4. За компонентами базової культури особистості:

• культура самовизначення – філософсько-світоглядна підготовка, формування самосвідомості, ціннісного ставлення до життя, визначення змісту життя, соціальна і професійна орієнтація;

• інтелектуальна культура – формування мислення, культури розумової праці, розширення кругозору, базового фундаменту знань, загальної культури;

• моральна культура – формування позитивного ставлення до Батьківщини, суспільної системи і держави, до людей, праці, до самого себе на рівні загальнолюдських норм гуманістичної моралі, культури спілкування;

• культура праці та економічна культура – виховання позитивного ставлення до праці, потреби в творчій діяльності, формування економічного мислення;

• громадянська культура – виховання поваги до законів, беззаперечне підкорення їм, нормам колективного життя, розвиток громадянського самосвідомості, соціальної та політичної відповідальності, культура міжнаціональних взаємин;

• екологічна культура – виховання бережного і відповідального ставлення до навколишнього середовища, формування готовності до природоохоронної діяльності;

• естетична культура – формування потреби у високих культурних і духовних цінностей та в подальшому їх збагаченні, розвиток творчих здібностей;

• фізична культура – розвиток рухових якостей, умінь і навиків, формування відповідального ставлення до свого здоров'я, підвищення фізичної і розумової працездатності, формування потреби у здоровому способі життя;

• культура сімейних взаємостосунків – формування готовності до сімейно-шлюбних відносин, установки на народження і виховання дітей, статеве виховання й освіта.

Із урахуванням нових підходів до змісту виховної роботи розробляється ціла низка програм для початкової школи. Поряд з цим використовуються традиційні форми і методи роботи:

• свята (за датами календаря, за порами року, фольклорні, спортивні, «Букваря», «Ввічливих дітей», природознавчі тощо);

• різноманітні екскурсії;

• тематичні дні, тижні (лісу, птахів, знань, здоров'я і т.д.);

• вікторини, КВН, «Що? Де? Коли?», конкурси;

• рухливі, пізнавальні, сюжетно-рольові ігри;

• змагання;

• відвідування театрів, виставок, кінозалів, музеїв;

• постановка-інсценізація казок, п'єс, оперет і т.д.

• усні журнали;

• трудові операції й десанти;

• трудові операції й десанти.

Позакласна робота регламентована менше, ніж навчальна діяльність, відповідно це дає можливість змінювати її зміст, організаційні форми і методи. Комплексний підхід до організації позакласної виховної роботи вимагає, щоб учитель повніше й всебічніше використовував розвивальні й виховні функції різних видів діяльності учнів.

При проведенні будь-якого позакласного заходу необхідно враховувати наступні моменти:

• тема повинна бути цікавою для даного віку учнів;

• потрібно усвідомлювати мету заняття, що проводиться;

• необхідні відповідна попередня підготовка вчителя і вихованців, активне включення їх на всіх етапах;

• чітке визначення прийомів, методів, засобів, якими користуватиметься вчитель;

• в залежності від теми заняття вчитель визначає свою емоційну поведінку, тон, міміку, жести.

Після проведення позакласного заходу вчителю необхідно зробити висновки: Що вдалося? Що ні? Чому? Доцільно залучати до аналізу самих дітей. При цьому можна використовувати «кольорозапис» (вихованці або показують кольорові картки (фішки), які визначають їх настрій і ставлення до заняття, або зафарбовують квадратики на спеціальному стенді чи прикріплюють до одягу відповідну квітку тощо). За палітрою кольорів, яка буда складатися, можна достатньо достовірно судити про ставлення всіх учнів, виявити ступінь їх активності, ініціативності, співпадання чи неспівпадання оцінок та інтересів.

Студенту-практиканту необхідно пам'ятати, що в ході практики він включається в цілеспрямований навчально-виховний процес.

Виховна справа – лише форма прояву цілісного педагогічного процесу, одна з ланок єдиної навчально-виховної роботи. Для того, щоб окрема взаємодія з учнями стала дійсно ланкою системи, необхідно ознайомитися із завданням і змістом навчально-виховної роботи вчителя з учнями та дитячим колективом. Лише на даній основі можна правильно визначити мету і завдання кожного контакту з учнями, систематизувати більшість окремих педагогічних дій при його підготовці і реалізації.

