Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Верба.doc
Скачиваний:
30
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
41.08 Mб
Скачать

8. Основні універсалії сковородинської філософії:

8.1. Внутрішня людина

Осереддя сковородинської антропології становить наука про „внутрішню людину’. Пояснюючи, що таке „внутрішня людина”, один із персонажів «Діалогу про стародавній світ» каже „Стань же, коли твоя ласка, на рівній місцині та й звели поставити довкола себе віночком сотню дзеркал. Тоді зразу побачиш, що один-однісінький твій тілесний бовван володіє сотнею залежних від нього образів. А як тільки прибрати дзеркала, усі копії миттю сховаються у своєму єстві, або оригіналі, неначе гілля у своєму зерняті. Тим часом сам наш тілесний бовван є не чим іншим, як тінню справжньої людини. Це твориво, на манір мавпи, перекривляє невидиму й непроминальну силу та божество тієї людини, чиїми дзеркальними тінями є всі наші боввани, котрі то з'являються, то щезають, тоді як правда Господня стоїть непорушна вовіки, укріпивши свій діамантовий вид – вмістилище незліченних піщинок наших тіней...”. Оскільки „внутрішня людина" наділена в Сковороди божественними рисами, вона не може бути творивом. „Внутрішня людина” – це Син Божий, Христос [Л.У. – С. 642-645].

8.2. Дві натури

У своїх філософських трактатах і діалогах Сковорода на манір Платона й неоплатоніків учить про дві природи (натури) всього, що існує: видиму та невидиму. Невидиму натуру філософ окреслює, зокрема, так: „Цей справжній початок існує скрізь. Ось тому він не є частиною і не складається з частин, він цілий і міцний, отже незнищенний, не такий, що переходить з місця на місце, а єдиний, безмірний та надійний. Він є скрізь та по­всякчас”. Невидима натура – це те, що є „в дереві справжнім деревом, у траві травою, в музиці музикою, в будинку будинком, а в нашому тлінному тілі новим тілом”. Натомість, види­ма натура, тобто матерія – це не що інше, як тінь натури невидимої. „Єство, що обіймає все, – каже Сковорода в трактаті «Sі1еnum АІсіbіаdis», – не має меж, так само не має меж і цей світ, бувши його тінню. Світ є скрізь і повсякчас побіля свого єства, неначе тінь побіля яблуні. Зрештою, вони тільки тим і різняться, що дерево життя стоїть собі та й стоїть, а тінь маліє – то перебігає, то народжується, то зникає, – вона ж бо є ніщота”. Видиме та невидиме поєднані в будь-якій речі так, як людська та Божа природи в Христі, тож суть цього поєднання можна описати лише за допомогою парадоксальних термінів христологічного догмату [Л.У. – С. 645-649].

8.3. Матерія

Сковорода тлумачить матерію як вічну та плинну тінь вічної невидимої природи, своєрідне дзеркало, відбиваючись в якому, ідеї створюють власні образи – речі. Отож, філософ називає матерію ніщотою не в сенсі абсолютної ніщоти, а в сенсі абсолютної можли­вості бутя. Пояснюючи свою думку, він каже таке: „Доки існує яблуня, доти існує також її і тінь. Тінь – це місцина, яку яблуня закриває від сонця. Але ж дерево вічності завжди зеленіє. Так само і його тінь не обмеже­на ні місцем, ні часом. Оцей світ і всі світи, якщо їх справді безліч, – то Божа тінь. Вона почасти зникає з очей, ніколи не буває постійною та набуває все нових і нових форм, одначе ніколи не відпадає від свого живого дерева; недаром мудрі люди давно вже казали: “mаtегіа аеtеrnа” - “матерія є вічною”. З другого боку, Сковорода, чия думка повсякчас стремить за границю видимого (феноменального) світу, дає матерії цілу низку імен, які підкреслюють її несправжність, неістотність чи, сказати б, нульовий рівень буття: болван, вздор, видимость, лжа, лом, маска, мечта, пара, плетки, прах, пустошь, рухлядь, сволочь, сон, суета,тень, тлень, тьма тощо [Л.У. – С. 649-652].

8.4. Нерівна рівність

Нерівна рівність є однією з улюблених ідей Сковороди. Послуговуючись знаним емблематичним образом Бога-фонтана, Сковорода в діалозі «Алфавіт миру» описав її так: „Бог подібний до багатого фонтана, що наповнює різні сосуди по їхній вмістимості. А над фонтаном напис: нерівна всім рівність. І ллються з різних трубок різні токи в різні сосуди, що стоять довкола фонтана. До меншого сосуда менше попадає, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні. І що може бути більше глупого від тої рівності, яку деякі дурні у світі завести думають? Бо хіба ж не глупе те, що противиться Божій природі'?”. Сковородинська ідея „нерівної рівності” спирається на два основні принципи: 1) природовідповідність (кожна людина має йти за своєю природою) та 2) етичний плюралізм (кожна людина обирає власний індивідуальний етичний шлях). „Нерівна рівність” Сковороди спрямована проти прибічників етичної одностайності на взір французьких просвітників, чия ідеологія була пройнята пафосом „універсальної несродності” (Володимир Ерн). Під „дурнями", які прагнуть завести у світі „рівну рівність”, Сковорода має на думці саме їх. Сковородинський „парадокс “нерівної рівності” (Костянтин Генрик Андрусишин) постає, перш за все, на ґрунті науки про Церкву як містичне Христове Тіло (mуstісum Сhгіstі Соrрus): усі галузки Божого промислу вкупі складають Церкву („nоstга саrіsз. gеnitriх Ессlеsіа", „Ессlеsіа Сhгіstі"), тобто суспільність, точніше, напе­ред встановлену суспільну гармонію [Л.У. – С. 652-654].