§ 3. Поняття, система і види органів державної влади

Поняття «державний орган» і «державна організація» без­посередньо пов'язані.

Державна організація — це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організацій­ною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повно­важень в одній із сфер суспільних відносин.

Державна організація характеризується наявністю чітко ви­значеної зовнішньої форми, що визначається такими різновида­ми організацій:

1. державне підприємство — це колектив працівників, що створюється з метою забезпечення економічних функцій та реа­лізації матеріальних інтересів суспільства та держави;

2. державна установа — це колектив службовців, що ство­рюється державою з метою забезпечення реалізації соціальних п пересів;

3. орган держави — це колектив службовців та посадових осіб, що створюється з метою реалізації владних повноважень від імені держави.

Конституція України не вживає терміни «державний орган» та «орган держави», хоча вони зустрічаються у чинних законах і а інших нормативно-правових актах. Наприклад, Розділ IV За-

312

Глава VII

кону України «Про громадянство України» має назву: «Пов­новаження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства». Натомість Конституція України вико­ристовує термін «органи державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади (наприклад, відповідно до ч. 1ст. 13Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; згідно з ч. З ст. 32Конституції Украї­ни кожен громадянин має право знайомитися в органах держав­ної влади, органах місцевого самоврядування, установах і орга­нізаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею).

З нашої точки зору, поняття «орган держави», «державний орган» та «орган державної влади» є тотожними. При цьому для уникнення спорів з приводу змісту цих термінів у нормативно-правових актах варто використовувати той термін, який вжи­вається Основним Законом (тобто «органи державної влади»), відповідно до ч. 2ст. 8якого закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають від­повідати їй.

Положення кожного органу державної влади, врегульоване правовими нормами, утворює його правовий статус, що вклю­чає:

1)завдання діяльності органу, що вказують на його певне соціальне призначення;

2) компетенцію органу державної влади, що охоплює конк­ ретні функції та повноваження стосовно певних предметів ві­ дання. Функції визначають напрямки, сфери діяльності держав­ ного органу, а повноваження показують, що конкретно орган може або повинен робити щодо певного предмета відання. Особ­ ливостями повноважень органу державної влади порівняно з пра­ вами та обов'язками фізичних осіб є те, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (тоді як реалізація прав фізичними особами здійснюється за пра­ вилом «дозволено все, що прямо не заборонено законом»), а та­ кож те, що значна частина прав органу державної влади є вод­ ночас його обов'язками (наприклад, відповідно до ч. 2ст. 147

Конституційно-правові основи ... державної влади в Україні 313

Конституції України Конституційний Суд України одночасно млі право та зобов'язаний вирішувати питання про відповідність мконів та інших правових актів Конституції України і давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України). І і ід мати на увазі, що повноваження, пов'язані із самоорганіза­ції ю органу, до його компетенції не входять;

3) акти і дії державного органу, в яких реалізується його компетенція. Наприклад, ч. 1ст. 117Конституції України вста-монлює, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетен­ції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до ви­конання;

1) порядок формування органу, яким найчастіше є обрання ЧИ призначення. Наприклад, відповідно до ч. 1ст. 76Конститу­ції України конституційний склад Верховної Ради України —чо-і криста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; згідно з ч. 4ст. 114Конституції України Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Прези­дента України, інші члени Кабінету Міністрів України призна­чаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міні­стра України;

5. внутрішню організацію органу державної влади, яка має важливе значення, зокрема для представницьких органів (на­приклад, кількість палат парламенту суттєво впливає на особ­ливості його функціонування);

6. порядок (процедуру) роботи органу державної влади, що включає низку проваджень або процесів. Процедура має не тіль­ки юридичне, а й політичне значення, оскільки демократичність органу багато в чому визначається демократичністю процедур ііого діяльності;

7. юридичну відповідальність державного органу. Наприклад, відповідно до ч. 1ст. 87Конституції України Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційно­го складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, наслідкам чо-

314

ГлаваМІ

Конституційно-правові основи ... державної влади в Україні

315

го згідно з ч. 3 ст. 115 Конституції України є відставка всього складу Кабінету Міністрів України.

Іноді в конституціях та інших нормативних актах установ­люється повна або часткова невідповідальність (не плутати з безвідповідальністю, яка не є юридичним поняттям) органу або його члена. Наприклад, в Іспанії конституція визначає, що ко­роль недоторканний і не підлягає відповідальності¹.

Матеріальну основу організації і діяльності державного ор­гану складають кошти державного бюджету. Кожен державний орган має власне майно.

Важливою рисою державного органу є територіальний мас­штаб його діяльності.

Усі державні органи мають статус юридичної особи.

Отже, державний орган (громадянин чи колектив грома­дян) — це відносно відокремлена частина єдиної системи орга­нів державної влади, побудованої за конституційним принци­пом розподілу влади, який створюється у певному, визначено­му законом, порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його осо­бовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (як­що це не одноособовий орган) і діє на певній території за допо­могою визначених форм організації та методів діяльності².

Різноманітність державних органів зумовлює їх класифіка­цію за багатьма критеріями, зокрема:

1) за характером:

~ первинні державні органи, що утворюються населенням і йому підзвітні. До таких органів в Україні належить, наприклад, Верховна Рада України, конституційний склад якої становить чотириста п'ятдесят народних депутатів України, що обирають­ся на основі загального, рівного і прямого виборчого права шля­хом таємного голосування;

- вторинні державні органи, що утворюються первинними органами та їм підзвітні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 114

Основою для написання даної частини параграфа є зазначена праця: Мишин Л. Л., Страшун Б. А. — С 258-260.

² Фрицький О. Ф. Теоретичні оснопи організації і здійснення державної влади в Україні // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. - С. 376.

Конституції України Міністр оборони України, Міністр закор­донних справ України призначаються Верховною Радою Украї­ни за поданням Президента України, інші члени Кабінету Мі­ністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України, а згідно з ч. 2 ст. 113 Кон­ституції України Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, під­контрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, пе­редбачених Конституцією;

2) за порядком утворення:

• органи, що обираються (населенням чи представницьки­ми органами) (наприклад, населенням в Україні обирається Вер­ховна Рада України);

• органи, що призначаються (главою держави чи вищестоя­щим в порядку підлеглості органом). Наприклад, відповідно до пунктів 11, 12, 13 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; призначає на посади половину складу Ради Національного банку України, половину складу На­ціональної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

• органи, що затверджуються (наприклад, відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження загальної структури, чисель­ності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України);

• органи, що успадковуються (в Україні відсутні);

3) за порядком прийняття рішень:

• колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 84 Кон­ституції України рішення Верховної Ради України приймають­ся виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування);

• єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керів­никами особисто (наприклад, згідно з ч. 1 ст. 41 Закону Украї­ни «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 p., зі змі­нами і доповненнями, голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відпові­дальність згідно із законодавством);

316