19. Охарактеризуйте види читання та назвіть вправи для навчання кожного з видів читання. Дайте приклад організації навчання вивчаючого читання.

У залежності від комунікативної мети, визначають три види читання: вибіркове читання, ознайомлювальне, вивчаюче читання.

Вибіркове читання – метою цього читання є формування уміння швидко переглянути рід матеріалів для того, щоб знайти конкретну інформацію. Цей вид читання реалізується дуже швидко. Завданням учня є знаходження певної інформації. Цей вид читання передбачає сформованість у учнів умінь, необхідних для орієнтування в логіко-смисловій структурі тексту, знаходження та вибір нової чи заданої інформації. Об’єднання в логічне ціле здобутої інформації з кількох джерел за конкретною проблемою. Робота з текстом чи текстами може завершитись підготовкою певного повідомлення в рамках проекту, виступу на визначену тему під час нетрадиційних уроків. Для контролю розуміння прочитаного учням пропонуються такі завдання: відповісти на запитання вчителя щодо основної інформації тексту, знайти в тексті вказані вчителем факти та ін..

Ознайомлювальне читання або читання з розумінням основного змісту тексту здійснюється на матеріалі автентичних текстів. Це читання передбачає здобуття інформації, але ця інформація не використовується для подальшого відтворення. Так, тексти для ознайомлювального читання не переказують, завдання не передбачають письмових творчих робіт. В деяких випадках цей вид читання є читанням для задоволення. Темп ознайомлювального читання в три рази повільніший вибіркового читання, але це все такі досить швидкий вид читання.

У процесі такого читання учень повинен визначити тему, яка висвітлюється в тексті; проблеми, які в ньому розглядаються – що саме говориться в тексті в зв’язку з проблемою; визначити основну думку; вибрати головну інформацію, висловити своє ставлення до прочитаного. Повнота розуміння – в межах 75%. Для навчання ознайомлювального читання виконуються такі вправи: прочитати заголовок і сказати, про що може розповідатися в тексті; дати відповіді на запитання вчителя щодо основного змісту; вибрати з кількох запропонованих вчителем заголовків найбільш прийнятний; прослухати твердження і вибрати правильні; , вибрати з ряду малюнків ті, що ілюструють зміст тексту; коротко передати основний зміст тексту рідною мовою, висловити свою думку про зміст тексту (рідною мовою). Читання з повним розумінням тексту є найскладнішим видом читання. Таке читання здійснюється у повільному темпі з метою досягнення повного і точного розуміння інформації тексту і критичного осмислення цієї інформації. Матеріалом для читання в такому режимі служать пізнавальні тексти, що містять значущу для учнів інформацію та мовні і смислові труднощі. Текст розглядають як послідовність окремих, тематично пов’язаних речень, для розуміння яких необхідно декодувати кожне слово окремого речення.

20. Вимоги програми щодо оволодіння письмом. Навчання техніки письма. Охарактеризуйте різні типи диктантів.

У чинній програмі у галузі письма висуваються такі вимоги до письмового мовлення: учні повинні вміти зафіксувати та передати письмово необхідну інформацію.

В ІІ класі учні мають вміти писати букви, слова, словосполучення, речення; писати під диктовку вчителя; самостійно описувати предмети шкільного вжитку, іграшку, тварину, описувати себе, своїх друзів, батьків. Обсяг – не менше 4 речень.

У ІV класі учні повинні вміти: писати слова, словосполучення, речення; оформити лист, листівку-вітання, написати на слух до 8 речень, писати диктанти, описати предмет, особу, явище: свій клас, кімнату, ігри, погоду, сім'ю, свято, людей, тварин.

У ІХ класі учні повинні вміти: писати листа-повідомлення, викладаючи різні факти, події чи враження та висловлюючи свої погляди (обсяг не менше 16 речень); заповнювати анкету з основними відомостями про себе; скласти і записати план тексту, написати поздоровлення, запрошення, оголошення, записку.

У ХІІ класі залишаються такі самі вимоги, але зростає обсяг письмових робіт – не менше 22 речень.

Навчання техніки письма полягає у формуванні в учнів графічних/каліграфічних та орфографічних навичок. З написанням букв учнів звичайно ознайомлюють під час вивчення алфавіту. Де це можливо, букви алфавіту порівнюють з відповідними буквами алфавіту рідної мови.

Насамперед учитель звертає увагу учнів на те, що окремі букви в англійській мові пишуться приблизно так само, як і в рідній мові, наприклад, Aa, Cc, Ee, K, Oo, m, n, Uu та інші. Зважаючи на це, формувати автоматизми написання цих букв немає потреби. Отже, витрачати багато часу на них недоцільно.

Серйозної уваги потребують букви, яких немає в алфавіті рідної мови Ff, G, Jj, Ll, N, Rr, Ss, t, Vv, Ww, Zz та інші, і особливо ті, що відрізняються від букв алфавіту рідної мови окремими елементами чи способом написання (A, Bb, d, h, l, k та інші).

Опрацьовуючи з учнями букви іншомовного алфавіту, вчитель вказує на відмінності між ними і буквами рідної мови, порівнює окремі елементи і пояснює їх розташування на лінійці, спосіб написання, висоту тощо. Основні зусилля тут спрямовані на запобігання інтерференції рідної мови.

Уводячи букву вперше, вчитель показує її на картці (розрізна азбука), демонструє техніку її написання і дає відповідні пояснення, після чого пропонує учням написати рядок букв у зошитах. У цей час він ходить між рядами і допомагає тим учням, які відчувають труднощі. Потім дається домашнє завдання - написати кілька рядків букв у зошитах. Навчивши учнів писати певну кількість букв, учитель пропонує їм написання відповідних буквосполучень.

Техніка письма передбачає оволодіння не лише каліграфічними навичками, а також і орфографічними навичками. Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному конкретному слові.

Слова поділяються на 5 груп.

І група. Слова, які пишуться за фонетичним принципом написання: bed, not, sit. В цих словах кількість звуків і літер співпадає. ІІ група – слова, в яких літера пишеться, але не має звукового еквіваленту. Наприклад, слова з відкритим складом: nine, lake, rose.

ІІІ група – слова, які містять буквосполучення, що передають один звук, але самі слова складаються з різних літер. Наприклад, буквосполучення -ir, -er, -ur в словах girl, serf (рабство), hurl (бросок). ІV група – слова, які містять типові буквосполучення голосних, приголосних, голосних і приголосних. V група – важкі слова, які пишуться за історичним принципом. У навчання орфографії використовують дві підгрупи вправ: І група – вправи на списування (виписування) і дописування, ІІ група – для запису на слух. В другий трупі – різні типи диктантів. Зоро-слуховий диктант, слуховий диктант, само диктант, взаємодиктант.