1.2. Завдання, зміст та організація практики з виховної роботи

Виховання є передання найкращих

моральних заповітів і знань попередніх поколінь для того,

щоб із дитини виробилась людина у найкращому значенні

слова, найкраще фізично

й інтелектуально пристосована до умов життя.

С.Русова

В системі педагогічної освіти, що склалася, педагогічна практика починається з практики по виховній роботі, яка включає в себе оволодіння майбутнім учителем методикою виховної роботи у всьому її розмаїтті й складності, а також навчання студентів умінням здійснювати психолого-педагогічне вивчення учня й колективу та аналіз отриманих результатів.

Виховна практика передує навчальній. Це пояснюється перш за все тим, що в студентів на молодших курсах немає достатньої спеціальної дидактичної і методичної підготовки. Проведення уроків вимагає від учителя чітких знань з предмета, умінь у реалізації технології навчального процесу, а у виховній роботі методика вільніша, варіативніша, часто визначена особистістю вихователя. Це, на перший погляд, спрощує, а в дійсності – значно ускладнює процес взаємодії з дітьми. Б.Г.Ананьєв вважав, що «виховувати – це в значному ступені означає створювати систему взаємозалежностей між людьми, які породжують визначені взаємовідносини цієї особистості до інших людей, праці, суспільства, самої себе. Впливаючи на ці взаємовідносини, ми тим самим створюємо основу для утворення рис характеру» [5, с.79]. Виховання це формування суспільно значимих потреб і, на відміну від навчання, в більшій мірі, звернено не до свідомості, а до підсвідомості особистості.

Відхід від авторитарної педагогіки і гуманізація всього навчально-виховного процесу висувають вищі й складніші вимоги до організації виховної роботи, які реалізуються в принципах:

• особистісно-орієнтований підхід у вихованні (визнання унікальності й своєрідності особистості кожної дитини, її як найвищої соціальної цінності);

• єдність навчання, виховання і розвитку;

• природовідповідність виховання (вивчення і формування індивідуально-особистісних якостей дитини, врахування вікових і статевих особливостей у виховній роботі);

• культуровідповідність і національна своєрідність виховання в єдності з загальнолюдськими цінностями (опора на національні традиції свого народу, його культуру, звичаї та культуру інших народів);

• гуманізація міжособитісних взаємостосунків (взаємовідносини між педагогом і учнями на основі поваги, співробітництва терпимості один до одного, до думки дітей; доброти і уваги до них; створення психологічного комфорту, ситуацій успіху, довіри, здорової конкуренції, діалогічність спілкування);

• гуманітаризація вихованості (прилучення особистості до світової культури, виховання планетарного мислення);

• диференціація та індивідуалізація виховання (відбір змісту, форм і методів виховання із урахуванням, своєрідності дітей, учителів, батьків, умов сім'ї, школи, соціуму);

• середовищний підхід у вихованні (включення в життя учнів турбот і проблем найближчого середовища – сім'ї, закладів додаткової освіти; прилучення до роботи з дітьми закладів освіти, культури, спорту, засобів масової інформації, підприємств);

• естетизація середовища (комфорт, краса, затишність, чистота приміщень; естетичність зовнішнього вигляду, культура взаємовідносин);

• раціональність і оптимальність організації педагогічного процесу (наступність змісту, форм, методів і вимог до дитини, які сприяють збереженню і зміцненню здоров'я учня, забезпечують психологічну захищеність, розвиток його індивідуальності, розширення ступеня свободи).

Своєрідним є поняття результату у виховній роботі. Якщо на уроці вчитель відразу може бачити первинні результати своєї праці: діти зрозуміли матеріал, можуть відтворити почуте, вміють бачити явище, яке вивчається, навчилися застосовувати отримані знання на практиці тощо, то у виховній роботі результат не є очевидним і не завжди може бути ясно зафіксований практикантом у процесі практики.

Найважливішими ознаками виховного процесу виступають його динамізм, мобільність, змінність.

Виховна робота вимагає від студента певної готовності.

Готовність студентів до цього виду практики визначається як складне особистісне психічне утворення і як певний психічний стан.

