СТРУКТУРА ВІДНОСИН У СІМ’Ї

Таблиця 1

Відносини об’єктів

Родинний взаємозв’язок

Генетич-

ний взає-мозв’язок

Формаль-ний взає-мозв’язок

Юридич-

ний взає-мозв’язок

Основа відносин

Шлюб

Кровна спорідненість

Усинов-лення

Свояцтво

Опіка

Матеріальний фон

Об’єктивна залежність членів сім’ї

Суб’єктивна взаємоза-лежність

Тимчасово відсутні члени сім’ї

Майбутні члени сім’ї

Колишні

члени сім’ї

Померлі члени сім’ї

результат відносин – мала соціальна група, осередок суспільства

свояцтва – подружня пара з дiтьми чи без дiтей; один із членiв подружжя з дiтьми i т. ін.);

- матерiальний фон вiдносин: об`єктивна взаємозалеж­нiсть членiв сiм`ї (задоволення бiологiчних i соцiально-економiчних потреб) та їх суб`єктивна взаємозалежнiсть (прояв родинних почуттiв, любов, взаємнi моральнi зобов`язання, вiдповiдальнiсть);

- результат вiдносин (сім`я як динамічна мала соціальна група – особливий осередок шлюбно-родинних стосунків).

Виходячи з такої моделi структури сімейних вiдносин (див. табл. 1), всi сiм`ї можна типологiзувати за вище згаданими компонентами.

Оскiльки визначальну роль у функцiонуваннi та розвитку вiдносин вiдiграє основа залежностi спiввiдносних об`єктiв, то з метою побудови єдиної вихiдної класифікацiї сiм`ї основопо­ложною ознакою необхідно вважати стрижень сiмейних вiдносин: шлюб, кровну спорiдненість, усиновлення, опiку, свояцтво. Сутністю сiм`ї протягом усього історичного розвитку людства стало виявлення саме цих вiдносин.

Необхідно також зазначити, що історичний прогрес людства дозволив виділити дві природні фундаментальні ознаки основи сімейних відносин – шлюб та кровну спорідненість, які в єдності ведуть до становлення природної повної нуклеарної сім’ї. Три інші – усиновлення (удочеріння), опіка і свояцтво – стали наслідком соціальної необхідності, забезпечення функціонування тих сімей, в яких через ті чи інші причини відбулося порушення природної структури сімейної основи.

Відповідно, класифікація сімей може здійснюватися на ґрунті безпосередніх зв’язків між означеними вище компонен­тами основи сімейних відносин. Наприклад, при співвідношенні трьох компонентів (шлюбу, кровної спорідненості та свояцтва) можна говорити про трипоколінну сім’ю, що складається з двох подружніх пар із дітьми. Тут наявні відносини кровної спорід­неності (між батьками і дітьми), шлюбні стосунки подружніх пар, відношення свояцтва (між членами подружжя та кровними родичами чоловіка або дружини). В іншому випадку (наприк­лад, при співвідношенні шлюбу та кровної спорідненості) ми говоримо про сім’ю, що складається з подружньої пари та дітей (чи однієї дитини) тощо.

Але створення типології сімей за допомогою зв’язку виді­лених елементів відносин ставить під сумнів стійкість даної структури. Дійсно, у наведеному вище першому прикладі в один тип із сім’єю, що складається з двох подружніх пар із дітьми, можна об’єднати й інший тип – одну подружню пару з однією дитиною чи декількома дітьми та іншими родичами. Тут є відносини кровної спорідненості між батьками та дітьми, шлюбні стосунки членів подружжя, свояцькі взаємини одного з членів подружжя та родичів іншого. Аналогічна картина вини­кає в результаті аналізу безпосередніх зв’язків деяких інших компонентів сімейних відносин.

Тому необхідно вести пошуки більш глибокої, стрижневої основи сімейних стосунків, в якій структура сім’ї синтезується системою відносин наявних структурних компонентів, а не способом їх зв’язку. Переходячи до більш віддаленої, ніж опо­середкована основа сімейних відносин (шлюб, кровна спорід­неність, усиновлення, опіка, свояцтво), до її першооснови без­посередньої (внутрішньої центральної частини структурної організації сім’ї), ми матимемо справу з важливішою, син­тезуючою структурою стосунків у сім’ї.

