Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ESW_final_save

.pdf
Скачиваний:
27
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
3.05 Mб
Скачать

Соціальні інститути та інституції • 421 •

що стосуються їх інтересів, свободу зборів, освіти, гри та відпочинку, що закріплені у відповідних документах про права дитини.

Дослідження діяльності різних дитячих об’єднань дозволяє зробити висновок про те, що нині існує ряд проблем, які потребують як науково-педагогічного осмислення, так і практичного вирішення. Це, зокрема, проблема вдосконалення нормативноправової бази щодо функціонування дитячих об’єднань в Україні; проблема покращення науково-методичного забезпечення діяльності дитячих об’єднань, системи підготовки та перепідготовки кадрів, які працюють з дітьми; проблема цілепокладання, розвитку дитячого самоуправління, соціальної активності і ініціативності дітей тощо.

Літ.: Дитячі об’єднання України у вимірах минулого та сучасного: Довідник-посібник / Р. М. Охрімчук, Л. В. Шелестова, О. В. Кравченко та ін.— Луганськ: Альма-матер, 2006.— 256 с.; Зайченко А. Б., Кравченко О. В., Русова В. В., Чиренко Н. В. Дитяче об’єднання: формування ціннісних ставлень особистості / А. Б. Зайченко, О. В. Кравченко, В. В. Русова, Н. В. Чиренко: [наук.-метод. посіб.].— Кривий Ріг: Діоніс (ФОН Чернявський Д. О.), 2009.— 131 c.; Петрочко Ж. В. Формування правової культури особистості в умовах дитячого громадського об’єднання: наук.-метод. посіб. / Ж. В. Петрочко.— Кривий Ріг: Діоніс (ФОН Чернявський Д. О.), 2009.— 141 с.; Формування світоглядної позиції підлітків у дитячих об’єднаннях: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Київ, 16–17 листопада 2011 р.) — Ін-т проблем виховання, НАПН України, 2011.— 158 с.

Окушко Т. К.

ЗАКЛАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ (заклад — організаційна структура з певним штатом службовців та адміністрацією, створена для досягнення мети, визначеної заснов­­ никами + соціальний захист — комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах) — система закладів, що функціонують у певних галузях освіти, науки, культури, охорони здоров’я, соціального захисту тощо, і мають на меті підтримку незахищених верств населення: пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, дітей, багатодітних сімей та інших малозабезпечених громадян). Кінцевою метою діяльності З.с. з. є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної чи расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здіб­ ності, а також запобігання соціальній напруженості, що виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю між окремими групами населення. Дослідженням системи діяльності З.с. з. займалися Л. Тюптя, І. Іванова, І. Звєрєва, О. Безпалько, Є. Холостова, О. Олефір, Ю. Шклярський та ін. Зміст діяльності З.с. з. визначається відповідними нормативно-правовими документами.

Особливості окремих З.с. з. залежать від їх цільового призначення, сфери функціонування та клієнтів, яким вони надають послуги. З.с. з. можуть бути організовані за відомчим або територіальним принципом. Водночас відомчі заклади є частиною територіальної мережі системи соціального захисту, хоча вони не завжди цілком інтегровані в неї. Провідну роль у становленні системи З.с. з. відіграє соціальна політика держави, яка визначає напрями та сфери соціального захисту вразливих категорій населення.

Центральним органом виконавчої влади, який бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення є Міністерство соціальної політики України. Відповідно до Положення про Міністерство соціальний захист населення здійснюється в межах основних напрямів державної соціальної політики України: а) пенсійне забезпечення; б) соціальний захист інвалідів, ветеранів війни та праці; в) со-

• 422 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ціальний захист дітей-сиріт, одиначок, багатодітних матерів, малозабезпечених сімей з дітьми; г) соціальний захист осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; ґ) соціальне обслуговування громадян похилого віку й інвалідів установами соціального захисту. Відповідно до цих напрямів і формується система З. с. з. України. Крім Міністерства соціальної політики України у формуванні системи З.с. з. беруть участь Міністерство освіти та науки, молоді та спорту, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство культури, Міністерство внутрішніх справ України й ін.

