Pedagogika_Lozova_Trotsko
.pdf
7.3. Змістовний компонент виховного процесу |
123 |
У IX—XI класах — засвоюють основні положення економічного розвитку держави, аналізують події внутрішньої і зовнішньої політики країни, оцінюють моральні дії інших людей, усвідомлюють своє місце в світі, ставлення до життя, релігії тощо.
Вивчення основ наук вимагає: а) виділення провідних світоглядних ідей, понять; б) забезпечення високого теоретичного рівня навчальних предметів (глибину розкриття фактів, явищ, вияснення причин), наукову доведеність, логічну непротирічливість теоретичних висновків, їх переконливість та ін.; в) здійснення міжпредметних зв'язків. Кожен навчальний предмет виявляє закономірності в певній галузі оточуючого світу. Але оскільки явища Існують не ізольовано, а знаходяться в єдності і взаємному зв'язку, то і в змісті навчальних предметів повинні бути забезпечені тісні міжпредметні зв'язки (поняття про будову речовини
впроцесі вивчення фізики і хімії, про роль особистості, народу
вісторії при вивченні історії і літератури); г) щоб особа вчителя, вихователя позитивно впливала на учня своїми знаннями, переконливістю, ставленням до змісту навчального матеріалу.
«Таким чином, наукові знання стають складовою світогляду лише тоді, коли:
1)піддаються філософському осмисленню;
2)відповідають інтересам особистості: оцінюються нею з точки зору реалізації її інтересів;
3)підтверджуються життєвим досвідом;
4)перетворюються в систему внутрішніх переконань і принципів особистого життя»1.
2. Ефективність формування переконань школярів багато в чому визначається методами навчання. М.М. Скаткін зазначає: «Уявлення, поняття, закони неможливо механічно вкласти в голови учнів. Сформувати їх повинен обов'язково сам учень під керівництвом
із допомогою учителя. Утворення уявлень, понять, усвідомлення законів — активний процес мислення і діяльності учня»2.
Отже, організація процесу навчання повинна: а) передбачати залучення школярів у самостійну пізнавальну діяльність, щоб вони побачили, усвідомили і зрозуміли причинно-наслідкові зв'язки, могли науково оцінити ті чи інші факти і явища дійсності; б) пробуджувати емоційне ставлення учнів до матеріалу, який вивчають, вчити відстоювати свої позиції через систему аргументів.
3. Залучення учнів до позакласної і позашкільної роботи (гуртки технічної творчості, сільськогосподарського дослідництва, історії, краєзнавства і ін.), проведення диспутів, конференцій.
Там же. — С. 51.
Скашкин М.И. Совершенствование пронесса обучения. — М., 1971. — С. 17.
124 |
Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання |
Процес формування світогляду дуже протирічливий. Нові погляди учня стикаються з його попередніми уявленнями. У свідомості учнів виникають протиріччя між ідеалом і дійсним станом справ. Тому не тільки процес навчання, а і вся система позанавчальної роботи повинна допомагати школярам розуміти світ і себе в ньому, формувати переконання, давати можливість самореалізації особистості.
4.Організація досвіду поведінки, створення ситуацій, які вимагають виявлення позицій, переконань особистості, вибору в кожному конкретному випадку оптимального варіанта практичних дій
зурахуванням конкретних обставин і умов.
5.Спонукати школярів до самоосвіти і самовиховання, що по- в'язано з емоційно-вольовою сферою діяльності людини.
Успішність формування світогляду передбачає вивчення рівнів його сформованості, критеріями яких є наступні показники:
1. Якість засвоєння найважливіших понять, законів, теорій науки, які мають визначальне значення для розуміння сутності процесів розвитку оточуючого світу (обсяг, глибина знань, які дозволяють виділяти сутність явищ, підбирати аргументи, обґрунтовувати свою позицію, точку зору і ін.).
2.Стійке, усвідомлене з урахуванням мотивів, інтересів, ідеалів особистісне ставлення школярів до знань, ідей, позицій, ступінь самостійності, готовність відстоювати свої погляди.
