70. Природа соціального

Первинна якість соціального осягається через усвідомлення докорінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших сучасників. Людина і тварина — це зовсім різні істоти, як небо і земля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конституцією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей. Характерно, що в біологічному розрізі принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Однак головна відмінність полягає в іншому: в способі життя. Проте, тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське — суспільним, соціальним як життєдіяльність. Суспільне життя — це реальний життєвий процес людини, що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності. Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності  Саме здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досяг нути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить.

Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот — людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. У цьому зв'язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою. Головною його ознакою є предметність. Соціум — це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі.  Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. В предметах, що оточують людину як культурне середовище, немає нічого надприродного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиблення в себе.

71.Еволюція філософських теорій суспільства.

Антична філософія(5-6 ст. до н. е.)-тут відбувається зародження філософських ідей. Яскравим представником є Платон- один із найвидатніших філософів. Його погляди складалися в цілісну систему, до якої входили: вчення про буття, Бога, про світ, душу… Оригінальні думки Платона з*явилися в такому понятті як держава. Він висунув свої зразки ідеальної держави. На його думку, повинно бути 3 категорії громадян: селяни і ремісники, воїни та філософи, які повинні керувати державою.

 Існує думка, що епоха середньовіччя(5-15 ст.) не створила в філософії нічого принципово нового, але це не зовсім так. У нових історичних умовах переосмислювалися досягнення античної філософії, вдосконалювалася й розвивалась арістотелева логіка, закладалися підвалини науки й філософії епохи Відродження й Нового часу. Розроблявся погляд на людину і світ цілком відмінний від погляду античної епохи. Основною рисою всієї середньовічної філософії, на відміну від античної, було те, що вона розвивалася в межах виключно релігійних уявлень. Поняття про Бога було центральним і обов`язковим, тобто панував геоцентризм. Якщо мова йшла й про природу, то тільки заради розв`язання проблем, пов`язаних із Богом. Існуавла теорія креаціонізму. Згідно цієї теорії світ створив Бог і далі втручається в його розвиток. У середньовічній філософії існувало 2 напрямки: патристика і схоластика. Патристика – це перша спроба філософського обґрунтування християнства. Представниками є: Василь Великий, августин Блажений. Схоластика-філософський напрям, який обґрунтовує християнство.Видатним представником був Фома Аквінський.

Філософія нового часу: У 16-17 століттях філософія інтенсивно розвивалася поза межами університетів, звільнившись від тісних рамок схоластики і зв'язку з теологією. Один із найяскравіших представників епохи, Френсіс Бекон став родоначальником емпіризму, вважав, що вища мета науки полягає у забезпеченні панування людини над природою. На противагу йому Рене Декарт, основоположник раціоналізму, прагнув розробити універсальний метод для всіх наук. Характерна риса вчення Декарта — дуалізм субстанцій. Бенедикт Спінозадотримувався пантеїстичних поглядів і протиставив дуалізму Декарта матеріалістичний монізм, за що був відлучений від іудаїзму. Джон Локк розвинув теорію пізнання. 

Філософія Просвітництва

Друга половина 18 століття — період широкого соціально-культурного руху Просвітництва, ідеалом якого була перебудова суспільства на засадах розумного, раціонального законодавства, поширення освіти та відповідного виховання. Ця епоха породила цілу низку визначних філософів, серед яких Шарль Луї де Монтеск'є, Дені Дідро, Вольтер, Жан-Жак Руссо, Жульєн Ламетрі,Поль Анрі Гольбах, Клод Адріан Гельвецій та інші мислителі, що виражали широкий спектр ідей, починаючи від деїзму до безкомпромісного матеріалізму. Спільними для цих філософами були ідеї природного права та суспільного договору, захоплення механікою Ньютона як зразка наукового знання.

 Німецька класична філософія

Наприкінці 18 — на початку 19 століття головними центрами розвитку філософської думки знову стали університети, однак на відміну відСередньовіччя, філософія уже не була підпорядкованою богослов'ю, а носила світський характер. Найвидатніші філософи цього часу працювали вНімеччині: Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Гегель. Їхню творчість об'єднують під назвою німецький ідеалізм. До німецької класичної філософії заведено зараховувати також матеріаліста Людвіга Феєрбаха

Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, побудовою теорії відносності та квантової механіки,. Набрав сили екзистенціалізм, серед визначних представників якого Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс,Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші.. Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер.,