nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

як і в корінних німецьких словах, наголошений корінь, а не суфікс, як у латинізмах. Суфікс - er є до сьогодні взагалі одним із найпродуктивніших субстантивантів. У сучасній німецькій мові він більше не є продуктивним для іменних коренів, як було у староверхньонімецькій та ще довго опісля (Türmer, Schreiner), але тільки для дієслівних.

Іменникковий суфікс -iv теж є ознакою латинського походження слова, частіше всього слово унаслідувало і типовий для цього суфікса середній рід (das Archiv, das Stativ, das Objektiv), але трапляється і чоловічий: (der Detektiv, der Positiv).

Із латинського суфікса -itas, як у solemnitas (Feierlichkeit «святковість») виник суфікс -ität як у Solidarität, Identität, Exklusivität у німецькі мові. Суфікс і сьогодні є продуктивним.

Суфікс -in є дериватом, отриманим від латинського прикметникового суфікса -inus, що означає «належний до» наприклад, marinus – морський, caninus – собачий. У німецькій мові цей суфікс зустрічається у позначенні речовин, фармакологічних та хімічних препаратів: Paraffin, Atropin, Tuberkolin.

Однією з ознак запозичення є наявність внутрішньої флексії, що не характерно для німецької мови Це латинізми на us (чоловічий рід), um (середній рід) і a (жіночий рід).

Приклади латинізмів з характерною внутрішньою флексією:

a.Bazillus, Daktylus, Fetus, Genius, Globus, Jambus, Kubus, Logarithmus;

b.Album, Datum, Faktum, Forum, Gremium, Kollegium, Medium;

c.Arena, Basilika, Firma, Krypta, Koma, Onoma, Dogma, Paradigma.

Флексії -us, -um та -a є збереженими прототипними ознаками роду У латинській та грецькій мовах вони є відмінюваними закінченнями і змінюються при відмінюванні.

Узапозиченнях на -а відмінкове закінчення називного відмінка однини трактується як коренетворчий суфікс. Він зберігається у всіх формах однини і зникає тільки в множині,

замінюючись на en (charita – Chariten, але Nota–Notas, charta – chartas).

Угреко-латинських запозичень із закінченням -a спостерігається послаблення кінцевого звука а (по аналогії з німецькими словами жіночого роду на -е (Fliege), що привело до повної інтеграції слова: Latine з latina, Phase з phasa, Kopie з kopia, Phobie з phobia (але Pneuma,

Сarisma), в зв’язку з цим існує цілий рід пар слів типу Rosa – Rose, Viola – Viole. Подальший інтеграційний процес приводить до появи рядів типу die Nota – das Notat – die Notiz; Diagramma – das Diagramm.

Хоча вищенаведені слова всі належать до латинізмів і у них законсервовані структурні особливості латини, всі три суфікса поводять себе зовсім по-різному, що стосується їх шляхів та можливостей інтеграції.

Коли слова на us далі інтегрують в мову, то us стає не флексією, а частиною основи, що видно з утворення множини spiritus – Spiritusse, Globus – Globusse (Globusses), Krokusse, Fidibusse, Omnibusse, Zirkusse.

Узапозичених словах на -um кінець слова чітко диференціюється як закінчення, що видно з утворення множини: Ingenium – Ingenien, Podium –Podien, Observatorium – Observatorien, Delirium –Delirien. Іноді у таких словах навіть зберігається типово латинське закінчення множини -а: Narkotikum – Narkotika, Spektrum –Spektren або Spektra, das Visum – die Visen, (але також варіанти Visa, Visums). Спрощення, коли кінцеве um втрачається: das Dekret із Dekretum, das Argument із Argumentum. Випадки, коли словотворення від однієї твірної основи відбувається за допомогою різних суфіксів, зумовлюють, відповідно, і різні значення слів: das Argument „доказ“– die Argumentation „обґрунтування“, der Orient „Ближній Схід“ – orientieren „направляти“.

Словотворення на основі латинізмів полягає у найпростішому випадку у тому, що афікс відомий як латинський. Це стосується зокрема префікса kon з латинського con (Konsens, Kontrakt). Для латинізмів характерні префікси de-, ex-, im-, in-, re-, ultra: Depression, Exposition, importieren, Inkubation, interferieren, Reproduktion, ultrarot; суфікси -al, -at, -ati(on), -ent, -tor, -tur(a), -um, -us: universal, Konzentrat, Information, konvergent, Diktator, Diktatura, minimum, Kasus, Radius

Прийменники exklusive, inklusive, kontra, minus, per, plus, pro, punkto, qua, versus, via

пов’язуються із іменними групами як запозиченої, так і корінної лексики: inklusive einen

61

Werkzeugkasten – включаючи ящик для інструментів, pro Einwohner – на одного жителя, qua Vorsitzender – у якості головуючого [8: 84].

Прийменники extra, hyper, maxi, mega, mini, super, strato, що вживаються для для посилення, узагальнення, тоталізації, більшість мовознавців не схильні вважати частиною словотворчої лексики [8: 85].

В загальному, що стосується запозичення словотворчих морфем (кореневих частин biblio, geo, bio, log, phon, therm, словотвірних елементів: auto-, anti-, mikro-, makro-, aero-, chrono-, photo-, topo-, sphero-, agro-, archi-, iso-, pan-, -phil, -phob) – саме у цьому випадку найдоречніше говорити про євролатину, оскільки вищезгадані морфеми, особливо кореневі, є ознакою греко-латинських запозичень практично в усіх європейських мовах.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Войтенко Катерина. Класифікація запозичень в сучасних лінгвістичних дослідженнях. Міжнародна науковопрактична конференція «Naukowa mysl informacyjnego wieku 2010», 07-15 березня, 2010. [Електронний ресурс] / К. Войтенко – Режим доступу: /http://www.rusnauka.com/7_NMIV_2010/Philologia /60103.doc.htm.

