20. Жанрова природа малої прози Кафки. Специфіка кафкіанської притчі. ("Перетворення", "Замок", "Процес").

Кафкінська притча пропонує читачу замислитись через абсурдність викладеної інформації, через прочитане зрозуміти щось важливе та інтерпретувати для себе суть викладеного у творі. Твори Кафки надзвичайно  образні, метафоричні. Його невеликий твір “Перетворення”,  романи “Замок”, “Процес”,  – це все переломлена в очах письменника  реальність, яка оточувала його, тогочасне суспільство.

           Майстерність та феноменальність Ф.Кафки полягає в тому, що він примушує читача перечитувати свої твори. Розв'язки його сюжетів підказують пояснення, але воно не виявляється відразу, для його обгрунтування твір повинен бути перечитаний під іншою точкою зору. Іноді існує можливість подвійного тлумачення, тому з'являється необхідність подвійного прочитання.   Але марно намагатися концентрувати всю увагу на деталях. Символ завжди виявляється в цілому, і при точному розборі твору можемо відтворити лише загальний рух, не допускаючи буквальності.

Для романів письменника характерна певна алогічність фантастичність, міфологічність та метафоричність. це - переплетення багатьох реальностей, пов'язаних безперервністю внутрішніх переходів і взаємоперетворень. Художник виходить з принципу єдиносвіття, припускає взаємопроникнення реальностей, а не відсилання від однієї, "уявної" або "службової", до іншої - "справжньої.  

Зображаючи складний та суперечливий внутрішній світ героя, який був для нього чимось, ніби тера Інкогніта, автор  намагався зробити так, щоб кожен крок загрожував несподіваними відкриттями, за якими ввижалися б ще грандіозніші простори, - зараз це позначили б терміном «віртуальна реальність».

       Надприродні обставини застають героїв Кафки зненацька, в найнесподіваніші для них моменти, в  найбільш незручному місці і часі, примушуючи випробовувати «страх і трепет» перед буттям. У творах автора постійно описуєтся історія людини, що опинилася в центрі метафізичного протиборства сил добра і зла, але не усвідомлює можливості вільного вибору між ними, своєї духовної природи,  і  таким чином,  віддає себе у владу стихій. Абсурдний герой мешкає у абсурдному світі, але зворушливо і трагічно б'ється, намагаючись вибратися з нього в світ людських істот, - і вмирає у відчаї.

         Через всі романи  митця лейтмотивом  проходить думка про  постійне балансування між природним і надзвичайним, особою і всесвітом, трагічним і повсякденним, абсурдом і логікою, визначаючи його звучання і сенс. Потрібно пам'ятати про ці парадокси і загострювати увагу на цих суперечностях, щоб зрозуміти абсурдний твір. Роман «Процес» стосовно цього  особливо показовий. Герой  Ф. Кафки засуджений. Він дізнається про це на початку роману. Судовий процес переслідує його, але якщо Йозеф К. і намагається припинити справу, то всі свої спроби він здійснює без жодного здивування. Читач  ніколи не перестане дивуватися цій відсутності здивування. Саме така суперечність і є першою ознакою абсурдного твору. Свідомість через конкретне відображає свою духовну трагедію; вона може зробити це лише за допомогою вічного парадоксу, який дозволяє фарбам виразити порожнечу, а повсякденним жестам – силу вічних прагнень.

         Метафоричність  у романах письменника  виявляється в зіткненні чогось неприродного з реальним, тобто в абсурдній ситуації. Усвідомити цю особливість  - означає вже почати розгадувати  таємничість, притаманну творам письменника. Тут обидва плани – фантастичного та повсякденного співпадають, що є природно. Обидва відображають один одного в безглуздому розладі піднесених поривів душі і скороминущих радощів тіла. Брод Макс підкреслює: «Абсурд в тому, що душа, поміщена в тіло, нескінченно досконаліша за останнє».Якщо автор прагне зобразити цю абсурдність, він  повинен дати їй життя в грі конкретних паралелей. Саме так Ф. Кафка виражає трагедію через повсякденність, а логіку через абсурд. У творах абсурду прихована взаємодія сполучає логічне і повсякденне. От чому герой  новелли «Перетворення» Замза по професії комівояжер, а єдине, що пригнічує його в незвичайному перетворенні на комаху, - це те, що господар буде незадоволений його відсутністю. У Замзи виростають лапи і вусики, хребет згинається в дугу. Не можна сказати, що це його зовсім не дивує, інакше перетворення не справило б ніякого враження на читача, але краще сказати, що зміни, які відбулися із Замзою доставляють йому лише легкий. неспокій.

 Впродовж всього роману «Замок» невпинно, всіма засобами змальовується і всіма фарбами підсилюється гротескова несумірність людського і трансцендентного, безмірність божественного, відчуженість,  зловіщість, невимовна  алогічність, небажання висловити себе, жорстокість, аморальність вищої влади.

 Стилистические особенности произведения «Перевоплощение»

Нужно обратить внимание и на стиль новеллы Кафки. "Ясность его речи, точная и строгая интонация разительно контрастируют с кошмарным содержанием рассказа, - отмечал Как и другие произведения Франца Кафки, "Перевоплощение" поражает синтезом реального и фантастического. Фантастика и реальность у Кафки тесно взаимодействуют и взаимодополняются. Самое неимоверное и абсурдное происходит в самой будничной обстановке. Вторжение фантастического в кафкианский мир не сопровождается каким-то романтическими сказочными эффектами. Больше того, оно ни у кого не вызывает удивления, воспринимается как что-то естественное.

Главный мотив творчества Ф. Кафки — отчуждение человека, его одиночество — полностью раскрываются в его произведениях. В трех романах Кафки — “Превращение”, “Замок”, “Процесс” — речь идет о все более тяжелых формах смертельного одиночества. Чем более одинок герой, тем тяжелее его судьба.

В заключение можно отметить, что метаметафора в творчестве Франца Кафки является не отдельно взятым тропом, а приемом, с помощью которого происходит организация того или иного текста. Метаметафора заключена в самой идее произведения, то есть в превращении Грегора Замзы в насекомое или беспричинный арест Йозефа К. и т. д.

С помощью метаметафоры художник добивается необыкновенного эффекта: какой-то абсурдностью, нелепостью он заставляет задумываться над главными законами бытия, над трагичностью человеческой судьбы, над существованием каких-то высших сил, управляющих жизнью людей.