Глосарій

Анкета – складений дослідником перелік питань для контингенту осіб, які обстежують ся, відповіді яких є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнення.

Анкетування – один із способів письмового (іноді усного) опитування значної кількості людей за певною схемою – анкетою або опитувальним листком. Мета анкетування – зібрати масовий (найчастіше орієнтований) матеріал, який після статистичної обробки використовується для певних педагогічних завдань.

Авторитарне виховання – виховання, яке ґрунтується на безумовному визнанні авторитету вихователя й повному підпорядкуванню вихованця його волі.

Бесіда – це метод, за допомогою якого здійснюється процес спілкування.

Вікторина – пізнавальна гра, яка побудована на запитаннях і відповідях із обраної теми.

Вихованість – інтегрований результат впливу на особистість сукупності факторів суспільного розвитку, що відображає рівень спрямованості найбільш суттєвих позитивних і негативних якостей даної особистості й включає здатність її реалізувати ці якості в різних видах навчальної та соціальної діяльності і поведінки.

Виховуючий колектив – педагогічне доцільна організація дитячого життя, в результаті якої досягаються певні виховні цілі.

Гра – форма вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді зображення якихось ситуацій, смислів, станів.

Диспут – це метод формування суджень, оцінок, переконань, що ґрунтуються на закономірностях: знання, одержані в ході зіткнень думок. Різних точок зору, завжди відрізняються високою мірокю узагальнення, стійкості, гнучкості.

Диференційований підхід до учнів в умовах первинного колективу – врахування інтересів і нахилів мікрогруп учнів.

Диференційований підхід – поділ учнів у процесі виховання на мікрогрупи за однорідними критеріями).

• навчально-діяльнісними (успішність, сумлінність)

• поведінковими (зразкова, незадовільна)

• соціальними (матеріальна забезпеченість, наявність сімейних умов для виховання).

Дитячий колектив – група найвищого рівня розвитку, яка об’єднана загальною суспільно корисною метою, має ефективні органи самоврядування і в якій визначальними є стосунки відповідальної залежності, тобто статус кожного члена група залежить, в першу чергу, від його внеску у загальну справу.

Діагностика – психологічне обстеження дітей, підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання; кількісна оцінка і якісний аналіз педагогічних процесів, явищ тощо за допомогою спеціально розроблених наукових методів.

Діагностика особистості учня – виявлення індивідуальних особливостей, рівнів його вихованості та загального розвитку.

Діагностика учнівського колективу – виявлення умов для індивідуального розвитку особистості та збагачення виховних функцій колективу.

Діяльнісний підхід – висунення діяльності як головного фактора єдності свідомості, поведінки і ставлення до праці, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, ігрова, спортивна, естетична тощо).

Екскурсія –пізнавальний вид діяльності, що позитивно впливає на активне сприйняття людиною нових знань; колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв.

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування й виховання естетичних почуттів, смаків, суджень, на виховання в людини гуманістичних якостей, інтересів і любові до життя в його різноманітних проявах.

Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів, яка забезпечує розуміння економічного життя суспільства та формування готовності включення до активного творчого виробничого життя.

Єдині педагогічні вимоги – конкретизація правил поведінки учнів на уроках, під час перерви, в позаурочній діяльності залежно від умов даного навчального закладу.

Закономірності – це об’єктивні суттєві, необхідні, загальні, сталі взаємозв’язки, які при певних умовах повторюються.

Змагання учнів – процес розвитку творчих сил і підвищення активності учнів у навчанні і праці шляхом рівняння (орієнтації) на досвід передових, допомога невстигаючим і досягнення загального піднесення всього колективу.

Засоби – це види діяльності, предмети, заходи, форми, що використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.

Індивідуальний підхід – принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя.

Індивідуальний підхід до учнів в умовах первинного колективу – врахування інтересів, особливостей характеру, темпераменту, рівня фізичного й психічного розвитку дитини, умов виховання й розвитку в сім'ї, ставлення до оточуючої дійсності.

Індивідуальний розвиток – процес формування індивіда від народження до кінця життя.

Індивідуальність – сукупність рис, що виражають сутність людини, її відмінність від інших людей; своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність. Індивідуальність проявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей перцептивних процесів і інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Форма індивідуальної виховної роботи передбачає відособлену роботу школяра над собою, спрямовану на оволодіння певними світоглядними знаннями та уявленнями, вироблення в себе необхідних ідейно-політичних, трудових, моральних та інших поглядів, переконань, звичок тощо. (А.М.Алексюк).

