ESW_final_save

Технології та інновації соціальної / соціально-педагогічної роботи • 481 •

ВЕДЕННЯ ВИПАДКУ — провідна технологія соціально-педагогічної роботи з конкретною проблемною ситуацією, у якій об’єднано й певний моніторинг ситуації, і залучення інших інституцій, і здійснення координації дій з метою розв’язання психологічних, міжособистісних, соціальних проблем клієнта, його оточення. Реалізується шляхом встановлення безпосередньої взаємодії між спеціалістом (соціальним педагогом / соціальним працівником) і клієнтом. В. в. як процес дуже близький до управлінських моделей, тому даний метод деякою мірою можна розглядати як універсальний. Ця технологія розвивається з початку ХХ ст.

В.в.— це процес ідентифікації людини, що має специфічні соціальні потреби, розробки та реалізації плану, за яким соціальні, освітні й медичні ресурси використовують найбільш ефективно з метою досягнення оптимального результату для клієнта за найменших витрат. В. в. можна розглядати як інструмент оптимізації витрат, зростання ефективності, раціоналізації послуг і ресурсів.

В.в.— це об’єднуюча технологія в роботі соціального педагога, бо враховує й інтегрує в собі інші технології, а саме: оцінювання, оцінки потреб, раннього втручання, роботи з клієнтом, надання послуг тощо. Ці технології є етапами технології В. в., саме тому

їїможна вважати політехнологічною. Індикатор ефективності впровадження технології

В.в.— результативність означених технологій. Як технологія вона спрямована на забезпечення послідовності та доступності послуг з урахуванням відповідності їхньої інтенсивності до реальних потреб клієнтів соціально-педагогічної діяльності та орієнтується на можливості, наявні ресурси стану системи соціального обслуговування, соціально-педагогічної підтримки, надання послуг. Основні принципи В. в.— комплексність, міждисциплінарна та міжвідомча взаємодія в здійсненні соціально-педагогічної роботи, співпраця соціального педагога та клієнта, спадкоємність діяльності тощо.

Існують різні моделі В. в.: мультидисциплінарна, трансдисциплінарна, міждисциплінарна (міжпрофесійна), в основі яких лежить командний підхід до координації послуг, що підсилює ефективність цієї технології.

Мультидисциплінарна модель передбачає В. в. командою різних спеціалістів із різних галузей знань, які працюють за окремими планами роботи та завданнями. На регулярних зустрічах проводять оцінювання виконаної роботи, визначають пакет послуг, які пропонують конкретному клієнту. У цій моделі координацію роботи членів команди, представлення нових випадків здійснює соціальний працівник — менеджер В. в.

Міждисциплінарну модель вважають однією із найбільш перспективних у створенні скоординованого пакету послуг, завдяки інтеграції зусиль усіх фахівців. Члени команди узгоджують на регулярних зустрічах головні питання щодо В. в., а саме: порядок взаємодії, єдиний план втручання, усі етапи В. в., перелік послуг, умови їх надання. Це дозволяє запобігти дублюванню послуг, хаотичності їх надання. Важливий принцип функціонування моделі — врахування думки клієнта під час планування та надання йому

• 482 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

соціальних послуг. Тому клієнт може брати участь у зустрічах міждисциплінарної команди як партнер. Головна роль менеджера випадку — координація роботи команди,

атакож представництво інтересів клієнта перед командою, захист його прав.

Урамках функціонування трансдисциплінарної моделі лише один член команди підтримує прямий зв’язок з клієнтом і виступає об’єднуючою ланкою між спеціалістами та клієнтом.

Основа процесу координації роботи команди утворена з таких складових динамічної взаємодії: взаємообмін повною, точною, детальною інформацією між членами команди, які є представниками різних соціальних інституцій громади; відповідальність за прийняті рішення, дані проведеної оцінки потреб клієнта, надані послуги тощо; формування єдиних переконань членів команди щодо цілей В. в., пріоритетності інтересів клієнта / дитини та найкращого середовища для її розвитку тощо.

