ESW_final_save

Соціальні інститути та інституції • 451 •

імені Бориса Грінченка, 2011.— 135 с. Положення про психологічну службу системи освіти (наказ МОН України № 127 від 03.05.1999 р.), Про забезпечення розвитку психологічної служби в системі освіти України (наказ МОН України № 592/33 від 15.08.2001 р.); Шульга В. В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі: методичні рекомендації / В. В. Шульга — К.: Ніка-Центр, 2004.— 124 с.

Веретенко Т. Г.

РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР (англ. resource centre) — це спеціалізоване формування центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, вищих навчальних закладів, недержавних організацій (самостійна організація), діяльність якого спрямована на надання кваліфікованої інформаційно-консультаційної, просвітницької, методичної та посередницької допомоги спеціалістам соціальної сфери.

Внесок у тлумачення цього поняття зробили російські (В. Антипова, В. Бочарова, Н. Бочкарева, І. Демидова, Н. Григор’єва, Т. Жукова, В. Козубовський, У. Крайенберг, А. Лєбєдєв, Т. Нгуен, М. Нікітін, А. Савінова, К. Сисун, Е. Сукіасян, В. Фаче) та українські (Т. Азарова, Л. Абрамова, О. Безпалько, М. Головатий, О. Грущенко, Н. Заверико, І. Звєрєва, Т. Лях, М. Панасюк О. Пархомчук, Г. Радчук, І. Ткач, Т. Цюман, К. Шендеровський) вчені.

Ресурсний центр — достатньо нова структура для України. Наразі існує полісемія щодо самого поняття «ресурсний центр». Істотне значення для розуміння поняття має думка Н. Григор’євої, Ф. Головатого та М. Панасюка, які першими дають визначення цьому феномену та під поняттям «ресурсний центр» розуміють спеціалізований пункт, де створено інформаційну базу та спеціальні умови для проведення консультаційної роботи з визначеним контингентом клієнтів. М. Нікітін стверджує, що ресурсний центр закладу професійної освіти — це децентралізована організаційна структура управління, метою діяльності якої є задоволення соціально-освітніх потреб особистості, домогосподарств, роботодавців, громадських організацій власниками ресурсів на добровільній основі, як при державних, так і при недержавних організаціях. А. Лєбєдєв визначає ресурсний центр як консультаційну, навчальну базу, де зібрано інформаційні, методичні, матеріальні, людські ресурси для методичного супроводу та забезпечення діяльності спеціалістів соціальної сфери та працівників закладів освіти. О  Грущенко та О. Пархомчук розглядають ресурсний центр як неприбуткову, недержавну організацію, що належним чином зареєстрована та діє відповідно до законодавства України, головним завданням якої, згідно зі статутом або іншими установчими документами, є надання інформаційно-консультативної та технічної допомоги іншим недержавним організаціям.

Перші згадки про ресурсні центри зустрічаються у 60-х рр. ХХ ст. Вони створювалися на базі шкіл із метою покращення навчального процесу, сприяння самостійній роботі учнів. У багатьох країнах Заходу (Австрія, В’єтнам, Індія, Китай, Росія, США, Швеція) із часом шкільні ресурсні центри, а згодом і ресурсні центри вищих навчальних закладів, відкинули на другий план бібліотеки, запропонувавши користувачам вільний доступ до інформаційних ресурсів, широкий спектр консультаційних послуг, якісну допомогу у навчанні.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. подібна форма інформаційної підтримки увійшла і до соціальної роботи. У цей період ресурсні центри для соціальних працівників створюються у Великій Британії, Канаді, Німеччині, Росії, Франції, США. Метою їхньої діяльності була

• 452 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

підтримка спеціалістів соціальної сфери, допомога у роботі за певним напрямом (робота у громаді, соціальний супровід певної цільової групи, профілактика негативних явищ, соціально-побутові послуги, організація волонтерських груп тощо).

Поява ресурсних центрів в Україні бере свій початок з другої половини 90-х рр. ХХ ст. Вони створювались для задоволення інформаційних потреб соціальних педагогів і соціальних працівників.

