Тема 10. Дозвільно-оздоровча функція сім’ї. Свята в родинному колі

У реалізації функцій сім’ї особливе місце займає організація дозвілля. Із збільшенням вільного часу проблема дозвілля стає дедалі важливішою соціальною проблемою. Соціологи частіше пишуть про раціоналізацію, оптимізацію дозвілля, педагоги й батьки вказують на нестачу вільного часу і на зростання завантаженості школярів, юристи й правознавці однією з причин злочинності та антиправової поведінки нази­вають низьку культуру дозвілля у частини населення.

Дозвільно-оздоровча функція сім’ї передбачає творче розкриття особистості насамперед у процесі її ініціативної дозвільної діяльності. Самобутня культурно-дозвільна, оздоров­ча діяльність особи становить одну з головних природно-історичних сфер життя української нації. “Виплекана на світо­глядних ідеях національного єднання, гуманізму, товариської взаємодопомоги та милосердя, вона увібрала в себе багато­віковий досвід народної мудрості, виступає як прояв духовного життя народу, потяг до пізнання та творчості, до емоційного самовираження у звичаях, традиціях, святах та обрядах в умовах вільного часу, у площині громадської та родинно-побутової діяльності” [Антонова Н., 1994, 385].

Особливою умовою і результатом дозвільно-оздоровчої функції родини є налагодження здорового способу життя її членів. Надзвичайно багатий віковий педагогічний досвід сім’я­нина щодо зміцнення свого здоров’я.

Споконвіку наш народ вважав, що здоров’я – це основа життя, “найбільше багатство в світі”, щастя, “... всьому голова”. Цікаві народні застереження щодо збереження здоров’я: “При здоров’ю пам’ятай о безголов’ю”, “Люди часто хворіють, бо глядітись не уміють”, “Як хочеш здоров’я мати, мусиш рано вставати, а звечора лягати”. Народ влучно підмітив значення природної потреби у сні для відновлення фізичних і психічних сил організму: “Спиться – здоровиться”, “Сон миліший від усього”, “Кому не сон, тому і не здоров’я” [Детальніше див.: Кіндратюк Б., 1995, 32-35].

Вчені-медики стверджують, що сьогодні існує нагальна потреба враховувати як медико-соціальні, так і психолого-педагогічні аспекти здорового способу життя підростаючого покоління.

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) втілює типові й істотні форми та способи життєвої активності окремих осіб, груп, спільнот, яким притаманний пріоритет цінностей індивідуаль­ного здоров’я людини. Основними складовими частинами спо­собу життя є: економічна – рівень життя, соціологічна – якість життя, соціально-економічна – уклад життя, соціально-психо­логічна – стиль життя [Литвин-Кіндратюк С., Кіндратюк Б., 1997, 106]. У вивченні закономірностей організації та станов­лення ЗСЖ необхідно врахувати взаємовплив усіх наведених його сторін.

На основі спеціального дослідження С. Литвин-Кіндратюк та Б. Кіндратюк [1997] у системній організації ЗСЖ виокремлю­ють дві проміжні ланки – оздоровчий стиль життя особистості та сформованість у його межах валеологічної культури в єдності її видів відповідно до таких аспектів здоров’я: фізичне, соматич­не, психічне. На підставі цього автори розрізняють три види валеологічної культури: фізично-оздоровчу, психофізичну, психологічну.

Фізично-оздоровча культура трактується ними не лише як соціально зумовлений рівень розвитку особистості, але і як конструктивна активність індивіда щодо збереження та зміц­нення фізичного здоров’я на основі позитивного ставлення людини до свого тіла, зовнішності, постійного фізичного само­вдосконалення. Психофізична культура пов’язана передовсім із конструктивною активністю щодо збереження і зміцнення індивідуально-психічного здоров’я, яка опирається на гармонію фізичного і духовного “Я” у цілісній Я-концепції особистості. Психологічна культура особистості у загальних рисах охоплює її конструктивну активність щодо збереження та зміцнення душевного здоров’я, позитивного ставлення до свого духовного Я, орієнтацію на саморозвиток і самодетермінацію в певних культурно-історичних умовах.