2.Гриценко С. П. Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.15 .[Електронний ресурс] / С. П. Гриценко; Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1999. – 20 с. Режим доступу: http://disser.com.ua/contents/4245.html

3.Дворецкий И. Латинско-русский словарь / И. Дворецкий. – М., 1977. –1098 с.

4.Лейн К., Мальцева Д. Г. Большой немецко-русский словарь / К. Лейн, Д. Г Мальцева. – М: Русский язык. – Медия, 2005 – 1038 [2]с.

5.Мрозіцька У. Л.. Інтрата екстралінгвальні чинники розвитку мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень в українській мові): Дис. канд. філол. наук: 10.02.15 / У. Л. Мрозіцька. – Ужгород, 2001. – 214с. – Бібліогр.: арк. 155-171.

6.Паньків У. Л. Запозичення як наслідок процесу міжмовної взаємодії [Електронний ресурс] / У. Л. Паньків, Вісник Житомирського державного університету. Випуск 56. Філологічні науки. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VZhDU/2011.../vip_56_34.pdf

7. Drosdowski Günter, Müller Wolfgang. Das Fremdwörterbuch Band 5 / Günter Drosdowski, Wolfgang Müller. Mannheim/Wien/Zürich: Dudenverlag, 1990. – 480 s.

8.Eisenberg Peter Das Fremdwort im deutschen./ Peter Eisenberg / Tübingen:Walter de Geuyer GmbH, Berlin/New Work. 2011.

–440 s.

9.Lür Rosemaria Der Einfluß der klassischen Sprachen auf die germanische Grammatik [Електронний ресурс] / Rosemaria Lür // G. Meiser, Sprachkontakt und Sprachwandel. Akten der XI. Fachtagung der Indogermanischen Gesellschaft in Halle/S. – 2000.S. 341 – 362. – Режим доступу: http://www.indogermanistik.uni-jena.de/dokumente/PDF/Sonderdruck119.pdf

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Ірина Луговська – викладач кафедри іноземних мов Подільського державного аграрно-технічного університету.

Наукові інтереси: класична філологія, психолінгвістичний аспект викладання «мертвих мов».

ОТОБРАЖЕНИЕ ЛЕКСИЧЕСКИХ ОСОБЕННОСТЕЙ РУССКОГО ЯЗЫКА УКРАИНЫ В ХУДОЖЕСТВЕННЫХ ТЕКСТАХ

Лидия МОСКАЛЕНКО(Симферополь,Украина)

Статтю присвячено дослідженню специфічних рис українського варіанту російської мови. Матеріалом дослідження послугували художні твори російськомовних письменників України.

Ключові слова: український національний варіант російської мови, русофонія, варіювання мови, варіант мови, полінаціональна мова, семантема, російськомовні письменники України.

The article focuses on the study of the specific features of the Ukrainian national variant of Russian. «Fiction» of Russian-speaking writers of Ukraine served as material for the research in the article.

Key words: Ukrainian national versions of Russian, Russophonie, varying of language, variety of language, multinational language, semanteme, Russian-speaking writers of Ukraine.

Русский язык, как известно, относится к числу мировых языков. Мировому языку в силу его распространения на огромной территории и использования людьми разных национальностей свойственно в зависимости от территории распространения и окружающей его иноязычной среды видоизменяться, оставаясь в ядерной своей характеристике тем же языком, то есть приобретать черты полинационального языка [5: 30-32]. И русский язык на современном этапе рассматривается в качестве полинационального. Под полинациональным понимается язык, «имеющий несколько центров развития, в которых формируются так называемые национальные варианты с собственными нормами, собственными языковыми процессами и с равноправным статусом» [5: 32]. Центрами развития русского языка

62

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

являются, прежде всего, бывшие советские республики, а ныне – независимые государства. Развитие языка в метрополии существенно отличается от регионов инонациональной среды.

В лингвистике достаточно глубоко изучены варианты таких полинациональных языков, как английский, испанский, немецкий, французский и др. При этом данный аспект русского языка является не только малоизученным, но и необщепризнанным. В связи с этим одним из актуальных направлений современной русистики становится описание полинационального характера русского языка. Теоретические основы подобного описания были разработаны в трудах А. Н. Рудякова [10; 11], В. Ю. Михальченко [9]. Е. А. Журавлевой рассмотрены особенности лексической системы казахстанского варианта русского языка [4; 5]. Вариативности русского языка в Украине посвящены работы Ю. В. Дорофеева [3], Р. В. Забашты [6] и др. Специфика каждого варианта отражается в речи носителей и фиксируется на письме, прежде всего в публицистике и художественной литературе. Рассмотрением особенностей украинского варианта русского языка в публицистике занимается И. Н. Кошман [7; 8]. Художественная литература в данном случае остается неисследованной.

Исходя из вышесказанного, целью статьи является определение лексических особенностей украинского варианта русского языка в текстах русскоязычных писателей Украины. Материалом для исследования послужили современные художественные

Одной из особенностей письменной речи в отличие от устной речи, является ее обработанность, неспонтанность. Поэтому включение специфических для русского языка Украины единиц в тексты русскоязычных писателей, говорит о том, что они достаточно устоялись в русском языке Украины, приняты русскоязычным сообществом.

Поставленная цель предполагает решение следующих задач: определение семантических отрядов, в которых в художественной литературе наиболее часто используется специфическая лексика, и выявление особенностей ее употребления.