Функціонал менеджерів В. в. об’єднує такі професійні вміння як адвокація (захист прав та інтересів клієнта), фасилітація (допомога в рідних видах діяльності), побудова чи використання мереж (систем підтримки). Функції соціального педагога / соціального працівника / менеджера під час упровадження цієї технології: організаційна, координувальна, оцінювальна, захисна, моніторингова. Менеджер В. в. виконує роль адвоката, який гарантує надання послуг, визначення індивідуальних потреб клієнта, недопущення необґрунтованого дострокового закриття випадку тощо. Серед управлінських ролей: лідер команди, керівник персоналу, адміністратор, соціальний організатор, менеджер змін тощо.

Як процес технологія В. в. має певні етапи, а саме: оцінка потреб клієнта (див. оцінка потреб дитини); аналіз результатів оцінки та обґрунтування необхідності відкриття та В. в.; прийняття рішення про відкриття випадку / взяття під соціально-педагогічний супровід; планування випадку (розробка спільно з клієнтом індивідуального плану роботи: визначення його мети, часових меж, конкретних дій, заходів тощо); надання послуг / соціально-педагогічний супровід; оцінка процесу, оцінка результатів роботи (підсумкова); закриття випадку.

Дотримання послідовності етапів технології В. в. забезпечує результативність роботи соціального педагога.

Головна мета В. в.— оптимізувати функціонування клієнта, надаючи йому якісні й ефективні послуги, його максимальне залучення до розв’язання власних проблем на всіх етапах В. в.

Літ.: Кочубей А., Умарова Н. Визит в семью, или практика работы с семьями: учебн. пособие.— Псков: ПЛИПКРО, 2002.— 118 с.; Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального работника: ролевой подход.— Винница: Глобус-пресс, 2006.— 408 с.; Социальна педагогіка: теорія і технології: підручник / за ред. І. Д. Звєрєвої.— К.: Центр навчальної літератури, 2006.— 316 с.; Соціальний супровід сімей, що опинились в складних життєвих обставинах: метод. посіб. / І. Звєрєва, В. Кузьмінський, Ж. Петрочко та ін.— К.: ДЦССДМ, 2006.— 84 с.

Звєрєва І. Д., Петрочко Ж. В.

ВУЛИЧНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА («аутріч-робота» від англ. outreach — досягнення ззовні) — форма соціальної роботи, спрямована на надання допомоги різним категоріям клієнтів безпосередньо у місцях їх знаходження, являє собою спосіб установлення й підтримки контакту між фахівцями та представниками цільової групи, потенційно зацікавленими в послугах, що надаються.

Технології та інновації соціальної / соціально-педагогічної роботи • 483 •

Внесок у розвиток теорії й технології здійснення вуличної соціальної роботи в Україні зробили українські (О. Балакірєва, Р. Вайнола, Т. Ваненкова, Т. Зайцевська, А. Капська, С. Лукашов, І. Мигович, О. Сакович, Т. Семигіна) і російські (О. Боголюбова, Є. Воронова, Р. Йорік, С. Суворова, Є. Холостова) науковці та практики.

На сьогодні основними клієнтами В. с. р. виступають безпритульні та бездоглядні діти, підлітки та молодь; споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН); жінки, залучені до комерційного сексу (ЖКС); чоловіки, що мають секс з чоловіками (ЧСЧ).

В. с. р. вважається «низкькопороговою» формою надання допомоги клієнтам, у той час, як, наприклад, притулок або центр реабілітації є «високопороговими» формами допомоги. Висота «порогу доступності» визначається кількістю та серйозністю вимог, яким має відповідати клієнт, щоб отримати доступ до послуг тієї чи іншої організації. Отже, у межах В. с. р. вимог до клієнта, як правило, не існує, окрім єдиної — бути неагресивними щодо фахівців, які її здійснюють, та не створювати загрози їхньому життю, здоров’ю та безпеці.

Саме через таку особливість В. с. р. дає змогу контактувати з тими клієнтами, що не виявляють активності в отриманні послуг та не бажають змінювати ризиковану поведінку.

В Україні станом на 2011 р. В. с. р. здійснюється переважно громадськими організаціями, а також центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що, як правило, реалізують її в межах проектів і програм, оскільки не мають стабільного фінансування з боку держави на її систематичне впровадження.