На думку цих дослідників, валеологічна культура особис­тості виступає в сучасних нестабільних умовах не лише як соціально зумовлений рівень розвитку особистості щодо збере­ження та зміцнення власного здоров’я, але і як постійна бороть­ба за нього. В її основі лежить процес розвитку своєрідної оздоровчої позиції та формування цілісної перспективи зміцнен­ня стану свого фізичного, психофізичного та психологічного здо­ров’я впродовж всього життєвого шляху (як наслідок тисячо­літнього збереження генофонду предками і як необхідність пере­дати “естафету здоров’я” дітям і далеким нащадкам) [1997, 113].

У відповідності з цими характеристиками автори наводять орієнтовні показники оздоровчого стилю життя, який відобра­жає достатній рівень сформованості одночасно всіх трьох назва­них видів валеологічної культури особистості [Литвин-Кіндратюк С., Кіндратюк Б., 1997, 117-118]:

1. Налагодження та відновлення безпосереднього зв’язку людини з оточуючим середовищем (природним, штучним, соці­альним), яке характеризується високим рівнем якості.

2. Сформованість гуманістичних і екологічних цінностей, пріоритет цінностей “Здоров’я”, любов до всього живого, го­товність до співчуття та співпереживання, до надання психо­логічної допомоги іншим людям.

3. Активна установка на здоров’я, духовну та моральну чистоту; орієнтація на здоровий стан та мажорне самопочуття, а не на хворобу. Навички самооцінки рівня здоров’я; уміння проаналізувати особистісні риси, які утруднюють переборення шкідливих звичок та обрати оптимальну стратегію поведінки у важких конфліктних ситуаціях та ін. Сформованість готовності до участі в медико-профілактичних і психопрофілактичних заходах.

4. Вираженість і стійкість конструктивної активності щодо збереження та зміцнення всіх видів здоров’я протягом життя; виникнення своєрідної оздоровчої позиції, відповідної перспек­тиви на збереження власного здоров’я та здоров’я своїх дітей.

5. Постійне збагачення оздоровчого досвіду. Сформова­ність системи основних знань та елементарних навичок щодо загартування, тренованості, гігієни організму, психогігієни, психофізичної підготовки та оптимального режиму організації життєдіяльності. Ознайомлення та використання різноманітних систем тренування, оздоровлення.

6. Поєднання фізично-оздоровчої, психофізичної культу­ри, та психокультури через способи підвищення рівня само­регуляції особистості, зрілість якої сприяє безперервному самовдосконаленню в межах кожного із цих видів культури.

Усі ці аспекти, безперечно, необхідно враховувати дорос­лим членам родини в організації життєдіяльності кожного члена сім’ї. Окремі сторони налагодження психологічного здоров’я особистості в умовах родинної групи наведені нами в поперед­ніх темах, а також наводяться нижче, в процесі розгляду ефек­тивних шляхів і способів попередження та розв’язання сімейних конфліктів.

Важливу сторону в забезпеченні здорового способу життя особи-сім’янина відіграє система дозвільно-оздоровчої діяль­ності в умоваї сім’ї та інших суспільних груп.

Дозвільно організована система культурно-просвітницької діяльності, яка охоплює сферу вільного часу людини, здатна створити сприятливі умови для формування повноцінної осо­бистості, інтегрованої індивідуальності, яка цінує громадянські свободи, має власну гідність, живе за законами честі й совісті.

Дозвільно-оздоровча культура сім’янина передбачає усві­домлення дорослими й молодшими членами родини принципів доступності, спонтанності, невимушеності, природності, заці­кавленості у проведенні вільного часу, що відповідають природі дозвілля. Відповідно кожен із цих принципів означає:

– принцип доступності свідчить про спростування обме­жень у праві кожного члена сім’ї на творче самовираження в межах вільного часу, забезпечення державою права на користу­вання певними культурними цінностями, спроможність за ра­хунок державних дотацій одержувати певні культурні послуги;

– принцип спонтанності, невимушеності означає добро­вільне включення особи в дозвільно-культурну діяльність, ут­верджує право особи на вільний вибір таких занять відповідно до її ціннісно-орієнтаційних навантажень, власноручно обраної програми саморозвитку;

– принцип природності свідчить про відповідність обра­них видів дозвілля суб’єктивним властивостям особистості, тотожність дозвільно-оздоровчої діяльності психологічним та фізіологічним потребам людини на рівні свідомості та підсвідомості;

– принцип зацікавленості розкриває творче спрямування дозвільно-оздоровчих інтересів людини, природний потяг до зняття психічного напруження, відтворення душевних сил особи.