На сегодняшний момент в языкознании ведется поиск методики описания русскоязычного языкового мира. Мы будем опираться на концепцию А. Н. Рудякова, основой которой является лингвистический функционализм. В работах А. Н. Рудякова предлагается идея устройства языкового мира, которая рассматривается прежде всего на примере Русофонии – «глобального русскоязычного мира, единственным интегрирующим фактором которого является использование русского языка как средства социального взаимодействия» [11: 8]. Русскоязычный мир, согласно этой идее, представляется в виде организованного множества национальных вариантов русского языка, активно взаимодействующих с другими организованными множествами национальных вариантов иных языков. Согласно концепции А. Н. Рудякова, русский язык выступает инвариантом (противопоставленным другим инвариантам, таким как английский язык, украинский язык, немецкий язык и т. д.), который реализуется множеством вариантов (российский, украинский, белорусский, казахстанский и т. д.). «Позициями» выступают государства: Россия, Украина, Белоруссия, Казахстан и многие другие [11: 13].

У каждого варианта единого языка есть свои специфические черты, имеющие заметный отличительный характер, которые могут касаться одного или нескольких ярусов языка. Своеобразие украинского варианта русского языка проявляется на всех языковых ярусах. В текстах русскоязычных писателей Украины наиболее представлены особенности варьирования в номинативной системе.

В качестве номинативной единицы вслед за А. Н. Рудяковым, Р. В. Забаштой мы будем использовать понятие семантема [10]. Это «языковое понятие в единстве со средствами его выражения в русском языке, т. е. в единстве со своими вариантами, которые, будучи функционально тождественными, чередуются в зависимости от номинативной ситуации, в которой реализуется языковое понятие» [10: 11-12]. Семантема в разных позициях реализуется разными вариантами. Например, семантема ‘руководитель’ в различных

63

позициях номинации может эксплицироваться такими вариантами: руководитель, глава, начальник, вождь, неформальный лидер, голова, атаман, секретарь, владыка и др. [10].

Выбор варианта семантемы зависит также от государства, в котором происходит номинация. Так, в Украине основным вариантом реализации семантемы ‘руководитель’ оказывается неосновной вариант выражения данного сигнификата в России – голова: Рядом, в реквизированном «у панiв» особняке помещается Музей Шевченко – в том самом блестящем, построенном в итальянском стиле доме №12, что некогда принадлежал городскому голове Демидову – князю Сан-Донато, а потом знаменитому сахарозаводчику Терещенко (Бузина О. Вурдалак Тарас Шевченко). В России в данной позиции будет использоваться вариант глава.

В каждом из государств вырабатываются специфические формы и структуры общественного уклада, производства, культуры, вследствие этого возникают новые потребности в номинации, которые удовлетворяются автономно и своеобразно [2: 11]. Так, основным вариантом именования мобильной/сотовой связи в Украине является вариант мобильный, в отличие от России, где параллельно употребляются оба варианта. Наименование телефона также отлично. Ядро в русском языке Украины составляют варианты мобильный телефон, мобильный, мобилка и мобильник: Пока дооформили документы, пока решили вопрос с мобильными телефонами и местными SIM-картами, пока распределились по машинам… (Фролов К. Гималайский спасатель). Она оказалась вполне современной барышней: даже в наше глухое село захватила мобильный (Тышковская Л. Пропала собака). Мобилка отключена (Дяченко М. и С. Две). А потом, может быть, перезвонил бы Владу на мобильник… (Дяченко М. и С. Долина Совести). Как отмечает В. И. Беликов, из разговорных номинаций, по данным периодики, мобилка и мобильник используются в Украине как равноправные, хотя в России первая уступает второму более, чем в 20 раз [1: 32].

Слово гривна в украинском русском языке приобретает значение «денежная единица нашего государства»: – Сто двадцать гривен, – назвал Николай цену, уплаченную в кассу филармонии две недели назад (Мазурика И. Невидимые нити). Данное значение не отражено современными словарями русского языка, изданными в России. Кроме того, данная единица получает вариантную форму гривня, которая также является нормативной: …Мы оказались в довольно приличной комнатке с вентилятором и душем, заплатив за это удовольствие утром 1100 рупий, что равно примерно 120 гривням (Фролов К. Гималайский спасатель). Три гривни каждому! (Курков А. Не надо бояться темноты). В Украине гривна (гривня) – основной вариант экспликации семантемы ‘денежная единица нашего государства’. Однако на периферии находится вариант рубль, который употребляется в устной неформальной речи. Для России этот вариант является основным.

Специфические черты обусловлены не только обособлением территории, но и взаимодействием языковых миров. В. Ю. Михальченко одним из наиболее важных параметров формирования национальных вариантов называет длительность совместного функционирования языков [9: 21]. Русский и украинский языки находятся в тесном взаимодействии с момента их возникновения и до настоящего времени. Занятие основной позиции семантемы ‘руководитель’ вариантом голова также происходит под влияние украинского языка, в котором основной вариант данного сигнификата представлен единицей голова.

Соприкосновение языковых миров приводит, в первую очередь, к заимствованию украинских единиц и видоизменению их значений. Русский язык Украины пополняется не только безэквивалентной, но и лексикой, имеющей соответствие в исконном языке. Например, заимствуются слова привилей (привилегия), селюк (селянин): Многие члены Гильдии предпочитали не пользоваться привилеем, но мейстер Филипп полагал: в его возрасте полезней избегать лишних трудов, нежели косых взглядов (Олди Г. Л. Богодельня). Ох, селюк! (Олди Г. Л. Богодельня). Безэквивалентная заимствованная лексика при этом занимает позицию основного варианта, а эквивалентная остается на периферии.

