Глава VIII

літичному житті країни, у результаті чого знижуються рейтин­ги популярності серед населення відповідної політичної сили тощо).

Що ж до України, то, з нашої точки зору, добровільність формування коаліції можна розглядати лише у значенні права парламентських фракцій самостійно вирішувати питання про те, чи входитимуть вони до складу коаліції або залишатимуть­ся осторонь від її формування. Тоді як узагалі несформування у Верховній Раді України коаліції протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що про­водиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ра­ди України, або протягом місяця з дня припинення діяльності ,коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, надає право Президенту України достроково припинити повноважен­ня Верховної Ради України (дане право Президента України передбачено п. 2ч. 1ст. 90Конституції України). Причому слід звернути увагу на те, що це повноваження Президента сформу­льовано у зазначеній статті саме як його право, що передбачає можливість Президента (виходячи з конкретної політичної си­туації) і не припиняти повноваження Верховної Ради України при несформуванні коаліції.

Дуже бажаним явищем у діяльності коаліції є стабільність. Одним із засобів її досягнення є партійна дисципліна. Однак, на дисципліні всередині політичних угруповань можна роботи особливий наголос, але аж ніяк не примушувати до неї. Такий примус суперечив би принципу вільного мандата, передбачено­му ст. 1Закону України «Про статус народного депутата Украї­ни» від 17.11.1992p., зі змінами і доповненнями, а також пору­шував би принцип депутатського індемнітету, відповідно до якого народні депутати України не несуть юридичної відпові­дальності за результати голосування або висловлювання у пар­ламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2ст. 80Конституції України).

Забезпечити стабільність існування коаліції, з нашої точки зору, певною мірою покликане положення п. 6ч. 2ст. 81Кон­ституції України, яким заборонено так звані «фракційні міграції» під загрозою дострокового припинення повноважень народного депутата України. Спрямований на забезпечення стабільності існування коаліції і встановлений п. 2ч. 1ст. 90Конституції

Законодавча влада в Україні 341

України строк її формування — 1місяць з дня відкриття першо-пі засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій \ Ііерховній Раді України. Недотримання цього строку дає Пре­зиденту України право, як зазначалося вище, достроково при­пинити повноваження Верховної Ради України.

Заходом забезпечення стабільності коаліцій, наприклад у Ні­меччині та Фінляндії, також є положення про те, що у випадку, коли більшість розпадається, уряд, що нею сформований, скла­дні свої повноваження. Однак такий захід не передбачений за­конодавством України.

Роль парламентської коаліції, до складу якої входить біль­шість депутатів парламенту, значно збільшується, якщо в дер-ИСаві існують парламентська форма правління, а також пропор­ційна виборча система на виборах депутатів парламенту.

Стосовно формування парламентської більшості у Верхов­ині Раді України І—IV скликань, то такі спроби робилися неод­норазово.

Так, у Верховній Раді І скликання (1990—1994pp.) політичне і труктурування відбувалось за ідеологічною і партійною озна­ками за лінією «ліві —неліві політичні сили» (насамперед про­комуністична «група 239»та національно-демократична «На­родна рада»). Вагомим чинником, що загальмував процес полі-гичноі структуризації Верховної Ради І скликання, був Закон УРСР «Про вибори народних депутатів УРСР» від 27.10.1989р. (відповідно до якого було сформовано Верховну Раду цього скликання), який передбачав проведення виборів за мажори­тарною виборчою системою.

У Верховній Раді II скликання (1994—1998pp.) з ідеологіч­ної точки зору не було чітко визначеної та формалізованої «лі­вої» чи «правої» більшості, що було кроком назад порівняно із сі руктуризацією Верховної Ради І скликання. Чисельну перева­гу мали «ліві» політичні сили, однак самостійно вони не могли утворити більшість. Голосування за окремі законопроекти було ситуативним. Знову ж, не останню роль у ситуації, що склалася, відіграв чинний на той час Закон України «Про вибори народ­них депутатів України» від 18.11.1993p., який передбачав про­ведення виборів на основі мажоритарної системи, хоча вже в

342