Дозвілля можна класифікувати на активне і пасивне (так само, як і відпочинок), культурне і безкультурне, індивідуальне і групове, сімейне і шкільне, суспільне, захоплююче і різно­манітне тощо. У будь-якому випадку дозвілля пов’язується з проведенням вільного часу.

Соціологи, педагоги виділяють такі основні функції віль­ного часу особи, що особливо стосується молодших членів родини:

– функція розвитку, яка комплексно включає в себе завдання духовно-морального, трудового, естетичного і фізич­ного розвитку особистості;

– орієнтаційна функція спрямована на розв’язання завдань соціальної і професійної орієнтації особи;

– комунікативна функція спрямована на задоволення однієї з провідних потреб підростаючого покоління, – потреби у спілкуванні;

– рекреативна функція спрямована на відновлення фізичних, духовних і психічних сил, витрачених у процесі навчання, праці, громадської діяльності, на зняття викликаного ними психічного напруження, забезпечення особи зарядом бадьорості, енергії, життєрадісності (Бушканець М).

Успішна реалізація цих функцій у практиці організації вільного часу дітей та молоді передбачає наявність системи, що включає не тільки певні взаємовідносини, але і їхні складові частини, шляхи і засоби здійснення у практиці суспільно-родинної життєдіяльності (див. табл. 10).

Таблиця 10

Система реалізації функцій вільного часу особистості [Гармаш І., 1992, 96]

Функ-ції	Компоненти функції	Основні шляхи реалізації на практиці
Педаго­гічна Функ-ція роз-витку	Духовний розвиток Моральний розвиток Фізичний розвиток	Духовна атмосфера сім’ї. Спілкування з природою. Вплив засобів масової інформації. Творча діяльність у галузі мистецтва, літератури, техніки. Самоосвіта. Позаурочна пізнавальна діяльність під керівництвом батьків, вчителів. Педагогічний вплив сім’ї, школи, громадськості. Вплив засобів масової інформації. Суспільно значуща діяльність. Самовиховання. Спілкування. Фізкультура і спорт. Фізична праця. Ігри.
Орієн­тацій­на	Соціальна орієнтація Професійна орієнтація Самоутвердження	Педагогічний вплив сім’ї, школи, громадськості. Самоосвіта. Вплив засобів масової інформації. Суспільна діяльність. Позаурочна пізнавальна діяльність. Самоосвіта. Самовиховання. Суспільно корисна виробнича праця. Педагогічний вплив сім’ї, школи, громадськості. Діяльність. Спілкування.
Кому­ніка­тивна	Задоволення по­треби в спілкуванні Моральний розвиток	Спілкування. Спілкування.
Рекреа­тивна	Відновлення сил та енергії Зняття психічного напруження	Фізкультура і спорт. Пасивний відпочинок. Ігри та розваги. Спілкування. Відволікаючі види діяльності.

Вільний час є найбільшим багатством людства. Проте його можна вважати справжнім багатством тільки тоді, коли він використовується в інтересах всебічного розвитку людини, її здібностей і тим самим сприяє примноженню матеріального та духовного потенціалу всього суспільства.

Сама по собі наявність в особи певного вільного часу ще далеко не означає, що вона буде позитивно впливати на особистість, викличе активний прояв названих вище функцій. Адже закладені в суті вільного часу потенційні можливості для всебічного розвитку особи можуть реалізуватися лише при певних об’єктивних та суб’єктивних умовах. Але в будь-якому випадку, як свідчить даний аналіз, сім’я, сімейне оточення, спілкування, діяльність відіграють у раціональному здійсненні вільного часу першорядне значення.

Дослідження, проведене американськими вченими з Мічи­ганського університету, було присвячено проблемі робочого часу і дозвілля у восьми країнах світу. Виявилось, що найменше вільного часу залишається у японців, які традиційно відзнача­ються працелюбністю і високою працездатністю (трохи більше 13 годин на тиждень у чоловіків і близько 11 – у жінок). Японці, не збільшуючи тривалості робочого часу і раціонально використовуючи мінімальний час на відпочинок, добилися ви­соких показників у продуктивності праці і відповідно у по­ліпшенні свого добробуту. Очевидно, змістовний відпочинок – одна з причин цього [Гармаш І., 1992, 96].

