу на камінь, щоб зашнурувати черевики. П'ятий з трудом перемістив камінь вбік, щоб інші змогли пройти. Шостий втомлено сів на камінь, щоб відпочити. А сьомий, злодійницьки озирнувшись, поклав камінь знов на стежку і посміхається, передчуваючи те, як люди будуть спотикатися»1.
—Яке положення про розвиток особистості ілюструє цей приклад? Свою відповідь обґрунтувати.
—Чи ідентичні такі поняття, як «оточуюче людину середовище» та «індивідуалізоване середовище»?
9.Відомо, що І.А. Соколянський у 20-ті роки створив під Харковом для сліпоглухонімих дітей Інтернат і розробив основи методики їх навчання. Його вихованка Ольга Скороходова стала письменницею, вченим. Потім у Загорську (Сергіїв Посад) А.І. Мещеряков продовжив наукову розробку проблеми. Значний внесок у науку було зроблено психологом О.М. Леонтьєвим, філософом Е. Ільєнковим. Про життя цього інтернату розповідають книги А.В. Апраушева («Педагогика оптимизма», «Рукотворение души»).
Про результати роботи з цими дітьми свідчать надруковані казки та малюнки дітей Сергіїв-Посадського дитячого будинку — «Світ на кінчиках пальців». Ось що пише Оленка Умпелєва (зір — праве близько 2 %, ліве — 5 %, повністю глуха):
«З осені в літо (Екскурсія до ботанічного саду)
Ми зайшли в оранжерею. Там було жарко. В оранжереї росли дерева з різними листками: великими і широкими, маленькими і вузькими, колючими. Нам пояснили, що ці дерева із США, Німеччини, Африки та інших країн світу. Там були дерева кавове і какао, мандаринове та мангове, колючі кактуси та бамбук. Всі дерева дуже високі і стоять у високих діжках. Нам показали плоди какао, кави, кокосовий горіх, мандарини, лимони. Потім ми бачили, як риби плавають у воді, в басейні.
А на вулиці вже немає листя. Маленька білочка скаче по гілках, синички сидять на деревах».
Цитуємо з кн.: Новикова Л.И. Школа н срсда. — 1985. — С. 4.