Pedagogika_Lozova_Trotsko
.pdf
1. Предметпедагогіки |
23 |
— Які наукові ідеї лежать в основі організації роботи з цими
дітьми'/
10. Які ідеї кібернетики використовуються в педагогічній науці.' 11 Один із журналістів зазначив, що «педагогіка без стики без-
духовна та бездушна».
— Аргументуйте це положення, використовуючи книгу
ВО. Сухомлинського «Як стати справжньою людиною».
12.На основі осмислення вибраного вами варіанту матеріалу (а чи б) сформулюйте мету, завдання, гіпотезу, способи вирішення завдань, а також назвіть показники, які визначають ефективність експерименту:
а) у ході звичайних занять з мови учням доводиться завчати багато понять, правил, хоча більшість з них відображають лише часткові ознаки мовних явиш.
Наукова концепція керування навчанням П.Я. Гальперіна, В.В.Давидова, Н.Ф. Тализіної дозволяє по-іншому організувати вивчення мови, а саме: необхідно, щоб школярі засвоювали перш за все загальні поняття. Так, наприклад, щоб оволодіти пунктуацією, треба твердо засвоїти три призначення розділових знаків на письмі: вони виділяють речення та його елементи, розділяють речення на елементи і з'єднують деякі із них. Школярі повинні враховувати кількість елементів тексту, потім передбачити спосіб їх зв'язку один з одним (сполучниковий чи безсполучниковий зв'я- зок) і обдумати характер смислових взаємовідношень елементів тексту.
Виконуючи завдання за зразком, алгоритмом, учні оволодівають необхідними мовними знаннями, вміннями та навичками;
б) у школі вчителі намагаються дати якомога більше інформації, не знаючи, як вона буде використовуватися. Французький математик А Лебег зазначав, що «безодня таланту витрачається на вдосконалення деталей, в той час як необхідно було б намагатися переробити всю будівлю в цілому. Наукова школа П.Я. Гальперіна поставила питання про те, щоб організувати засвоєння знань учнями економніше. Наприклад, в арифметиці існує 37 типів задач «на процеси», це: «на рух», «на басейн» і т.п. Але основа їх спільна, тому і метод їх вирішення може бути один. Якщо дитина засвоїть його, вона зможе вирішувати подібні задачі, не вивчаючи кожен тип окремо. Це дозволяє скоротити термін навчання на третину, забезпечить якісніше знання. Або другий приклад: чотирьохлітню дитину можна легко навчити додавати числа в стовпчик, її беззмістовно вчити спочатку додаванню двозначних, потім тризначних, чотиризначних чисел і т.п. Головне — засвоїти принцип, і діти будуть додавати великі числа, не знаючи навіть, як вони називаються. Таким чином формується загальний метод, який учень самостійно переносить на нові, поодинокі явища.
24 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теоріївиховання
13. Додержуючись схеми «Структура і логіка науково-педагогіч- ного дослідження»1, проаналізувати один із авторефератів кандидатської дисертації з проблем педагогіки.
і етап |
Загальне ознайомлення з проблемою дослідження, |
|
обгрунтування її актуальності, рівня розробки; визна- |
|
чення об'єкта і предмета дослідження, теми досліджен- |
|
ня. Формулювання загальних і проміжних цілей, до- |
|
слідження та співвідношення їх із завданням. |
2 етап |
Вибір методології — вихідної концепції, опорних тео- |
|
ретичних положень, єдиного, шо визначає хід і перед- |
|
бачає результати дослідження, замислу, підходу. |
3 етап |
Побудова гіпотези дослідження — теоретичної конст- |
|
рукції, істинність якої необхідно довести. |
4 етап |
Вибір методів дослідження. Проведення констатуючо- |
|
го елемента з метою встановлення початкового стану |
|
предмета дослідження. |
5 етап |
Організація і проведення формуючого (перетворюючо- |
|
го) експерименту. |
6 етап |
Проведення контрольного експерименту, аналіз, інтер- |
|
претація й оформлення результатів дослідження. |
7 етап |
Висновки шодо практичних рекомендацій. |
Додатковізавдання
1. У період педагогічної практики визначте індивідуально-типо- логічні особливості конкретної дитини і складіть програму її виховання.