До основних З. с. з. належать: територіальні центри обслуговування пенсіонерів та самітних непрацездатних громадян; будинки-інтернати; центри зайнятості; наукові заклади; навчальні заклади; підприємства Українського виробничого протезного концерну «Укрпротез»; санаторії для інвалідів і ветеранів; заклади соціального захисту для бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі; заклади соціального захисту для безпритульних дітей; заклади соціального захисту для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.

Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та самітних непрацездатних громадян — спеціальна державна установа, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, самітним непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності і соціальної активності. Територіальні центри проектуються не менше ніж із двох підрозділів, ос­ новни­ми­ з яких є:

1)Відділення соціальної допомоги вдома у тому числі спеціалізовані для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих та ін.

2)Відділення організації надання грошової і натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам — для малозабезпечених непрацездатних громадян, яким потрібна, відповідно до актів матеріально-побутових умов проживання, грошова та різних видів натуральна допомога.

3)Відділення соціально-побутової реабілітації — для проведення соціальнооздоровчих заходів, соціально-психологічної та трудової реабілітації, консультацій лікарів і інших фахівців, а також дозвілля.

4)Відділення соціально-медичної реабілітації — для проведення соціальномедичної реабілітації самітних громадян похилого (літнього) віку.

5)Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання

для самітних непрацездатних громадян, що втратили рухову активність, не можуть обслуговувати себе самостійно, потребують постійного стороннього догляду, надання побутової та медичної допомоги.

6)Спеціальні житлові будинки для самітних непрацездатних громадян із комплексом служб соціально-побутового та медичного обслуговування — для поліпшення умов проживання та соціально-побутового, медичного обслуговування самітних непрацездатних громадян.

7)Лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, ділянки, підсобні господарства — для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян.

8)Їдальні, магазини, що працюють на госпрозрахунку — для організації харчування, забезпечення продуктами, промисловими та господарськими товарами малозабезпечених громадян.

Соціальні інститути та інституції • 423 •

Будинок-інтернат для громадян похилого віку й інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці — стаціонарна соціальномедична установа загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Будинки-інтернати призначені для дітей-інвалідів та для дорослих інвалідів і людей похилого віку.

Типи дитячих будинків-інтернатів: а) для дітей шкільного і дошкільного віку з фізичними вадами та нормальним інтелектом, у яких значно утруднене або неможливе самостійне пересування і які частково себе обслуговують; б) для фізично здорових дітей-імбецилів шкільного та дошкільного віку, які можуть самостійно пересуватися, самообслуговуватися; в) для фізично здорових дітей із глибокою розумовою відсталістю в ступені ідіотії, які можуть самостійно пересуватися; г) для дітей різного ступеня розумової відсталості, які страждають тяжкими порушеннями нижніх і верхніх кінцівок, не можуть самообслуговуватись і самостійно пересуватись.

Типи будинків-інтернатів для інвалідів і людей похилого віку: а) пансіонати для ветеранів війни та праці; б) будинки-інтернати для громадян похилого віку й інвалідів; в) спеціальні будинки-інтернати; г) психоневрологічні інтернати.

Центри зайнятості — спеціальні заклади для комплексного вирішення питань, пов’язаних із регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, перенавчанням, працевлаштуванням, соціальною підтримкою громадян, які тимчасово не працюють.

Наукові заклади — організації та установи, які проводять аналітичну, дослідну, наукову діяльність щодо вивчення соціальних процесів і явищ у сучасному українському суспільстві, потреб і запитів громадян, соціальних проблем населення та шляхів їх вирішення. До них належать: а) інформаційно-обчислювальний центр; б) науково-дослідний інститут праці та зайнятості населення; в) науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин; г) науково-дослідний інститут з проблем соціального захисту населення.

Підприємства Українського виробничого протезного концерну «Укрпротез» створюються для надання протезно-ортопедичної допомоги населенню в Україні.