Безэквивалентная лексика прежде всего представляет собой отражение украинской культуры: флояра, полонина, аркан и т. д. Данные слова сохраняют свое исконное

64

украинское значение: флояра – «басовая свирель, почти метровой длины, распространена на Гуцульщине»; полонина – «участок верхнего пояса Украинских Карпат без лесов, использующийся для пастбища и сенокоса»; аркан – «гуцульский мужской танец»: Голос флояры плывет, переплетаясь с голосом гор, и я вспоминаю верхушки небоскребов и птичий язык, на котором говорили мои друзья дикие…(Дяченко М. и С. Дикая энергия. Лана). Молодые мужчины заводят на полонине Аркан, и Ярый с ними (Дяченко М. и С. Дикая энергия. Лана). В исконном языке, а также в языке не Украины такие единицы не являются общеупотребительными. Реализация семантем за пределами Украины чаще происходит описательно. В украинском русском данные единицы занимают позицию основного варианта. При этом их употребление в большинстве случаев не является средством придания национального украинского колорита, формой индивидуализации персонажа и т. д. Например, для наименования заболевания авторы романа «Богадельня» избирают название украинского танца (дергунец), во-первых, на основе сходства: человек трясется, будто танцует; во-вторых, само название говорит о том, что человек дергается: Столбун был вотвот, а накануне еще и дергунец случился, возле Кристовой хаты (Олди Г. Л. Богодельня). Безусловно, данная лексика являет собой отсылку к украинской реальности, но для носителей русского языка Украины она не будет восприниматься как нерусская, чуждая, присущая другой культуре.

В текстах украинских русскоязычных авторов достаточно часто используются единицы, еще в советское время перешедшие в русский язык и фиксирующиеся словарями: хата, местечко, хутор и др.: Поехали они с Толиком на «уазе» в «Приют четырех» – это маленькая перевалочная база для охотников и туристов есть у нас, хатка деревянная, одной стеной к скале прилепилась (Гончарова М. Толик и Мишаня). Села, хутора и местечки праздновали, праздновали самозабвенно (Дяченко М. и С. Скитальцы). Нет, скорее хутор, обособленный, небольшой, по крайней мере тут можно пожаловать... (Дяченко М. и С. Казнь). В словарях данные слова имеют отсылку к украинской реальности, «статус иноязычного вкрапления» [8: 183].: «на Украине», «в украинской деревне» и под. Однако для носителей русского языка Украины и эти, и выше описанные единицы не будут являться ни экзотизмами, ни регионализмами. Как отмечает И. Н. Кошман, «трактовка подобных единиц как экзотических, стилистически и функционально маркированных отражает «русскоцентричный» взгляд на подобные единицы – взгляд носителя речи метрополии (живущего во «внутреннем контексте»). Вряд ли носитель русского языка в Украине считает эти слова (и стоящие за ними реалии) экзотическими» [7: 19].

Итак, в текстах русскоязычных писателей Украины отличительные черты украинского варианта русского языка проявляются, прежде всего, в номинативной системе. Принцип отображения лексических особенностей в виде семантемы позволяет более глубокое и подробное их описание, определение условий их употребления.

Использование специфических единиц в произведениях не является средством придания национального украинского колорита, формой индивидуализации персонажа и т. д. Таким образом восполняется языковой дефицит, заполняются образовывающиеся семантические лакуны, происходит приспособление к новым условиям функционирования.

БИБЛИОГРАФИЯ

1.Беликов В. И. Лексические особенности русского языка Украины и их связь с языком России / В. И. Беликов // Украина – Западная Сибирь: диалог культур и народов. Украинская диаспора в полиэтничном регионе. Материалы международной научно-практической конференции. 10 ноября 2007 года. – Тюмень: ИГИ ТюмГУ, 2007. – С. 30-33.

2.Варианты полинациональных литературных языков. – К. : Наукова думка, 1981. – 280 с.

3.Дорофеев Ю. В. Национальные варианты русского языка / Ю. В. Дорофеев // Лингводидактика. Социолингвистика. Языки мира. К 90-летию со дня рождения академика И. Ф. Протченко / Учреждение Российской академии наук, Институт языкознания РАН. – М. : Сов. писатель, 2008. – С. 101-115.

4.Журавлева Е. А. Вариативность лексической системы: русский как полинациональный язык: автореф. дис. на соискание учен. степени докт. филол. наук. : 10.02.01 / Е. А. Журавлева. – Алматы, 2007. – 49 с.

5.Журавлева Е. А. Вариативность как основной признак мировых языков / Е. А. Журавлева // Георуссистика. Первое приближение: Сб. науч. ст. / Под ред. А. Н. Рудякова. – Симферополь : Антиква, 2010. – С. 29-39.

6.Забашта Р. В. Вариативность средств номинации русского языка в системе русофонии / Р. В. Забашта // Функциональная лингвистика. Научный журнал. – Симферополь, 2010. – №1, Т. 1. – С. 246-249.

7.Кошман И. Н. О вариативности в русском языке / И. Н. Кошман // Лингвистика. – 2008. – № 1(13). – С. 14-22.

8.Кошман И. Н. Функционирование единицы пан в русскоязычных текстах / И. Н. Кошман // Лингвистика. – 2008. –

№2(14). – С. 181-190.

65

9.Михальченко Ю. В. Национальный вариант языка как результат его адаптации к этнолингвистическим условиям / Ю. В. Михальченко // Георуссистика. Первое приближение: Сб. науч. ст. / Под ред. А. Н. Рудякова. – Симферополь : Антиква, 2010. – С. 21-29.

10.Рудяков А. Н. Функциональная семантика / А. Н. Рудяков. – Симферополь: Таврия, 1992. – 154 с.

11.Рудяков А. Н. Георуссистика – руссистика 21 века / А. Н. Рудяков // Георуссистика. Первое приближение: Сб. науч. ст. / Под ред. А. Н. Рудякова. – Симферополь : Антиква, 2010. – С. 8-21.