Технологія В. с. р. передбачає пошук фахівцями відповідних служб своїх потенційних клієнтів та перенесення надання деяких послуг (консультування, інформування, профілактика, зниження шкоди) із закладів та установ безпосередньо «на вулицю», ближче до представників найбільш уразливих груп.

Основні завдання В. с. р.: виявлення клієнтів, що потребують допомоги; встановлення контакту з клієнтами безпосередньо в місцях їх перебування; міждисциплінарне ведення випадку, обмежене рамками вуличної роботи; реалізація програм зменшення ризику та шкоди для здоров’я; мотивування клієнтів до добровільної зміни способу життя; спрямування або супроводження клієнтів для отримання допомоги в різноманітних службах та організаціях.

Одним із видів В. с. р. є мобільний консультативний пункт (МКП), що передбачає оснащення вуличної служби транспортом (автобусом або мікроавтобусом), що дозволяє розширити спектр завдань В. с. р. та, відповідно, послуг, які надаються. Зокрема, у транспорті можна проводити індивідуальне консультування, надавати медичну допомогу, здійснювати експрес-тестування на ВІЛ, інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) та гепатити, інші інфекції. Крім того, МКП дозволяє збільшити географічне охоплення, встановити контакт з більшою кількістю клієнтів і надати їм більш ефективну допомогу.

Основними принципами В. с. р. є: дотримання прав людини; дотримання якнайкращих інтересів клієнта; неупереджене, об’єктивне ставлення до клієнта; реалістичність очікувань від клієнта; добровільність у наданні послуг; збереження конфіденційності; міждисциплінарний підхід.

Здійснення В. с. р. покладається на міждисциплінарну команду вуличних працівників, що являє собою групу професіоналів, які взаємодоповнюють і замінюють один одного у ході виконання встановлених цілей і завдань В. с. р. Кожен член міждисциплінарної ко-

• 484 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

манди з огляду на свою професійну приналежність може бути тією особою, до якої інші члени команди звертаються, як до джерела достовірної й точної інформації в певній вузькій галузі знань. До складу команди вуличних працівників повинно входити як мінімум 2 працівники: спеціаліст із соціальної роботи та психолог, при чому, один з них має виконувати функцію координатора. Окрім того, до складу такої команди можуть входити консультант з питань хімічної залежності, медик, юрист, волонтери (переважно — з числа цільової групи) тощо. Загалом, кількісний і якісний склад команди визначається специфікою В. с. р. та особливостями й потребами категорії клієнтів, з якими така робота здійснюється.

Важливим та одним з перших етапів в організації В. с. р. є картування території і розробка маршрутів. Картування — це метод вуличної соціальної роботи, що являє собою визначення та збір характеристик місць проживання та / або перебування представників цільової аудиторії.

Картування складається з декількох етапів. Перший етап — складання вичерпного списку місць, де достеменно відомо або потенційно можливе перебування цільової групи. Такі місця можуть включати в себе великі транспортні вузли (залізничні та автовокзали, станції метрополітену), торгівельні центри, ринки, парки культури та відпочинку, кафе, бари тощо. Додаткову інформацію про місця перебування клієнтів можна отримати у співробітників партнерських організацій, служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, від самих представників цільової групи, що в якості волонтерів взаємодіють з фахівцями тощо. У подальшому ця інформація може доповнюватись власними спостереженнями членів міждисциплінарної команди.

Другий етап — методична перевірка усіх місць, визначених на першому етапі, та складання їх характеристик. Інформація про певне місце перебування цільової групи («вуличний сайт») включає: його точне місцезнаходження; час функціонування; кількість потенційних клієнтів та їх статево-вікові характеристики; види діяльності клієнтів і їх інтереси; особливості та види ризикованої поведінки, яку практикують клієнти.