Навчальні заклади І і II рівнів акредитації для молоді з особливими потребами, із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування, що надають юридичну, економічну, інженерну й іншу освіту. До них належать: а) Чернігівський юридичний коледж; б) Кам’янець-Подільський планово-економічний технікум-інтернат; в) Харківський обліково-економічний технікум-інтернат імені Ф. Г. Ананченка.

Санаторії для інвалідів і ветеранів — заклади, у яких проходять оздоровлення ветерани війни та праці, пенсіонери, люди похилого віку, самітні непрацездатні громадяни. До них належать: а) Київський клінічний санаторій «Перемога»; б) Одеський санаторій «Салют»; в) Трускавецький санаторій «Батьківщина»; г) Миргородський санаторій «Слава»; ґ) Алуштинський санаторій «Ветеран».

Заклади соціального захисту для бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі — заклади соціального захисту населення призначені для тимчасового притулку бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі. До них належать:

1) Тимчасовий притулок для дорослих — заклад для організації нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання, осіб, що постраж-

• 424 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

дали від фізичного або психічного насильства, стихійного лиха, катастрофи тощо, з наданням їм правової, психологічної, соціальної, медичної та побутової допомоги в подоланні тимчасових труднощів, сприянні у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні.

2)Будинок нічного перебування — заклад соціального захисту для ночівлі громадян, які не мають житлового приміщення, яке б вони могли використовувати для проживання.

3)Центр реінтеграції бездомних громадян — заклад соціального захисту для бездомних громадян, діяльність якого спрямована на поступове повернення особи до самостійного повноцінного життя шляхом надання їй комплексу соціальних послуг із урахуванням індивідуальних потреб.

4)Центр соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі

соціальна установа для надання соціальних послуг особам, звільненим із місць позбавлення волі, та їх тимчасового перебування.

5)Соціальний готель — заклад соціального захисту для перебування бездомних громадян, який має у своєму складі окремі номери.

Заклади соціального захисту для безпритульних дітей — заклади соціального захисту осіб віком до 18 років, до яких належать:

1)Притулок для дітей служби у справах дітей — заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування в ньому дітей віком від 3 до 18 років.

2)Центр соціально-психологічної реабілітації дітей — заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

3)Соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко) — заклад соціального захисту для проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги і подальшого влаштування дітей.

Заклади соціального захисту для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків — заклади призначені для повного забезпечення, відповідно до державних соціальних стандартів, матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб і створення умов для нормальної життєдіяльності, соціального захисту, навчання, виховання, охорони здоров’я тощо. До них належать: а) будинок дитини; б) дитячий будинок сімейного типу; в) дитячий будинок для дітей дошкільного віку; г) дитячий будинок для дітей шкільного віку; ґ) дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку; д) загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.

Літ.: Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.— К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.— 1728 с.; Олефір О. І. Соціальний захист населення: необхідність перегляду сутності / О. І. Олефір // Теорії мікро-макроекономіки / За ред. Ю. В. Ніколенка. К., 2001.— Вип. 7.— С. 45–52.; Про органи та служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей / Закон України від 24 січня 1995 р. № 20 зі змінами; Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей / Закон України від 2 червня 2005 р. № 2623-IV; Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е. И. Холостова, А. С. Сорвина.— М.:

Соціальні інститути та інституції • 425 •

ИНФРА-М, 2001.— 427 с.; Типове положення про будинок нічного перебування / Затв. наказом Мінпраці та соціальної політики України від 14.02.06 р. № 31; Типове положення про будинокінтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці / Затв. наказом Мінпраці та соціальної політики України від 29.12.01 р. № 549; Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей / Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565; Типове положення про соціальний готель / Затв. наказом Мінпраці та соціальної політики України від 03.04.06 р. № 98; Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян / Затв. наказом Міністерства соціального захисту населення України від 01.04.97 р. № 44; Типове положення про центр реінтеграції бездомних громадян / Затв. наказом Мінпраці та соціальної політики України від 14.02.06 р. № 31; Типове положення про центр соціальної адаптації для осіб, звільнених з місць позбавлення волі / Затв. наказом Мінпраці та соціальної політики України від 14.02.06 р. № 31; Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: Навч. посіб. / Л. Т. Тюптя, І. Б. Іванова.— К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004.— 408 с.; Шклярський Ю. О. Удосконалення управління соціального захисту населення в регіоні (на матеріалах Миколаївської області): Дис. канд. екон. наук: 08.09.01 / НАН України, Рада по вивченню продуктивних сил України.— К., 1999.— 192 с.