СВЕДЕНИЯ ОБ АВТОРЕ Лидия Москаленко – магистр филологии, лаборант кафедры естественно-математических наук Крымского

республиканского института последипломного педагогического образования.

Научные интересы: лингвистический функционализм, георуссистика, социолингвистика.

АНГЛІЦИЗМИ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: ЕТАПИ ВИКОРИСТАННЯ

Юлія ОНУФРІЄВА(Миколаїв, Україна)

У статті робиться огляд наукової літератури з питань визначення категорії «запозичення» в німецькій мові. Особливу увагу приділено інтернаціоналізмам. Виявляються та описуються основні етапи проникнення іншомовних слів з англійської мови в німецьку.

Ключові слова: запозичення, неологізм, англо-американізм, лексична система, інтернаціоналізм, мовна картина світу, лексичний склад мови.

The article is dedicated to the modern problems of language studies, which illustrate different aspects of English internationalisms in the German language – the theory and practice of their classification, linguocultural studies, and ethnolinguistic research.

Key words: loan word, neologism, internationalism, linguo-cultural aspect, intercultural problems, language studies, social-cultural aspect.

Проблема запозичення, тобто звернення до лексичного вокабуляру іншої мови, є вельми актуальною в наш час, оскільки з посиленням політичних, економічних, культурних зв’язків між державами прослідковується значний вплив на німецьку мову іншомовної, зокрема, англійської лексики. Але це природній процес, оскільки характерними рисами будь-якої мови і її словникового складу є рухливість, мінливість, прагнення до удосконалення і розвитку за рахунок різних засобів і ресурсів, в тому числі і запозичення слів іншомовного походження.

В останні роки з’явилась ціла низка досліджень, присвячених темі запозичення і в яких розглядаються іноземні вкраплення в окремих галузях знань – юриспруденції, економіці тощо. Наприклад, Олійник А.Д. дослідив роль англіцизмів у розвитку сучасної української мікроекономічної термінології, а Сергєєва Г.А. та Вакулик І.І. розглянули запозичення в правничій сфері [18; 21; 11].

Як зазначає більшість вчених та дослідників, запозичення є закономірним процесом розвитку будь-якої мови. Сам термін вживається у двох значеннях: у широкому та вузькому розумінні. У широкому, слідом за Блумфільдом Л., термін «запозичення» розглядається як засвоєння різних елементів чужих мов, а також явища, які перейшли в дану мову з діалектів цієї ж мови, і навіть перехід мовних навичок, який відбувається в процесі спілкування між носіями однієї мови [10:154]. Широко трактується цей термін і в працях Г.Пауля [19].

Увузькому розумінні, на думку вченого Пономорева О.Д., термін «запозичення» вживається для позначення процесу інтеграції та адаптації запозиченої лексики [20:146].

Устатті ми додержуємося теорії, що система мови-реципієнта визначає подальший розвиток запозиченого слова, пристосовуючи його до своїх норм та потреб. Такої ж думки дотримується і Смирницький А.І., який стверджує, що слово запозичується не як закінчене, граматично оформлене, а лише як частина лексичного матеріалу, що набуває своєї оформленості лише в системі мови-реципієнта [22:18].

Цікавими для розгляду є погляд Крисіна Л., який вважає запозиченням «процес переміщення різних елементів з однієї мови в іншу» [17:18]. Під різними елементами він розуміє одиниці різних рівнів структури мови – морфології, лексики, синтаксису. Відповідно до цього автор обмежує термін «запозичення» в тих випадках, коли йдеться про переміщення елементів одного рівня, наприклад, «лексичне запозичення» [17:22].

Особливе місце серед запозичень займають інтернаціоналізми, оскільки одним із найважливіших їх характеристик є тенденція розвитку багатьох мов світу до інтернаціоналізації. У такому контексті можна визначити завдяки різним дослідникам, що

66

саме є «інтернаціоналізм». На думку Рьомера Ц., це «слова, які вказують на предмети, що входять за межі національно-мовного емпіричного світу і розповсюджуються завдяки культурному обміну» [5:45]. Шмітт П. вважає, що це «слова, які функціонують мінімум у трьох національних мовах, що належать до різних мовних сімей, і через формальну схожість та семантичну відповідність зрозумілі без перекладу» [6:76].

Відомий український дослідник Кияк Т.Р. зазначає, що з лінгвісточної точки зору, складними є проблеми розмежування запозичених слів та інтернаціоналізмів. Виходячи з цього, він пропонує вважати інтернаціоналізмами слова, які мають міжнаціональний характер вжитку завдяки їх семантичній та фонетичній близькості в багатьох різнотипних мовах. [16:132]. Дослідник сміливо додає, що «можна дати остаточне визначення поняття «інтернаціоналізм». Тобто, на його думку, той чи інший елемент вважається інтернаціональним тільки за умови, якщо він повністю або частково збігається у своїй зовнішній та внутрішній формах принаймні у трьох неспоріднених мовах [15:55].

Слідом за Олійником А.Д., можна вважати, що запозичуючи те чи інше слово, мова часто засвоює їх в тій формі, в якій вони були в мові-джерелі. Але під впливом звукової, граматичної та лексичної будови обох мов, іншомовне слово змінюється, пристосовуючись до норм мови-рецепієнта [18:14].