Індивідуальний підхід – врахування в процесі виховання особливостей кожного учня на основі його психолого-педагогічного вивчення, прогнозування його розвитку і здійснення певної виховної програми.

Клас – первинний колектив, у якому забезпечується постановка соціальне і морально значущої мети, вносяться елементи кооперування діяльності й розділення праці, складаються ділові та дружні стосунки, а учні разом із педагогами є суб'єктами організації свого життя.

Класні збори – колективний орган самоврядування, що допомагає поступово залучити до участі в керівництві справами класу не тільки вибраний актив, а практично всіх учнів класу.

Колектив – група об'єднаних спільними цілями людей, яка досягла в процесі соціальної ціннісної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Колективізм – поняття, яке означає політичне явище, естетичний принцип та певну педагогічну технологію. Останнє характеризується більшою увагою до виховання через колектив у порівнянні з індивідуальним педагогічним впливом.

Комплексний підхід – різновид системного і структурного підходів, але відрізняється від них тим, що об’єднує різнорідні фактори, які мають значення для виховання.

Майстерність – вищий рівень професійної діяльності, сформованої в результаті оволодіння знаннями, вміннями і навичками.

Мета – передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямована діяльність окремої людини чи групи людей.

Методика оцінки результатів виховної роботи – педагогічна оцінка, взаємні і колективні оцінки та самооцінки учнів, що базуються на співробітництві вчителів, дітей і батьків.

Метод виховання – шлях досягнення мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення у школярів позитивних якостей, світогляду, переконань. Що задані метою виховання.

Мікроколективи – невеликі неформальні групи, що виникають на основі спільних інтересів і спільних справ (колекціонування марок, виготовлення моделей, вишивка, різьба по дереву, карбування по металу тощо).

Моральне виховання – е виховна діяльність школи і сім'ї, в результаті якої здійснюється формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, звичок поведінки, на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі.

Морально-психологічна атмосфера в класі – основа первинного учнівського колективу, коли кожен учень відчуває себе потрібним для справи і цікавим у спілкуванні.

Мотиви самовиховання – спонукання, що викликають активність особистості в діяльності з власного вдосконалення.

Навіювання або сугестія – особливий вид психічного впливу на людину, що зумовлює некритичне сприйняття навіюваного.

Патріотичне виховання – це система виховної роботи педагогів з формування в учнів національної самосвідомості. Відданості Батьківщині, готовності виконати громадський обов’язок, захистити Вітчизну, тобто патріотичних почуттів.

Педагогіка народного календаря – виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят, обрядів українського народу.

Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов'язки батьків

Педагогічна діагностика – забезпечує вивчення навчально-виховного процесу, сприяє виявленню передумов. Умов і результатів педагогічного процесу з метою його оптимізації та обґрунтування його результатів для розвитку освітньої системи.

Педагогічна культура – включає в себе комплекс певних якостей особи, необхідних для успішного здійснення педагогічної діяльності, зокрема, таких як-педагогічна освіченість і майстерність, педагогічні здібності, вміння розібратись у складних міжособистіснпх стосунках, знайти підхід до оточуючого тощо.

Педагогічна бесіда – це організоване вчителем разом з учнями обговорення проблем етики, естетики, суспільного життя, подій класу, школи, які хвилюють учнів або відповідають певним завданням виховання.

Педагогічне прогнозування – передбачення ймовірностей появи певного показника індивідуальності учня у визначеній послідовності перед своїми дітьми, учителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, формування народних етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогічні здібності – особистісні властивості педагога, які створюють сприятливі передумови для оволодіння ним педагогічною майстерністю.

Переконання – уявлення, знання, ідеї, які стали мотивами поведінки людини й визначають її ставлення до дійсності.

Позакласна робота в школі – одна з форм організації дозвілля школярів. Організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і керівництві педагогічного колективу, вихователів, вчителів-класоводів, класних керівників. організаторів позакласної і позашкільної роботи.

Почуття – це особлива форма ставлення учня до явищ дійсності, що зумовлена їх відповідністю чи невідповідністю до потреб особистості.

Планування – передумова ефективності системи позаурочної виховної роботи, що дозволяє чітко організувати життєдіяльність усього колективу школи, окремого класу чи учнівського об'єднання та включити кожного учня в особистісно значущу діяльність.

