ESW_final_save

Соціальні інститути та інституції • 411 •

Соціальні інститути та інституції

• 412 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Соціальні інститути та інституції • 413 •

ВИХОВНА КОЛОНІЯ — спеціальна виховна установа, у якій відбувають покарання неповнолітні особи (особи віком від 14 до 18 років), засуджені до позбавлення волі.

В.к. підпорядковуються Державній пенітенціарній службі України та її структурним підрозділам у регіонах.

В Україні станом на 2011 р. функціонує 10 В. к., головна мета діяльності яких — ресоціалізація неповнолітніх засуджених. Розміщено установи в різних регіонах країни: м. Ковель (Волинська обл.), м. Самбір (Львівська обл.), м. Дубно (Рівненська обл.), м. Бережани (Тернопільська обл.), м. Кременчук (Полтавська обл.), м. Прилуки (Чернігівська обл.), м. Мелітополь (Запорізька обл.), м. Перевальськ (Луганська обл.), с. Куряж (Харківська обл.), м. Павлоград (Дніпропетровська обл.). Неповнолітні особи жіночої статі відбувають покарання в Мелітопольській В. к. Запорізької області.

Поміщенню до В. к. підлягають 14–18-річні неповнолітні, засуджені до покарання

увигляді позбавлення волі на певний строк. Після досягнення 18-ти років засуджені, строк покарання яких продовжується, переводяться у виправні колонії. При цьому, згідно з вимогами ч. 1 ст. 148 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі — КВК України) у В. к., з метою закріплення результатів виправлення, закінчення загальноосвітнього, професійно-технічного навчання, дозволено утримувати вихованців до досягнення ними 22-річного віку.

Структурними підрозділами В. к. є керівний відділ (керівництво), чергова служба, відділ соціально-виховної і психологічної роботи, загальноосвітня школа, професійнотехнічне училище, оперативний відділ, відділ режиму й охорони, група по контролю за виконанням судових рішень, група по роботі з особовим складом, відділ інтендантського та господарського забезпечення, група з мобілізаційної роботи та цивільної оборони, канцелярія, бухгалтерія.

В.к. здійснюють завдання, що і інші кримінально-виконавчі установи: забезпечення виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі, виправлення і ресоціалізація неповнолітніх засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. В. к. відрізняє від інших кримінально-виконавчих установ більш виражений виховний аспект під час застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації, ширше використання виховних методів, методів переконання, навчання тощо.

До основних засобів виправлення і ресоціалізації у В. к. належать: установлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив тощо.

У В. к. діють такі структурні дільниці: карантину, діагностики та розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.

•414 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Удільниці карантину, діагностики та розподілу (КДІР) новоприбулі вихованці протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психологопедагогічному й іншому діагностуванню. Окрім того, завданням даної дільниці є адаптація новоприбулих засуджених до умов позбавлення волі та ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку. Для організації роботи з новоприбулими засудженими наказом начальника установи створюється робоча група, до складу якої обов’язково входять психолог і медичний працівник. За результатами обстеження вихователь дільниці КДІР готує пропозиції розподільчій комісії щодо розподілу засуджених до відділень у дільниці ресоціалізації, що є основною організаційною ланкою у структурі установи виконання покарань.

Дільниця ресоціалізації створюється з метою безпосереднього забезпечення оптимальних умов відбування покарання і проведення із засудженими соціальновиховної та психологічної роботи для досягнення мети їх виховання і ресоціалізації. Таку діяльність покладено на службу соціально-виховної та психологічної роботи (служба СВПР), яка здійснює виховні, корекційні, психолого-педагогічні заходи з неповнолітніми засудженими на основі квартального плану та на підставі індивідуальних програм, що фіксуються у щоденниках соціально-виховної та психологічної роботи з вихованцями, і за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням поведінки засуджених, їх психічного стану та ступеня соціальної за­нед­ баності.

