Тема 8. Господарсько-економічні відносини в родині. Традиційна сімейно-побутова культура українців

Господарсько-економічні відносини у сім’ї становлять ха­рактер і результат господарсько-виробничої діяльності людини [Будник О., Тютюнник С., 1995, 16] і передбачають її оволо­діння різноманітними знаннями, обсяг, зміст і рівень яких залежить від масштабів господарської діяльності і тих конк­ретних функцій, які виконує член сім’ї у процесі її реалізації; вміння аналізувати, планувати, передбачати, професійно вико­нувати свої функції, думати економічно, логічно, масштабно; економічну і господарську готовність та необхідність доцільної рівномірної (з урахуванням статевої належності) участі всіх членів сім’ї у господарських справах; уміння правильно і спра­ведливо розподіляти сімейні обов’язки, виконувати свою части­ну роботи з готовністю, без роздратування; уміння планувати, розподіляти, дотримуватися сімейного бюджету, не виходячи за його межі.

Народна сімейна педагогіка протягом тисячоліть виробила правила, канони, традиції, дотримання яких приносило батькам, сім’ї, як правило, бажаний результат – формування у дитини, підлітка, юнака (дівчини) необхідних людських якостей, серед яких важливими були трудові якості.

Серед найважливіших положень народної педагогіки в цьому плані виділимо раннє включення дітей у трудове життя. Раннє залучення дітей до праці, якою займалися дорослі, починаючи з самообслуговування і закінчуючи реальною допо­могою старшим, має винятково важливе значення для усвідом­лення дітьми своїх обов’язків, для формування готовності виконувати свою роботу “через не хочу”.

Покажемо різницю у формуванні трудових навичок сім’янина в колишній патріархальній сільській та сучасній міській сім’ї. Основними чинниками в системі трудового виховання у цих типах сімей були [Павлов Б., 1984, 89-90]:

Таблиця 8

Стара сільська сім’я	Сучасна міська сім’я
1. Трудові навички, уміння, знання, які передавали мати й батько своїм дітям, необхідні були для наступного життя. Трудові навички визначались спадковістю, що передавались “з рук в руки” від батьків і матерів до синів і дочок. Звідси – їхнє значення і пра­гнення дітей до найшвидшого їх засвоєння.	1. Праця щодо обслуговування сім’ї не є головним професійним занят­тям, головною “справою життя” для матерів і батьків, а тим більше для їхніх дітей. Основне професій­не навчання, основна робота буде “десь там, попереду”, а домашня праця, навички домогосподарюван­ня і обслуговування – це “друго­рядна”, “перехідна справа”.
2. Основна частина бюджету часу (робочого і позаробочо­го) “батьків і дітей” прохо­дила у спільній діяльності. Звідси – можливості батьків здійснювати постійний корек­тив такої діяльності і пове­дінки дітей.	2. В умовах зайнятості батьків і матерів у сфері суспільного вироб­ництва, а також навчання дітей у школі або відвідування ними поза­шкільних установ мати і батько мають обмежену часову можливість спільної діяльності з дітьми. За даними соціологів, спільне щоден­не перебування матері й дитини вдома (крім сну) складає в серед­ньому 4,5 год, а батька – 2,5 год.
3. Батько й мати в очах своїх дітей були живим прикладом носіїв трудових навичок, об­лагороджених такими мораль­ними достоїнствами, як праце­любність, добропорядність, са­мопожертва, наполягливість, господарська честь та ін. “Ро­би, як я”, – цей принцип був основоположним у трудовому зростанні дітей.	3. Основна виробнича діяльність батьків, де проявляються їхні тру­дові й моральні якості (щодо тру­дового процесу), проходить, як правило, поза очима їхніх дітей. Словесні сентенції і повчання, не­підкріплені практичною діяльніс­тю, звичайна річ, не мають достатнього виховного впливу.
4. Тісне переплетення трудо­вої і побутової сфер селян­ського господарства станови­ло природну школу виховання в дітей розуміння органічного взаємозв’язку праці і спожи­вання, знання справжньої “ці­ни копійки”, “ціни куска хліба”.	4. Відбувся характерний для сучас­ного рівня розвитку суспільного виробництва перехід сім’ї з розряду виробничого осередку суспільства в осередок переважно споживаць­кий. “Атмосфера споживання”, в якій часто зростають діти, не може не вплинути на формування їхніх цін­нісних установок, потреб, життєвих планів.

