3. Сковорода та його рідня

Про рідню Сковороди збереглося не надто багато свідчень. Утім, деякі з них доволі важливі для розуміння феномена Сковороди. Знаємо, наприклад, про те, що дядько Сковороди Гнат Полтавець був камерфур'єром імператорського двору (певно, перебуваючи в Санкт-Петербурзі, Сковорода зустрічався з ним), що філософ мав досить жваві стосунки з іншим своїм родичем Юстином Звірякою – ченцем, чоловіком добре освіченим, типографом славетної друкарні Києво-Печерської лаври. Філософ давав йому читати свої твори, хоча навряд чи Звіряка поділяв погляди Сковороди – принаймні, до трактату «Лотова дружина», в якому викладено засади сковородинської біблійної герменевтики, він поставився дуже прохолодно. Далеким родичем Сковороди по материнській лінії був і видатний російський філософ Володимир Соловйов (1853 – 1900). Кажуть, що він якось читав своїм приятелям «Коротку повість про Антихриста», сидячи під портретом свого предка – Григорія Сковороди [Л.У. – С. 75 – 76].

4. Києво-Могилянська академія в житті та творчості Сковороди

Сковорода навчався в Києво-Могилянській академії (з перервами) від 1734 по 1753 рік і був одним з найкращих її вихованців. Клас фари (1734 р.), де вчили читати й писати по-латинському, по-грецькому, по-польському та по церковнослов'янському, Сковорода пройшов під орудою професора Веніаміна Григоровича. У наступних класах: інфіми (етимологія, синтакса латинської та грецької мов, арифметика й катехізис), граматики (складніші питання синтакси, твори Ціцерона й Овідія) та синтаксими (стилі латинської ораторської прози, латинська поезія) – Сковорода навчався впродовж 1735 – 37 років під орудою професора Амвросія Негребецького. Клас поетики (тут училися писати різні поетичні твори, а також вивчали міфологію, географію й біблійну історію) Сковорода пройшов у професора Павла Канючкевича 1738 року. Цього ж таки року він розпочав студіювати німецьку та гебрейську мови в професора Симона Тодорського. У 1739 році Сковорода навчався в класі риторики (інвенція, стилістика, композиція тощо) у професора Сильвестра Ляскоронського (курс «Іnstіtutіопеs огаtогіае...») та продовжив вивчати мови в професора Тодорського. Упродовж 1740 – 41 та 1744 – 45 років (у 1742 – 1744 перебував у придворній капелі) Сковорода студіював філософію (діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика) у професора Мануйла Козачинського (курс «Рhіlоsорhіа агіstоtеlіса...»), а потім, після тривалої перерви, пройшов два роки богословських студій (1751 – 53 рр.) у професора Георгія Кониського (курс «Сhгіstіаnа огthоdоха thеоlоgіа»). У богословському класі вивчали догматичне та моральне богослів'я, історію Церкви, канонічне право, Святе Письмо та гебрейську мову з додатком арабської й сирійської. Повного академічного курсу Сковорода так і не закінчив. Навчання в академії справило величезний вплив на філософську та літературну творчість Сковороди. Недаром його часом називають останнім визначним представником києво-могилянської традиції [Л.У. – С. 58 – 63].

5. Перебування Сковороди в придворній капелі імператриці Єлизавети

У 1742 році Сковорода, пройшовши конкурсний відбір у Глухові (випробування в церковному співі та в співі на „італійський манір"), став співаком (альтистом) придворної капели ім­ператриці Єлизавети. Спочатку він рушив до Москви, а впродовж 1743 – 44 років мешкав у Санкт-Петербурзі. Роки, проведені в столицях імперії, стали важливим етапом формування Сковороди, зокрема як музиканта. Колись казали, що саме під цю пору він створив декілька духовних піснеспівів. Принаймні, Григорій Квітка-Основ'яненко стверджував, що Сковорода був автором так званого „придворного" наспіву літургійно-канонічної пісні «Іже херувими», а також піснеспіву «Христос воскресе» й пасхального канону «Воскресенія день». Враження від життя в Санкт-Петербурзі час від часу зринають і в літературних творах філософа. Так, у віршованій «Фабулі про Тантала» він згадує про італійського композитора Доменіко Даль Ольо, який перебував при дворі імператриці Єлизавети якраз тоді, коли там був і сам Сковорода. Філософ залишив капелу в чині „придворного уставника", тобто регента [Л.У. – С. 67 – 68].