Уданій дільниці відбувається розподіл засуджених по відділеннях соціальнопсихологічної служби, що є структурними одиницями В. к. До складу відділень входять групи. В одній групі може перебувати не більше 35 осіб, у відділенні — не більше 105. Відділення очолює старший вихователь, групи очолюють вихователі. В основу організації відділень покладено виробничі та побутові принципи, розподіл за класами.

Проведення заходів із засудженими закріплено у плані соціально-виховної та психологічної роботи з колективом засуджених групи соціально-психологічного відділення. Такий план складається та координується вихователями на квартал і затверджується начальником виховної колонії. До реалізації такого плану долучені, окрім вихователів, психологи, медики, методист, інспектор із побутово-трудового влаштування, класні керівники школи, майстри ПТУ і виробництва, представники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, громадських організацій тощо.

Завдання соціально-виховної та психологічної роботи з колективом групи на квартал можуть у загальному вигляді полягати у наступному: а) забезпечувати стабільність оперативної обстановки, дисципліни та порядку серед засуджених групи; б) постійно допомагати новоприбулим адаптуватися у колективі; в) проводити індивідуальновиховну роботу з вихованцями, які перебувають на профілактичному обліку, як схильні до різного роду порушень; г) проводити правове, трудове, морально-естетичне, патріотичне, санітарно-гігієнічне, спортивно-оздоровче, духовне виховання засуджених; ґ) активно залучати представників громадськості, державних органів влади, релігійних конфесій, родичів до процесу виправлення та перевиховання неповнолітніх засуджених; д) сприяти роботі самодіяльних організацій засуджених (рада колективу засуджених); е) формувати у засуджених позитивні риси характеру, мовну культуру, національну свідомість; є) покращити роботу по розкриттю злочинів, прихованих від органів тощо.

Соціальні інститути та інституції • 415 •

До дільниці соціальної адаптації можуть переводитись вихованці, яким до звільнення залишилось 6 або менше місяців, які своєю поведінкою заслужили умовнодострокове звільнення або ж звільнятимуться за відбуттям усього терміну відбування покарання призначеного судом. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення. Програма проходить в умовах спеціально організованої Школи з підготовки до звільнення, заняття в якій відбуваються раз або два на тиждень протягом трьох місяців. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об’єктах колонії або за межами колонії на інших об’єктах з дотриманням вимог безпеки та постійного контролю. Вихованці, які знаходяться в дільниці соціальної адаптації, проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.

Документом, що визначає загальні засади соціально-виховної та психологічної роботи з усіма засудженими В. к., є Положення про порядок реалізації у виправних і виховних колоніях програм диференційованого виховного впливу на засуджених до позбавлення волі, що затверджене наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 116 від 17.06.2004 р.

Положенням передбачена реалізація таких типових програм: «Освіта», «Професія», «Правова просвіта», «Духовне відродження», «Творчість», «Фізкультура та спорт», «Подолання алкогольної та наркотичної залежності», «Підготовка до звільнення».

Програми імплементуються у плани роботи всіх трьох дільниць В. к., а також загальноосвітньої школи, професійно-технічного училища та виробничо-технічних майстерень. Певні блоки ряду програм можуть бути реалізовані у вигляді гуртків, спортивних секцій, тематичних вечорів, концертів, конкурсів на базі безпосередньо відділення, клубу, бібліотеки, молитовної кімнати або церкви на території В. к., кімнати психолога або ж кімнати психоемоційного розвантаження.

Участь вихованців у програмах є добровільною, крім заходів, передбачених КВК України та іншими нормативними документами (загальноосвітнє навчання, праця, ранкова зарядка тощо), і розглядається як свідоме прагнення до виправлення, стимулюється шляхом застосування передбачених заходів заохочення та обов’язково враховується при оцінці ступеня виправлення засудженого.