На початку 90-х рр. ХХ ст. ресурсні центри виступили осередком просвіти спеціалістівпрактиків без базової освіти, які працювали у соціальній сфері та створювались з метою надання інформаційної, методичної, консультаційної і технічної допомоги у професійному навчанні, у підвищенні кваліфікації, у професійному самовдосконаленню, у проведенні соціально-педагогічних досліджень, у розробці та реалізації соціальних проектів. У цей період в Україні відбувалося становлення професій соціальний педагог / соціальний працівник, тому у галузі соціальної роботи працювало чимало спеціалістів без відповідної освіти. Саме ресурсні центри відіграли вагому роль у впровадженні сучасних соціальних технологій у їх соціально-педагогічній діяльності, підвищенні кваліфікації спеціалістів соціальної сфери, їх професійній компетентності та сприяли професійному самовдосконаленню.

Наразі ресурсні центри створюються та діють як при державних, так і недержавних організаціях і установах. Вони є достатньо розповсюдженою формою підтримки соціальних працівників / соціальних педагогів і місцевої громади й існують у трьох аспектах, а саме: ресурсний центр як структурний підрозділ центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді (зміст діяльності відображено у працях вітчизняних науковців О. Безпалько, І. Звєрєвої, Н. Комарової, І. Ткач, С. Толстоухової, К. Шендеровського, В. Шульги; напрямами їх роботи є інформаційно-просвітницький, профілактичний, охоронно-захисний, рекреативний, соціально-побутовий та фандрейзинговий); ресурсний центр як самостійна громадська організація (зміст діяльності аналізувався такими науковцями: Т. Азарова, Л. Абрамова, Ю. Бєловицька, О. Грущенко, М. Дейчаківський, О. Пархомчук, О. Сидоренко, Д. Трасковська, Н. Ясько; основними напрямами діяльності є просвітницький, інформаційний, міжсекторний, лобістський; сприяння розвитку сектора громадських організацій); ресурсний центр, який створено у рамках проектної діяльності (зміст діяльності висвітлено у працях таких науковців: О. Безпалько, О. Винничук, Н. Заверико, І. Звєрєва, З. Зубик, Т. Лях, І. Новікова, О. Песоцька, В. Петрович, В. Поліщук, Г. Радчук, Т. Цюман; напрямами роботи є інформаційний, консультаційний, просвітницький, посередницький). Загальні напрями діяльності ресурсних центрів:

1) Інформаційно-консультативний — є найбільш поширеним у діяльності ресурсних центрів. Працівники центрів не тільки допомагають у доборі літератури з різних питань соціальної та соціально-педагогічної роботи, але й знайомлять користувачів на сторінках веб-сайту щодо нових надходжень до центру та випускають інформаційний бюлетень; інформують користувачів і членів громади про заходи, які здійснюються на базі ресурсного центру та у яких заходах фахівці приймали участь; здійснюють пошук

іаналіз інформації про становище дітей, сімей і молоді у громаді; популяризують наукові дослідження, передові методи у галузі соціальної педагогіки, соціальної роботи та практичної психології; знайомлять із сучасними технологіями навчальної, просвітницької, профілактичної, реабілітаційної роботи; популяризують практичний досвід роботи психологів, соціальних педагогів і соціальних працівників; впроваджують нові технології для повного інформаційного забезпечення користувачів; вивчають потреби користувачів

ічленів різних професійних громад; проводять рекламно-інформаційні кампанії з окре-

Соціальні інститути та інституції • 453 •

мих напрямів соціально-педагогічної діяльності. Крім цього, працівники ресурсного центру інформують громадськість, бізнесові й урядові кола щодо ролі сектору громадських організацій у розвиненому суспільстві. Цей напрямок передбачає надання консультативної допомоги щодо насущних питань соціальної роботи з дітьми, сім’ями та молоддю

угромаді; надання інформації щодо книжкового фонду через систему каталогів, картотек, електронну базу даних; проведення індивідуальних, групових, стаціонарних та виїзних консультацій щодо специфіки організації соціальної роботи з різними категоріями населення. Працюючи у цьому напрямі, працівники ресурсного центру використовують потужний книжковий фонд центру, сучасне технічне обладнання, Інтернет ресурси.

2)Просвітницький — працівники ресурсних центрів проводять соціальнопросвітницькі тренінги та семінари для спеціалістів соціальної сфери; проводять і беруть участь у круглих столах із різними професійними громадами; презентують інноваційні програми, проекти та технології; організовують робочі зустрічі з актуальних питань соціально-педагогічної діяльності; займаються популяризацією інновацій соціальної роботи та просуванням ідеології соціальної активності та відповідальності громадян серед широких верств населення, урядових і бізнесових кіл.