Види допомоги, що надаються клієнтам у рамках В. с. р.: первинна соціальнопсихологічна діагностика; надання предметів першої необхідності (шкарпетки, гігієнічні засоби тощо); інформування з широкого кола питань, переважно — щодо збереження здоров’я; відновлення або оформлення документів тощо; кризове психологічне консультування; мотиваційне консультування, спрямоване на зміну поведінки та способу життя клієнта; надання послуг у межах програм зниження ризику та зменшення шкоди (поширення відповідної інформації, презервативів, залучення клієнтів до програм обміну шприців тощо); надання першої медичної допомоги; експрес-тестування на ВІЛ, інші ІПСШ, гепатити тощо; направлення до центрів денного перебування, притулків, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, центрів соціально-психологічної допомоги, центрів реабілітації для нарко- й алкозалежних та інших установ.

Важливе значення серед інших видів допомоги відіграють програми зниження ризику та зменшення шкоди. Оскільки клієнти часто практикують найбільш ризиковані форми поведінки: вживають наркотики, починають жити статевим життям до настання статевої зрілості, мають незахищені статеві контакти, часто змінюють сексуальних партнерів, можуть бути залученими до секс-бізнесу — вони, у разі, якщо поки не готові до кардинальної зміни поведінки, потребують інформації щодо зменшення шкоди від ризикованих практик, а також відповідних навичок.

Програма зниження ризику та зменшення шкоди в умовах В. с. р. реалізується шляхом надання клієнтам спеціальної інформації, яка, у першу чергу, стосується профі-

Технології та інновації соціальної / соціально-педагогічної роботи • 485 •

лактики інфікування ВІЛ та іншими інфекціями; попередження передозування та інших проблем, що можуть виникати у СІН; особливостей використання презервативів тощо. Окрім інформації та сприяння відпрацюванню відповідних навичок, вуличні соціальні працівники можуть поширювати серед клієнтів засоби індивідуального захисту (презервативи, гігієнічні набори), а також співпрацюють з програмами зменшення шкоди, які діють у регіоні, зокрема, пунктами обміну шприців, куди можуть направляти клієнтів СІН.

Спеціалістам, які працюють на вулиці, необхідно дотримуватись ряду вимог, що можуть уберегти від виникнення ситуацій ризику та сприятимуть ефективності В. с. р.: необхідно завжди працювати як мінімум у парі та інформувати колег і керівника, куди і в який час збираються спеціалісти; при собі фахівцям необхідно мати документи, що засвідчують їх особи, та посвідчення про приналежність до певної організації з контактними телефонами адміністрації та керівництва для надання його за вимогою працівника міліції; для роботи в умовах вулиці необхідно обирати простий зручний одяг та неяскравий стиль; на елементах одягу можна розташувати символіку організації, яку представляє команда аутріч, так клієнтам буде простіше запам’ятати приналежність фахівця; необхідно залишати вдома всі цінності, але мати при собі невелику суму грошей на необхідні витрати, наприклад на транспорт, у тому числі для супроводження клієнтів; необхідно мати із собою недорогий мобільний телефон; варто мати при собі невеличкі «подарунки» для клієнтів (шкарпетки, гігієнічні засоби, соки та продукти харчування

вневеликих упаковках) — це допоможе налагодити контакт з клієнтами, у першу чергу, з дітьми та підлітками (у жодному разі не можна пропонувати клієнтам гроші); під час перших контактів із клієнтами не бажано брати їх за руки, обіймати, оскільки це може викликати негативну реакцію з їх боку та спровокувати розрив контакту; під час роботи з клієнтами необхідно робити акцент на позитивні життєві перспективи, актуалізувати їх внутрішні особистісні ресурси; в усіх випадках спеціалісти повинні вести себе мирно, уникати конфліктів; якщо клієнти налаштовані агресивно й не бажають спілкуватись, краще піти, повідомивши при цьому, що зустріч відбудеться пізніше, коли клієнти будуть готові до спілкування; фізичний вплив має бути абсолютно виключеним у будьякій ситуації; життя, здоров’я та благополуччя співробітників, що часто стикаються

вході своєї діяльності з ризикованими ситуаціями, є пріоритетом вуличної соціальної служби. Члени вуличної команди повинні завжди працювати спільно, надавати один одому необхідну підтримку і, по можливості, уникати ризику у своїй діяльності.

