62. Філософія мови м. Гайдеггера. Мова як «дім буття».

«Герменевтика мови». Робота з мовою з самого початку була органічною частиною герменевтична методу Хайдеггера. Вже в «Бутті і часу» Хайдеггером була поставлена проблема відношення між мовою і буттям. Це відношення також могло бути «власним» і «невласних»: «Ілюмінація може черпати понятійного в самому ж сущому, а може силою заганяти суще в такі поняття, яким суще

опирається у міру свого способу буття »(4: 12). Після Повороту Хайдеггер ставить завдання виробити мову, відкритий для «істини буття», якому повинні бути властиві «суворість осмислення, ретельність мови, скупість слова» (5: 220). З цією метою Хайдеггер розробляє своєрідну герменевтику мови.

Герменевтика, як правило, має справу з мовою, письмовій чи усній, або з іншими знаками. Хайдеггер з самого початку розвитку своєї герменевтики дуже розширив її предмет: спочатку він говорив про «тлумаченні дійсності», потім предметом герменевтична запитування стало «Ніщо». Після «Повороту» сама мова стає предметом тлумачення. Для традиційної герменевтики це безглуздо: сенс може бути вкладений в текст тільки автором, а якщо автор не зробить цього, текст буде безглуздим. У мови немає «автора», тому не може бути і сенсу. Для Хайдеггера, навпаки, сенс, що має автора, завжди буде поверхневим і несуттєвим, його завдання в тому, щоб «дозволити мові говорити». «Залишимо говоріння мови. Ми не можемо ні стверджувати щось про мову на основі чогось іншого, чим він не є, ні тлумачити за допомогою мови щось інше » Це тлумачення мови розгортається у Хайдеггера в двох напрямках. Перше з них - «вслухання» в звучання коренів слів. Осмислення говоріння має «керуватися прихованими багатствами, які мова тримає для нас в запасі так, що ці багатства мають право вимагати від нас сказання мови» (15: 91). Під «прихованими багатствами» Хайдеггер розуміє тут щось подібне «внутрішню форму» слова з теорії О. Потебні: звук або поєднання двох-трьох звуків, що несуть якийсь початковий «атом сенсу». Ряд давніх мислителів, а на початку XX ст. поети-символісти, вважали, що кожен звук окремо несе певний сенс. Різні комбінації звуків означають і підключення закладених у них смислів. Хайдеггер не доходить до аналізу змісту окремих звуків, але розглядає як осмислені деякі початкові звукові форми німецької мови, використовуючи навіть дані порівняльного мовознавства (його власний приклад: нім. Giessen, Guss, «лити», відповідає в індогерманском ghu, що означає «жертвувати» ), Хайдеггер розглядає в цьому аспекті мова як результат багатовікової діяльності думки. Кожне слово за той час, що воно «удостоювалось» бути «безпосередньою дійсністю думки», зазнало значної еволюції і стало живою памяттю про всі її етапах. Хайдеггеру, однак, цінна не вся ця еволюція, остання фаза якої проходила під знаком метафізики, а самі початкові пласти сенсу, які лише з працею можна «розібрати» в корінні сучасних слів. На цих «споконвічних сенсах» Хайдеггер намагається будувати термінологію своєї герменевтики, ними ж обумовлена та специфіка, яка відрізняє цю термінологію от понять традиційної метафізики.