Юрків Я. І.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ — це специфічні соціальні утворення, що забезпечують відносну сталість зв’язків і стосунків у межах соціальної організації суспільства, певні історично зумовлені форми організації та регулювання суспільного життя. У найбільш загальному вигляді слід розрізняти економічні, політичні, правові, етичні, культурноідеологічні й інші суспільні інститути. Їм відповідають виробничі, обмінні, розподільні, споживацькі, державні, сімейні, дозвільні, освітні, культурні, ідеологічні, судочинні тощо соціальні заклади та установи. Сюди ж належать наука, засоби масової інформації, церква, неформальні релігійні конфесії, культурно-ідеологічні об’єднання. Завдяки діяльності соціальних інститутів відбувається нормальне та стабільне функціонування певного соціального організму. Вони забезпечують історичне успадкування культури, її засвоєння, соціалізацію індивідів, регулювання, координацію та інші види впорядкування суспільних відносин, успадкування і передачу набутого досвіду, вартісних орієнтацій, звичаїв, традицій, моделей і норм поведінки.

До найзагальніших ознак соціальних інститутів належать: виокремлення певного кола суб’єктів, які вступають у процесі діяльності у відносини, що набувають сталого характеру; певну більш-менш формалізовану організацію; наявність специфічних соціальних норм і правил, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту; наявність соціально важливих функцій інституту, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь в інтеграції цієї системи.

У сучасному суспільстві виокремлюють низку соціальних інститутів: економікосоціальні інститути — власність, обмін, гроші, банки,господарські об’єднання різного типу — забезпечують усю сукупність виробництва та розподілу суспільного багатства, з’єднуючи водночас економічне життя з іншими сферами соціального життя; політичні інститути — держава, партії, профспілки й іншого роду громадські організації, які переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення та підтримку визначеної форми політичної влади; соціокультурні та виховні інститути мають на меті освоєння та подальше відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів у визначену субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засво-

• 426 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

єння стійких соціокультурних стандартів поведінки і, нарешті, захист визначених цінностей і норм; нормативно-орієнтовані інститути морально-етичної орієнтації

ірегуляції поводження індивідів. Їхня ціль — додати поведінці та мотивації моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси й етику поведінки. Нормативнорегламентовані інститути визначають суспільно-соціальну регуляцію поводження на основі норм, правил і розпоряджень, закріплених у юридичних і адміністративних актах; церемоніально-символічні та ситуаційно-конвенціональні інститути

засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному та неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового та між групового поводження; відтворюючі — сім’я.

Соціальний інститут — це сукупність груп, установ і організацій, що мають у розпорядженні певні людські, матеріальні та духовні ресурси задля реалізації покладених на них функцій. Це певний набір доцільно орієнтованих стереотипів поведінки відповідних осіб, груп і суспільних структур у конкретно визначеній ситуації. Крім того, соціальний інститут — це певна форма організації суспільної діяльності, що протистоїть спонтанній, стихійній активності, структуруючи та схематизуючи її. Відповідно до своїх особливих цілей соціальні інститути заохочують, винагороджують чи, навпаки, пригнічують і гальмують ті чи інші види діяльності, застосовують санкції у випадку порушення стандартів поведінки. Виокремлюють кілька функцій соціальних інститутів. Насамперед це репродуктивна (відтворювальна) функція. Кожне суспільство (як і соціальна група) прагне продовжити своє існування в часі та соціальному просторі. У ньому діє відповідний інструментарій (сукупність засобів і ресурсів) для відтворення відносин, структур, соціального порядку в цілому. У найбільш простому вигляді це відбувається як процес перетворення окремої позитивно спрямованої дії (продуктивної в плані підтримання існуючого порядку) у масову, масової — в обов’язкову й інструктивну (рух від вчинку до звички, традиції, правила) і, нарешті, регулятивного принципу. Друга — комунікативна функція, яка спрямована на певну організацію (інституціалізацію) суспільного спілкування між поколіннями, соціальними групами, професіями, культурами (субкультурами), окремими видами історичного досвіду тощо. Завдання соціальних інститутів тут полягає в тому, щоб зробити це спілкування можливим, доступним, ефективним щодо намірів і досвіду суб’єктів соціальної взаємодії. Регулятивна функція соціальних інститутів полягає в їх здатності до координації, узгодження, організації, кооперації, стратифікації (впорядкування послідовності) соціальної взаємодії, керування