Виховна справа повинна виникати природно, з конкретних життєвих ситуацій в класі, школі, навколишньому середовищі. При плануванні необхідно враховувати:

по-перше, умови життя і середовища, національної культури, традицій;

по-друге вікові та індивідуальні особливості дітей даного класу, їх інтереси;

по-третє, завдання виховної роботи з окремим класом, проблеми, які вони обговорюють;

по-четверте, особливості шкільного колективу.

Вся підготовка та організація виховної справи спрямована на формування і розвиток ставлень учнів до навколишніх людей і речей, підвищення рівня вихованості дітей. При цьому потрібно пам'ятати, що в процесі кожної взаємодії вирішується цілий комплекс виховних завдань.

Молодший шкільний вік – це вік відкритого, довірливого спілкування з дорослими, тому вчитель початкової школи повинен будувати своє педагогічне спілкування на емпатійній основі. Йому протипоказаний авторитарний стиль, який являє собою стресову виховну стратегію, що характеризується Деспотизмом і позбавленням особистості дитини. Авторитарність позиції вихователя проявляється в монологічності спілкування, декларативності, повчаннях, агресивної демонстрації переваг вчителя, безапеляційності суджень, умінні слухати лише себе, частому використанні дисциплінарних впливів, які мають негативне емоційне забарвлення, орієнтації на форму виховного впливу, а не на особистість вихованця і його емоційний стан, на зовнішню сторону поведінки, без виявлення мотивів вчинків, на оцінку дитини за його успішністю, нерідко й по тому, хто в неї батьки; нав'язування готових способів поведінки.

Емпатичний спосіб спілкування передбачає входження в особистий світ дитини, делікатне перебування в ньому без оцінювання, засудження, критики. Таке спілкування допомагає дитині зрозуміти нерідко зміст, який ним неусвідомлений і прихований від його переживань. Емпатійне спілкування вимагає від учителя терпимості, терпеливості, високого почуття відповідальності, чуйності і доброти. Найгостріші правила завоювання довіри в педагогічному спілкуванні: доведіть вихованцю свою щирість, частіше посміхайтеся, частіше говоріть про те, що цікавить дитину.

Одним із завдань першого етапу практики є вивчення учнів та їх колективу, на даний час стали достатньо доступними багаточисленні методики вивчення та діагностики особистості дитини. Вивчаючи школяра, необхідно ознайомитися із самою різноманітною інформацією, яка пов'язана з ними: провести неодноразово бесіду з дитиною, вчителем класу, психологом, шкільним лікарем; відвідати сім'ю, зустрітися з батьками; провести довготривале спостереження за учнем на уроках, перервах, в ситуаціях організованого та вільного спілкування з товаришами, вчителями, однокласниками, старшими учнями; вияснити місце дитини у внутрішньоколективних взаємовідносинах, провівши соціометрію в класі. Безумовно, належну увагу треба приділити насамперед дітям, які мають труднощі, проблеми.

За даними психологічних досліджень, найчастіше у молодших школярів викликають почуття страху й тривоги шкільні неприємності (негативні переживання батьків, покарання, помилки батьків у спілкування з учнями); боязнь фізичного насилля, несприятливість у спілкуванні з однолітками, невпевненість у собі, почуття неповноцінності, тривога через несприйняття вчителя, школи. При довготривалому впливові названих несприятливих факторів у дітей виникає шкільна дезадаптація, а в складніших випадках – соціально-педагогічна запущеність. Психологічним механізмом соціально-педагогічної запущеності дітей є гіперпристосування, яке виражається в посиленні позиції «не такий як всі», виникненні психологічної незахищеності дитини і пов'язаних з нею захисних поведінки, перш за все агресивних.

Будь-яка дитина, а особливо соціально запущена, вимагає від студента, який вступає з нею в контакт, любові, терпіння, такту. Лише на основі гуманістичної взаємодії можна допомогти учневі вирішити його проблеми. Завдання студентів не лише правильно розібратися в особливостях конкретного школяра і його поведінки, але й знайти шляхи найадекватнішого впливу на нього і взаємодії з ним та його оточенням.

Успіх виховної діяльності майбутнього педагога буде багато в чому залежати від уміння з користю використати всі теоретичні курси, систему семінарських, лабораторних і практичних занять, позааудиторну діяльність для підготовки до практичної роботи з дітьми.