Вихованці В. к. навчаються у загальноосвітній школі, що функціонує як структурний підрозділ В. к. Правові основи організації навчально-виховного процесу в закладах освіти при В. к. базуються на українському законодавстві. Школа охоплює процесом навчання учнів 6–11 (12) класів. Наповнюваність класів не повинна перевищувати 18 осіб. При необхідності можуть відкриватися корекційні класи або класи вирівнювання знань, адже частина вихованців педагогічно занедбані, покинули школу або взагалі не вступали до неї.

Усі вихованці В. к. мають можливість здобувати професійно-технічну освіту в межах установи, а також навчатись заочно / дистанційно у вищих навчальних закладах.

Територіально В. к. поділено на житлову та виробничу зону.

У житловій зоні розміщуються гуртожитки, школа, бібліотека, центр психоемоційного розвантаження, їдальня, магазин (кіоск), лазня з пральнею, перукарня, клуб, робочі кабінети керівництва установи та відповідних служб, комора для зберігання постільних речей і спецодягу, камери схову особистих речей повсякденного користуван-

• 416 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ня. У В. к. можуть організовуватись куточки живої природи, обладнуватися спортивні майданчики та плац для шикування всіх вихованців.

Увиробничій зоні розміщуються професійно-технічні училища та виробничі майстерні. Професійно-технічні училища або їх філії, що функціонують при В. к., підпорядковані органам освіти і науки та готують неповнолітніх до більш як 20 робочих професій.

УВ. к. передбачено створення самодіяльних організацій засуджених з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності тощо. Через діяльність таких організацій засуджені можуть вносити різноманітні пропозиції у плани роботи щодо проведення виховних заходів, дозвілля, оптимізації процесу навчання, виробництва, а також щодо інших питань життєдіяльності вихованців, які не суперечать встановленим законодавчим нормам і правилам внутрішнього розпорядку В. к.

Для координації виховного процесу у В. к. створено педагогічні ради, до складу яких входять вихователі, психологи, вчителі, викладачі професійно-технічних училищ, майстри виробництва, представники громадськості. Педагогічна рада є постійно діючим колегіальним органом В. к. Головним її завданням є розгляд питань і надання пропозицій адміністрації щодо організації соціально-виховної та психологічної роботи з засудженими, удосконалення навчально-виховного процесу.

Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації, не залежно від їх форми власності, об’єднання громадян та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених і проведенні з ними соціально-виховної роботи. Ст. 149 КВК України передбачає, що основною формою подібної участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх є

піклувальні ради, що створюються при В. к.

Згідно з Положенням про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429, основними завданнями цих рад є: а) надання допомоги В. к. з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; б) сприяння

увирішенні питань, пов’язаних із поліпшенням становища засуджених, дотримання їх прав і законних інтересів; в) вжиття заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у В. к., зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового та побутового влаштування осіб, звільнених від відбування покарання.

З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації В. к. при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник В. к.

Літ.: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429 «Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах»; Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 116 від 17.06.2004 р. «Про затвердження Положення про порядок реалізації у виправних і виховних колоніях програм диференційованого виховного впливу на засуджених до позбавлення волі»; Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.03.2000 р. № 33, зі змінами та до­пов­ неннями згідно наказу Департаменту від 05.06.2007 р. № 144 «Про затвердження Положення про дільницю карантину, діагностики та розподілу засуджених установи виконання покарань»; Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.03.2000 р. № 33, зі

Соціальні інститути та інституції • 417 •

змінами та доповненнями згідно наказу Департаменту від 05.06.2007 р. № 144 «Про затвердження Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань»; Кримінально-виконавчий кодекс України: Офіц. видання зі змін. та доп. станом на 20.12.2007 р. Прийн.11липня2003р.№1129-IV/М-воюстиціїУкраїни.—К.:Форум,2007.—164с.;Кримінально- виконавче право України: підручник / О. М. Джужа, І. Г. Богатирьов, О. Г. Колб, В. В. Василевич та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи.— К.: Атіка, 2010.— 752 с.; Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / Авт. кол.: О. В. Беца, О. В. Вакуленко, І. М. Дубиніна, О. Г. Колб та ін.; За ред. В. М. Синьова.— К.: ДЦССМ, ДДУПВП, 2003.— 222 с.