Слова іншомовного походження стають фактами німецької мови лише у випадку, коли вони пройдуть повний процес «онімечення», тобто отримають притаманні німецьким іменникам, дієсловам та прикметникам відповідні афікси, а з іншомовного слова вилучаться невластиві німецькій мові звуки та форми. Описаний вище процес має довгу історію, оскільки в наш час панує хибна думка, що англійська мова домінує в Німеччині лише починаючи з другої половини ХХ ст. Але як свідчать дослідження багатьох вчених (Хуффман Й.П., Бах А., Ллойд Т.Х., Фірек В. та ін.), англо-німецькі мовні контакти почалися ще з VІІІ ст. Стосовно цих припущень була здійснена велика кількість розвідок як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, що дало змогу прослідкувати та виділити стосовно різних періодів та аспектів цих мовних контактів три періоди в історії існування англіцизмів

внімецькій мові: перший етап проникнення з 700 до 1640 р. н.е.; другий етап проникнення з 1640 до 1900 р. та третій етап - з 1900 р. до нашого часу.

Перший етап проникнення англійської мови розпочався у період з 700 до 1640 р. н.е. і був досить обмеженим, оскільки проявлявся тільки на північних територіях тогочасної держави лише в деяких сферах, таких як релігія та торгівля. Як вважає видатний німецький дослідник Фірек В., перша згадка про мовний контакт відноситься до VІІІ ст., оскільки в німецькі міста Фульда та Майнц прибули англійські місіонери. Монастир у Фульді, який було засновано Боніфацієм ще у ІХ столітті, був центром англо-саксонської культури на європейському континенті і завдяки йому можна прослідкувати процес запозичення релігійної лексики [7:938-948]. Прикладом може слугувати вираз der heilige Geist (ст.-в.-нім. dër heilago geist), який виник завдяки англо-саксонській формулі sē hālga gāst і який згодом повністю витіснив латинський вираз spiritus sanctus та ще давнішу формулу південнонімецької церковної мови dёr wїho ātum.

Досліджуючи тему релігійної лексики, Бах А. дійшов висновку, що в дослівному перекладі німецькою мовою слово evangelium мало б звучати як guotspel гарна звістка, в староанглійській – gōdspel. В цьому випадку ō за фонетичним законом англо-саксів мала скорочуватись, в наслідок чого перша частина слова співпадала в звуковому плані з god „бог”. В процесі запозичення в німецьку мову це слово сприймалось як gotspel, оскільки, ймовірно, вже не прослідковувався зв’язок першого елемента зі ст.-в.-нім. guot [9:158].

Незабаром відбувається розширення контактів між мовними спільнотами завдяки налагодженню торгових зв’язків. Як зазначає, дослідник Хуффман Йозеф П., це заслуга німецького імператора Карла Великого (747-814), котрий в 796 р.н.е. надіслав послання королю Оффе Мерсіському (757-796), в якому гарантував безпеку проїзду англійських купців та пілігрімів через свої території. Таким чином Карл Великий створив торговий шлях від Рейна до Темзи через Північне море [2:1002-1010]. Як результат - в період 1000-1300 рр. н.е.

вприрейнських землях можна засвідчити значний британський вплив, а місто Кельн, в свою чергу, перетворилося на „центр англо-німецьких зв’язків майже на всіх рівнях” [2:1008].

67

Вчений припускає, що значні комерційні, соціальні та релігійні зв’язки є передумовою для значної кількості мовних контактів в цих регіонах. Хуффман Йозеф. П. наводить приклади англіцизмів з муніципальних документів de Anglia (родом з Англії) та Anglicus („людина англійського походження”) [2:1010].

За подальшим дослідженням Ллойда Т.Х., торговий центр, а разом з ним мовний контакт перемістився до міста Ганза, центр „найуспішнішого,.. найвпливовішого торгового союзу... в Європі доби Середньовіччя та початку Нового часу” [3:325]. Ганзейський союз торгував з Англією вздовж східної та західної частини торгового шляху між Балтійським та Північним морями з 1157 до 1611 рр.. Фірек В., досліджуючи цей період впливу англійської мови, подає навіть декілька прикладів, таких як Boot (<boat „лодка”), що був вперше зафіксований в 1260

р., та Dock (<dock „док”), відзначений в 1436 р [7:538].

Німецький вчений Бах А. влучно відмічає, що значним для подальшого проникнення запозичень з англійської мови є XIV-XVII ст., які характеризуються розвинутими суспільними відносинами та посиленим розшаруванням суспільства. Дослідник також наголошує на тому, що в цей період велику роль відіграють професійні мови та жаргони різних соціальних груп [9:278]. Наприклад, в мову німецьких моряків потрапило багато слів італійського, арабського та іспанського походження. Але з часом більша частина цих запозичень була витіснена: через відкриття Америки середземноморська торгівля майже припинилась, а на перший план виступило мореплавство по Атлантиці, завдяки чому північна Європа набула в цій галузі великої ваги. Бах А. стверджує, що місцева мова моряків, яка існувала з стародавніх часів на березі Північного моря, в той час була професійною мовою, котра складалася з нижньонімецьких, нідерландських, а також англійських елементів. Вкраплення англійської мови можна проілюструвати яскравими прикладами, які надає розвідник: Flagge (<анг. flag „флаг”; з’явилось в нижньонімецькій морській мові з XVI ст.), Lotse (< англ. loatsman „рульовий”; у XVII ст. це слово з’являється у верхньонімецькій мові) [9:281].

Результати досліджень багатьох вчених викликають подив, тому що не зважаючи на міжособистісні, регіональні контакти в сфері торгівлі, які виникали протягом багатьох століть, вплив англійської мови на німецьку є досить незначний. Навіть якщо взявши до розгляду тільки другу половину цього періоду, тобто 1200-1640рр., то розвідки чітко проілюструють, що з англійської мови в німецьку було запозичено лише 31 слово англійського походження [9:55].

Другий етап проникнення датується періодом з 1640 до 1900 р. і вважається новим етапом розвитку впливу англійської мови. Саме в цей період вона набула чималого статусу в значно більшому мовному суспільстві. Протягом наступних 250 років британські інновації та досягнення у сфері політики, літератури, науки та техніки вплинули на німецькомовне населення. Вже в цей час стає помітним вплив англійської мови Америки. Як результат, контакт з англійською мовою поширився на ці сфери функціонування і таким чином вперше підняв цю мову до рівня національної.