На нашу думку, такою поглибленою основою може бути ядро сiм`ї. Як зазначає А. Волков, ядро сім’ї – це основна сім’я, подружня пара або один із членів подружжя з дітьми [1985, 549]. Вважаючи таке визначення неповним, ми керуємося загальноприйнятим визначенням поняття “ядра” в літературі. У словниках різних мов цим терміном позначається основна частина певної групи, організації і т. ін. Такою основною частиною (ядром) сім’ї в окремих випадках може виступати не тільки подружня пара чи один із членів подружжя з дітьми, але й бабуся з онукою тощо. Отже, ядро сім’ї – це основна її частина, що складається з двох чи декiлькох членiв сiм`ї, створена за допомогою компонентiв основи сімейних вiдносин (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки, свояцтва).

Всi нуклеарнi (одноядернi) сiм`ї можна роздiлити на такi типи: подружня – ядро, основане на вiдносинах шлюбу; повна – ядро, основане на шлюбних i кровноспоріднених вiдносинах; неповна – ядро, основане на кровноспоріднених вiдносинах; повна змiнена (або нова сiм`я) – ядро, базується на вiдносинах кровної спорiдненостi, шлюбу (повторного для одного чи оби­двох членiв подружжя, можливого усиновлення (удочерiння); сiм’я з прийомними дiтьми – ядро, основане на вiдносинах усиновлення, можливо шлюбу чи кровної спорiдненостi; опiкун­ська сiм’я – ядро, основане на вiдносинах опiки, додатково зі шлюбом чи кровною спорiдненістю; сiм’я своякiв – ядро основане на вiдносинах свояцтва. Якщо перший і сьомий типи не складають суті педагогічної класифікації (вони стосуються відносин дорослих людей), то інші п’ять характеризують якраз педагогічну сутність сімейних відносин, оскільки такі типи сімей базуються безпосередньо на відносинах батьків і дітей.

Необхiдно зауважити, що сiм’я досить динамiчна соцiальна група, тому й можливi перетворення одного типу сiм’ї в iншi, а також iснування перехiдного типу сiм`ї.

Створюючи наведену вище класифiкацiю сiмей [Костів В., 1999, 52-57], ми не заперечуємо проти подiлу сiмей за iншими ознаками: за об’єктами вiдносин (бездiтнi, одно-, дво-, три-, багатодітні i т.д.), за матеріальним фоном вiдносин (автори­тарні, егалітарні) й т. ін.

Загалом на основі викладеної моделі сімейних відносин сім’ю можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністю проживання (чи тимчасовою відсутністю) і родинними відносинами (шлюбу, кровної спо­рідненості, усиновлення, опіки, свояцтва), спільністю фор­мування й задоволення соціально-економічних та біоло­гічних потреб, любов’ю, взаємною моральною вiдповiдаль­нiстю.

Дане визначення включає всі компоненти структури сі­мейних відносин, тому на його основі можна не тільки роз­кривати сутнісні характеристики конкретної сім’ї, але й буду­вати визначення кожного типу сім’ї зокрема. Наприклад, непов­ну нуклеарну сім’ю можна визначити як динамічну малу со­цiальну групу людей, які спiльно проживають і поєднані родин­ними вiдносинами кровної спорiдненостi, спiльнiстю формуван­ня й задоволення соцiально-економiчних та бiологiчних потреб, любов’ю (материнською /батьківською/, сина /дочки/), взаєм­ною моральною вiдповiдальнiстю. Така сім’я складається з одного із батьків з однією чи декількома неповнолітніми дітьми. Виділені у цьому визначенні ознаки характеризують саме структурну неповноту сім’ї.

Необхідно зазначити, що порушення натуральної струк­тури сім’ї може відбуватися як природним шляхом (смерть одного із батьків, недієздатність тощо), так і штучним способом (розлучення, фактичний розпад сім’ї при її юридичному збереженні тощо).

Неважко здогадатись, що саме умови повної сiм`ї найбiль­ше сприяють задоволенню рiзноманiтних потреб її членiв, забез­печують багатоаспектнiсть спiлкування, виконання адекватних сiмейних ролей. Тому не випадково людство протягом свого iсторичного розвитку винайшло найбiльш ефективну систему мiжособових стосункiв статей – моногамну (одношлюбну) сiм`ю, в основу якої покладенi вiдносини шлюбу i кровної спорiдне­ностi. Всi iншi типи сiм`ї, при iнших однакових умовах, певною мірою не можуть забезпечити повноцінність розвитку особи. Про це переконливо свідчать результати зарубіжних і вітчизня­них досліджень, що стосуються структурної неповноти сім`ї (Ansorg L., 1968; Arons C., 1985; Biller H., 1971; Casior H., 1983; Ермаков В., 1977; Hamarova J., Holkovic L., 1987; Hilgard J., Neu­man M., Fisk F., 1960; Ковальчук Л., 1998; Костів В., 1987; Лит­винене Ю., 1985; Максимович О., 1998; Marova Z., Matejcek Z., Radvanova S., 1975; Panenka V., 1982; Pospiszyl K., 1980; та інші).