2. Використовуючи метод .педагогічного спостереження, простежте вплив на учнів похвали вчителів (чи однаковий вплив похвали різними вчителями, яка реакція однокласників, ставлення до похвали вчителя з боку встигаючих учнів та невстигаючих І ін.).
|
Словник теми |
Педагогіка |
— сукупність теоретичних і практичних наук, |
|
які вивчають виховання, освіту і навчання; |
|
— наука про закономірності, принципи проце- |
|
су виховання, структура, механізми, техноло- |
|
гія його здійснення. |
Виховання |
уширокомусуспільномузначенні—забезпечен- |
|
ня передачі з покоління до покоління накопиче- |
|
ного соціально-культурного досвіду, цінностей; |
|
у широкомупедагогічному значенні— процес |
|
цілеспрямованого формування особистості |
Смирков ВИ. Обшая медагогика в тезисах, дефиншшях, иллюстраішях. — М. 1999 - С. 64.
о Сутність і принципи процесу виховання |
25 |
формування
Соціалізація
Розвиток
фактор
фактори розвитку
Методи науково-педагогічних
досліджень
в умовах спеціально організованої виховної системи;
у вузькому педзгогічному значенні — цілеспрямована взаємодія вихователів І вихованців, направлена на формування певних якостей, властивостей, відносин людини.
процес і результат цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності, середовища, спадковості й активності особистості (самовиховання).
засвоєння людиною соціального досвіду, цінностей, норм поведінки, властивих суспільству, соціальних груп, до яких вона належить. ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської Істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності, причина, суттєва обставина в певному процесі, явищі.
спадковість, середовище, виховання, активність особистості.
— способи емпіричного і теоретичного вивчення явищ педагогічної дійсності.
Література
1.Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття». — 1993).
2.Касьяненко М.Д- Педагогіка співробітництва. — К., 1993. — С. 7—17.
3.Основи національного виховання (За ред. В,Г. Кузя, Ю.Д. Руденка, 3.0. Сергійчука. — Київ, 1993. — 151 с ) .
4.Педагогічна енциклопедія. — 1966. — Т. 3. —Стаття «Педагогіка».
5.Подласьій И.П. Педагогика. — М., 1999. —Тема 1, 2.
6.Харламов И.Ф. Педагогика: Учебное пособие. — М., 1997. — Гл. 1, 2.
1.2. СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ
Питаннятеми:
—Що таке виховання як педагогічний процес?
—У чому специфіка процесу виховання?
—Яка мета виховання в сучасній школі?
—Які основні вимоги до організації процесу виховання? (Які
йо г о принципи?)
— Як визначати ефективність виховання? |
( |
26 |
Розділ І. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
Ваша думка?
Група дітей перейшла вулицю на червоне світло. Біля них зупинився чоловік і почав пояснювати, що не слід порушувати правила вуличного руху, тому що це небезпечно для життя.
— Чи можна назвати це процесом виховання? Чому?
Процес виховання можна представити як систему взаємодії педагога й учня, що забезпечує розвиток особистості, формування її ставлення до дійсності (людей, до себе, сім'ї, праці, держави, природи, світу речей тощо). Цей процес передбачає послідовну зміну мети, завдань, змісту, методів, форм, умов, необхідних для розвитку особистості і досягнення визначених позитивних результатів.
Процес виховання має свої закономірності. Назвемо найважливіші з них:
1. Діяльність та спілкування індивіда — основа виховного процесу. Тому чим доцільніше організована діяльність вихованців, чим розумніше будується їх спілкування, тим ефективніше проходить виховний процес.
2. Людина привласнює соціально-історичний досвід із врахуванням своєрідності, специфіки потреб, мотивів, інтересів, тобто психічних процесів, функцій особистості в суспільстві, сім'ї, колі друзів тощо. Виховний процес представляє собою постійну трансформацію зовнішніх впливів на внутрішні процеси особистості. Тому чим значніший вплив на свідомість, почуття, волю особистості і чим вище її активність і самостійність у діяльності й спілкуванні, тим вища результативність виховного процесу.