В ході лабораторних, практичних, семінарських занять з різних психолого-педагогічних дисциплін, вікової фізіології та гігієни студенти проводять спостереження за учнями, ведуть бесіди із шкільним лікарем, директором, заступником директора з навчально-виховної роботи, вчителями, відвідують уроки з подальшим обговоренням, беруть участь у різних виховних заходах, виконують дослідницьку роботу. Все це сприяє підготовці студентів до проходження педагогічної практики.

В процесі педагогічної практики з метою надання методичної допомоги студентам організовуються консультації, які проводяться викладачами-методистами, вчителями шкіл. На консультаціях викладачі дають поради щодо змісту, організаційних форм, методів виховної роботи зі школярами, допомагають планувати й організовувати позакласні заходи з учнями, радять, яку літературу використовувати і що рекомендувати учням, які засоби наочності використовувати.

Практиканти, які володіють визначеними здібностями (музичними, художніми, технічними тощо) та мають спеціальну підготовку (закінчили музичну школу, художню студію, факультативи та ін.) можуть керувати в школі гуртками художньої самодіяльності (хоровим, драматичним, хореографічним, ляльковим театром), художніми студіями (малювання, ліплення, різьби по дереву, інкрустації, малювання на металі та ін.). Найпідготовленіші студенти можуть керувати предметними гуртками.

Керівництво гуртком незалежно від спрямування сприяє формуванню в студентів уміння працювати з групою дітей, розвивати і проектувати їх творчі можливості, створювати умови для розвитку здібностей дітей до того чи іншого виду діяльності. В гуртках студенти можуть оволодіти основами умінь профорієнтаційної роботи зі школярами. Керівництво гуртком в школі включає в себе розробку мети і програми занять, складання плану і конспекту кожного заняття, організацію діяльності дітей у процесі заняття, аналіз результатів діяльності дітей і самоаналіз діяльності педагога.

В період практики студенти здійснюють індивідуальне шефство над відстаючими чи слабовстигаючими учнями, проводять з ними додаткові заняття. Майбутньому педагогу в цій ситуації необхідно знати причину неуспішності школяра, його індивідуальні особливості, умови виховання. Така робота з учнями допомагає студентам формувати професійні уміння майбутнього вчителя: володіти методами аналізу рівня знань і умінь дитини, умінь визначати стан знань і умінь учнів, накреслити програму подальших занять, спрямованих на підвищення знань дітей; відбирати матеріал до кожного наступного заняття, продумувати методику заняття, його дидактичну мету; постійно звертатись до пройденого матеріалу, узагальнювати і систематизувати отримані знання; впливати на емоції учня, на його настрій, викликаючи бажання займатися.

Складна й різноманітна виховна робота проводиться студентами в групах продовженого дня. В конкретних умовах роботи можливі різноманітні варіанти режиму дня. Однак, у всіх випадках режим дня повинен бути гігієнічно виправданим, педагогічне ефективним, сприяти розвитку учнів, укріпленню їх здоров'я.

Після закінчення навчальних занять вихователь організовує обід і відпочинок, лише після цього учні можуть приступити до самопідготовки. В перший період перебування дітей у групі (до самопідготовки) протипоказані такі заходи як лекції, бесіди, класні збори, заняття в гуртках, перегляд кінофільмів. Вони значно знижують працездатність, несприятливо впливаючи на функціональний стан центральної нервової системи. В даний період доцільніше всього організовувати цільові прогулянки, рухливі ігри середньої інтесивності на свіжому повітрі, екскурсії в природу, суспільне корисну працю на пришкільній ділянці. При цьому види діяльності повинні чергуватися кожні 20-30 хв., щоб попередити перевтомлюваність дітей.

Після самопідготовки найефективнішими для учнів є заняття в різних гуртках, проведення занять клубного типу, самостійне й колективне читання книг, перегляд кінофільмів, діафільмів, телепередач тощо. При цьому треба враховувати, що заходи, які мають великий емоційний вплив на учнів, необхідно проводити на початку тижня.

Велику увагу треба приділяти санітарному стану групи й прищепленню дітям культурно-гігієнічних навиків, дотримання правил особистої гігієни. Це особливо важливо і групах продовженого дня для шестирічних дітей. У них необхідно виробляти: уміння слідкувати за своїм взуттям, одягом; прибирати ліжко; мити руки перед їдою; правильно вести себе за столом; утримувати в чистоті й порядку шкільне приміщення й пришкільних ділянку. Необхідно проводити роботу щодо попередження дитячого травматизму і захворювань: навчити одягатися по події; правильно вести себе на вулиці, дорожньо-транспортних магістралях, у приміщеннях, не грати з вогнем.

