- •Глава IV
- •Контрольні питання та завдання
- •Нормативно-правові акти
- •Література
- •Глава V
- •138 Глава V
- •§ 2. Міжнародні стандарти прав та свобод
- •Людини і громадянина та їх
- •Співвідношення з національним
- •Законодавством
- •§ 3. Громадянські (особисті) права та свободи людини і громадянина в Україні
- •142 Глава V
- •146 Глава V
- •Глава V
- •Глава V
- •152 Глава V
- •154 Глава V
- •156 Глава V
- •§ 4. Політичні права і свободи громадян України
- •160 Глава V
- •162 Глава V
- •164 Глава V
- •166 Глава V
- •168 Глава V
- •170 Глава V
- •§ 5. Соціальні, економічні та культурні права та свободи людини і громадянина в Україні
- •176 Глава V
- •178 Глава V
- •Глава V
- •§ 6. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні
- •§ 7. Механізм реалізації, гарантії та захист прав
- •І свобод людини і громадянина в Україні.
- •Обмеження конституційних прав та свобод
- •Людини і громадянина в Україні
- •184 Глава V
- •188 Глава V
- •190 Глава V
- •192 Глава V
- •Контрольні питання та завдання
- •Нормативно-правові акти
- •196 Глэвэ V
- •198 Глава V
- •Глава VI
- •Глава VI
- •§ 2. Поняття, соціальні функції та види виборів. Поняття відзиву
- •Глава VI
- •Глава VI
- •§ 3. Поняття виборчого права. Принципи виборчого права України
- •§ 4. Поняття та види виборчих систем
- •210 Глава VI
- •212 Глава VI
- •§ 5. Виборчий процес та його етапи
- •216 Глава VI
- •Глава VI
- •220 Глава VI
- •Глава VI
- •Глава VI
- •234 Глава VI
- •Глава VI
- •Глава VI
- •242 Глава VI
- •244 Глава VI
- •Глава VI
- •Глава VI
- •250 ГлаваМ
- •252 Глава VI
- •256 Глава VI
- •Глава VI
- •262 Глава VI
- •264 Глава VI
- •Глава VI
- •Глава VI
- •272 Глава VI
- •274 Глава VI
- •276 Глава VI
- •278 Глава VI
- •Глава VI
- •282 Глава VI
- •§ 6. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності,
- •Що стосуються процесу виборів.
- •Відповідальність за порушення
- •Виборчого законодавства України
- •Глава VI
- •290 Глава VI
- •Глава VI
- •§ 7. Поняття та види референдумів
- •Глава VI
- •296 Глава VI
- •5) За правовими наслідками:
- •§ 8. Принципи і порядок проведення
- •Референдумів. Відповідальність
- •За порушення порядку
- •Проведення референдумів
- •Контрольні питання та завдання
- •302 Глава VI
- •Нормативно-правові акти
- •Література
- •304 Глава VI
- •Глава VII
- •Глава VII
- •§ 2. Конституційні загальні засади
- •§ 3. Поняття, система і види органів державної влади
- •Глава VII
- •4) За особливістю повноважень:
- •Контрольні питання та завдання
- •Нормативно-правові акти
- •Література
- •Глава VIII
- •§ 1. Загальна теорія і стан парламентаризму. Місце парламентів у системі вищих органів державної влади
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •§ 2. Конституційно-правовий статус парламенту України — Верховної Ради України
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •332 Глава VIII
- •Глава VIII
- •§ 3. Конституційний склад і структура Верховної Ради України
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •Глава VIII
- •Глава VI
- •Глава VIII
- •ГлаваViii
- •Глава VIII
Глава VIII
ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ
§ 1. Загальна теорія і стан парламентаризму. Місце парламентів у системі вищих органів державної влади
Термін «парламент» походить від латинського слова рагіаге, що означає «говорити, розмовляти». Парламент —це вищий загальнонаціональний представницький орган держави. В усіх сучасних конституціях він визначений як носій законодавчої влади1. Однак слід зауважити, що іноді законодавча функція може належати не тільки парламенту, а й виборчому корпусу, який здійснює законодавчу функцію через референдум. Іноді цю функцію можуть здійснювати інші державні органи2.
Сьогодні парламенти діють у понад 160країнах світу. Окрім законодавчої, значне місце в діяльності парламенту посідають такі функції: представницька; установча; парламентського контролю; бюджетно-фінансова; міжнародних зв'язків тощо. Кожна держава світу має свою назву парламенту —Верховна Рада в Україні (при цьому існує точка зору, відповідно до якої в умовах конституційного закріплення принципу розподілу влади вживати термін «верховна» щодо органу, який представляє одну із гілок державної влади, некоректно); Федеральні збори (Росія, Швейцарія); Конгрес (США);Генеральні кортеси (Іспанія); Кне-сет (Ізраїль); Всскитайські збори народних представників тощо3.
1 Могунова М. Л. Парламенты зарубежных государств // Конституционное прано зарубежных стран: Учебник для вузов / Пол ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лсіібо, Л. М. Энтина. - М: НОРМА. 2005. - С. 294.
* Рыжов В. Л., Страшун Б. А. Законодательная власть: парламент // Конституционное (государственное) прано зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М: БКК, 2000 - С. 446.
■' Погорімо В. Ф. Законодавча влада в Україні // Конституційне прано України / За ред. В. Ф. Поіорілка. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 383.