Правове виховання – це цілеспрямована виховна робота педагогів, метою якої є формування правової культури учнів, їх юридичної обізнаності, необхідності дотримання законів держави.

Прийом – це своєрідна частина. Деталь методу виховання, що необхідна для більш ефективного застосування методу в конкретній ситуації.

Принципи виховного процесу – це вихідні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання.

Психологічний клімат сім'ї – сукупність внутрішніх умов. які створюються в процесі розвитку і життєдіяльності сім'ї (наявність позитивної перспективи як для сім'ї в цілому, так і для кожного її члена, моральна атмосфера, в якій визначається властиве для сім'ї ставлення до загальної справи і один до одного, домінуючий настрій).

Родинна педагогіка як складова частина народної культури включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій.

Розумове виховання – це цілеспрямована робота педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

Самоаналіз – аналіз своєї діяльності, свого внутрішнього світу; полягає у зіставленні того, що планувалося, з тим, що зроблено або могло бути зробленим.

Самовиховання – формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети.

Самодіагностика особистості і діяльності педагогів – оцінка власних можливостей у вирішенні конкретних виховних завдань та розв'язанні педагогічних задач.

Самозобов'язання – добровільне прийняття усвідомлених цілей і завдань, самовдосконалення, бажання сформувати в собі ті чи інші якості.

Самоконтроль – систематична фіксація свого стану або поведінки з метою запобігання небажаних виявів.

Самонавіювання – вплив людини на саму себе з метою самовиховання, внаслідок чого в неї виникають різні психічні й соматичні стани.

Самонаказ – спонукання себе до наміченої діяльності з метою самовиховання.

Самообслуговування дітей – вид побутової праці, який включає гігієнічний догляд за собою, догляд за своїм одягом, речами, житлом, а також приготування їжі, ремонт і виготовлення необхідних у побуті речей.

Самооцінка – компонент самосвідомості, що містить поряд зі знаннями про себе власну оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків.

Самопереконування – метод впливу на себе з метою утвердження нових власних вчинків. Полягає у висуванні певних доказів, контрдоказів та їх виваженні.

Самопримушування – метод впливу на себе за допомогою волі, коли учень виконує справу всупереч небажанню

Самопізнання – процес цілеспрямованого одержання інформації про розвиток якостей своєї особистості.

Самостимулювання – визначення для себе певних заохочень та їх застосування.

Самоуправління – самоорганізація виховуючого колективу, що забезпечує формування в учнів організаційних якостей, шляхом залучення кожного до керівництва шкільними справами й створення працездатних органів колективу.

Сім'я (родина) – мала соціальна група, що ґрунтується на шлюбі чи кровній спорідненості і здійснює спільну життєдіяльність на основі спільного побуту. матеріальної і морально-психологічної взаємодопомоги.

Системний підхід – передбачає аналіз явищ і процесів у певній системі, яка дає можливість упорядковувати їх і розглядати як єдине ціле у взаємозв’язку один з одним.

Структурний підхід – розгляд явищ, які входять у ту чи іншу систему як ієрархію структурних компонентів вертикально-горизонтального розташування зв’язків між ними.

Суб’єктно-об’єктний підхід – розгляд виховного процесу крізь поділ його учасників на активно-діючі суб’єкти (педагоги, активісти) і об’єкти (всі учні) з тим, щоб останні активізувалися і перетворювалися в суб’єкти.

Статеве виховання – це складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Творчий підхід – передбачає основною умовою (фактором) успіху спільної діяльності педагогів і учнів – творчість школярів.

Трудове виховання – це система роботи вчителя по формуванню трудових навичок учнів, підготовці їх свідомого вибору професії.

Фізичне виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів і батьків з метою формування фізично здорових дітей.

Формули самонавіювання – свідомо створені самоінструкції, що несуть чітку установку підсвідомості й можуть бути виражені у вербальній формі уявлень.

Форми виховної діяльності – організаційні умови, в яких відбувається виховання діяльність, що мають істотні відмінності. Формами можна вважати дитячі організації, клуби, гуртки, різноманітні змагання, бесіди, диспути, екскурсії. Походи, свята.

Шкільний колектив – основа різнопланової діяльності учнів, міжособистісних стосунків, у процесі яких здійснюється передача досвіду старших поколінь молодшим.