3)Посередницький — сприяють налагодженню допомоги в контакті з організаціями, які працюють над реалізацією окремих напрямів соціальної роботи з дітьми, сім’ями та молоддю у громаді; сприяють формуванню партнерства між секторами громадських організацій і державними та бізнесовими структурами на локальному та національному рівнях; сприяють налагодженню та підтриманню взаємозв’язку з викладачами психології, соціальної педагогіки та спеціалістами-практиками; сприяють налагодженню взаємодії між державними та недержавними соціальними агенціями й організаціями по вирішенню насущних питань соціально-педагогічної направленості; представляють ресурсні центри в усіх організаціях і установах з питань, які входять до його компетенції; переадресовують користувачів до інших організацій і спеціалістів, які більш компетентні у тому чи іншому питанні.

Метою діяльності ресурсних центрів є підвищення професійної компетентності та професійного самовдосконалення соціальних педагогів / соціальних працівників

іпредставників громадських організацій, які надають соціально-педагогічну допомогу та підтримку дітям, сім’ям і молоді. Діяльність центрів зорієнтована на надання користувачам інформації щодо змісту, напрямів, технологій, передового досвіду роботи з дітьми та сім’ями у громаді; на консультації з питань соціальної роботи у громаді, на допомогу у налагоджені взаємозв’язків між суб’єктами соціально-педагогічної роботи

угромаді; на пошук партнерів для впровадження соціальних послуг на рівні громади; на популяризацію інноваційних технологій соціальної роботи з дітьми, сім’ями та молоддю; на організацію та проведення круглих столів із метою обговорення з практиками соціальної сфери актуальних проблем у соціальній роботі з дітьми, сім’ями та молоддю і визначення шляхів їх вирішення.

Загальні принципи діяльності ресурсних центрів: методологічні (розвитку, самовдосконалення; єдності, свідомості та діяльності; соціальної обумовленості; соціальної значущості; нерозривного взаємозв’язку індивіда та його соціального середовища); соціально-політичні (гуманізм і демократизм змісту та методів роботи, спрямованої на покращення якості соціальних послуг дітям і сім’ям у громаді; врахування регіональних особливостей суб’єктів при наданні соціальних послуг; законність і справедливість; суспільна доцільність); організаційно-діяльнісні (професійна соціально-технологічна

• 454 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

компетентність; мотивування працівників центру та користувачів; інтеграції; загальності; комплексності; посередництва; солідарності; субсидарності; єдності прав та обов’язків, повноважень і відповідальності); психолого-педагогічні (комплексності, індивідуальності та диференційованості підходів до особистості користувачів); інструментальні (універсальності; охорони соціальних прав; соціального реагування; профілактичної спрямованості; принцип клієнтоцентризму; опори на потенційні можливості людини; конфіденційності; толерантності).

Існування доволі значної кількості ресурсних центрів породжує необхідність виокремлення достатньо великої кількості класифікаційних ознак для їх типології. Беручи до уваги багатовимірність функціонування цих центрів, їхньої організаційноінституційноїструктуритахарактерудіяльності,вітчизнянимдослідникомН.Троценко розроблено типологізацію ресурсних центрів та об’єднано їх у групи за такими класифікаційними ознаками: організаційна — приналежність до організації (ресурсні центри вищих навчальних закладів, громадських організацій, державних соціальних установ, релігійних організацій, ресурсні центри, створені у партнерстві державної та громадської організації); функціональна — орієнтація на вирішення проблем (галузеві ресурсні центри) (ресурсні центри для спеціалістів політичної сфери, ресурсні центри для спеціалістів економічної сфери, ресурсні центри для спеціалістів екологічної сфери, ресурсні центри для спеціалістів соціальної сфери, ресурсні центри для спеціалістів правової сфери, інші (багатопрофільні); фінансова — спосіб фінансування (державні, недержавні, приватні); ступінь мобільності (віртуальний, мобільний, стаціонарний); територіальна (національний ресурсний центр, регіональний ресурсний центр, обласний ресурсний центр, районний ресурсний центр, міський ресурсний центр, районний у місті ресурсний центр, селищний ресурсний центр).