Тенденція зростання вільного часу в населення спосте­рігається у всіх країнах, в тому числі і в нашій. Проте най­кращий відпочинок кожному з нас уявляється по-різному: чи­тання літератури, додатковий сон, перегляд телепередач, відві­дування кафе, ресторану, гостей, театрів, заняття типу “хобі” тощо. Безумовно, все це може принести задоволення.

Справжній відпочинок полягає у відповідному пропор­ційному поєднанні фізичних та емоційних навантажень, тобто має бути гармонійним. Крім того, дозвілля в сім’ї необхідно організовувати з перших днів, щоб не прогаяти найсприятливі­шого часу. На жаль, більшість батьків, приділяючи головну увагу в перші роки життя малюка догляду за ним, харчуванню, режиму, одягу, не надають особливого значення створенню умов для його розвитку.

Аналіз педагогічного досвіду сімей показує, що в органі­зації сімейного дозвілля діють численні фактори, неоднозначний вплив яких у кожній конкретній сім’ї проявляється по-різному.

Невичерпними джерелами виховної сили є обряди і звичаї українського народу, пов’язані з релігійними святами. Таємни­чість, подих давнини, глибокий символізм їхньої форми назавжди закарбовується у пам’яті підростаючого покоління, викликає почуття приналежності до родини, народу.

Для прикладу, такі елементи наших різдвяних звичаїв, як культ предків, як потреба ділити радість з іншими, бажання їм добра, краса співу колядок, гостинність, святість родини – все це діє з величезною конструктивною силою на формування характеру людини, скріплює родину міцними узами.

Українські різдвяні традиції особливі своєю символікою і глибиною інтерпретації. У Свят-вечір вся родина має бути вдома. Всі святково одягнені; вичищено, прикрашено не тільки дім, але й ціле господарство. Після вичікування першої зірки з молитвою сідає сім’я споживати пісні страви. Після вечері залишаються страви для душ предків, діти несуть “вечерю” хрещеним батькам, рідним, кумам, бідним. Спілкування під час сімейних свят характеризується найбільшою приязню та від­вертістю, часто члени сім’ї діляться своїми особистими пере­живаннями чи радощами. Крім емо­ційно-відпочинкового і ви­ховного ефекту, сімейні святкування мають конкретну практич­ну користь – часто тут вирішуються справи господарської взає­модопомоги, формуються спільні погляди щодо подолання різних труднощів та негараздів.

У формуванні дозвільно-оздоровчої культури сім’янина важливе місце займає використання методів ініціювання, під­тримки, заохочення та прикладу. Метод ініціювання пов’язаний з організацією відповідних умов дозвільно-оздоровчої діяльно­сті в сім’ї та поза нею, зі створенням “поля культурного впли­ву”, в межах якого стимулюються культурні потреби людини. Метод підтримки включає систему соціальних, психолого-педа­гогічних заходів, пов’язаних із формуванням та розвитком до­звільних інтересів. Метод заохочення спрямований на здобуття певного результату діяльності у вигляді духовного, інтелекту­ального чи навіть матеріального продукту. Метод прикладу вклю­чає узагальнення кращого досвіду оптимізації дозвільно-оздо­ровчої діяльності, популяризації прогресивних систем організа­ції дозвілля різних верств населення [Антонова А., 1994, 387].

Звичайно, в залежності від сформованості в умовах бать­ківського дому установок щодо проведення дозвілля, широкого соціального впливу оточення, у подружжя формуються певні стереотипи їхньої дозвільно-оздоровчої діяльності, які в наступ­ний період можуть співпадати чи неспівпадати. Тому важливо ще в ранній період інтенсивного формування елементів такої культури використовувати варіативність, комплексне застосу­вання різноманітних форм проведення вільного часу. Внаслідок цього відповідно до результатів періодично здійснюваної діагностики стану розвитку потреб, інтересів, інтелектуального рівня розвитку особистості, варто залучати дітей до різних витівничих та ігрових заходів, різноманітної творчої діяльності, участі в творчих ініціативних об’єднаннях, гуртах. Завдяки добровільній діяльності, участі в різноманітних культурно-просвітницьких акціях, емоційно насиченій творчій діяльності, особа стає суб’єктом духовного життя, підходить до розуміння власної самобутності, відтворює високі цінності сім’янина.

2