321
Місце і роль парламенту в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. Виходячи з цьо-іо критерію, виділяють чотири моделі (види) парламентів:
парламенти країн з парламентською формою правління (гак звана Вестмінстерська модель: Великобританія, Австрія, І талія, Німеччина, Болгарія, Угорщина тощо). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність парламенту може бути достроково припинено через розпуск;
парламенти країн з президентською формою правління (США,Бразилія, Венесуела, Мексика тощо). Для таких країн характерний жорсткий розподіл влади. Відсутні: вотум недовіри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча влада часто послаблена та підпорядкована президенту;
парламенти країн зі змішаною формою правління (Франція, Україна, Росія тощо). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та інші права щодо парламенту;
парламенти держав, де представницькі установи побудовані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР,В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень.
У деяких державах роль парламентів принижується через відведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, де існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ тощо)1.
Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з терміном «парламентаризм». Під ним розуміють систему організації державної влади, для якої характерним є визнання провідної або істотної ролі парламенту. Парламентаризм не можна пов'язувати з якоюсь конкретною формою державного правління (наприклад, із парламентською республікою). Явище парламентаризму притаманне кожній демократичній країні, незалежно від існуючої в ній форми правління2.
1 Погорілко В. Ф. Зазнач, праця. - С. 383-385.
2 Шаповал В. М. Парламентаризм // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкая.: Ю. С. Шсмшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 2003. — Т. 5. — С. 436.
11 Конституційне право України
322
Глава\ЛІІ
За часом виникнення та функціонування сучасні парламенти умовно поділяють на:
давні (середньовічні) парламенти (парламенти Ісландії, Великобританії);
парламенти часів нової історії — це парламенти, виникнення яких пов'язане з буржуазними революціями та прий няттям перших конституцій (наприклад, парламенти США, Франції);
парламенти, що виникли після Другої світової війни (у зв'язку з проголошенням незалежності деякими країнами Азії та Африки, звільненням від фашистської диктатури (Німеччина, Італія, Австрія);
новітні парламенти держав колишніх республік СРСР та Східної Європи. Здебільшого тут представницькі органи перетворюються у парламенти цих країн. До цієї групи парламентів можна віднести і Верховну Раду України.
Залежно від структури розрізняють:
однопалатні (монокамерні) парламенти (саме до таких парламентів належить Верховна Рада України);
двопалатні (бікамерні) парламенти, які, у свою чергу, поділяються на парламенти із слабкою верхньою палатою та парламенти з сильною верхньою палатою.
Історії відомі випадки формування шестипалатного парламенту (за Конституцією 1963 р. Югославії), трипалатного за Конституцією ПАР 1984 р.1
Для буржуазних парламентів у період їх виникнення була характерною двопалатна структура, за якої нижня палата формувалася шляхом прямих виборів, а верхня — призначалася главою держави, або формувалася за спадковим принципом, або іншим шляхом. Після Другої світової війни від цієї системи відмовилася низка європейських країн (Данія, Швеція тощо) через те, що верхня палата стримувала демократичні тенденції, що проявлялися в нижній палаті. Однак помічається і зворотна тенденція. Так, у деяких країнах Східної Європи в результаті перебудови там державних інститутів було відновлено двопалатну систему. Але все ж таки наявність такої структури парламенту більше обґрунтована для феде-
1 Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 482.
Законодавча влада в Україні 323
рІЦІЙ, де верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації1.
Єдині або нижні палати парламентів формуються, як прайм по, шляхом загальних та прямих виборів. Строк їх повнова-кень в середньому становить 4—5 років. Верхні палати форму-м іп.ся шляхом прямих або непрямих виборів, призначення гла-и.іми держав або поєднання цих варіантів. Строк їх повноважень Иавичай більший, ніж нижніх палат. Основною складовою парламенту вважається нижня палата. З нею іноді ототожнюють весь парламент.
Кількісний склад парламентів та їх палат зумовлений тамі ми факторами: кількість населення країни, її конституційні ні лад, традиції та ін. Найбільшим парламентом є Всекитай-ОЬКІ збори народних представників — 3000 депутатів. Одним її найменших є парламент Ліхтенштейну, який налічує 15 депутатів. Нижні палати парламентів, як правило, численніші за нерхні2.
Складовими структури парламенту, окрім палат, є:
керівництво парламенту (його палат): спікер, може бути Президій та інші керівні органи;
комітети (комісії);
парламентська більшість та парламентська опозиція;
депутатські партійні фракції (групи). Зупинимося на характеристиці функцій парламенту.
Як уже було зазначено, пріоритетною і основною функцією парламенту є законодавча функція.
За характером закріпленої в конституціях законодавчої компетенції парламенти прийнято поділяти на три групи:
парламенти з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією. Це парламенти, що юридично мають право приймані іакони з будь-яких питань (Великобританія, Італія, Ірландія, І реція, Японія). Ні в основних законах, ні в інших актах не да-' і ЬСЯ перелік питань, які мають розглядатися парламентами і ішрппуватися у законах, що ними приймаються;
парламенти з абсолютно обмеженою законодавчою компетенцією. Ними є парламенти переважно федеративних дер-
1 Могунова М. А. Зазнач, праця. — С. 299. * Ппгорілко В. Ф. Зазнач, праця. — С. 394.
324