7.1. Переяславський колегіум (кінець 1750 – середина 1751 рр.)

Восени 1750 року Сковорода повернувся зі своєї закордонної мандрівки, а невдовзі по тому був запрошений єпископом Переяславським і Бориспільським Никодимом Срібницьким на посаду викладача поетики в Переяславський колегіум (утвореного в 1738 році). Сковорода сам називав цей заклад «Perejasloviae seminario». За свідченням Михайла Ковалинського, Сковорода написав спеціальний курс «Разсужденіе о поезіи и руководство к искуству оной» і розпочав був свої виклади. Одначе його розуміння поетичного мистецтва посутньо відбігало від узвичаєних у старій українській школі засад поетики, тож єпископ Никодим Срібницький, під наглядом якого перебував колегіум, зажадав від учителя викладати так, як заведено, а коли той відмовився, сказавши: « Alia res sceptrum, alia plectrum» («Одне діло – пастирський жезл, а друге – пастуша сопілка»), – на початку літа 1751 року через консисторський суд звільнив його з роботи. [Никодим Срібницький помер у червні 1751 року. – Г.В.]. Михайло Ковалинський про це пише так: «Епископ, приобретя незнаніе свое в непослушаніе его и самомнєніе о учености в гордость и високоуміе его, дал своеручное повелєніе на докладє консисторіи слєдующее: « Не живяше посреди дому моего творяй гордіыню» [Пс. 101 (102) :7. – Г.В.]. По сему Сковорода выгнан был из училища переяславскаго не с честью. Сей был первый опыт твердости его духа» [Т. 2, С. 441].

З Переяслава Сковорода повернувся до Києва і 1751 року, маючи двадцять дев’ять років, відновив заняття в класі богослов’я у префекта академії Георгія Кониського. Богослов’я викладалося чотири роки, проте не входило до обов’язкового курсу, але все ж певні знання в цій галузі були обов’язковими. Повний курс закінчували лише поодинокі студенти. Навіть однокурсник Сковороди Семен Миславський, майбутній митрополит Київський, класу богослов’я так і не закінчив. Не завершив його і Сковорода.

7.2. Перебування Сковороди в селі Коврай

Восени 1753 року за рекомендацією митрополита Київського Тимофія Щербацького Сковорода став вихователем Василя Томари (1746 – 1814), старшого сина поміщика Степана Томари села Каврай (по сучасному Коврай), розташованому за 36 верст від Переяслава, одразу за Гельм’язовом. Село це стоїть на річці Кавраєць, що впадає в Супій. Місця тут тихі і прекрасні, як і навколо рідних Сковороді Чорнух. Тут Сковорода мешкатиме близько шести років, виховуючи хлопця, здібного і допитливого, але вкрай розбалуваного матір’ю, гоноровитою донькою полтавського полковника Василя Кочубея. Як зазначає М. Ковалинський, «Сковорода начал больше воздєлывать сердце молодого воспитанника своего и, рассматривая природныя склонности его, помогать только природє в ращеніи направленіем легким, нєжным, нечувствительным, а не безвременно обременять разум его науками, – и воспитанник привязался к нему внутренней любовью» [Т. 2, С. 442]. Господар дому Степан Томара був від природи людиною великого розуму, але паном суворим і тримався зверхньо. Підписавши, як водиться, угоду із Сковородою на рік, Томара перестав помічати його. Цілий рік тривало спілкування Сковороди з його сином, але він ніколи не удостоював учителя жодним словом, хоч кожен день з вихованцем той у нього бував за столом. Сковорода терпів це, незважаючи на приниження, проте виконував свої обов’язки сумлінно. Між учителем і учнем склалися люб’язні стосунки. Проте одного разу, розмовляючи з своїм вихованцем, запитав його , як він думає про те, що говорили, на що той відповів непристойно. Учитель заперечив йому, що він мислить, як свиняча голова. Слуги негайно ж донесли пані, що вчитель назвав шляхетського сина свинячою головою. Спалахнув скандал. Мати розсердилась, поскаржилась чоловікові, вимагаючи помсти за таку зухвалість. Старий Томара, знаючи внутрішню ціну вчителеві та поступаючись настирливості жінки, відмовив йому від дому і посади і, відпускаючи його, вперше з ним заговоривши, сказав йому: «Прости, государь мой, мне жаль тебя» [ Т. 2, С. 442]. Григорію Сковороді було 32 роки. Він знову залишився без грошей, житла і постійнгих занять. Певний час він жив у Переяславі в якогось знайомого сотника, а в січні 1755 року йому трапилася нагода поїхати до Москви разом з приятелем по Київській академії Володимиром Каліграфом, якого було відправлено до Словяно-греко-латинської академії проповідником. Сковорода відвідав Троїце-Сергіївську лавру, де швидко подружився з її намісником, багатовченим о. Кирилом (Ляшевецьким), теж киянином, відкликаним Синодом 1742 року з Київської академії до підмосковної Лаври. Кирило, побачивши Сковороду, котрого знав уже з чуток, і знайшовши в ньому людину надзвичайного обдарування й вченості, намагався вмовити його залишитися в Лаврі на користь училища, та любов його до отчого краю кликала на Батьківщину (в Малоросію). Він повернувся в Переяслав (там у нього були друзі).

Тим часом Степан Васильович Томара передумав. Він доручив своїм знайомим вмовити Сковороду, щоб він знову найнявся до його сина вчителем. Сковорода не погоджувався, знаючи його примхи, а особливо його домашніх, та приятель його, упроханий Томарою, обманом привіз його сплячого в село Коврай. (Це так розповідає М. Ковалинський). Томара привітно зустрів його, просив бути другом його сина й спрямувати його в науках. Любов і привітність більш за все впливали на Сковороду. Він залишився у Томари з сердечним бажанням бути корисним, без договору, без умов.

Томара все життя любив свого вчителя. Навесні 1788 року він писав Сковороді: „Чи ти ще пам'ятаєш, милий мій друже, свого Василя, на позір може й щасливого, але на ділі ще більше спраглого поради, аніж тоді, як ото був із тобою. О, коли б Господь надоумив тебе пожити зі мною. Якби ти мене хоч раз вислухав та зрозумів, то навряд чи був би втішений своїм вихованцем. Чи ж марно я на тебе сподіваюся? Якщо ні, то, будь ласкавий, напиши мені, яким робом я можу тебе побачити, мій палко любимий Сковорода. Бувай здоров і не пошкодуй іще раз часточки часу та спокою заради свого старого учня...". Саме в каврайський період Сковорода починає писати свої „божественні пісні"; тут-таки йому наснився і той дивний сон про людське „різнопуття", який змінив усе його життя.

9. Сковорода в Харківському колегіумі

У 1759 році доля привела Сковороду на Слобожанщину: білгородський єпископ Йоасаф Миткевич запросив його на посаду викладача Харківського колегіуму. Цілих десять літ (до 1769 року) – щопрапвда, з чималими перервами – Сковорода навчав слобожанське юнацтво поетики, греки, синтаксими й катехізису. У Харкові філософ приверта до себе пильну увагу не лише своїми незвичними думками. Саме його життя було незвичним: він одягався зі смаком, але дуже просто, їв лише плоди та молочні страви, та й то після заходу сонця, спав не більше чотирьох годин на добу, завжди ходив пішки, мав «набожність без марновірства, ученість без гордощів, гречність без лестощів». Під цю пору ним були написані «Харківські байки», ціла низка українських та латинських поезій, катехитичний курс «Початкові двері до християнської добронровності», філософські діалоги «Нарцис», «Асхань» та деякі інші твори [Л.У. – С. 71 – 75].