Основними компонентами виховного процесу є:
—цільовий, який передбачає визначення мети;
—змістовний, що включає в себе основні напрями виховної діяльності;
—операційно-діяяьнісний, який визначає комплекс педагогічних засобів для розв'язання мети, завдань;
—аналітико-результативний, у процесі реалізації якого виявляються зміни в рівні вихованості індивіда1.
Особливості процесу виховання
Виховання — процес цілеспрямований, який орієнтує вихователя і вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального передбачення результатів процесу. «Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, —
Рожков М.И., Байбородова Л.В Организаиия воспитательного проиесса а школс - М., 2000. - С. 18-19.
2 Сутність і принципи процесу виховання |
27 |
|
|
|
|
писав А.С Макаренко, — причому в поняття «характер» я вклаяаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, І політичне виховання, І знання — геть усю картину людської особистості...»1.
Таким чином, мета забезпечує перспективний творчий характер пронесу виховання. К.Д. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би вам відповісти на запитання, шо він хоче будувати — храм..., просто будинок, у якому жилося б затишно, красиві, але непотрібні урочисті ворота, якими милувалися б подорожні? Те ж саме повинні ви сказати і про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності»2.
Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє, про шо писав В.О. Сухомлинський: «Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Необхідно науково передбачити — в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть»3.
Перші спроби сформулювати загальні цілі виховання зробили давні філософи, вважаючи, шо цілі повинні відповідати об'єктивним потребам життя, й історія це підтвердила.
Так, стародавня Греція складалася з ряду міст-держав, одним з яких була Спарта. Це військова держава, освітня програма якої була спрямована на підтримання військових цілей. Тому з 8 до 18 років хлопчики перебували під опікою держави. З 18 до 20 років — строга військова підготовка, потім служба в армії. Цілі освіти концентрувались навколо розвитку таких рис, як; хоробрість, патріотизм, покірність, спритність, фізична сила.
Різким контрастом із Спартою були Афіни. Освітня програма приділяла велику увагу інтелектуальним та естетичним цілям: навчити читати, писати, рахувати та ін., заняття спортом, музикою, вивчення історії, драми, поезії, риторики. Освіта була спрямована на розвиток індивідуальних особливостей, культури.
Протягом колоніального періоду США важливою метою виховання булодатиучням можливістьчитати і розуміти Біблію, а коли була отримана незалежність від Англії, стали інші конкретні цілі — забезпечення американців спільною мовою, технічною і сільськогосподарською освітою, прищеплення почуття патріотизму.
Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. - Т. 5. - К., 1954. - С. 105. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти т. - Т. 4. - К., 1952. - С. 25. Сухомлинський В.О. Твори в 5-ти т. - Т. З - К., 1997. - С. 327.
28 |
Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
У1918 році комісія з реорганізації середньої освіти виділила сім основних напрямів формування особистості: здоров'я, самоконтроль, гідне домашнє оточення, набуття професії, громадянська освіта, гідне використання дозвілля, етичні норми.
У1938 році Національна Асоціація Освіти (НАО) обґрунтувала цілі виховання в умовах американської демократії, виділивши чотири сфери; самореалізація особи, міжособистісні стосунки, економічна ефективність і громадянська відповідальність.
Увітчизняній історії можна також виділити зміни характерних якостей суспільного ідеалу особистості: на початку століття — делікатність, істинна інтелігентність; після 19)7 року — бойовитість, настирливість; сталінський період — заляканість, слухняність, конформізм; авторитарне правління — інертність, байдужість, пасивність; перебудова (1 етап) — підприємництво, ініціативність, самостійність, творчий підхід..,1.
Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. Всебічний розвиток особистості передбачає «розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань»2.
Гармонійність розвитку потребує співвідносності зовнішньою та внутрішнього, узгодження, відповідності змісту формі (гармонійність відкидає розрив між свідомістю та поведінкою, словом та ділом тощо). Всебічний розвиток особистості не означає, що кожна людина повинна стати універсальною. Кожен індивід не може «стати відразу і політиком, і математиком, і скрипалем, і балериною, і космонавтом, і тенором, і логіком, і шахістом... Мова йде про те, що кожна жива людина може і повинна бути розвинена стосовно тих загальних («універсальних») здібностей, які роблять її Людиною (а не хіміком чи токарем), тобто у відношенні мислення, моральності і здоров'я — до сучасного рівня. Всебічний розвиток особистості передбачає створення для всіх без винятку людей рівних реальних умов розвитку своїх здібностей у будь-якому напрямі»3.
Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості диктуються об'єктивними факторами розвитку суспільства. Така мета розглядається як ідеальна і в сучасних умовах. її реалізація сприяс підвищенню продуктивності праці. Чим більш освічені люди, тим швидше вони реагують на зміни в науці та техніці, першими впроваджують нововведення, ефективніше засвоюють спеціальності,
Див. Грпмкова М.Т. Обраюванис — стимул самообразования личносш // Педагогика. - 1993. - .V 3. - С. 21.
Пед. знииклопсдия. — С. 247.
И.іьепкпв У. Об коалах и илеалах. — М., 1968, — С. 148—-149.
о Сутність і принципи процесу виховання |
29 |
підвищують продуктивність праці за рахунок раціоналізаторства, відповідального ставлення до справи тощо. Підвищення освітнього рівня в розвинених капіталістичних країнах дає п'яту частину приросту річного валового національного продукту, вдвоє збіль- ш ує ріст продуктивності праці1.
Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція. Так, своїми економічними успіхами Японія зобов'язана різноманітності форм діяльності після середньої і спеціальної освіти, високому рівню підготовки кадрів і широті охоплення населення освітою. Компанії все частіше вимагають від випускників вузів не стільки навичок «моментальної придатності», скільки знань, на які «не вплинуть майбутні зміни в характері роботи»2. Тому перед японською школою ставиться завдання досягти певного вишого універсалізму, гармонійного поєднання фундаментальних та спеціальних знань. Саме науково-технічний прогрес стимулює обов'язкове комп'ютерне навчання, включаючи навчання основам програмування. За допомогою комп'ютерів організовується навчання різних предметів.
Спрямованість систем виховання і освіти на всебічний розвиток особистості сприяє вирішенню проблеми підготовки талантів, бо чим сприятливіші умови їх розвитку, тим «більший урожай, який збирає суспільство»3.
Всебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує формування духовної культури індивіда і суспільства в цілому. Духовна культура як внутрішня культура, інтелігентність, душевне багатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, істини визначає і розумне використання нею вільного часу. Мета виховання диктується і необхідністю розумного функціонування демократичної держави, що вимагає від громадянина відповідальності за свої дії, дисциплінованості, високої культури.
Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховними закладами, вихователями з врахуванням національно-регіональ- них, статево-вікових, індивідуальних особливостей, повинна доповнюватися замовленням самої особистості — бути щасливою, розумною, здоровою, чесною та ін.
На сучасному етапі становлення України постало питання про Розбудову її державності й суверенітету, що вимагає системи національного виховання як цілеспрямованого, систематичного про-
Миронов В. Б. НТР и обраювание в капиталистических страмах // Советская пе-
Дагогика. - 1986. - № 12. - С. 122. Гам же. — С 123.
Миронов В.Б. НТР и образовамиє в капиталистических странах // Сопстская педагогнка. - 1986. - № 12. - С. 124.
зо Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
цесу з метою утвердження у свідомості кожною громадянина країни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної культурної мовної єдності, підтримання виховних традицій, звичаїв народу.
Тому в державній національній програмі «Освіта: Україна XXI століття» головна мета національного виховання молоді на сучасному етапі визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Змістовні аспекти виховання:
—розумове; — правове;
—моральне; — економічне;
— статеве; |
— громадянське; |
— екологічне; |
— фізичне; |
- естетичне; |
— трудове. |
Отже, можна говорити про ієрархію цілей у педагогічній ДІЯЛЬНОСТІ: мета як історичний ідеал виховання; стратегічні й тактичні цілі, спрямовані на формування свідомості, самосвідомості.
почуттів, йолі, поведінки школя-
рів; иіи самовиховання і саморе алізації, саморозвитку тощо.
«Мета виховання, — зазначає О.В. Клричук, — в єдності соціального змісту й психологічної
форми ще не є власне компонентом реального виховного процесу. Для цього вона повинна бути конкретизована»1.