Журавель Т. В.

ГРОМАДА — групова соціальна спільнота, члени якої мають спільні географічні та соціокультурні ознаки (місце проживання, інтереси, віросповідання, цінності, національність тощо) і взаємодіють між собою з метою задоволення певних потреб чи розв’язання проблем.

Термін «громада» є досить поширеним в іншомовній етимології. Два індоєвропейські корені у слові «сommunity» (спільнота, громада), а саме «kom», що означає «кожен», і «moin», що означає «обмін», об’єднавшись, дали значення «той, що належить усім». Латинське слово «communis» має значення «джерела», тобто місця води, якою користується велика кількість осіб. У французів це слово «communer» у значенні «зроби доступним кожному». Отже, первинне значення слова «громада» — це місце, визначене не певним кордоном, а особливостями життя, подібністю чогось. Бути у громаді або спільноті означає мати щось спільне з іншими людьми. Ця спільність може бути дуже загальною і торкатися всіх аспектів життя або дуже специфічною.

Виокремлюють резидентні (географічні), ідентифікаційні (професійні, молодіжні, жіночі, релігійні тощо) громади та громади за інтересами.

У резидентній громаді люди взаємодіють одне з одним почасти випадково. Ос­ новною­ спільною ознакою цих громад є те, що вони утворені за місцем проживання. Різновид резидентних громад — територіальна та місцева громада. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» (1997 р.) територіальна громада — це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Місцева громада — спільнота людей, які проживають на визначеній території й об’єднані певними економічними, соціальними, культурними зв’язками та самоусвідомлюють себе як цілісність і окремішність. Іноді поняття «територіальна громада» та «місцева громада» вживають як синонімічні. Це припустимо в тому випадку, коли до складу територіальної громади входить один населений пункт. Якщо ж йдеться про населений пункт (наприклад, село) як складову територіальної громади міста чи селища, то тоді такий окремий населений пункт разом із його жителями не територіальна, а місцева громада. Тобто, територіальна громада може розглядатися як сукупність місцевих громад.

В ідентифікаційних громадах, на відміну від резидентних, формується певна система взаємозв’язків між людьми, яка ґрунтується на значимих для них спільних цінностях або характеристиках, а проживання людей на різних територіях може не відігравати суттєвої ролі для функціонування таких громад.

Громади за інтересами — це найчастіше групи людей, які поділяють стурбованість щодо певної проблеми. Такими громадами може бути об’єднання батьків дітей-

• 418 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

інвалідів, молодих матерів, група самодопомоги людей з ВІЛ — позитивним статусом тощо. Люди можуть бути одночасно членами і резидентних, і ідентифікаційних громад, а іноді і громад за інтересами.

Сьогодні в соціології існує кілька моделей спільноти. Перша модель — «часткова спільнота». Вона формується на основі згуртування індивідів із специфічними особистими інтересами. У ній об’єднуючим чинником є задоволення індивідуальних інтересів. При цьому спільнота відіграє роль своєрідного інструмента для задоволення та утвердження цих інтересів. Індивіди мають право обирати ту спільноту, членами якої вони б хотіли бути. Саме модель «часткової спільноти» лежить в основі громад за інтересами.

Друга модель спільноти базується на концепції Мак-Айвера, яку він виклав у праці «Спільнота» (1917 р.). В основі цієї моделі спільноти лежить прагнення загального добробуту та задоволення інтересів усіх, причетних до неї. Характерним для таких спільнот є елемент суб’єктності, тобто здатності до самостійного (автономного) відтворення на власній соціокультурній основі різних способів, форм і засобів соціальної активності, спрямованої на задоволення потреб людей. Така модель спільноти є характерною для етнічних, релігійних і територіальних громад.