В групах дітей шестирічного віку не можна проводити ніякі види навчальної роботи. Для них обов'язково організовується 2-годинний сон, 2,5-3 година прогулянка з активними відпочинком, 3-разове харчування.

Орієнтовний режим роботи для груп дітей шестирічного: до четвертого уроку з 11 до 12 – динамічні заняття – рухливі ігри, прогулянка; 13°°-13³⁰ – обід; 13³⁰-15 – сон; 15³⁰-15⁴⁵ – прибирання ліжок, умивання; 15⁴⁵-16²⁰ – заняття за інтересами, тихі ігри; 16²⁰-16⁴⁰ – підвечірок; 16⁴⁰-18°° – рухливі ігри на повітрі.

В інших вікових групах відповідальним моментом у режимі дня є самопідготовка.

Самопідготовка організовується після відпочинку дітей і відновлення їх працездатності. Вона є складним періодом для вихователя й вихованців. Самопідготовка включає систему самостійних вправ, які забезпечують повторення, поглиблення засвоєння матеріалу, що вивчався на уроці, а також формування навиків самостійної роботи з книгою, самостійного пошуку нової інформації з різних джерел. Успіх самопідготовки залежить від умілого керівництва нею.

При організації та проведенні самопідготовки необхідно забезпечити гігієну групової кімнати до початку занять, підготовку необхідних підручників і посібників, довідкової літератури; своєчасну організацію початку самопідготовки.

Важливо дидактичною вимогою організації самопідготовки є самостійність виконання учнями домашніх завдань. Розв'язання даної проблеми можливе лише при умові узгоджених дій і взаємної допомоги вихователів і учителів.

Всі прийоми самостійної раціональної роботи з предмета повинні даватися на уроці вчителем. На самопідготовці здійснюється лише закріплення цих навиків під керівництвом вихователя, який продовжує роботу вчителя.

Виховні завдання самопідготовки: закріпити навики самоосвітньої роботи, виховувати в учнів організованість, самостійність і старанність; формувати позитивне ставлення до навчання, здатність своєчасно і у встановлений термін виконувати домашні завдання; вчити використовувати словники, довідники, додаткову літературу, працювати в бібліотеці. Обов'язковими етапами самопідготовки є:

• підготовка дітей до роботи;

• самостійне вивчення матеріалу; самоконтроль і самооцінка; заключний педагогічний контроль.

На самопідготовці виробляються визначені правила поведінки: не можна запізнюватися, нераціонально витрачати час, шуміти, задавати непотрібні питання, списувати розв'язки у товаришів, виконувати лише частину завдання, закінчувати роботу без самоперевірки чи взаємоперевірки, займатися сторонніми справами тощо.

Під час виконання домашніх завдань підтримується спокійно, ділова атмосфера. Порядок виконання уроків має право вибирати сам учень. Немає предметів однаково складних для всіх дітей. Складність дисциплін, послідовність виконання домашніх завдань багато в чому залежить від індивідуальних особливостей.

В дослідженнях учених виділені різні стани дітей на самопідготовці в залежності від їх індивідуально-типологічних особливостей:

• активно-самостійний стан, при якому допомога зі сторони непотрібна;

• залежно-самостійний стан, при якому учні завдання виконують самостійно, але перевіряють і оцінюють свою роботу лише при допомозі вихователя;

• контрольно-виконавчий стан з'являється лише в групах, які діють тільки при контролі педагога.

Визначивши умовні групи серед вихованців, виходячи із знань їх можливостей, індивідуальних особливостей, ступеня підготовленості в даний період, для кожної з них вихователь виробляє педагогічні прийоми керівництва.

Одноразову індивідуальну допомогу вихованцю, який багато пропустив через хворобу чи має проблеми з інших причин, не можна перетворювати в постійну, бо це може привести до зниження самостійності.

Розгорнуті вказівки як виконувати завдання, необхідно давати лише на перших порах. Вихователь активізує увагу і пам'ять учнів, пропонуючи самостійно знайти відповідь на запитання користуючись при цьому словником, підручниками. Учень повинен самостійно знаходити на полицях необхідну книгу, відбирати наочні посібники. Все це допомагає їм засвоїти прийоми самостійного виконання домашніх завдань. Деякі з вихователів в якості консультантів залучають добре встигаючих учнів чи старшокласників.