Літ.: Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: термін.— понятій. слов. / М Ф. Головатий, М. Б. Панасюк.— К.: МАУП, 2005.— 560 с. Ліга ресурсних центрів [Електронний ресурс].— Режим доступу: // http://www.ligarc.org.ua; Лях Т. Л. Діяльність ресурсних та інформаційноконсультаційних центрів / Т. Л. Лях // Покращення якості соціальних послуг дітям та сім’ям в громаді: узагальнення досвіду проекту: інф.-метод. матеріали / [О. В. Безпалько, Т. П. Басюк, З. П. Бондаренко та ін.]; за ред. О. В. Безпалько.— К.: Наук. світ, 2007.— 144 с.; Покращення якості соціальних послуг дітям та сім’ям в громаді: узагальнення досвіду проекту: інф.-метод. матеріали / [О. В. Безпалько, Т. П. Басюк, З. П. Бондаренко та ін.]; за ред. О. В. Безпалько.— К.: Наук. світ, 2006.— 80 с.; Социальная работа и здравоохранение: 200 основных терминов по-английски и по-русски / [Григорьева Н. С., Соловьев А. В., Чубарова Т. В.]; под общ. ред. Н. С. Григорьевой.— М.: Альфа-Принт, 1996.— 50 с.; Троценко Н. Є. Капіталізація досвіду діяльності ресурсних центрів для соціальних працівників / Н. Є. Троценко // Наукові праці Донецького національного технічного університету / [відп. ред. П. В. Стефаненко].— Донецьк: ДВНЗ «ДонНТУ», 2009.— С. 68–71.; Троценко Н. Є. Ресурсне забезпечення спеціалістів соціальної сфери / Н. Є. Троценко // Педагогічний альманах: зб. наук. ст. / редкол.: В. В. Кузьменко.— Херсон: РІПО, 2009.— С. 199–202.

Троценко Н. Є.

СІМ’Я — мала соціальна група, заснована на офіційному чи громадському шлюбі або кровному споріднені, члени якої об’єднані сумісним проживанням і веденням домашнього господарства, виконанням сімейних функцій, емоційними зв’язками та взаємними юридичними і моральними зобов’язаннями по відношенню одне до одного, родинними традиціями.

Соціальні інститути та інституції • 455 •

В англомовних країнах для означення С. вживається латинське слово famely — фамілія. У слов’янських мовах його зміст означає, насамперед, «спільне ім’я для членів С.» — українською мовою — прізвище.

До членів С. відносяться: чоловік — дружина; батьки та діти; матір — дитина (діти); батько—дитина (діти); матір — вітчим— дитина (діти); батько —мачуха— дитина (діти), а також, якщо проживають на одній спільній території з ними, батьки батьків з кожної із сторін (чоловіка чи дружини), які для дітей є дідусем чи бабусею. Діти у С. можуть бути як рідними (біологічними), так і прийомними (як для одного з батьків, так і для С. в цілому). Ті діти, що у конкретній С. мають рідного одного з батьків, по відношенню до іншого (нерідного — вітчима чи мачухи) і залежно від своєї статті мають статус пасинка (хлопчик) чи падчерки (дівчинка).

Етапи становлення та розвитку С.: 1-й — період становлення — від реєстрації шлюбу (початку сумісного проживання і ведення спільного господарства) до народження дитини; 2-й — від народження дитини до її вступу до школи; 3-й — від початку до закінчення дитиною навчання в школі; 4-й — до одруження або відособлення дітей від батьківської сім’ї; 5-й — період взаємного спілкування і турботи з дорослими дітьми й онуками; 6-й — шлюбна пара похилого віку — період закріплення стабільності усталених стосунків.

Як соціальний інститут С. традиційно виконує певні соціальні функції, основними з яких є сексуальна, репродуктивна (народження дітей), виховна, господарсько-побутова (ведення спільного господарства) і соціалізаційна (прилучення до соціальних норм, правил, засвоєння соціального досвіду і соціальних ролей). У кожний історичний період розвитку С., і відносно змін соціокультурної ситуації, функції С. розширюються чи звужуються, а їх сенс доповнюється новим змістом або набуває певних особливостей прояву.

Сучасна С. виконує наступні функції: сексуальну, репродуктивну, виховну, регулятивну, рекреативну, господарсько-побутову, економічну, комунікативну, первинної соціалізації дитини. У своїй сукупності вони визначають повноту сімейного життя, але кожна з них має свої особливості.