XVII століття відзначилося в першу чергу політичною борьбою і громадянською війною в Англії, яка закінчилась стратою короля Карла І в 1649 р. і в свою чергу викликала жваву зацікавленість у цілому світі, в тому числі і німецького народу. В 1661 р. поет та романіст Філіпп фон Цесен (1619-1689) опублікував памфлет, в якому описав історію Карла І. Описуючи ці унікальні політичні події, авторам нерідко доводилося створювати нові слова з англійських слів, оскільки виникали складнощі з еквівалентами у німецькій мові. З цього приводу Ганц Петер Ф. зазначає, що в Англії дуже рано розвинувся парламентаризм і запозичення тих років носить здебільшого політичний характер і на доказ наводить приклади: Adresse, Akte, Bill, Debatte, Haus, Protektor, а також численні кальки, наприклад: eine Gesetzesvorlage lesen (<to read a bill „зачитувати законопроект”), zur Ordnung rufen (<to call to order „заклик до порядку), Hört! Hört! (<Hear!Hear! „Слухайте! Слухайте!”), Jungfernrede (<maiden-speech „перший публічний виступ), Thronrede (<speech from the throne „тронна промова”) тощо [1:399].

З часом центром мовних контактів виступають чотири міста: Гамбург, Геттинген, Лейпциг та Цюрих. З цих чотирьох найвпливовішими та найвагомішими для німецької

68

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

літератури вважаються останні два. В Лейпцизі Іоганн Кристоф Готтшед (Johann Christoph Gottsched) (1700-1766) та його товариство звернули увагу на праці британських авторів Поупа О. та Адісона Д. А як зазначає Пальмер Ф., Готтшед І.К. сам займався перекладом деяких творів цих авторів, а в процесі перекладу ввів в німецьку мову декілька запозичень з англійської, таких як Bombast, Nonsens та Held [4:327].

З часом Великобританія виступає як новатор індустріальної епохи, а завдяки цьому збільшується присутність та вплив англійської мови. Як зазначає Бах А., саме в цей період хлинув потік англіцизмів у німецькомовний народ. Прикладами можуть бути запозичення: fashionable, flirten, Detektiv, Trick, Mumps, Groom, Tip, Idiot, а також такі кальки: Blaustrumpf (blue-stocking) [9:125].

Німецькомовне населення так захопилось процесом запозичення, що навіть пуристи, які до цього були заклопотані стримуванням лише латинської та французької мов, звернули увагу на цей процес лише напркінці ХХ ст. Найкраще проілюструє історію контактів кількісне порівняння, яке надає Бах А. для демонстрації поширення англійської мови протягом багатьох віків. Як вже зазначалось вище, за період 1200-1640 рр. н.е. було зафіксовано лише 31 запозичення англійських слів в німецьку мову. Ця кількість дійсно вражає, пам’ятаючи, що процеси запозичення проходили за 4 століття. Докорінно змінюється ситуація на третьому етапі контактів, особливо в другій половині ХХ ст., оскільки соціальний статус та функції англійської мови досягли такого рівня, що тисячі слів були запозичені за однаковий проміжок часу - чотирьох десятиліть. Яскравим прикладом слугує трьохтомний словник „Anglizismen-Wörterbuch“, що вражає своєю кількістю, оскільки містить у собі більше 10000 запозичень, що були зафіксовані з кінця Другої світової війни. Отже, третій етап проникнення починається з 1900 р і триває до нашого часу [9:288].

Характерною ознакою цього періоду є динамічний процес у лексиці в результаті науково-технічного прогресу, підйому культури, мистецтва та кінематографії, активізації зовнішніх контактів мовного колектику тощо. Цей період співпав з початком нового етапу в історії розвитку німецької мови, який ще називають сучасним або новітнім.

Цікавими для розгляду є 3 періоди запозичень для ХХ ст. відповідно до класифікації Фірека В. [7:642]. Перший період – проміжок часу до Першої світової війни, другий – міжвоєнний час, третій – після 1945 р. Як визначає автор, на початку століття прослідковується спад процесу запозичень як результат поширення націонал-соціалістської ідеології під час Першої світової війни та панування самого націонал-соціалізму. Але вже в 20-ті роки ХХ ст. відбуваються значні зрушення в мовній політиці: вплив британського варіанту змінюється американським варіантом англійської мови, оскільки роль світової держави переходить до США. Ситуація загострилась після подій 1945 року, коли конфлікт між державами-переможницями за володіння розгромленою Німеччиною призвів до її розколу на західну та східну частини. Для німецькомовного населення, що проживає на території старих федеральних земель, починається нова віха відносин з західними державами, перш за все, з Великобританією та США. Завдячуючи швидкому післявоєнному розвитку виникає потреба називати нові поняття в областях торгівлі, економіки, промисловості, техніки, політики тощо. Саме в ці сфери імпортуються назви з англійської мови. Через географічне розташування та історичну ситуацію в першу чергу поглинала англіцизми саме західна частина німецького населення.

На доказ припущень Фірека В. проводить цікаве дослідження Домашнєв А.І., котрий довів, що в довоєнні часи літературна мова німецької нації не різнилась між собою територіально, але вже після війни через суспільно-політичну ситуацію, що призвела до створення двох самостійних держав – НДР та ФРН – прослідковується тенденція до диференціації [13:68]. Вчені наполегливо вказують на той факт, що вплив англоамериканізмів на німецьку мову відбувається по лінії кордону між цими двома державами і таким чином був причиною розходження та диференціації німецької мови.