Ефективність В. с. р. з різними категоріями клієнтів визначається рядом умов: по-перше, регулярність, систематичність її здійснення, тривалість у часі, адже, короткострокові контакти, що часто перериваються, не мають позитивних наслідків і є безрезультатними; по-друге, чітко визначене місце В. с. р. у ланцюжку систематизованого комплексного підходу до вирішення проблеми цільової групи, з якою ведеться робота — обов’язковим має бути наступний крок, до якого фахівці в межах В. с. р. повинні мотивувати клієнта; по-третє, активне залучення представників цільової групи до взаємодії, наприклад, у якості волонтерів, адже, методика «рівний — рівному» є однією з найбільш ефективних як під час встановлення взаємодії з представниками так званих «закритих» цільових груп, так і в ході мотивування їх до зміни поведінки.

Літ.: Вайнола Р. Х. Технології соціально-педагогічної роботи: курс лекцій для студентів спеціальності 6.010105 «Соціальна педагогіка» денної та заочної форми навчання.— К.: КМПУ імені Б. Д. Грінченка, 2008.— 152 с.; Комплексна допомога бездоглядним та безпритульним дітям: метод. посіб.

/ О. В. Безпалько, Л. П. Бурковська, Т. В. Журавель та ін.; за ред. І. Д. Звєрєвої, Ж. В. Петрочко. — К.:

• 486 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Видавничий дім «КАЛИТА», 2010.— 376 с.; Посібник з методики з мультидисциплінарного ведення випадку / Організація «Лікарі світу США».— К.: «Київська Русь», 2007.— 36 с.; Руководство по оказанию комплексной помощи беспризорным и безнадзорным несовершеннолетним.— СПб.: СанктПетербургская общественная организация «Врачи детям», 2008.— 146 с.

Журавель Т. В.

ГРУПОВА СОЦІАЛЬНА РОБОТА — метод соціальної роботи, спрямований на надання психосоціальної допомоги групі осіб з подібними життєвими потребами та об’єднаних близькими інтересами, шляхом залучення членів групи в процес вирішення їхніх проблем, задоволення спільних інтересів; практичний метод соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування та через цілеспрямований досвід групи більш ефективно вирішувати свої індивідуальні, групові чи проблеми в мікросоціумі.

У сучасному українському інформаційному просторі соціальної роботи поширені різноманітні класифікації моделей групової соціальної роботи, які розроблені зарубіжними спеціалістами (А. Браун, Д. Вітакер, Б. Леннеер-Аксельсон, І. Тюлефорс, М. Пейн). Відповідно до їхніх підходів виокремлюють 12 моделей групової соціальної роботи.

Фізичне здоров’я. Багато груп засновуються, щоб спробувати задовольнити потреби людей, які чи особисто мають проблеми зі здоров’ям, чи доглядають за потерпілими або їхніми близькими родичами. Наприклад, групи людей, хворих на СНІД; батьки приречених дітей; літні люди, що проживають у будинках для престарілих, здоров’я яких погіршується; люди, що страждають від онкологічних захворювань.

Емоційне та психічне здоров’я. Групи людей, які піддавалися жорстокому поводженню; дівчатка-підлітки, які стали жертвами сексуального насильства; для тих людей, які страждають від шизофренії, бояться відкритого простору, знаходяться в кризових ситуаціях або просто пригнічені життям в умовах бідності, нестатків, злиднів та страждань.

«Зв’язана доля». Цей термін використовують для характеристики групи, утвореної членами сім’ї, у складі якої проживають близькі люди, що мають особливі потреби. Наприклад, брати і / або сестри дітей-інвалідів; діти розлучених батьків; матері дітей, які піддавалися насильству; близькі родичі наркоманів, алкоголіків.

Наділення людей значними повноваженнями. Це групи, членами яких стають люди, що пережили (відчули на собі) соціальну дискримінацію та утиски (наприклад, жінки, малозабезпечені, представники національних меншостей, люди з фізичними / психічними недоліками. Найважливіше завдання таких груп — це створення групового клімату, у якому члени зможуть знову відчути свою особисту цінність, відновити самоповагу, використати можливості для більш активного внесення позитивних змін у своє життя, планувати та проводити колективні дії, спрямовані на соціальні зміни.