іуправління. Це відбувається на основі складання соціальних сил, контролю за ресурсами, інструментами фізичного та духовного примусу, монополізації владних важелів. Залежно від соціальної позиції окремі групи можуть більше чи менше впливати на вибір мети, визначення дозволених і заборонених засобів її досягнення, використання наявних ресурсів, інструментів контролю, санкцій і винагороди. Саме тому реалізація регулятивної функції класово-стратифікаційна за своїм змістом. Адаптивна функція соціальних інститутів полягає у тому, щоб пристосувати колективні й індивідуальні дії до навколишнього оточення, обраних цілей, легалізованих засобів їх досягнення, правил субординації та підпорядкування, санкцій і заохочень. На реалізацію адаптивної функції орієнтовані економічні інститути, у той час як політико-державні більше слідкують за підтриманням обраних цілей, правові — контролюють визначені правила соціальної взаємодії, освітні — відтворення вироблених зразків поведінки тощо.

Соціальні інститути та інституції • 427 •

Інтегративна функція соціальних інститутів сприяє згуртуванню суб’єктів соціальної взаємодії; посиленню взаємної відповідності окремих елементів соціальної системи; узгодженню структури та функцій, позитивних (конструктивних) і негативних (деструктивних) функцій; поєднанню мети та засобів, цінностей і норм, статусів, ролей і престижу; заохоченню та покаранню; вибору нормативних і реалістичних цілей, особи та функції, вкладу та винагороди тощо. Суспільство більш інтегроване, якщо чіткіше визначені загальні правила поведінки та більша частина суспільства їх дотримується. Найбільш ефективно тут діють мораль і право, оскільки вони дійові чинники людської інтеграції. Протилежна щодо попередньої — диференційна функція. Її суть полягає

втому, щоб зміцнити та підтримати існуючі розбіжності. Частково це здійснюють у підтримці наявних етнічних, класових, професійних, культурно-ідеологічних відмінностей. Зміст соціалізуючої функції — у діях на засвоєння індивідом або групою обраних суспільством ціннісних орієнтацій і загальних норм поведінки, перетворення їх у мотиви та діяльні принципи соціальної активності. Гедоністична функція соціальних інститутів виявляється в діях із підвищення міри задоволення людей своїм буттям. Вона спрямована на перетворення вільного часу в дозвільний, пошук відповідних форм його позитивного насичення. З одного боку, завдання соціальних інституцій полягає

втому, щоб здійснити організоване використання дозвільного часу, спрямувати людську активність у нормативне русло, не допустити хаосу та розпаду соціальних зв’язків. З іншого — використати дозвільний час задля посилення позитивно спрямованих почуттів, ідей, дій або уявлень (консолідації, згуртування, інтеграції, колективного єднання тощо). Це створення, зокрема культурних, дозвільних, святкових центрів, розподіл житлових споруд на такі, що призначені для буденного використання та на храмові, культові, символіко-орієнтаційні споруди. Продуктивна функція соціальних інститутів сприяє виробництву нових суспільних відносин, структур або власне інституцій, тобто творенню нового соціального типу суспільства. Інколи ця діяльність обмежена лише зусиллями щодо часткового перетворення окремих елементів даного суспільного устрою. Частіше — активізує появу принципово нового соціального порядку. Залежно від типу соціальний інститут бере участь у підтриманні, розповсюдженні, засвоєнні обраних цінностей розвитку, виробництва потрібних ресурсів розвитку, налагодженні ефективного економічного виробництва, суспільного накопичення та вилучення з нього певних вартостей задля створення ресурсів розвитку: науки, культури, освіти, технології. Частина соціальних інститутів забезпечує бажаний і необхідний моральний і правовий порядок; здійснює соціальну мобілізацію, ідейно-психологічне залучення до нової ідеї тощо.

