17. Англосаксонські королівства у Британії і особливості процесу феодалізації.

На території Британії, завойованій англосаксами, у період з другої половини V до початку VII ст. утворилося декілька варварських англосаксонських королівств: Кент — на крайньому південному сході, заснований ютами; Уессекс, Ессекс і Сассекс — у південно-західній, південно-східній та південній частинах острова, засновані саксами; Східна Англія — на сході; Нортумбрія — на півночі і Мерсія — у центрі країни, засновані головним чином англами. Деяка частина кельтського населення Британії, яка не була знищена, злилася із завойовниками — германцями. Основну масу населення Англії аж до IX ст. складали селяни-общинники — керли, що володіли досить великими ділянками землі — гайдами. Керли були повноправним населенням, могли брати участь у народних зборах, самоврядуванні, носити зброю; вони складали основу англосаксонського війська.Крім керлів у ранніх англосаксонських правдах згадуються ерли — родова знать, пізніше — королівські дружинники (гезіти), а також раби і напівзалежні — леті та уші (так називали англосакси підкорених кельтів-валійців). Великі землевласники називалися глафордами (пізніше — лордами, що відповідає поняттю «сеньйор», «володар»); глафорди мали свій вергельд, своїх людей. У англосаксонських королівствах, а потім в об'єднаній Англії влада короля не була необмеженою; король поділяв її із «радою мудрих» — уїтенагемотом, в яку входили вищі світські і духовні особи королівства. Уїтенагемот мав навіть право вибирати короля і позбавляти його влади.З плином часу земельні наділи керлів дробились між спадкоємцями та в умовах спустошувальних походів вікінгів й посилення фіскального тиску з боку держави (введення податку, що отримав назву «данські гроші») виявилось недостатнім для підтримання економічної самостійності керлів. Це призвело до переходу частини вільних селян під покровительство англосаксонської знаті та формування перших категорій залежного селянства (геніти, гебури, котсетли). Наприкінці англосаксонського періоду за збереження особистої свободи у більшості селян, вони опинились у підпорядкованому становищі, виконуючи роботи з обробки земель свого господаря та сплачуючи йому (а не королю) ренту. Тим не менше до нормандського завоювання прошарок вільних селян залишався досить значним (особливо у областях данського права).

18. Візантійська община за даними “Землеробського закону”.

У середовищі общинників йшов процес майнової і соціальної диференціації. У VII-IX ст. відбувається виділення прошарку незаможних селян апорії. У селі VIII-IX ст. практикувалася оренда наспіл - найбільш важкий і невигідний для селян вид орендного договору. Інший вид оренди-Морта, передбачав в якості плати 1/10 частку врожаю. Деякі види с / г робіт виконували в селі наймані працівники - Міст (пастухи, сторожі городів). Для МІСТ характерна відсутність власності. Як правило, Місті були чужаками, прибульцями, швидкими селянами. На новому місці вони не могли стати повноправними общинниками і сподіватися на отримання общинної землі. Їм доводилося мимоволі погоджуватися на найважчі форми оренди або заради хоча б тимчасового користування ділянками братися за розчищення лісу під ріллю. Міст були однією з найбільш безправних і знедолених груп сільського населення. Але МІСТ юридично були вільними людьми. Поряд з Мист в селі візантійської були й раби.

19. Культура візантії VІ – Х ст.

В історії культури навряд чи можна знайти мистецтво складніше, ніж візантійське — перш за все за поєднанням основ, які здавались непоєднуваними, бо тут схрещувались найрізноманітніші художні традиції. Труднощі становлення такого мистецтва, важкі пошуки нового стилю випливали також із складності тих завдань, які християнська церква, що утверджувалась, ставила перед мистецтвом.Константинополь вбирав у себе все — і абстрактний орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і нову архітектуру храмів та багатообіцяючі досягнення мозаїчного мистецтва, лінійну виразність сирійської художньої школи та шляхетне відлуння еллінізму — словом, всі пошуки і всі впливи, що переплітались у багатонаціональному світі, — а потім поступово переплавляв це все у струнку художню систему.Гармонія нового мистецтва виявляла себе в хоровому співі християнських церков, у світлі, яке, завдяки особливостям знайденої конструкції храму, пронизувало цілком його простір і осявало все під його склепіннями. Недарма найзнаменитіша з візантійських церков, Свята Софія, яка втілювала концепцію "Храм — земне Небо", була такою переконливою, що посли київського князя Володимира відчули себе і справді "на Небі"Однак у "УШ ст. візантійська культура пережила тривалу кризу, пов'язану з виникненням іконоборчого руху, представники якого вважали зображення Бога у людській зовнішності профанацією релігії. Імператорська влада, підтримавши цей рух, почала масово знищувати ікони, натомість прикрашаючи церкви рослинними орнаментами. Коли ж врешті-решт перемогли прихильники ікон, вони у свою чергу нищили ці орнаменти, не рахуючись із їх художньою цінністю.