Зміна поведінки. Групи можуть особливо ефективно впливати на індивідуальну поведінку, яка шкодить іншим. Наприклад, групи людей з девіантною поведінкою; групи правопорушників, злочинців; зокрема тих, хто здійснив сексуальне насильство.

Життєві зміни та їх наслідки. Це зміни, що викликають серйозну необхідність соціальної адаптації / реадаптації. Наприклад, унаслідок реальних змін у житті — початок трудової кар’єри, народження дитини, вихід на пенсію, зміна місця проживання; унаслідок деякого державного втручання — вихід з-під нагляду місцевої влади чи звільнення з тюрми; у результаті розладу сімейного життя, наприклад розлучення; через політичні кризи, які викликають вимушене перетворення в біженців.

• 488 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ІГРОВА ТЕРАПІЯ — метод корекції емоційних і поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій.

Гра — найбільш природний спосіб самовираження та засіб спілкування між дітьми, а також між дітьми й дорослими. Гра має приховане значення, за допомогою якого дитина може проробляти щоденні труднощі чи шукати способи вирішення проблем. Унікальне значення ігрової діяльності і в змістовому, і в стильовому аспектах може бути зрозумілим тільки згодом як результат інтенсивного дослідження змісту, форми, асоціацій, почуттів і фантазій, які дитина виявляє в ігровій діяльності. Гра — це зусилля, потрібне, щоб навчитись керувати оточуючим світом, собою; здатність керувати та контролювати ситуацію, яку ми одержуємо в результаті планування та експерименту. Гра — багатоспрямований процес, у якому умовно можна виділити три категорії цілей: цілі саморозвитку (інтрапсихічні),­ цілі загального розвитку (розвиваючі) та цілі взаємовідносин (міжособистісні). Інтрапсихічні цілі спрямовані на те, щоб допомогти дитині виділити та сформувати власне Я. Завдяки грі дитина починає формувати елементарне самовідчуття, вільно виражати себе, не боючись негативних наслідків. Таке самовираження завжди включає самодослідження, що передбачає велику активність та емоційну задіяність. Вільно виявляючи емоції та досліджуючи переваги тих чи інших аспектів, дитина вчиться самоконтролю. Почуття, яке формується в результаті самоконтролю, у подальшому слугує впевненості

всобі, що дозволяє дитині відчувати себе доволі компетентною, аби справитись із можливими життєвими труднощами. Гра забезпечує розвиток мовних, моторних, когнітивних навичок, навичок вирішення проблем і моральне виховання. Гра стимулює дитину досліджувати оточуюче середовище, взаємовідносини між об’єктами, причинно-наслідкові зв’язки та зв’язки між подіями, що сприяє смисловій організації досвіду дитини. Важливе значення для саморозвитку й загального розвитку дитини в грі належить спілкуванню. Завдяки йому дитина може використовувати те, що вона дізналась про себе та чому навчилась, взаємодіючи з іншими людьми. У грі дитина також наслідує рольові взаємини та ролі, які пов’язані з правилами чи культурними й зовнішніми установками. Гра релевантна терапевтичному контексту, відповідно вона дійсно з багатьох причин — важливий інструмент терапії. Оскільки одним із аспектів гри є встановлення стосунків, цілком очевидно, що гру можна використовувати для формування взаємовідносин між дитиною та терапевтом. У грі легко ініціювати взаємодію, легко добитись близькості з дитиною та легко сформувати почуття безпеки. Ще одним важливим аргументом на користь використання гри в терапії є саморозкриття дитини, усвідомлене чи неусвідомлене. У процесі гри терапевт може дізнатись про дитину, уникаючи неприємних запитань, просто спостерігаючи за нею та відслідковуючи невербальну інформацію, яку вона транслює. Використовуючи символізм гри, терапевт може одержати інформацію, яку дитині досить складно передати за допомогою слів. Разом з тим, грою можна користуватися, щоб допомогти дитині вирішити проблеми, та застосовувати невербальні стратегії як інструмент терапевтичного процесу. Перераховані вище аспекти можна позначити як функції спілкування, саморозкриття та зцілення, аналогічно до функцій гри, саморозкриття, загального розвитку та спілкування в повсякденному житті. Найбільш очевидна функція гри