Літ.: Басов Н. Ф. Социальный педагог: Введение в профессию: Учебн. пособие / Н. Ф. Басов, В. М. Басова, А. Н. Кравченко.— М.: Академия, 2006.— 256 с.; Стратегія і тактика комунікацій із громадськістю для організації третього сектора: Метод. посіб. / За ред. В. Г. Королька.— К.: 2003.— 216 с.; Піча В. М. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. К.: Каравела, 2000.— 248 с.; Социальная философия. Учебник / Под общ. ред. АндрущенкоВ.П., Горлача Н. И.— Киев-Харьков: Единорог, 2002.— 736 с.

Безпалько О. В.

ІНТЕГРОВАНІ СОЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ — це комплекс спеціалізованих соціальних служб, які створюються відповідно до потреб членів громади та реалізують певні напрями соціальної роботи, орієнтовані на надання адресної допомоги сім’ям і дітям у подоланні

• 428 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

складних життєвих обставин на основі інтегрованого підходу. І. с. с. забезпечують попередження, мінімізацію складних життєвих обставин, викликаних бідністю і підвищеною соціальною вразливістю.

Проблему інтеграції соціально-педагогічної діяльності в процесі надання соціальних послуг вразливим групам населення висвітлено у працях таких вчених як О. Безпалько, І. Звєрєва, Д. Колінз, Г. Лактіонова, І. Липський, В. Оржеховська, С. Толстоухова, М. Боритко, А. Мудрик, Н. Чернуха. Модель діяльності І. с. с. вперше запроваджена у Великій Британії та набула поширення у багатьох країнах Європи.

Інтеграція не означає злиття соціальних служб, вона спрямована лише на вдосконалення їх співпраці — партнерство, за якого різні установи мають змогу розвиватися, досягати спільних цілей. Однією з таких цілей є запровадження «комплексного підходу» в наданні послуг сім’ям, які потребують декількох видів допомоги та послуг одночасно.

І. с. с. забезпечують комплексний підхід у процесі адміністрування служб, виявлення клієнта, визначення потреби у послугах і їх забезпечення, менеджменту та моніторингу діяльності і якості наданих послуг.

Метою інтеграції є «процес», у рамках якого забезпечуються певною громадою умови для реалізації максимального соціального потенціалу кожного індивіда — члена цієї громади. При цьому інтеграція, насамперед, спрямована на вдосконалення співпраці між соціальними інституціями громади (службою у справах дітей, закладами й установами освіти, охорони здоров’я, праці та соціального захисту, внутрішніх справ, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, неурядовими організаціями та ін.), забезпечення партнерства, за якого вони розвиваються, досягають спільних цілей.

Інтегрований підхід розглядається як спосіб ставлення до індивіда, коли не тільки індивід має адаптуватись до громади, але й громада робить необхідні кроки, докладає певних зусиль аби пристосуватися до нього. Беручи за основу своєї діяльності інтегрований підхід, інституції соціальної сфери громади змінюють переконання та цінності, принципи й організаційно-методичні засади своєї роботи, що виводить їх на вищий рівень розуміння проблем клієнтів, якісного реагування на їхні потреби.

Зміст діяльності І. с. с. базується на розумінні та врахуванні зв’язку між потребою, перешкодою, послугами і результатами. Методологія досліджень життєвих історій людей, які потрапили в складні життєві обставини, потребують захисту реалізується шляхом застосування технологій оцінки потреб і ведення випадку.