Як професійно значуще особистісне утворення – це:

• позитивне ставлення до виховної діяльності, достатньо стійкі мотиви діяльності;

• професійно значущі риси характеру і здібності;

• педагогічні орієнтовані особливості сприйняття, уваги, мислення, пам'яті, динамізм і стійкість емоційно-вольових процесів;

• відповідні знання, уміння, навички і морально-етичні спрямування.

Психічний стан складається із сукупності наступних компонентів:

• мотиваційних (потреба успішно виконувати завдання практики, інтерес до процесу їх розв'язання, бажання добитися позитивних результатів);

• пізнавальних (розуміння виховних завдань, оцінка їх значимості, знання способів розв'язання проблем, які виникають);

• процесуальних (володіння необхідними навиками і навичками реалізації виховних завдань, уміння конструювати необхідні ситуації); емоційно-вольових (почуття відповідальності, обов'язку, впевненість в успіху, мобілізація сил, терпимість і терпеливість).

Практика з виховної роботи проводиться на базі різних типів загальноосвітніх шкіл. В період проходження цього виду практики студенти виступають в ролі помічника класовода (класного керівника), помічника вихователя групи продовженого дня.

В процесі практики з виховної роботи вирішуються наступні завдання:

• оволодіння уміннями планувати і вести позакласну роботу в класі, групі продовженого дня, з окремими учнями;

• збагачення уявлень про характер і зміст позакласної виховної діяльності та функціональні обов'язки вчителя, класовода (класного керівника), вихователя групи продовженого дня;

• засвоєння основних форм позакласної виховної роботи із урахуванням специфіки різного типу шкіл;

• оволодіння методами і прийомами вивчення вікових та індивідуальних особливостей школярів.

Протягом практики з виховної роботи студенти виконують наступні види діяльності:

• знайомляться з навчально-матеріальною базою і документацією школи;

• основними напрямами виховної роботи в школі, класі, групі продовженого дня;

• спостерігають за діяльністю педагогічного колективу, системою роботи класовода (класного керівника), вихователя групи продовженого дня;

• керівника гуртка чи секції;

• вивчають психолого-педагогічні особливості розвитку учнів різного віку;

• надають допомогу педагогам у проведенні позакласної виховної роботи зі школярами;

• самостійно розробляють і проводять з учнями окремі види виховних занять (бесіди, виховні години, конкурси, вікторини, екскурсії, трудові десанти, операції милосердя, пізнавальні ігри, спортивно-оздоровчі заходи, випуск газет, бюлетнів, оформлення класних куточків тощо);

• беруть участь у підготовці і проведенні загальношкільних справ:

• спортивних, державних свят, конференцій, КВН, акцій тощо.

В ході практики з виховної роботи студенти повинні оволодіти наступними уміннями:

• спостерігати, аналізувати і планувати виховну роботу в класі, групі продовженого дня;

• визначати конкретні виховні завдання із урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів;

• організовувати дитячий колектив на виконання висунутих завдань(визначити послідовність роботи, залучати чи формувати актив, допомогти вибрати найефективніші прийоми і методи, організовувати контроль і підведення підсумків роботи);

• вивчати особистість школяра і колектив учнів в умовах класу чи групи продовженого дня;

• проводити окремі види виховної роботи з учнями (колективні та індивідуальні).

Підготовка студентів до даного виду практики здійснюється в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін, а також у процесі навчання студентів на факультативах, в різних гуртках, клубних об'єднаннях за інтересами тощо, які можуть діяти в структурі педагогічного закладу.

Відповідно до перебудови змін, які здійснюються в системі освіти, зокрема шкільної, змінився зміст виховної роботи та визначення підходів до неї.

1. Аксіологічний і гуманістичний підхід: соціальний, психологічний і педагогічний захист дитини; здоров'я, моральність, здібності; дозвілля.

2. За видами діяльності (діяльнісний підхід): інтелектуально-пізнавальна, ціннісно та особистісно орієнтована, морально-світоглядна, трудова, художня, фізично-спортивна; уміння спілкуватися (комунікаційна).

3. За напрямами освітньо-виховної роботи (функціональний підхід): розумове виховання і формування світогляду, громадянське, моральне, правове, екологічне, трудове, економічне, профорієнтаційне, естетичне, фізичне виховання.