втерапії — сприяти розвитку довіри та спеціальних взаємин між дитиною й терапевтом. Дорослі, на жаль, досить рідко спостерігають за дитячою грою чи безпосередньо беруть у ній участь, а тим паче, коли вона повністю ініційована та керована дитиною. Безумовно, така інтеракція чи спостереження в ході гри — винятково важливе в процесі формування довіри до дорослого з боку дитини. Крім того, що гра сприяє формуванню взаєморозу-

• 490 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ІННОВАЦІЯ (лат. іnnovatio — оновлення, зміна) — термін «інновація» буквально означає нововведення, оновлення, новизну, зміну; у контексті соціально-педагогічної теорії І. характеризується як нововведення в соціально-педагогічну діяльність (мета, зміст, принципи, структура, форми, методи, засоби, технології), основою яких є нова соціально-педагогічна ідея, шляхами реалізації — експериментальна діяльність, носіями — творчі фахівці соціально-педагогічної сфери.

Поняття І. вперше з’явилось у науковій літературі в ХІХ ст. у зв’язку з введенням нових елементів у техніці, а також активізації досліджень у галузі культурології, де цим терміном позначали введення деяких елементів однієї культури в іншу.

Тривалий час І. розглядали лише в системі економічних досліджень. При цьому вивчалися економічні та соціальні закономірності створення й розповсюдження науково-технічних новацій. Таким чином, інноватика — наука про нововведення, розробку й розвиток теоретичних основ, методології та методів прогнозування і створення І., а також планування та організацію інноваційної діяльності, формувалася спочатку

усфері матеріального виробництва. Але межі нової галузі знань поступово розширились, охопивши згодом і соціальну сферу.

Зогляду на міждисциплінарний характер інноватики визначення поняття І. застосовується в різних сферах. Так, науково-технічна І.— це кінцевий результат інтелектуальної діяльності (науково-технічних досліджень, науково-технічних відкриттів і винаходів, наукових ідей) у вигляді певного нового об’єкта (систем, технологій, обладнання, товарів і послуг) або у вигляді деякого об’єкта, якісно відмінного від попереднього аналога.

Політичні І. розглядаються як створення нових підходів і технологій на основі переосмислення попереднього досвіду й запровадження новітніх досягнень і їх комплексне використання у сфері політики.

Педагогічні І. стали предметом спеціального дослідження вчених у 50-х рр. ХХ ст. на Заході і в останні два десятиліття в Україні. Відповідно почала формуватися нова галузь знань — педагогічна (у тому числі й соціально-педагогічна) інноватика.

До головних завдань педагогічної інноватики як теорії інноваційних процесів в освіті та соціально-педагогічній діяльності належать: аналіз структури інноваційних процесів, умов їх прискорення; розкриття можливостей управління процесами створення та застосування на практиці педагогічних нововведень; вивчення соціокультурних проблем І.

Для соціальної педагогіки термін І. лишається відносно новим. Огляд авторських формулювань цього поняття дає підстави стверджувати, що найчастіше даний термін використовується у двох значеннях: «І.— процес» (процес внесення нового у систему; він розвивається за певними етапами — створення, реалізація, поширення нововведення) та «І.— продукт» (окремий засіб, ідея, методика, програма тощо). Отже,

усоціально-педагогічній І. розмежовують дві сторони: предметну (що нове створюється, впроваджується) і процесуальну (як відбувається зародження, створення, поширення, опанування, модифікація нового).

Серед основних характеристик зазначеного поняття виокремлюють такі: джерело виникнення нового (зовнішнє чи внутрісистемне нововведення); мета введення нового; матеріальний або ідеальний продукт (що саме нове вноситься: ідеї, концепції, методи, технології тощо); врахування наявного стану системи (середовища), в яку вноситься нове; спрямованість (на систему в цілому або на окремі її компоненти); стадії процесу внесення (зародження ідеї, її практичне втілення у продукт, застосування та поширен-