Турботу про клієнта, який потребує допомоги, бере на себе особа (фахівець із соціальної роботи, соціальний педагог, соціальний працівник, представник органу опіки та піклування), яка представляє його інтереси та водночас від імені громади є виконавцем і замовником адресних, комплексних послуг, різних видів підтримки, що може надати клієнту ця спільнота.

Ключовим аспектом функціонування І. с. с. є забезпечення доступності вразливих сімей із дітьми до підтримуючих послуг на первинному рівні, де соціальний працівник відіграє основну роль в інтеграції зусиль усіх суб’єктів соціальної інфраструктури села, мікрорайону (вчителів, медиків, дільничних, представників органу опіки та піклування, громадські, релігійні організації тощо) для утвердження сімейних цінностей, створення сприятливого соціально-виховного середовища, здійснення превентивної роботи, активізації ресурсів громади на підтримку вразливих сімей із дітьми.

Соціальні інститути та інституції • 429 •

На рівні міста, району І. с. с. представлені комплексом спеціалізованих соціальних послуг, які створюються відповідно до потреб членів громади та реалізують напрями соціальної роботи, орієнтовані на надання адресної допомоги найбільш вразливим групам сімей із дітьми, які опинились в складних життєвих обставинах і не можуть подолати їх самостійно. І. с. с. об’єднують спеціалізовані служби створені на базі ЦСССДМ (служби підтримки сім’ї, служби раннього втручання, служби супроводу сімейних форм виховання, служби підтримки випускників інтернатних закладів тощо), а також центри, служби та заклади по роботі з дітьми-інвалідами, наркота алкозалежними, соціальні гуртожитки, притулки, центри соціально-психологічної реабілітації й інші заклади та установи, які надають послуги з підтримки, супроводу, реабілітації, реінтеграції осіб, сімей із дітьми, дітей і молоді.

Загальна мета діяльності інтегрованих соціальних служб — гарантований захист прав об’єкта (клієнта). Об’єктом захисту прав перш за все є дитина, яка потребує допомоги та підтримки. Проте об’єктом надання послуг є не тільки дитина, а і члени її сім’ї, родинне оточення, яких розглядаємо і як потенційних суб’єктів соціальної роботи, партнерів. Одне з завдань І. с. с. полягає в підвищенні їх суб’єктності, тобто підвищенні здатності батьків опікуватись дитиною.

Досягнення мети забезпечується комплексом адресних соціальних послуг, визначених на основі вивчення потреб клієнта. Індикатором успішності діяльності І. с. с. є результат, що відображає позитивні зміни становища клієнта та сформовану здатність долати складні життєві обставини тощо.

Завдання І. с. с. полягають у запровадженні комплексного, сімейно-орієнтованого, індивідуального підходів у наданні послуг дітям і сім’ям, які потребують декількох видів допомоги та послуг одночасно, у забезпеченні належної послідовності та прозорості дій суб’єктами соціальної роботи відповідно до визначених повноважень та відповідальності.

Основними принципами функціонування І. с. с. є: пріоритетність інтересів дитини; ухвалення рішень на основі оцінки потреб дитини та сім’ї; упевненість, що кожна сім’я може змінитися на краще; комплексність, адресність і доступність послуг; послідовність і системність; гуманність і добровільність; залучення клієнтів, у тому числі і дітей, до ухвалення рішень, планування роботи та моніторингу наданих послуг тощо.

Одержувачами послуг І. с. с. є вразливі діти та сім’ї з дітьми, а також діти та сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і неспроможні їх подолати самостійно. Створена в громаді мережа І. с. с. повинна максимально враховувати проблеми та потреби вразливих груп населення. Нові служби та послуги повинні не лише поповнювати існуючі, але і створюватися на заміну тих, які вже стали неактуальними чи неефективними, наприклад: на заміну притулкам, інтернатам розвиваються сімейні форми виховання дітей, які потребують захисту.