3.Поведінка особи: ситуації, яким школяр надає перевагу, ініціативність, рівень самостійності вчинків у різноманітних ситуаціях, адекватність вчинків переконанням і вмінням школярів застосовувати світоглядні знання для розв'язання навчальних; практичних, трудових, моральних проблем у шкільному житті.
Тільки глибокий і всебічний аналіз діяльності, поведінки учнів дозволяє зробити висновок про сильні і слабкі сторони сформованості світогляду і накреслити шляхи подальшої роботи, спрямованої на формування всебічно розвиненої особистості.
Короткі висновки:
Світогляд як система поглядів, переконань, у якій людина відбиває своє ставлення до світу і своє місце в ньому, одночасно пов'язаний з різними сторонами діяльності особистості, із знаннями й уміннями їх застосовувати при розв'язанні завдань, з якими школяр зіштовхується в своєму житті, тобто з інтелектуальною стороною особистості, із спрямованістю особистості — її ставленням, мотивами, оцінками, ідеалами. Дійовий характер світогляду передбачає сформованість вольових сторін особистості. Переконання, які є (поряд із знаннями, поглядами) елементом структури світогляду, засновані на впевненості в істинності сформованих
/.3. Змістовний компонент виховного процесу |
125 |
поглядів і на повній готовності реалізувати їх практично в своїй діяльності, в поведінці і, якшо необхідно, подолати можливі трудноті і перешкоди на шляху їх реалізації.
Вирішенню завдань формування світогляду сприяє дидактично обгрунтована організація процесу навчання, позашкільної і позакласної роботи, досвіду практичної діяльності учнів, спонукання їх до самоосвіти і самовиховання.
Сформованість світогляду школярів знаходить виявлення в системі особистих ставлень до політичних, культурних, моральних цінностей суспільства, до своїх обов'язків, праці; в характері, якості діяльності, в якій виявляється єдність свідомості і поведінки.
Питаннядляобговорення
1. Позитивною стороною особистості багато дослідників називають стійкість переконань. У той же час часто бачимо приклади «переродження» людей, пов'язані зі зміною переконань.
— Чи виправдовуєте таких людей? Чому?
2.Багато років школярів переконували, що релігія — опіум.
Усучасних умовах розвитку школи ставлення до релігії змінилося.
—Якавашапозиціязцьогопитання?
—Що, на вашу думку, спонукає людей іти до церкви?
3.СУ. Гончаренко та Ю.І. Мальований пишуть про те, що «багато педагогічних колективів шкіл кинулися черпати знання про походження й будову Всесвіту, про смисл життя людини з Біблії, Корану, Талмуда та інших священних книг, запроваджувати обо- в'язкове вивчення основ релігії, розглядаючи її як чудовий засіб виховання духовності дітей.
—Яка ваша думказ цього питання?
Додаткові завдання:
1. Проаналізуйте вплив вашого навчального предмета на формування світогляду школярів.
2. Під час практики визначте, які методи, прийоми використовують учителі для формування переконань учнів.
|
Словник теми |
Світогляд — |
система поглядів, переконань, ідеалів, у яких |
|
людина виражає своє ставлення до оточую- |
|
чих, її середовища та самої себе. |
Види світогляду: |
— науковий; |
|
~ релігійний; |
|
— повсякденний (життєвий). |
126 |
Розділ 1- Предмет педагогіки та питання теорії вс,ховання |
Структура |
— система знань; |
світогляду: |
— погляди; |
|
— переконання. |
Знання як компонент — система наукових істин світогляду.
Погляди світогляду як компонент світогляду — судження, суб'єктивний висновок
Переконання —
Критерії
сформованості
світогляду:
пояснення тих чи інших природних і Суспільних явищ, визначення свого ставлення п г , и и „ сукупність осмислених і емоціональну прийнятих ідей, які стосуються ідеології, п<^л п -и к и моральності, мистецтва та їй., що визначає життєву позицію особистості.
