32. Проблема віри і розуму та актуальні питання і принципи гносеології св. Августина.

Постає актуальною і дієвою для Середньовіччя проблема співвідношення віри і розуму. Але її рішення бачилося мислителям по-різному. Найбільш відомі трактування проблеми співвідношення віри і розуму були дані в ранній патристики Аврелієм Августином. Насправді характер їх співвідношення значно складніше, багатогранніше, про що свідчить запропонована Августином версія вирішення цієї проблеми.Суть її виражена у відомій формулі раннього Августина: «Вір, щоб розуміти». І хоча віра в даному випадку повинна передувати розумінню, але для свого підкріплення вона потребує розумі, філософської рефлексії. Іншими словами, віра не підміняє і не заміняє розумного розуміння, вона його не виключає, а, навпаки, передбачає, стимулює, бо, згідно Августину, всяке вірування є мислення. Будучи за своєю природою чимось недосконалим, віра вимагає розуміння. У цьому сенсі вона нижче його і є хоч і необхідною, але тільки початковою умовою пізнання. Для людей неосвічених основний пізнавальною здатністю служить віра, опора на авторитет, в той час як для вчених – розум, тобто Августин звеличує розум і науку. Такого роду теологічний раціоналізм має в якості своєї нижньої межі віру, верхня ж межа залишається відкритою для розуму. Отже, можна стверджувати, що Августин на ранньому етапі своєї творчості з питання про співвідношення віри і розуму в цілому схилявся швидше до їх гармонії, ніж до протиставлення, передбачаючи тим самим відому концепцію Фоми Аквінського. Віра насправді ні в чому не суперечить розуму, оскільки вона за своєю природою раціональна: віра в розумі, розум у вірі. Між ними немає і не може бути ніякого конфлікту, подібно до того, який так лаконічно виражений у знаменитій формулі Тертуліана: «Вірую, бо абсурдно». Для Августина Аврелія віра не замінює і не підмінює розумного сприйняття, ніколи його не елімінує. Навпаки, віра стимулює і просуває розуміння. Віра – це спосіб згідного розуміння– «мислити із схваленням», саме тому без думки немає і не може бути віри. Віра тут виступає своєрідним цементуванням через максимальне прояснення. Гносеологія — це вчення про можливість пізнання людиною предметів і явищ дійсності, їх властивостей, зв'язків і відношень, про джерела, шляхи, методи, форми і закономірності пізнавального процесу.

33. Феноменологічна концепція часу св. Августина.

Августин Блаженний пише звернену до Бога “Сповідь”, у якій розповідає про свою ранню духовну і життєву еволюцію. Ця праця є яскравим прикладом гострого самопізнання і самоаналізу. Саме у ній Августин розповідає про своє життя до того, як він став християнином, а також про духовні пошуки, які привели його до прийняття християнського світогляду. Впродовж усього твору він вихваляє Бога і визнає повну залежність від волі Бога.Августин не допускає ніякого сумніву щодо існування Бога. Бог - є генетичним і субстанційним началом всього, що існує. Він є джерелом природнього порядку. Порівнюючи характеристики свого знання і якості Бога, те, що вони вічні та істинні, Аврелій робить висновок, що джерелом вічної істини є Бог.Світ створений Богом являє собою ієрархію творінь, від мінералів, що існують, рослин, що живуть, тварин, що відчувають, до людини - вершини ієрархії, царя природи, єдиної істоти, яка має безсмертну душу, створену Богом при народженні людини.Душалюдини - творіння Бога. Августин відкидає попереднє існування душ і їх переселення. У тварин і рослин душі немає. Душі є тільки у людей. Створена з нічого душа є вічною. Останнє обґрунтовується тим, що душа існує поза простром, не має частин і тому - неруйнівна. Не існуючи в просторі, душа існує в часі. Саме у зв'язку з проблемою душі Августин розробляє новий образ часу - це лінія. Час має три модуси (минуле, майбутнє і теперішнє), у ньому можливе також виникнення нового, тобто творчість.Так з новою концепцією часу у Августина пов'язана і концепція душі. Душа перебуває у створеному Богом світі, тобто часі. Бог перебуває у абсолютному теперішньому, у вічності. Душа має здатність розрізняти минуле і майбутнє. З минулим пов'язана така здатність душі, як пам'ять, з майбутнім - чекання, з теперішнім - увага. Августин показує, що час - це надбання самої душі, яка через нього прагне до вічності, де минуле й майбутнє стають постійно триваючим теперішнім.