Організаційно-педагогічними умовами забезпечення ефективності та результативності діяльності І. с. с. є міжвідомча взаємодія та партнерство. Формування міжвідомчої взаємодії містить заходи щодо спільного вивчення потреб цільових груп, визначення спільної мети та бачення шляхів їх вирішення, механізмів і процедур співпраці під час надання послуг, здійсненні моніторингу й оцінки ефективності спільної діяльності. Партнерські стосунки між надавачами послуг, клієнтами, членами громади базуються на довірі, відкритості та відповідальності. Також формування міжвідомчої взаємодії містить заходи щодо підвищення професійної компетентності

• 430 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

спеціалістів соціальної сфери, які залучені до забезпечення потреб вразливих сімей із дітьми. Такі заходи мають бути системними та поглиблювати теоретичні знання, практичні навики керівників і фахівців соціальної сфери та допомагати їм сформувати цілісне бачення проблем вразливих груп сімей із дітьми, причин їх виникнення; віднайти найбільш оптимальні шляхи їх вирішення; зрозуміти ролі кожного фахівця в процесі захисту дитини, нормативно-правове врегулювання діяльності підтримки сім’ї; оволодіти соціально-педагогічними технологіями; забезпечити. Передбачає інтеграцію відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на роботу з вразливими сім’ями з дітьми, які узаконювали би процедури міжвідомчої взаємодії в інтересах дитини та підтримки сім’ї, сприяли активізації ресурсів громади задля вирішення проблем сімей із дітьми на ранніх етапах сімейної кризи.

Ефективність діяльності І. с. с. забезпечується також належною кількістю фахівців, які мають володіти та застосовувати у своїй роботі передові методики й технології соціально-педагогічної роботи.

Створення, функціонування та результативність діяльності І. с. с. значною мірою визначається соціальною політикою держави, ставленням до забезпечення потреб дітей і благополуччя сімей із дітьми органів місцевої виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, які забезпечують реалізацію політики держави в певній громаді

Літ.: Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: навч. комплекс / [авт.-упоряд.: О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, З. П. Кияниця та ін.]; за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Ж. В. Петрочко.— К.: Фенікс, 2007.— 528 с. Мудрик A. B. Введение в социальную педагогику: учеб. пособ. / Мудрик A. B.— М.: Институт практич. психол., 1997.— 365 с.; Social Work with Children & Families. Getting into Practice. Ian Butler and Gwenda Roberts.— London and Briston: Pennsylvania: Jessica Kingsley Publishers, 1997.— 287 p. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / [Т. Ф. Алєксєєнко, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько та ін.]; за ред. І. Д. Звєрєвої.— К.: Центр навчальної літератури, 2008.— 336 с.

Кияниця З. П.

КЛУБИ ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ — форма додаткової освіти дітей і підлітків. Розрізняють К. з. м. п. як самостійні освітні заклади, створені з метою організації змістовного дозвілля дітей і молоді, запобігання бездоглядності, правопорушень і злочинності; з метою соціального захисту неповнолітніх, які перебувають у складних життєвих ситуаціях; як громадські дитячі об’єднання, що згуртовують дітей і підлітків для спільного відпочинку, розваг, занять спортом тощо (наприклад, гурток за інтересами).

Першим започаткував роботу з дітьми та підлітками за місцем проживання С.  Шацький. У 1906 р. він організував у Москві спільноту з виховної роботи з дітьми «Сетльмент», що об’єднувала дитячий садок, клуб і школу. Її діяльність продовжила спільнота «Дитяча праця та відпочинок» (1909–1919 рр.). Це об’єднання здійснювало експеримент з організації педагогічної діяльності союзу вихователів і вихованців на принципах творчого підходу до розвитку особистості, організовувала дитячі ігрові майданчики для дітей, що залишилися без нагляду батьків, літню колонію «Бадьоре життя» тощо. Створювані на початку ХХ ст. дитячі майданчики, «дитячі зібрання», дитячі клуби педагогічних спільнот і гуртків, скаутські організації тощо були прообразами К. з. м. п. Після 1917 року клуби для дітей перейшли до відомства органів народної освіти. У 20-і рр. створювалися так звані школи-клуби, які намагалися вирішувати завдання навчання, одночасно розвиваючи творчі здібності дітей, але практично об’єднували шкільні та клубні

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]