Сексуальна функція С. розкривається в особливостях інтимного життя та сексуального задоволення партнерів. Під впливом ЗМІ, зміни ціннісних орієнтацій у поведінці й масовій свідомості, в результаті підвищеної уваги держави до проблем планування С., особливостей статевої поведінки молоді, статевих девіацій, поширення захворювань, що передаються статевим шляхом, реалізації політики щодо їх профілактики, сексуальна функція перестає бути закритою темою для обговорення в С. і суспільстві, набуває нових форм прояву.

Репродуктивна функція С. розкривається у природній необхідності продовження людського роду шляхом народження дітей — нащадків роду. Найбільш репродуктивним періодом С. є перші п’ять років шлюбного життя. Для повноцінного самовідтворення населення кожній С. необхідно народити та виховати не менше 2-х дітей. Однак, сучасні молоді батьки, в основному, орієнтовані на одну дитину, пояснюючи свої такі установки матеріальними труднощами, відсутністю окремого житла, соціальною нестабільністю і погіршенням стану загального та репродуктивного здоров’я. Щороку в Україні і в світі зростає кількість бездітних сімей. Помітною стає тенденція до більш пізнього народження дитини.

Виховна функція С. полягає у створенні такого морально-психологічного клімату, який є найбільш сприятливим для повноцінного фізичного, інтелектуального, психіч-

• 456 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ного, морального, емоційного, естетичного, соціального розвитку дітей, відповідно їхніх вікових можливостей та індивідуальних потреб і проблем. Труднощі сучасного сімейного виховання значною мірою пов’язані з відсутністю загальної та вікової стратегії виховання дитини у С., низьким рівнем педагогічної культури та відповідальності батьків, недостатньою їх підготовленістю до материнства та батьківства.

Рекреативна функція С. полягає у наданні матеріальної, фізичної, психологічної взаємодопомоги, в організації здорового способу життя та повноцінного відпочинку С., в емоційному захисті та відчутті захищеності кожного члена С.

Господарсько-побутова функція пов’язана з забезпеченням С., її окремих членів необхідними для повноцінного життя і відпочинку вдома умовами, насамперед, харчуванням, матеріальними потребами та створенням побутового комфорту. Ця функція має свої характерні особливості у сільських і міських С., у С. з рівним ступенем матеріальних можливостей і спрямованістю ціннісних орієнтацій.

Економічна функція С. пов’язана з процесами розподілу та споживання матеріальних благ і послуг, можливостями сімейного бюджету та його раціональним використанням. Усе більше виявляється у намаганні досягнення економічної незалежності від держави та батьківської родини.

Комунікативна функція С. полягає у задоволенні потреб її членів у спілкуванні та взаєморозумінні. Перебуває у прямій залежності від характеру внутрішньосімейного спілкування, від морально-психологічного клімату С. і від психологічних установок окремих її членів. На повноту її реалізації великий вплив мають мас-медіа та Інтернет-технології, які заміщують реальне спілкування віртуальним.

Регулятивна функція кожної С. залежить від характерних саме для неї моральних норм і принципів, можливостей здійснювати соціальний контроль за своїми членами, зокрема, дітьми з боку батьків. Особливості її виконання залежать від типу влади й авторитету, а тому передбачає для кожної С. свій механізм реалізації. Ця функція практично не контролюється з боку суспільства, за виключенням якихось крайніх ситуацій.

Функція первинної соціалізації дітей полягає, насамперед, у їх ознайомленні та прилученні через спосіб життя С. і поведінку батьків з культурою, традиціями і цінностями суспільства, моделями поведінки, з соціальними ролями й особливостями різних соціальних позицій.