Господарсько-економічні відносини в колишній селян­ській сім’ї природним чином вплітались у систему внутрішньо­сімейних відносин, господарської кооперації старших і молодших членів сім’ї. Батьки, старші брати й сестри були для молодших не тільки прикладом працелюбності, але й виступали в ролі домашніх вчителів, наставників у заняттях.

Крім цього, селянське господарство передбачало різно­манітний набір діяльності, в тому числі й посильної дитячої праці. Система трудового виховання охоплювала різні сфери життя людини. Про необхідність праці йдеться від колискової пісні, діти вчаться “господарювати” в своїх дитячих забавах, їх залучають до посильної роботи по господарстві. Відомий педагог С. Шацький наводить приклад зайнятості селянських дітей у 20-і роки ХХ ст. у господарствах своїх батьків, перераховуючи 85 видів праці. Така різноманітність операцій як за рівнем професійних знань і умінь, так і за складністю свідчила про наявність добрих навичок у господарсько-економічній діяльності, чого не можна, звичайно, сказати про наших, навіть сільських, дітей сьогодні.

У сучасних умовах міська сім’я володіє значно меншими можливостями для організації виробничої праці дітей, ніж 40-50 років назад. В економічному плані здійснення сім’єю головним чином господарсько-побутової функції становить проблему пошуку відповідної роботи вдома.

“Хата господарем стоїть”– приповідка, взята із збірника І.Франка, відбиває спостережливість народу: кожна хата, кожна річ промовляє за свого господаря, є німим свідком, речовим доказом характеру й уподобання людини.

Важливу роль у господарсько-економічних відносинах членів родини займає формування й розумна міра задоволення, забезпечення життєвих потреб особи, її бажань. У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім’ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. За народними переконаннями тільки той може бути щасливим, хто працює (“Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається”, “Праця – ключ до щастя”).

Формування господарсько-економічних відносин не ви­черпується залученням молодших членів родини до посильної трудової діяльності. Дорослі правильно діють, коли стежать за тим, щоб дитина доводила будь-яку справу до кінця, роботу виконувала старанно й акуратно, проявляла ініціативу і твор­чість, тобто будь-яка праця повинна мати господарське спря­мування.

Важливо, щоб у дітей не склалось уявлення про працю як про тяжку повинність, а навпаки – щоразу така діяльність повинна викликати радість й насолоду.

В активізації трудової господарської діяльності членів родини значну роль відіграє не лише усвідомлення мети праці, але й поглиблення інтересу до неї та її кінцевих результатів.

Подолання епізодичного і зміцнення систематичного характеру побутової праці – основа формування господарсько-економічних відносин у сім’ї.

Важливе значення у цьому займає проблема раціональ­ного використання свого часу, донесення до свідомості кожного члена сім’ї необхідності по-господарськи планувати та викорис­товувати кожну хвилину.

Надійним засобом у формуванні господарсько-економіч­них відносин у сім’ї виступають родинні реліквії (бабусина скриня, шлюбні вишиванки, фамільні прикраси чи вироби тощо) як приклад духовно-морального, емоційно-ціннісного, художньо-естетичного ставлення до предметів матеріальної і духовної культури народу.

В українській родині дорослі завжди мають індивідуаль­ний умовний орієнтир у формуванні господарських якостей особистості та дотримуються його ще з малого віку дитини. Все в житті починається змалку. Народні казки про елементи бережливості та господарності, шанобливе ставлення до речей, предметів матеріальної культури, природи (флори й фауни), формування гармонійного поєднання трьох понять – треба, важко і прекрасно, нейтралізація негативного впливу на дітей атмосфери споживання у сім`ї – все це й багато іншого формує належні господарсько-економічні відносини в родині.

У сучасних умовах важливе місце займають нові форми господарсько-економічного господарювання в родині: індивіду­ально-трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих і народ­но-художніх промислів, побутового обслуговування, в соціаль­но-культурній сфері (викрій і шиття, вишивання, в’язання, комп’ютерне друкування тощо). Прикладом господарсько-економічних відносин сучасної родини може бути фермерське господарство Романа Слободяна, створене в с. Угринів Тисме­ницького району Івано-Франківської області у 1991 році.