— знання понять, законів, теоретичним узагальнень, які є визначальними для розуміння суті процесів розвитку
• • . іюдини; |
и |
|
|
<и і і ІіірОкО |
|
ПОДІЙ; |
|
— виявлення світоглядних позицій у |
|
них громадянських справах, у своїй Д І Я - ^ Ь Н О С Т І поведінці.
Література
1.Державна національная програма «Освіта» (-Україна XXI століття»)
2.Гончаренко СУ, Мальований Ю.І. Світоглядні функції загальної с е Ь е д н ь 0 Ї освіти // Педагогіка І психологія. — 1994. — № 1.
3.Основи національного виховання / За ред. В.Г. Куая. Ю.Д. Р\,п в н І ( й 3.0. Сергійчука. - КиГв, 1993. - С. 115-120. Уденка.
4. Сухомлинский В.А. Рождение грежданина. - М.: Молодая гвардиц |
1 0 7 |
і |
- с . ззз, |
|
'1 8 7 1 |
1.4, МЕТОДИ ВИХОВАННЯ
Основні питання:
—Що передбачає поняття «метод виховання» І які підхс^дИ д0 його обґрунтування в педагогічній науці?
—Які основні функції методів формування свідомості?
ЬН О С Т І
іформування досвіду громадської поведінки?
—Яка роль методів стимулювання І корекції поведінки і Л І Я Л Ь . ності школярів?
—Які фактори визначають оптимальний вибір методів вання?— У чому сутність і значення методів організації діял
1.4.Методивиховання |
127 |
Ваша відповідь?
Директор школи, виступаючи на педраді, зазначив: «Я спостерігаю за ходом підготовки і проведення багатьох виховних заходів, яскравих, цікавих, але всі ви, класні керівники, відзначаєте недостатню результативність позитивного виховного впливу цієї роботи на школярів. Які ви бачите резерви підвищення якості виховної роботи з учнями?».
— Яка ваша відповідь на це запитання директора школи?
Удосконалення навчально-виховного процесу в школі пов'язане з пошуками оптимальних методів виховання особистості школяра.
Методи виховання — це способи взаємодії педагогів, вихованців, сім'ї та інших суб'єктів виховання, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей школяра, його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін.
Прийоми виховання -- складова частина методу, ши ... .
чу<. те і осування його і І певних умовах. І і>м> деякі лис. І панки розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуаціях переходити один в один.
Методи виховання слід відрізняти від засобів виховання. Засоби — те, за допомогою чого відбувається виховання: пред-
мети, твори духовної і матеріальної культури (наукові посібники книжки, газети, твори мистецтва); слово вихователя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, політінформації, збори. Ці засоби використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.
Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації. Але це дуже складне питання педагогіки. На сторінках газет, журналів велись і ведуться дискусії з цієї проблеми, в ході яких висловлюються різні точки зору.
Так, І.С. Мар'єнко умовно всі методи ділить на шість груп: а) репродуктивно-пояснювальні; б) привчання і вправи: в) про- блемно-ситуативні; г) стимулювання; д) гальмування; є) керівництво самовихованням учнів1.
М.І. Болдирев називає три групи методів2:
1)методи переконання;
2)методи організації життя і діяльності учнів;
3)методи стимулювання діяльності і поведінки.
1Марьенко И.С. К вопросу о теорстичееком обосноиании методов воспитания // Советская педагогика. — 1971. — N6 10. — С. 99—106.
1 Баідьірев М.И. Методика іюсмитательмой работьі п ижаіе. — М., 1981. —С. 112—196.
128 Розділ і. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
|
У багатьох підручниках і на- |
|
Засоби виховання як критерій для |
вчальних посібниках автори ви- |
|
класифікації методів: |
значають три групи методів: |
|
1) методи формування сві- |
||
словом; |
||
домості; |
||
справою; |
||
2) методи організації діяль- |
||
ситуацією; |
||
ності і формування досвіду гро- |
||
грою; |
||
мадської поведінки; |
||
спілкуванням; |
||
3) методи стимулювання |
||
ставленням. |
||
і гальмування поведінки. |
||
В.Караковський |
||
В.Т. Рогожкін1 виділяє гру- |
||
|
||
|
пу методів виховання почуттів. |
Серед них автор називає методи: 1) спеціального опору на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів; 2) вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога; 3) залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння; 4) вплив на почуття школярів емоційністю обстановки; 5) вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми; 6) збудження почуттів фізичним впливом на дитину (тактильний метод), Наприклад, ласкавий дотик.