На становлення та здійснення функцій сучасної С. впливають: нуклеаризація — перетворення С., що складалась раніше з трьох-чотирьох поколінь у С. з двох поколінь — батьків і дітей (це значно послаблює можливості передачі соціального, у тому числі сімейного досвіду від старших поколінь молодшим); послаблення родинних зв’язків, урбанізація, територіальна розмежованість сімейних колективів, підвищена мобільність молоді у сфері професійних, побутових інтересів, дозвілля зменшують можливості соціального контролю та знижують міру впливу батьківської С.; зміна стандартів поведінки, сімейних цінностей протягом життя одного покоління призводить до повної або часткової переоцінки досвіду сімейного життя, який має старше покоління; зменшення кількості дітей у С., орієнтація на одну дитину не дозволяють відтворити природну школу підготовки майбутніх батьків за рахунок співпраці старших із меншими; збільшення кількості та складнощів побутових проблем послаблюють можливості батьківського впливу на дітей в умовах і засобами С.; збільшення кількості розлучень, громадянських (неофіційних) шлюбів свідчать про недостатню їх готовність до виконання ролі чоловіка та дружини, батька та матері; про недооцінку ролі С. в житті суспільства та кожної

Соціальні інститути та інституції • 457 •

людини зокрема; деформація сімейних цінностей, привнесення нових сімейних стандартів і моделей поведінки батьків і дітей значною мірою детермінуються глобалізаційними процесами.

Стабільність С. як системи визначається її цілісною структурою, цінностями і ціннісними орієнтаціями, умовами функціонування, сімейними традиціями. Цілісність структури передбачає наявність повної С.— батька, матері та дитини або кількох дітей. Цінності та ціннісні орієнтації є основою стилю, способу сімейного життя, міцності духовних зв’язків між членами С. і забезпечують певний статус С. і її членів у суспільстві, який значною мірою характеризує їх благополуччя чи неблагополуччя. Умови функціонування (наявність окремого житла, роботи для дорослих членів С., пенсії для непрацездатних, забезпеченість побуту, стан здоров’я членів С., можливості доступу до інформації та сфери обслуговування; емоційна насиченість сімейних стосунків) впливають на якість сімейного життя і ступінь адаптації чи дезадаптації С. до соціальних норм, ступінь задоволеності шлюбом і міжособистісними взаєминами.

У кожній С. як малій групі й інтимній сфері спілкування існують певні сімейні традиції — звичні для неї, прийняті всіма членами С. норми, звичаї, манери поведінки. До сімейних традицій також належать особливості святкування сімейних свят (днів народження, хрестин, весілля, народного та релігійного календаря, пам’ятних сімейних дат тощо), традиції вшанування членів роду та певні ритуали, а також звичаєві моделі поведінки та спілкування (незаперечної поваги й авторитету старших членів С., турботи про менших і більш слабких, підтримки родинних стосунків, захисту членів С. і роду). Їх наявність є ознакою сімейного благополуччя та механізмом передачі сімейних цінностей наступним поколінням. Сімейні традиції та обряди ґрунтуються на суспільних, національних, релігійних і історичних традиціях і обрядах, які творчо доповнюються привнесенням в них особистого та певною мірою перетворюються, тим самим стають у кожній С. унікальними.

Згідно даних сучасних досліджень сімейні традиції з часом піддаються трансформації, втрачаються або формуються відносно нових тенденцій розвитку соціокультурної ситуації. Подібне спостерігається і відносно особливостей розвитку інституту С. Так в останні десятиріччя утверджуються «шведські С.» — так у просторіччі називається форма поліаморії, коли троє осіб різної статі (двоє чоловіків і одна жінка або двоє жінок і один чоловік) разом живуть і ведуть спільне господарство. Звідси і франц. назва — ménage à trois, тобто, господарство на трьох.

Набувають поширення і стають офіційно визнаними в окремих європейських країнах також гомосексуальні або одностатеві С., які утворюють між собою особи з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. У середині 2010 р. можливість зареєструвати такий шлюб існувала в Нідерландах, Бельгії, Іспанії. Канаді, ЮАР, Норвегії, Швеції, Португалії, Ісландії й Аргентині. Щодо визнання аналогів шлюбу — зареєстрованих партнерств осіб однієї статі, прийнято закони у Франції, Німеччині, Великобританії, Данії, Чехії, Словенії, Угорщині. В окремих країнах гей-союзи не легалізовані на національному рівні, однак, їх можливо оформити в окремих регіонах (наприклад, в окремих штатах США або у столиці Мексики). З метою уникнення їх гендерної дискримінації у суспільстві, а також розв’язання протиріччя щодо визначення батьківського статусу, у таких С., які мають на вихованні дітей, навіть приймаються закони, якими вилучаються з обігу слова «мама» і «тато», а вводиться займенник «воно» (Швеція).