Автор визначає етапи конкретизації:
1)за віковими ступенями; •
2)за соціально-психологічними умовами того чи іншого виховного закладу;
3)за раніше реалізованими цілями виховання, що здійснюється під час планування виховної роботи в окремих педагогічних системах (сім'я—дитина, вчитель—учень, контактний колектив— особистість і т.ін.). а її оптимальність залежить від рівня майстерності суб'єкта виховного впливу2.
Таким чином, конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації.
Так, «максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити*3, передбачає:
—виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка
вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спад-
1Радянська школа. — 1991 — № і — С. 55.
Гамже.
: Фреш- С Иіб. спч.: пер. с фр - М., 1990. - С. 38—39.
2 Сутність і принципи процесу виховання |
31 |
МИНУ, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;
—виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей /свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;
—виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться
юсвого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріально благополуччя своєї сім'ї тощо.
2. Особливість виховного процесу і в тому, що виховання — це процес багатофакторного впливу на особистість.
Соціологічні дослідження О.В. Киричука дають йому підставу стверджувати, що «загальнолюдські .а культурно-національні цінності особи, її духовне ядро формуються в основному під впливом п'яти зовнішніх факторів (суб'єктів вимитого впливу): 1) сім'ї;
2)школи (в особі вчителя, вихователя); 3) масових комунікацій;
4)первинного контактного колективу (групи, класу, об'єднання);
5)референтних (неформальних) груп»1.
Автор виявив, іпо на різних вікових етапах (дитинство, отроцтво, юність, молодість, дорослістьї суб'єкти виховного впливу діють по-різному, хоча більшість факторів впливає на формування духовних цінностей особи, її аксеологічного потенціалу.
«Так, у молодшому шкільному віці сильнодіючим фактором виховного впливу на формування соціальних установок і ціннісних орієнтацій дитини виступає особистість педагога, далі йдуть у порядку рейтингу — сім'я, первинний контактний колектив, засоби масової інформації, референтні групи...» У старшому шкільному віці на перше місце виступають референтні групи, далі — засоби масової інформації, первинний контактний колектив, сім'я, педагог2.
3.Процес виховання передбачає концентричність організації виховного впливу на індивідуум. Дитина розвивається на всіх вікових етапах як цілісна особистість, і це вимагає одночасного формування різних якостей особистості: чесності, доброти, відповідальності, самостійності тощо.
4.Процесові виховання властива певна віддаленість результату від моменту безпосереднього виховного впливу.
5.Виховання — процес довготривалий і безперервний (Гельвецій говорив, що все його життя було лише довгим виховним процесом), який вимагає системи регулярного педагогічного впливу.
Радянська школа. - 1991. - № 5. - С. 35. Гам же.
32 |
Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
6. Вихованню властива варіативність наслідків виховного впливу на особистість.
Ефективність виховного процесу, спрямованого на забезпечення сприятливого для самореалізаиії дитини середовища, формування громадянина демократичного суспільства, доброго сім'янина, сумлінного і відповідального працівника, споживача духовної культури і т.ін. залежить також від реалізації основних принципів, тобто тих вимог, які визначають мету, зміст, методи, організацію виховання. Принципи базуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з другого — на вимогах суспільства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності.
Принцип гуманізації виховання
В.О. Сухомлинський писав, шо вчителі повинні «стверджувати гуманне начало у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя»1.
Принцип гуманізації процесу виховання передбачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильно стей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації.
У «Декларації прав дитини» говориться про необхідність законом, іншими засобами забезпечувати соціальний захист дитини,
можливостей і сприятливих умов для її фізичного, розумового, морального, духовного розвитку в атмосфері свободи і гідності.
Реалізація принципу вимагає від вихователя його гуманістичної орієнтації, яка включає: ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, у першу чергу, на дитину. Ш.О. Амонашвілі, звертаючись до вчителів, закликає їх: «Вірте в себе. Я вчитель, я вихователь, я професіонал. Якщо не я, то хто ж допоможе дитині? Якшо вірити в себе, обов'язково знайдете вихід із будь-якого становиша Якщо раптом побачите, що не зможете повірити в дитину, в себе будьте справжньою людиною, ідіть зі школи. Всі будуть дякувати за
Сухвмлшняшй В.А. О воспитаннн — М., 1975. — С.