Господарству виділено в довічне спадкове користування 63,8 га землі, в тому числі 50 га ріллі. З одержанням кредитів родина придбала 4 трактори, 1 льонокомбайн, 2 тракторні причепи, а також деяку іншу сільськогосподарську техніку, яка вже була в користуванні. Подальше придбання техніки та будівництво виробничих приміщень здійсню­валося за рахунок власних прибутків.

У 1993-1994 роках у цьому фермерському господарстві побу­довано льонопереробний цех на 20 робочих місць потужністю 500 кг волокна за зміну, а в 1994-1995 роках введено в експлуатацію 8 ставків площею водного дзеркала 3 га. У 1996 році закладено фруктовий сад на площі 4 га, відкрито швейний цех на 4 робочих місця, а також цех на 4 робочих місця із виготовлення м’яких меблів для житлових кімнат з обсягом виробництва 10 комплектів за один місяць.

Зміцнення матеріально-технічної бази продовжувалось також у наступні роки. Зокрема, в 1997 році здано в експлуатацію олійницю потужністю 300 кг олії за зміну, пекарню на 10 робочих місць з випіканням 500 кг хліба за зміну, макаронний цех – 250 кг макаронів за зміну, побудовано приміщення (загальною площею 1000 квадратних метрів) для ремонту, технічного обслуговування і збереження техніки, а також відкрито кафе для громадського харчування населення.

У 1998 році у господарстві створено пересувний зернозбираль­ний загін, розпочато будівництво млина, придбано тридцятимісний автобус японського виробництва для перевезення пасажирів із сіл до обласного центру. У 1999 році завершено будівництво млина, а також відкрито агромагазин із відділами для торгівлі продуктами харчування.

У своїй діяльності фермерське господарство має ряд особ­ливостей: постійна орієнтація на замкнутий цикл виробництва – від власної сировини до готової продукції і її реалізації власними силами; забезпечення цілорічної роботи господарства; дос­татньо висока ефективність господарювання у сучасних складних економічних умовах; встановлення господарства сімейного типу. У господарстві в комплексі здійснюється сукупність багатьох видів діяльності, тут виконуються нетрадиційні для фермерського господарства роботи та послуги. Особливе місце відводиться переробці сільськогоспо­дарської продукції.

Однією з особливостей фермерського господарства роди­ни Слободянів є формування хліборобської династії. Тут пра­цюють усі члени сім’ї: безпосередньо його власник і господар, рідний брат, дружина, син, дочка. Брат Корнелій має вищу інженерну освіту, є заступником голови фермерського господар­ства, здійснює загальне керівництво виробничими процесами, часто безпосередньо керує господарством. Дружина Ірина також має вищу освіту, веде у господарстві бухгалтерський облік. Син Володимир (21 рік) з 11-річного віку допомагає батькові в роботі, в тому числі в управлінні господарством, оволодів навичками роботи на всіх видах сільськогосподарської техніки. За словами батька, став фанатом фермерської справи, для підвищення професійного рівня здобуває вищу осві­ту на економічному факультеті університету за спеціальністю “Фінанси та кредит”. Покладає родина великі надії на дочку Людмилу (16 років), яка у вільний від навчання час продавала у невеликому магазині продукти виробництва фермерського гос­подарства: хліб, олію, макарони тощо, а в період шкільних канікул працювала у пекарні фермерського господарства.

Значна увага у вдосконаленні сімейних господарсько-економічних відносин зараз надається побутовій техніці, що полегшує ведення домашнього господарства (пральні машини, кухонні комбайни, інші електроприлади). Вони сприяють більш справедливому розподілу домашніх обов’язків між усіма членами сім’ї, творчому ставленню, розумному плануванню й чіткій організації домашньої праці.

Участь усіх членів у розподілі й плануванні сімейного бюджету (прибутковій та витратній його частинах), демо­кратизм і повна довіра у витраті коштів сприяють безпо­середньому зміцненню родинних почуттів, формуванню колек­тивістських стосунків, побудові сприятливого психологічного клімату сім’ї.