У соціальній педагогіці громаду розглядають як різновид соціального середовища. Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне «поле» соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформлюються в її персональну ціннісно-нормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, культурному, матеріальному та інших напрямках, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. І навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її складають. Тобто існує взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників.

За умови, що одна з провідних характеристик громади — територія, то у залежності від типу поселення можна говорити про сільську, міську громаду та громаду мікрорайону великого міста як про мезорівень соціального середовища. Основні параметри таких громад це: природно-економічні особливості території; соціокультурні традиції населення; групи людей за гендерно-віковими характеристиками; заклади соціальної інфраструктури (навчальні та позашкільні заклади, соціальні служби, соціокультурні заклади, медичні установи тощо); органи місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади; неурядові організації. Саме ці параметри вказують на особливості та відмінності між різними територіальними громадами, що відповідно зумовлює й особливості процесу соціалізації дітей і молоді, які проживають на їхній території. За тією самою територіальною ознакою сусідську громаду можна визначати як мікрорівень соціального середовища.

Характеристика громади за спільністю інтересів (культурних, релігійних, професійних тощо) і взаємозв’язків її членів дає підстави також визначати громаду як мікрорівень соціального середовища. Прикладами такої громади можуть бути професійні колективи, об’єднання дітей і молоді за інтересами, об’єднання батьків для спільного вирішення проблем своїх дітей.

Провідні соціалізуючі функції громади як різновиду соціального середовища такі: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття членом громади суспільних цінностей на основі чого формується особистісна система цінностей; культурологічна функція, яка передбачає формування особистісної культури на основі практичного та

Соціальні інститути та інституції • 419 •

вибіркового засвоєння кожним членом громади соціокультурних традицій спільноти; нормативно-правова функція, що базується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою; функція соціального контролю, суть якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), що є адекватними соціальним цінностям суспільства; інтегративна функція, мета якої згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреб і поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно-корисної діяльності.

Літ.: Авер’янова Г. М., Дембицька Н. М., Москаленко В. В. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства.— К.: «ППП», 2005.— 307 с.; Безпалько О. В. Організація соціальнопедагогічної роботи з дітьми та молоддю в територіальній громаді: теоретико-методичні основи.— К.: Наук. світ, 2006.— 363 с.; Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю.— К.: УДЦССМ, 2001.— 220 с.; Куйбіда В. Концептуальні засади реформування системи публічної адміністрації // Аспекти самоврядування.— 2005.— № 6.— С. 13–15; Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика.— К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004.— 180 с.

Безпалько О. В.

ДИТЯЧЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ — громадське формування, у якому самостійно або разом із дорослими добровільно об’єднуються неповнолітні громадяни для сумісної діяльності, що задовольняє їх соціальні потреби й інтереси; особливе соціально-педагогічне формування дітей і дорослих, об’єднаних на добровільній основі для реалізації індивідуальних і соціальних потреб, що сприяють соціалізації дитини; інституція соціального виховання, у якій реалізуються процеси виховання, навчання та розвитку особистості дитини, створюються умови для різнобічного розвитку та соціалізації дитини.

Дитячі громадські об’єднання є унікальним інститутом соціалізації завдяки тим можливостям, які вони надають зростаючій особистості. Зокрема, участь у діяльності дитячих громадських об’єднань надає підліткам можливості набути досвіду соціальних відносин і активності, опанувати різні соціальні ролі, сприяють формуванню їхньої громадянської та світоглядної позиції. Специфіка та особливості виховної діяльності дитячих об’єднань дають усі підстави визначати їх як самодостатню педагогічну систему, спрямовану на виховання та розвиток особистості дитини.

Особливості діяльності дитячих об’єднань зумовлені: орієнтацією на інтереси, потреби самої дитини; добровільністю вступу, вільного вибору діяльності; можливістю вільного самовизначення та самореалізації, розвитку суб’єктної позиції дитини; позитивними взаєминами «дорослий–дитина», «дитина–дитина», рівноправністю позиції дорослого та дитини; практико-діяльнісною основою побудови виховного процесу; залученням дітей до життя суспільства, набуття соціального досвіду; можливістю вираження інтересів і прав дітей тощо.