Найчастіше користуються класифікацією Т.Є. Конникової: методи формування свідомості, методи формування досвіду поведінки, методи стимулювання і корекції поведінки школярів.
Методи формування свідомості особистості
Головна мета цих методів — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи: освічення,
навіювання, переконання, прикладу.
Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз'яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.
Про важливість освічення школярів свідчать такі дані про рівень сформованості у підлітків уявлень з питань визначення сут-
Рогожкші В.Т. О классификашш методов нравственного воспитанщі // Советская пелагогика. — 1971. — № 10. — С. 92—95.
1,4. Методивиховання |
129 |
ності якостей особистості учнів, які представлені у праці психолога О,Г. Ковальова1 (табл. 6).
Розуміння підлітками моральних якостей особистості Таблиця 6
Категорії |
Упізнавання |
Розуміння сутності |
Правдивість |
98% |
75,7% |
Гордість |
97% |
43% |
Відвертість |
97% |
46% |
Скромність |
96,1% |
30,8% |
Упевненість |
94,1% |
29% |
Чуйність |
94,1% |
30,8% |
Сердечність |
92,1% |
33,6% |
Принциповість |
59,4% |
18,7% |
Навіювання — метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, шо приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почутгів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Психолог В.М. Бехтерев підкреслював, шо навіювання відбувається «без участі волі (уваги) особи, що сприймає..., і нерідко навіть без ясної з ЇЇ боку свідомості»2. Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя.
«Елементи навіювання, — вважає М.Г. Стельмахович, — наявні також у проханні, наказі, переконанні, прикладі, авторитеті, громадській думці, а особливо в мистецтві, художній літературі та фольклорі, зокрема в народному гуморі, іронії, сатирі, сарказмі, відчутті сорому, гріха»3.
У педагогів, психологів різні підходи до навіювання. Одні перебільшували його значення у вихованні, інші заперечували можливість його використання. Більшість вважає, що в системі методів навіювання повинно зайняти своє місце.
А.С. Макаренко вважав навіювання загальновизнаним засобом виховання. Так, для формування дисциплінованості вихованців, за його висловом, повинна бути навіювана і запропонована дітям як чиста теорія — «дисципліна прикрашає колектив»4.
Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і індивідуальних особливостей суб'єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцін-
Ковалев О.Г, «Психология личности». — М., 1969. — С. 358.
Бехтерев В.М. Внушение и его роль в обшественной ждони. — СПб., 1908. — С. 13. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — 1996. — С. 173. Макаренко АС. Соч.. т. V. - 1958. - С. 145.
130 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
ності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.
Таким чином, навіювання, його результативність залежить від об'єктивних та суб'єктивних, постійних та тимчасових умов. Як зазначає О.В. Ковальов1, не слід ні недооцінювати, ні переоцінювати цей метод, бо він може сприяти формуванню як позитивних, так і негативних рис, інтересів, норм поведінки, звичок, оцінок різних явиш,, самооцінки в залежності від особистості того, хто використовує цей метод, тієї мети, яка ставиться.
Переконання — метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обгрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін.
Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. «Переконання і знання лише тоді і можна вважати істинними, коли вони проникли у середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає», — писав М.О. Добролюбовг.
Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. «Слово вчителя — нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця»5.
Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів.
За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою школярів) і Індивідуальні. Індивідуальна бесіда може бути відстроченою, щоб стимулювати дитину до осмислення своїх вчинків. Саме таку бесіду використовував у своїй практиці А.С. Макаренко.
Розрізнюють також заплановані та епізодичні бесіди.
За змістом бесіди охоплюють різні питання моралі, етики, естетики, наукової організації праці, фізичного виховання, політичних подій та ін.
Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій ужитті держави, школи, класу, окремих учнів.
Ковалев О.В. Психология личности. — С. 301.
Добролюбов М.О. Избр. фил. соч. - Т. II. - М., 1946. - С. 250. Сухомлинский В.А.О воспитапии. — М, 1975. — С, 33.
1.4. Методи виховання |
131 |
Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру:
— Вихователь вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку.
—Діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади з свого життя або епізоди із прочитаних книжок, публікацій, періодики, висловлювання авторитетних людей тощо.
—Вихователь узагальнює виступи, допомагає дітям зробити
висновки.
Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований ведучий дискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість підготувати аргументацію.
Використовується і прийом ділем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб ділема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту та ін.
Розповідь — це монолог вихователя, який будується як оповідання, опис, роз'яснення.
Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання з героями розповіді, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тошо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, робити висновки.
Лекція, як і розповідь, — монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов'язаних з формуванням особистості школяра.
У змісті лекції визначаються, як правило, декілька питань. їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.
Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:
І. Позитивна взаємодія вихователя і вихованця або вихованців, встановлення контакту з ними. Для нього необхідно враховувати вікові особливості дітей, їх індивідуальні особливості, інтереси, потреби, сумніви, життєві ідеали та філософію життя, сти-
132 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання
мулювати вихованців до самовиховання. Діти повинні відчувати, що вихователь щиро прагне до спілкування з ними, що він зичить їм добра, бажає довести, роз'яснити ті чи інші норми і правила поведінки, а не моралізувати, бо моралізування сприймається дітьми «як вияв формального, посадового обов'язку вчителя, вихователя» (ОТ. Ковальов), тому ставляться до цього з іронією і навіть з презирством.
2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації, яку повідомляють вихователь або ровесники. Психологи визначають інтерес як мотив, що стимулює людину спрямовувати свою діяльність на той чи інший об'єкт, а увагу — як його вибіркову здатність сприймати певні об'єкти. Інтерес учнів до знань, думок, висловлених у лекціях, бесідах, повідомленнях, на конференціях, викликається або глибиною змісту, емоційністю викладу, або відношенням до них як до засобу досягнення мети, наприклад, одержання відповіді на ті питання, які цікавлять індивіда.
Увага, як образно зазначив К.Д. Ушинський, — «це саме ті двері, через які проходить все, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу»1. Це спрямованість і зосередження свідомості на певних об'єктах. Наприклад, учні спрямовують увагу на зміст інформації, логіку доказів, на оцінку фактів, явищ у процесі переконання, навіювання, освічення.
Допомогти цьому можуть деякі способи активізації сприйняття та осмислення інформації учнями.
Це стосується перш за все вступу, який робить вихователь. Вступ, як зазначав ще Арістотель у своїй «Риториці», є початком розмови, те ж, що в поетичному творі є пролог, а в грі на флейті — прелюдія, бо він повинен сприяти розв'язанню таких завдань, як: викликати інтерес у школярів, оволодіти їх увагою, встановити контакт з ними, щоб вони відчули довіру до вчителя.
Корисні поради в цьому плані дає видатний юрист А.Ф. Коні: «Перші слова лектора повинні бути надзвичайно прості, доступні, зрозумілі й цікаві (повинні привернути, зачепити увагу)- Цих зачіпляючих «ключиків»-вступів може бути дуже багато: «що-небудь із життя, що-небудь несподіване, який-небудь парадокс, щось дивне, яке наче і не йде ні до місця, ні до діла (але на ділі пов'язане із всією промовою), несподіване і недурне питання і т.ін. Щоб відкрити (знайти) такий початок, треба думати, виважити свою промову і збагнути, який із зазначених... вступів і однорідний з ним... може підійти і бути у тісному зв'язку хоча з яким-небудь боком промови. Ця праця цілком творча»2.
Ушинський К.Д. Собр. соч., т. 10. - М..-Л.. І950. - С. 22.
Цит. за: Иожин Е.А. Основьі советского ораторского искусетва. — М., 1973. — С. 94-95.