• 458 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Набувають поширення віртуальні С., які виникають завдяки знайомству через Інтернет і здійснення процедури віртуального взяття шлюбу, свідками якої є користувачі спеціальних сайтів. Отримані комп’ютерні «посвідчення про шлюб» не мають юридичної сили, але значимі з точки зору особистих відносин. За всіма правилами віртуальності шлюбній парі надається «окрема кімната» в чаті, щоб вони могли відверто спілкуватися. Інколи такі віртуальні С. «народжують дітей», «купують машини, будинки, дачі». Подібні шлюби досить популярні серед молоді, особливо в тих країнах, де є високим показник самотності. У Китаї вже зареєстровано більше 50 тис. віртуальних шлюбів. Відомі факти, коли реально існуючі С. розпадалися через ревнощі до шлюбного партнера, який створював ще і віртуальну С. На думку фахівців, подібні ситуації потребують психотерапевтичного втручання.

Функціонування С. та її статус регламентуються сімейним правом, яке є складовою чинного законодавства.

Щорічно 15 травня святкується Міжнародний день С., який було проголошено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 вересня 1993 р.

Ролі  С. у житті людини та у вихованні дітей присвячені роботи Я. Коменського, В. Виноградова, А. Макаренка, С. Русової, В. Сухомлинського, К. Ушинського й ін. Наукове вивчення С. і сімейного життя відображено в роботах сучасних дослідників Ю. Азарова, Т. Алєксєєнко, О. Добриніної, І. Звєрєвої, І. Гребєннікова, З. Кісарчук, І. Кона, О. Кононко, М. Ковалевського, В  Кравця, Г. Лактіонової, П. Лєсгафта, М. Мацковского, Л. Моргана, В. Постового, В. Сатир, М. Стельмаховича, Є. Сявавко, В. Торохтія, О. Харчева, Е. Эйдеміллера, З. Янкова й ін.

Літ.: Азаров Ю. П. Семейная педагогика.— М., 1989.— 112 с.; Алєксєєнко Т. Ф. Ціннісні орієнтації та духовні запити сімей малих міст України; Соціально-психологічні проблеми та виховний потенціал сімей // Становище сімей в умовах малих міст України: Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2004 р.) / [Т.Ф.Алєксєєнко, А. М. Ноур, О. О. Яременко, Т. В. Говорун, Н. Г. Гойда та ін.].— К.: Гопак, 2005.— С. 91–109; 135–182; Кон И. С. Ребенок и общество / Историко-этнографическая перспектива.— М., 1988.— 270 с.; Торохтий В. С. Психология социальной работы с семьей.— М.: ЭКСМО Пресс, 1996.— Т. 3.— С. 224.— 500 с.

Алєксєєнко Т. Ф.

СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ — (у період з1995 р. до лютого 2007 р.— служби у справах неповнолітніх) — це уповноважений орган виконавчої влади, який створює орган виконавчої влади й орган місцевого самоврядування для забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей на відповідній території.

Сферу діяльності служб у справах дітей визначає закон України № 2095 «Про органи і служби у справах неповнолітніх», законом України № 609-VП «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх» і законом України № 2342 «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Відповідно до вищезазначених законів служби в межах своєї компетенції: розроб­­ ляють і здійснюють заходи, щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей і їх соціального захисту; здійснюють організуючу, координуючу та контролюючу функції з питань соціально-правового захисту дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Соціальні інститути та інституції • 459 •

Служби у справах дітей виявляють разом з іншими підрозділами держадміністрації, органами внутрішніх справ, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді та за участю громадськості дітей, які залишилися без піклування батьків, перебувають у складних життєвих обставинах. З цією метою служби відвідують дітей за місцем їх проживання, навчання та роботи; здійснюють заходи щодо соціально-правового захисту дітей; організовують відповідно до вимог законодавства вилучення дитини з небезпечного середовища; порушують перед органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування питання про влаштування дитини; направляють дитину на тимчасове перебування, реабілітацію до притулків для неповнолітніх, центрів соціально-психологічної реабілітації; готують матеріали щодо встановлення опіки, піклування над дитиною, влаштування дитини в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу; притягають до відповідальності, згідно з законом, фізичних і юридичних осіб (зокрема батьків), які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей.

