Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
філософія.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
20.04.2019
Размер:
41.53 Кб
Скачать

64. Структура пізнавального процесу.

Пізнання –це процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ. Головним у теорії пізнання є питання про те, чи спроможне наше бачення, світогляд дати відповідь на питання чи може людина пізнати світ до кінця. Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. До срукткри процесу пізнання входять: 1) суб*єкт; 2) об*єкт пізнання; 3) умови, результати пізнання( результат діяльності). Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики. Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб'єкта та об'єкта, в якій суб'єкт є носієм діяльності, а об'єкт — предметом, на який вона спрямована. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів.

65. Форми і методи наукового пізнання.

Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання.У науковому пізнанні є 2 рівні: емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні, в основному, живому спогляданню.Тут застосовуються такі методи: спостереження-це впорядкована система фіксування та сприйняття властивостей і зв*язків досліджуваного об*єкта в природних умовах або в умовах експерименту. Структурними елементами спостереження є сам спостерігач, об*єкт дослідження, умови та засоби спостереження Наукове спостереження має смисл, мету і засоби; Вимірювання — це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні характеристики об’єктів і явищ. Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини за допомогою іншої, прийнятої за еталон; експеримент- спосіб чуттєво- практичної діяльності. Дає можливість досліджувати об*єкт не лише в чистому вигляді, а й в експериментальних умовах, що сприяє глибшому проникненню в їхню суть. Його перевогою є повторюваність. На теоретичному рівні є такі методи: аналіз- метод, сутність якого полягає у розчленуванні предмета, явища на частинки і дослідження кожної з них; синтез- це зворотний метод, суть якого полягає в об*єднанні раніше виокремлених частин, ознак предмета в єдине ціле; абстрагування- дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку; узагальнення- це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки і властивості певного класу, здійснюється перехід від одиничного до загального; історичний метод передбачає розгляд самого процесу розвитку об*єкта, його реальної історії, з усіма її поворотами та особливостями; логічний метод- увага концептується на основному, головному, необхідному та закономірному. Відображаються основні етапи історичного розвитку об*єкта, його якісні зміни.

До форм наукового пізнання відносяться: Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. . Ідея не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але і її розвиток в можливості, в тенденції, вона фіксує не лише суще, але і належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності; Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.  Проблема —- це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання,  це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити; Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого; Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою.

66. Специфіка наукового пізнання.

Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Наукове пізнання виникає лише на певному етапі історичного розвитку людства. Виникнення його пов'язане з суспільним розподілом праці, відділенням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу. Воно являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність , яка складається із взаємодії таких компонентів: 1) пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей; 2) об'єктів пізнання; 3) предмета пізнання; 4) особливих методів та засобів пізнання; 5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; 6) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах; 7) цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично. Наукове пізнання, таким чином, — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання. З ХХ ст. наука стає головним рушієм прогресу людського суспільства. Наука- це специфічна сфера людської діяльності, яка спрямована на виробництво нових об*єктвних знань про виробництво, природу, про саму людину. Наука включає в себе вчених, наукові установи, методи наукового пізнання. Особливостями наукового пізнання є : об*єктивність, теоретичність, раціональність, систематичність і послідовність наукового знання.

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. 

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]