Звичайно, удосконалення внутрісімейних взаємин може й повинно відбуватися за рахунок нагромадження кількісних та якісних змін, що проявляються у взаємодії всіх вище означених компонентів відносин: об`єктів, відносин самих об`єктів, основи та матеріального фону відносин. Візьмемо для прикладу основу відносин. Поліпшення внутрісімейних взаємин може відбуватися за рахунок удосконалення правових норм у суспільстві, завдяки чому якіснішим стає саме сутнісне виявлення цих відносин. Так, удосконалення юридичних норм в аліментних подружніх сто­сунках полегшує в багатьох випадках становище не тільки того з батьків, котрий залишається з дитиною (як правило, матері), але, насамперед, зміцнює й відносини дитини та батька (матері), котрий (-а) проживає окремо. Аналогічне значення в цьому плані має й удосконалення законодавчих норм у системі усинов­лення, удочеріння тощо. В умовах становлення нової демокра­тичної держави суспільний інститут удосконалення правової регламентації шлюбно-сімейних відносин набуває вагомої сили, але, на жаль, недостатньо повно використовується суспільною владою у здійсненні державної національної сімейної політики.

Найбільше можливостей, на нашу думку, для удоско­налення сімейних взаємин має збагачення матеріального фону відносин. Важливими аспектами в цьому плані є:

- створення таких суспільних умов буття людини, завдяки яким будуть правильно формуватися й найбільш повно задо­вольнятися основні життєво необхідні потреби особи – як соціально-економічні, так і біологічні;

- успадкування, збереження, передача, збагачення почуття любові як найголовнішої цінності людського роду, як символу (унаслідованого безперервною зміною поколінь, насамперед, через материнську любов, материнське духовне виховання), що визначає майбутнє суспільних відносин;

- зміцнення почуття взаємовідповідальності за долю й благополуччя кожного члена родини, формування у чоловіка (дружини), батька (матері), сина (дочки) почуття обов`язку, виконання взаємних моральних зобов`язань тощо.

Новизна цього підходу проявляється не тільки у викорис­танні нових понять (“сім’я з прийомними дітьми”, “повна змінена”, “опікунська” сім’я тощо), адже окремі з них трапля­лися вже в науковій літературі. Значення цього підходу вбача­ємо насамперед у тому, щоб усунути трафаретність у статис­тичній звітності сімей, по-новому підійти до виділення осново­положних ознак класифікації сімей у державних переписах. Класифікація нуклеарних сімей, побудована на основі сімейних відносин, допоможе не тільки точніше враховувати специфічні особливості внутрішніх родинних взаємин у вихованні підроста­ючого покоління, але й прогнозувати майбутній розвиток відповідних типів сім`ї, запобігатиме появі сімей з порушеною структурою. З цією метою у переписах населення необхідно виділяти відповідні типи нуклеарних сімей, щоб мати об’єк­тивну картину відносин у сучасній сім`ї.

Адже зарахування, наприклад, сім`ї з прийомними дітьми чи неповної сім`ї, що розпалася (одного з типів неповної сім`ї – крім осиротілої, позашлюбної і розлученої, який характеризу­ється юридичною наявністю обидвох батьків, але фактичною довготривалою відсутністю батька), до звичайної повної сім`ї (зі слів опитуваних під час перепису), приховує насправді величез­ну кількість зовсім інших типів сімей, відносини в яких далеко не відповідають оптимальній структурі повної сім’ї. Наприклад, за результатами останніх переписів, у колишньому Союзі про­живало приблизно на 1,5 млн. більше заміжніх жінок, ніж одру­жених чоловіків. За результатами останніх переписів, у нас ста­більно фіксували наявність приблизно 15 відсотків неповних сі­мей (з них 11-12 – прості, решта – розширені). А за нашими під­рахунками, більше половини всіх неповнолітніх дітей проживає певний період в умовах такої сім`ї. Тобто співвідношення не­повних до всіх інших типів сімей (згідно з переписом, приблиз­но як 1:6) не відповідає істині. Ці зовні привабливі заспокійливі статистичні дані нібито свідчать про стабільність відносин у на­ших родинах, а насправді приховують загрозливу картину їх за­непаду, а разом і занепаду суспільства. Відновивши реальну кар­тину типів сімей, які існують (у наступних переписах), тим самим привернемо увагу суспільства до збереження сім`ї, нації і держави.