Тим учням, які швидко виконують завдання, дозволяється самим вибирати вид відпочинку: побувати в бібліотеці, пограти в ігровій кімнаті, відвідати гуртки тощо. Педагогічне неправильно чинять ті вихователі, які дають додаткові завдання школярам, які швидко й правильно виконують основні. Це вбиває у них інтерес до навчання.

Протягом самопідготовки недоцільно проводити організовані перерви. Як показують дослідження гігієністів і психологів, це приводить до різкого зниження працездатності учнів. Рекомендується надавати дітям можливість влаштовувати перерви після завершення ними визначеного етапу роботи. Під час самопідготовки учні повинні виконати всі домашні завдання. Важливим моментом у процесі самопідготовки є організація контролю, взаємоконтролю і самоконтролю.

Вихователь перевіряє в першу чергу слабо-встигаючих учнів, лінивих, тих, які виконали домашнє завдання надто швидко, відволікалися в процесі самопідготовки. Корисно результати контролю повідомляти вчителю. Вихователь поступово привчає дітей перевіряти самостійно виконану роботу самому і виправляти помилки.

Виробляються у вихованців і навички взаємоконтролю. Використовується, наприклад, така форма контролю: учень, що виконав завдання, перевіряє його в того, хто сидить за ним. Різноманітні форми взаємоперевірки позитивно відображаються на засвоєнні матеріалу кожним. Перевіряти виконання завдання з окремих предметів можуть сильні учні – консультанти.

Завдання вихователя в процесі навчальної роботи навчити дітей організованості і повній самостійності в навчальному процесі, сформувати потреби в самоосвіті і уміння їх реалізовувати.

В групах продовженого дня є великі можливості для вироблення у школярів необхідних навиків самообслуговування, наприклад, ремонтування одягу, догляду за взуттям, зовнішнім виглядом, чистотою і порядком у приміщенні; прийомів ручної роботи з різними матеріалами (папером, картоном, тканиною тощо).

В групі продовженого дня повинна приділятися увага розвитку допитливості, пізнавальної активності та інтересів у школярів різних вікових груп. В період перебування дітей в групі після обіду до самопідготовки, як правило, проводять різноманітні прогулянки, які є однією з форм організації активного відпочинку на свіжому повітрі. Прогулянки можуть носити чисто оздоровчий характер: діти вільно прогулюються, граються; проводиться лижна чи велосипедна прогулянка; організовуються прогулянки по маршрутах з елементами вироблення туристичних навичок і орієнтування. На прогулянках такого типу діти можуть грати в організовані рухливі й спортивні ігри.

Прогулянки в ліс, лісопарк, до річки, на озеро, галявину мають як оздоровчу, так і пізнавальну цінність, можуть доповнюватися для спостережень збору цікавого матеріалу. Діти знайомляться з рослинним і тваринним світом рідного краю, їм пропонуються цікаві завдання: знайти такі-то дерева, рослини, порівняти їх будову, помилуватися красою; можна пограти в різні ігри, загадувати і розгадувати загадки, згадати вірші, пісні про природу. В результаті таких прогулянок діти не лише добре відпочивають, але й отримують різноманітні відомості, які пробуджують у них інтерес до читання книг, пошуку інформації із цікавого питання, активізують пізнавальні процеси.

Екскурсії, на відміну від прогулянок, більше насичені інформацією, вимагають розумового навантаження, підготовки та організації, тому рекомендується їх проводити рідше, тобто не частіше одного разу в неділю після самопідготовки.

В розвитку пізнавальних інтересів дітей значну роль відіграє робота з книгою. Однак, перебування дитини в групі продовженого дня скорочує час для індивідуального читання. Враховуючи, що ця робота проводиться, як правило, в період після самопідготовки, коли діти уже достатньо стомлені, потрібно вибирати такі її форми, які не вимагають великих затрат, часу і сил, а розраховані на експромт, імпровізацію, змагання в ерудиції, живу ігрову участь.