Як і очікувалось, новим поштовхом проникнення іншомовних запозичень в німецьку мову стала чи не найважливіша подія в житті німецького народу – возз’єднання Німеччини в 1989 році. Зміни в суспільному житті не могли не відбитися в мові народу. Східнонімецьким німцям довелося в короткі строки засвоїти значну кількість англо-американізмів. Появою

69

такої лексики маємо бути вдячні мові преси та публіцистики, де запозичення з англійської мови використовувалися як синоніми для вже існуючих у мові німецьких лексем, а також як і первинні назви для наукових та технічних нововведень.

Вагомий вплив англоамериканізмів на німецьку мову ґрунтується в першу чергу на тому, що він діяв суттєво на мову. На доказ цьому твердженню Домашнєв А.І. наводить приклад: pressbriefing (англ.)– die Pressebriefing (нім.) [13:57].

Як вже було зазначено, науково-технічний прогрес в останній час також позначився на розвитку та поширенню англійської мови, оскільки має певні особливості, що автоматично робить його унікальним. Зрозуміло, що процеси не можуть обходити стороною мовне суспільство і не позначитися на формуванні наукової картини світу, котрий якісно відбиває рівень розвитку сучасної науки. Як наслідок, можна спостерігати упровадження даних процесів в термінологічних системах сучасних наук. Голубовська І.О. так висловила свою думку з приводу цього: „Наукова картина світу вимушена задовольнятися лише володінням відносною істиною, в цьому сенсі вона ніколи не буде тотожною об’єктивному світові, тому що знання назавжди приречене залишатися тільки недосконалою вибіркою з безмежної складності світу” [12:31]. Так вже повелось з покон віку, що кожне нове наукове знання намагається конкурувати з вже існуючим, оскільки змушене доводити свою досконалість, актуальність та здатність досягнення кращих показників та результатів. Авторка також додає: „Жодна з наукових істин сьогодні не може претендувати на статус остаточної, оскільки наукові дослідження проводяться безперервно, а пізнавальні можливості людини безмежні” [12:32]. Отже, вище зазначений процес актуалізує також цілу низку нових проблем у всіх сферах людського знання, дає можливість по-новому підійти до мовних процесів та їх закономірностей, а найголовніше – відповісти на питання – які критерії, методи та правила слід покласти в основу процесу запозичення.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Ganz Peter F. Der Einfluß des Englischen auf den deutschen Wortschatz 1640-1815. - Berlin, 1957. – 436 S.

2.Huffman Joseph P. Family, Commerce, and Religion in London and Cologne: Anglo-German Emigrants. – Cambridge, 1998.

–1220 S.

3.Lloyd T.H. England and the German Hanse, 1157-1611: A Study of their Trade and Commercial Diplomacy. – Cambridge, 1991. – 589 S.

4.Palmer Philip Motley. The Influence of English on the German Vocabulary to 1700. – Berkeley, 1950. – 472 S.

5.Römer C. Lexikologie des Deutschen: Einführung / C. Rümer, B. Matzke. – 2. aktual. U. bearb. Aufl. – Tübingen: Narr, 2005.

–236 S.

6.Schmitt P. Anglizismen in den Fachsprachen: eine pragmatische Studie am Beispiel der Kerntechnik / P. Schmitt. – Heidelberg: Winter, 1985. – 244 S.

7.Viereck Wolfgang. Britisches Englisch und Amerikanisches Englisch/Deutsch. – Berlin, 1985. – 948 S.

8.Wagner Kurt. Das 19. Jahrhundert. Deutsche Wortgeschichte. – Berlin, 1974. – 528 S.

9.Бах А.. История немецкого языка: Пер. с нем./Ред., предисл. и прим. М.М. Гухман. Изд. 2-е, стереотипное. - М.: Едиториал УРСС, 2003. – 344c.

10.Блумфилд Л. Язык. – М.: Прогресс, 1968. – 608 с.

11.Вакулик І.І. Запозичення з класичних мов у науковій термінології сучасних європейських мов (на матеріалі юридичних та економічних термінів української, російської, німецької, французької, англійської мов): Автореф. дис. …канд. філол. Наук: 10.02.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 20 с.

12.Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу: монографія / І. О. Голубовська; Мін. Освіти і науки України. – 2-е вид., випр. i доп.: K. – Логос, 2004. – 284 с.

13.Домашнев А.И. Языковые отношения в ФРГ. – Л. : Наука, 1989. – 133с.

14.Д’яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти. – К.: Вид.

дім «КМ Academia», 2000.

15.Кияк Т.Р. Інтернаціональне та національне в термінотворчому процесі // Укр. термінологія і сучасніть: Зб. наук. пр. –

К.: КНЕУ, 2001. – Вип.IV.

16.Кияк Т.Р., Книгницкая М.И. Мотивационные аспекты терминов-интернационализмов // Отраслевая терминология и ее структурно-типологическое описание: Межвуз. сб. науч. тр. / Воронеж. технологич. ин-т. – Воронеж, 1988.

17.Крысин Л.П. Иноязычные слова в современном русском языке. – М.: Наука, 1968. – 206 с.

18.Олійник А.Д. Роль запозичень у розвитку сучасної української мікроекономічної термінології: Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.02.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 20 с.

19.Пауль Г. Принципы истории языка: Перевод с нем. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. – 500 с.

20.Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

21.Сергєєва Г.А. Англомовні запозичення в українській правничій термінології: Автореф. дис. …канд. філол. наук:

10.02.01 / Харків. нац. ун-т ім. В.Н Каразіна. – Х., 2002. – 20 с.

22. Смирницкий А.И. Объективность существования языка: Материалы к курсам языкознания / Под ред.

В. А. Звегинцева. М.: МГУ, 1954. – 289 c.

70