Усі дитячі спільноти створюються та діють в позаурочний та канікулярний час, можуть бути тимчасовими або (та) постійними, багатопрофільними й однопрофільними, різновіковими й одновіковими за віком учасників, мають висловлювати волю, бажання, соціальні потреби дітей й молоді. Існує багато різновидів форм дитячих громадських об’єднань: спілки, федерації, асоціації, клуби, дружини, студії, майстерні, агенції, «школи», організації тощо. Форма об’єднання обумовлює його сутність і специфіку діяльності у просторово-часовому відображенні. Вони різні за цілями, напрямами та програ-

• 420 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

мами діяльності, кількістю і складом учасників, системою взаємовідносин і соціальних зв’язків, характером впливу на дітей, статусу у громаді.

Виховання у дитячих громадських об’єднаннях доповнює виховання, здійснюване іншими соціальними інститутами. Дитячі об’єднання охоплюють важливу частину життєвого простору дитини, у якому відбувається її становлення як людини та громадянина, оскільки саме в таких організаціях виховання здійснюється постійно та цілеспрямовано; засвоєння цінностей здійснюється у діяльності та спілкуванні з ровесниками у малій групі; виховання здійснюється не лише на словах, але і через конкретні справи, що є часткою повсякденного життя дитячих об’єднань; особистісний розвиток здійснюється через соціально значущі справи, у ситуаціях, в яких особистість осмислює свою соціальну відповідальність.

Існують певні відмінності між поняттями «дитяче громадське об’єднання», «дитячий рух», «дитяче об’єднання», «дитяча громадська організація». Дитячий рух — система, основними елементами якої є люди (діти та дорослі), що добровільно об’єдналися в організації, асоціації, спілки або інші види формувань (або співтовариств) для досягнення певних цілей і знаходяться в певних зв’язках і відносинах один із одним; соціально-історичне явище, певний стан інституційної організованості дітей і дорослих, представлений у різноманітній типології добровільних співтовариств, об’єднань, організацій, спілок тощо; у широкому сенсі — це діяльність різноманітних об’єднань, організацій, спілок, рухів, спрямованих на реалізацію певних цілей, потреб, зміни самих себе, свого ставлення до суспільства та держави, свого статусу тощо. Дитячі громадські об’єднання функціонують як самостійні, самодостатні, самоврядні форми дитячого руху.

Особливі функції дитячого руху в системі виховання підростаючого покоління полягають у забезпеченні педагогічними засобами природного, вільного процесу становлення особистості дитини; підтримці та захисті юного покоління у пошуках сенсу життя, зняття напруги перед невизначеністю і плинністю оточуючого світу, усвідомленні та реалізації власної життєвої позиції; створенні умов і реалізації можливостей у задоволенні потреб у засвоєнні культури, її цінностей, знаходження себе у культурі та світі; реалізації власної суб’єктної позиції дитини в соціально-значущій діяльності та житті суспільства.

Дитячі об’єднання — різновид малої групи, що функціонує як соціальна організація, має вільно організовану структуру, демократичну ієрархію «дорослий–дитина», певні соціальні відносини, зміст яких формує внутрішню взаємодію групи; можуть бути позитивно або негативно спрямовані; форма дитячого руху, якій притаманні основні риси, характеристики дитячого руху; це різні структури в освітніх навчальних та інших дитячих закладах.

Відповідно до Закону України «Про дитячі та молодіжні громадські об’єднання», дитяча громадська організація — об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, і соціальне становлення як повноправних членів суспільства. Дитяча громадська організація потребує підтримки дорослих, які допомагають дітям організовувати відповідну діяльності.

Дитяча громадська організація реалізує права дітей на розвиток, збереження індивідуальності, свободу думки, совісті та релігії, свободу висловлення думки з усіх питань,