Наприклад:

• читання вголос школярами;

• читання вихователям;

• читання старшокласниками;

• читання про себе;

• прослуховування грамзаписів читців; радіосценівок;

• перегляд телеекранізації;

• розповіді дітей про прочитане один одному;

• переказування прочитаного вихователем;

• перегляд і вибіркове прочитування підбірок книг до теми;

• бесіди про книги, письменників, літературних героїв;

• демонстрація діапозитивів, діафільмів, кінофільмів, створення за літературними джерелами;

• бесіди про книги та їх творців;

• інсценізація літературних творів, казок з використанням ляльок, можливостей театру «тіней»;

• імпровізація уривків з художнього творів в різних жанрах: після 15-20 хв. підготовки – одна група показує балет «Муха-цокотуха», друга група трагічну оперу «Колобок», третя – музичну казку «Червона шапочка» тощо;

• літературні ігри; вікторини; конкурси; — концерти; вечори поезії; вечори казок;

• ранки і свята книги;

• зустрічі з книголюбами, письменниками;

• організація книжкових виставок.

Неабияку допомогу в даній роботі надає шкільний бібліотекар, який у виділений бібліотечний день може організовувати для групи виставки літератури, яка рекомендується для читання; розповіді про книжкові новинки, читацькі конференції, організовувати рейд «книжкова лікарня».

Фізкультурно-оздоровча робота в школах та групах продовженого дня спрямована на укріплення здоров'я дітей, підтримання їх працездатності. Підвищення рухової активності учнів здійснюється за рахунок проведення всіх видів фізкультурно-оздоровчої роботи, які включають:

• гімнастику до занять;

• фізичні хвилинки (динамічні паузи) на уроках і в ході самопідготовки;

• рухливі перерви;

• щоденна година активного відпочинку на повітрі – «спортивна година»;

• ігри на прогулянках;

• прогулянки.

«Спортивна година» вводиться в режим групи продовженого дня з метою загартування організму і забезпечення активного відпочинку учнів на відкритому повітрі. Вона компенсує до 40% біологічної потреби школярів у рухах і при правильній організації складає майже половину добового об'єму необхідних рухів. Заняття в процесі «спортивної години» формують любов до фізкультури і спорту загальнонавчальні уміння організовувати ігри, проводити гімнастику. У першій половині «спортивної години» проводяться біг, ходьба, загальнорозвиваючі вправи. Основна частина (30-40 хв.) складається із рухливих ігор, організованого виконання окремих комплексів вправ. Підсумкова частина включає: загальне шикування, спокійну ходьбу по майданчику, вправи на увагу. Організовує і проводить «Спортивну годину» вихователь. Вчитель фізкультури забезпечує його необхідною консультацією, знаряддям тощо. В групах продовженого дня можуть проводитись спортивні свята, масові ігри й змагання.

Значне місце, особливо під час клубних годин і занять гуртків, займає естетичне виховання. Різноманітні заняття образотворчими мистецтвом:

1. декоративно-прикладна діяльність (декоративне малювання, розпис, аплікації, художнє конструювання, пап'є-маше, вироби з природних матеріалів, мозаїка);

2. ліплення з пластиліну і глини;

3. образотворча діяльність (тематичне малювання, ілюстрування, малювання з натури).

Емоційно сильним засобом впливу на дітей є музика. Тому музику вихователь повинен використовувати в ході виконання різних практичних робіт, музичних ігор, «спортивної години», свят, ранків, вечорів тощо.

В останні роки досить розповсюдженими стали різні психоігри й психотренінги. Відповідно студенти в ході виховної практики, користуючись знаннями загальної, вікової психології, можуть організовувати ігри на спілкування, формування сміливості, волі, активності зняття дитячих страхів, обговорення поведінки в різних ситуаціях.

Одним із важливих елементів практики з виховної роботи є навчання студентів виділяти педагогічне явище із цілісного педагогічного процесу і проводити його аналіз, який поступово збагачується самоаналізом, коли студенти починають самостійно проводити виховну роботу з дітьми. Звичайне спостереження студентами проводиться у природній обстановці: на уроці, в класі, під час гри, виховного заходу і т.д. Дії й вислови дитини можуть служити показниками розвитку в неї тих чи інших психічних процесів, а одночасно – показником зацікавленості дітей до того, що відбувається. Відповідно, завданням спостереження студентів є не лише фіксування форми, методів, прийомів, що використовує вчитель у роботі, а й поведінки самих учасників виховного процесу – учнів.