Якщо ж аналізувати різні типи, види, форми сімей і шлюбів, то різні дослідники виділяють їх більше 40 за відповідними ознаками. Наведемо окремі загальні підходи:

• за кількістю дітей: бездітна (інфертильна), однодітна, малодітна, багатодітна сім’я;

• за складом: велика сім’я, складна (сім’я декількох поколінь), проста або нуклеарна сім’я;

• за структурою: з однією шлюбною парою з дітьми чи без дітей; з однією шлюбною парою з дітьми чи без дітей з одним із батьків чоловіка (дружини), іншими родичами тощо;

• за структурою влади: авторитарні, демократичні та ліберальні сім’ї;

• за розподілом ролей в сім’ї: традиційні (патріархальні чи матріархальні) та егалітарні сім’ї;

• за однорідністю соціального складу: соціально гомогенні (однорідні) і гетерогенні (неоднорідні) сім’ї;

• за стадією становлення сім’ї: молоді (до 9 років), середні (10-19 років), зрілі (понад 20 років);

• за сімейним стажем: молодята; молода сім’я; сім’я, що очікує дитину; сім’я середнього подружнього віку; старший подружній вік; літні подружні пари;

• за якістю зовнішніх та внутрішніх меж: ретрофлексуючі (тверда непроникна спільна межа і водночас прозорі індивідуальні межі) та дезорганізовані (надмірно прозорі зовнішні межі) сім’ї;

• за якістю відносин (атмосфери) у сім’ї: благополучна, стійка, педагогічно слабка, нестабільна, дезорганізована;

• за географічною ознакою: міська, сільська, сім’я, що проживає у важкодоступних районах;

• за типом споживацької поведінки: сім’ї з “фізіологічним” чи “наївно-споживацьким” типом (переважно з харчовою спрямованістю); сім’ї з “інтелектуальним” типом споживан­ня (тобто з високим рівнем витрат на придбання книг, журналів, на видовищні заходи тощо); сім’ї з проміжним типом споживання;

• за рівнем виховного потенціалу: виховально-сильні, вихо­вально-стійкі, виховально-нестійкі, виховально-слабкі зі втратою контакту з дітьми;

• за особливими умовами сімейного життя: студентська сім’я, “дистантна” сім’я [Бондарчук О., 2001, 9-12; Меньшутин В., 1987, 11-12].

Кожен із типів сімей може мати свою відповідну класи­фікацію, що здійснюється за певними ознаками. Так, характери­зуючи неповні сім’ї, залежно від наявності батька (матері) роз­різняють материнські та батьківські неповні сім’ї. За кількістю поколінь у сім’ї розрізняють неповну просту – мати (батько) з дитиною чи декількома дітьми та неповну розширену сім’ю – мати (батько) з однією чи декількома дітьми та іншими родича­ми. За способом утворення виділяють такі типи неповних сімей: 1) позашлюбну, 2) осиротілу, 3) розлучену, 4) сім’ю, що роз­палась. Тобто, неповна сім’я утворюється внаслідок народження позашлюбних дітей, смерті одного із батьків, розлучення, фактичного розпаду сімейних відносин у рамках нуклеарної сім’ї при юридичному збереженні сім’ї [Костів В., 1990, 153].

Розрізняючи, наприклад, благополучні й неблагополучні сім’ї, дослідники виділяють: а) сім’ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, всту­пають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства (припускаються різних видів правопорушень); б) сім’ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; в) сім’ї зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми; г) неповні сім’ї; д) сім’ї, зовні благополучні, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати правильні взаємини між членами сім’ї, низької педагогічної культури та неосвіченості [Коваль Л., Звєрєва І., Хлєбік С, 1997, 232].

Характеристика основних типів сімей за різними ознаками підтверджує унікальність й соціальну своєрідність кожної конкретної сім’ї, в якій поєднуються риси традиційних і нових сімейних укладів.