Служби у справах дітей забезпечують здійснення на відповідній території заходів, спрямованих на запобігання бездоглядності, жебракування, правопорушення серед дітей та усунення причин і умов, які цьому сприяють: визначають потребу в закладах соціального захисту для дітей, які потрапили в складні життєві обставини (притулки для неповнолітніх, центри соціально-психологічної реабілітації для неповнолітніх), утворюють, реорганізують і скеровують їхню діяльність; перевіряють стан роботи з соціально-правового захисту дітей у навчальних закладах, закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності; розробляють пропозиції щодо бюджетних асигнувань на реалізацію програм і здійснення заходів соціального захисту неповнолітніх та утримання підпорядкованих службам закладів; контролюють умови роботи дітей на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкованості; приймають у межах своєї компетенції рішення щодо усунення, виявлених в ході перевірок, недоліків; запрошують батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб до служби у справах дітей із метою з’ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності, вчинення правопорушень; вживають заходи для їх усунення; представляють, у разі необхідності, інтереси дітей у судах, у їхніх відносинах з підприємствами, установами й організаціями незалежно від форми власності; порушують перед органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування питання про направлення до спеціальних установ для дітей, навчальних закладів незалежно від форми власності дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, неодноразово самовільно залишали сім’ю та навчальні заклади.

Рішення прийняті службами у справах дітей із питань, що належать до їхньої компетенції, обов’язкові для виконання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами та громадянами.

З метою удосконалення системи соціального захисту дітей служби забезпечують ведення державної статистики щодо дітей, зокрема тих, які потребують особливої уваги та державної підтримки. Служби у справах дітей відповідної території ведуть банки даних на дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, які жебракують, схильні до бродяжництва, потерпіли від насильства, жорстокого поводження, скоїли злочини, перебувають у школах, училищах соціальної реабілітації. Також працівники

• 460 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

служб ведуть справи з опіки та піклування над дітьми, усиновлення дітей, банки даних на усиновителів, опікунів / піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів та осіб, які мають бажання усиновити / удочерити дитину, створити прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу.

Штатну кількість працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей відповідно до закону України № 609-V від 07.09.2007 р. установлюють з розрахунку один працівник служби не більше, ніж на дві тисячі дітей, які проживають у районі, та не більше, ніж на чотири тисячі дітей, які проживають у місті, районі в місті. Для здійснення функцій щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у складі служб у справах дітей створюють окремий підрозділ. Згідно з Законом України № 2342 штатну кількість такого підрозділу встановлюють залежно від кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, але вона має становити не менше двох осіб.

Служби у справах дітей мають права юридичної особи, власний бланк, печатку. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї,

дітей і молоді (Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту), уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей і молоді здійснюють координацію зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, безпосередньо обласних, міських служб у справах дітей, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи з запобігання дитячій бездоглядності; забезпечують здійснення заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей і дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення.

Літ.: Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Редакційна колегія та упорядники збірника: Довженко В. І., Кияниця З. П., Суслов Р. І.— Дитячий фонд ЮНІСЕФ, 2003.— 412 с.; Механізми взаємодії, органів державної влади та неурядових організацій протидії жорстокому поводженню з дітьми: Навчально-методичний посібник за ред. Шевченко К. Б., Трубавіной І. М.— К.: Юрисконсульт — 2005.— 452 с.; Нормативно-правове забезпечення реалізації державної політики з питань сім’ї, жінок, дітей та молоді: Збірник нормативно-правових документів / В. І. Довженко (Голова та ін.) — К.: Держкомсім’ямолодь, 2003.— 352 с.; Правове положення неповнолітніх в Україні: Збірник нормативно-правових актів / Уклад. Кройтор В. Л., Євко В. Ю.— Харків: Еспада, 2002.— 576 с.

Кияниця З. П.

СОЦІАЛЬНИЙ ГУРТОЖИТОК — заклад для тимчасового проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років.

Гуртожиток утворюється місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наявності необхідної матеріально-технічної бази, зокрема приміщень, які відповідають санітарним і гігієнічним вимогам. Утримання гуртожитку здійснюють за рахунок коштів місцевого бюджету, передбачених для виконання програм, спрямованих на розв’язання проблем дітей, жінок і сім’ї.

Головна мета діяльності соціальних гуртожитків — створення умов для соціальної адаптації осіб, що в ньому проживають, та їх підготовки до самостійного життя. Основні завдання, на вирішення яких спрямована соціально-педагогічна робота