При організації спостереження необхідно пам'ятати, що обробка та інтерпретація отриманих даних можливі лише з урахуванням загальної картини активності класу і діяльності вчителя. Метод спостереження характеризується безпосереднім сприйняттям явищ і процесів в їх цілісності й динаміці. Потрібно чітко визначити коло питань, відповіді на які треба отримати, визначити мету і предмет спостереження, його довготривалість, скласти план. Результати дозволяють практикантові скоректувати систему своєї взаємодії з учнями, зрозуміти ситуацію і спроектувати подальші виховні впливи.

Аналізу і самоаналізу студент вчиться при обговоренні занять, які проводяться вчителями, практикантами, відкриття занять учителі, при оцінці власної діяльності. Спершу зразки аналізу і самоаналізу студентам дають вчителі та методисти, педагоги, психолог, що є присутніми на занятті. І лише поступово еталон аналізу і самоаналізу починає складатися з оцінок і самооцінок самих студентів. Тому грамотний, професійний аналіз всього, що спостерігають студенти на практиці, повинен стати однією з серйозних умов якісної підготовки майбутнього вчителя.

Творча робота вчителя можлива лише при умові самостійного критичного ставлення до педагогічних фактів і явищ, їх педагогічного аналізу, розвитку педагогічної спостережливості вчителя і навичок самоаналізу. Ці якості необхідно розвивати майбутньому вчителю, чому в неабиякому ступені, сприяє ведення педагогічного щоденника, який є засобом педагогічної самоосвіти і самовиховання майбутнього спеціаліста.

«Хороший вихователь повинен обов'язково вести щоденник своєї роботи, відзначав А.С.Макаренко, – в якому записувати окремі спостереження над вихованцями, випадки, які характеризують ту чи іншу особу, бесіди з нею, рух вихованця вперед, аналізувати явища кризи і перелому, які бувають у всіх дітей у різному віці... Ведення такого щоденника може характеризувати якість роботи вихователя і служити відомим мірилом його цінності як працівника...» [56, с.88]

Ведення щоденника сприяє самоосмисленню студентами своєї педагогічної роботи, формуванню умінь бачити кожну дитину у взаємодії з товаришами, колективу, прослідковувати динаміку розвитку дитячого колективу і особистості школяра, оволодівати методикою правильної оцінки справ і вчинків дітей і власних також, уміннями аналізувати й оцінювати виховні справи.

Педагогічний щоденник – це робочий документ студента. В ньому:

• планується педагогічна організаторська діяльність студента;

• діяльність дитячого колективу;

• розкривається методична сутність справ, які проводяться;

• аналізується кожний день в школі та окремі педагогічні ситуації;

• робляться висновки, узагальнення;

• проектуються педагогічні перспективи.

Педагогічний щоденник призначений також для накопичення сучасних матеріалів, що використовуються в роботі школи, де студент проходить практику. У щоденнику можна фіксувати:

• плани виховної роботи вчителя класовода;

• плани роботи предметних гуртків;

• плани вихователя групи продовженого дня;

• нові дидактичні й виховні засоби;

• різні засоби контролю;

• педагогічні знахідки в оформленні кабінетів;

• нові форми позакласної роботи тощо.

Систематичний збір подібних матеріалів дозволить молодому вчителю закласти основи своєї педагогічної лабораторії, яка в майбутньому буде розвиватися, доповнюватися і збагачуватися. Педагогічний щоденник виступає і як засіб зв'язку теорії з практикою. На навчальних заняттях з педагогічних і психологічних дисциплін використовуються спостереження, зроблені в школі, аналізується цікавий педагогічний досвід, обговорюються складні педагогічні ситуації.

Педагогічний щоденник є обов'язковим документом педагогічної практики. Він перевіряється керівником групи, може проглядатися викладачем педагогіки. Стан педагогічних щоденників враховується при виставленні заліків і оцінок за педагогічну практику.

Складовим компонентом керівництва педагогічною практикою є здійснення контролю за процесом формування професійних умінь і навиків у майбутніх учителів.

Показниками сформованості тих чи інших умінь можуть виступати:

• ступінь усвідомлення студентами своїх дій;

• уміння визначити причини і пояснити результати своїх педагогічних дій;

• ступінь самостійності, відповідальності й активності студента;

• час, який витрачається на підготовку тих чи інших справ з учнями, ставлення дітей до практиканта і взаємодії з ним.