23. "Людина абсурдна" та "Людина бунтівна": дві концепції особистості в літературі екзистенціалізму.

Однією із провідних течій суспільної думи ХХ століття є екзистенціальна філософія. Це філософія існування, що звертається до людини, її проблематики й на перший план висуває ідею унікальності людського буття. Екзистенціальна філософія зосередилась навколо проблем людини та її місця в світі, а також наколо проблеми духовної витримки людини.

У екзистенціальній філософії в залежності від ставлення до “трансцендентного” розрізняють два основних напрями екзистенціалізму: релігійний (Р. Марсель, До. Ясперс) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю). Камю вважає, що найважливіші істини щодо самого себе і світу людина відкриває за допомогою почуттів. Камю визначає єдине відчуття, яке характеризує буття людини, - таким відчуттям є відчуття абсурдності. Це відчуття здатне народитися раптово, варто лише людині випасти з щоденного механічного існування і усвідомити своє життя, у індивіда неодмінно виникає питання, чи варте життя того, щоб його прожити? Відчуття абсурдності, захопивши свідомість людини хоч раз, може перекреслити всі інші відчуття.

Камю визначив абсурд як основну проблему людського буття. Абсурдним слід вважати не лише світ, а й усі категорії людського буття: абсурдне життя, абсурдне самогубство, абсурдна свобода...

“Є лише одне, дійсно серйозне філософське запитання – запитання про самогубство. Вирішити, чи варте життя того, щоб бути прожитим, чи воно цього не варте, це означає відповісти на основне запитання філософії. Прийняти Абсурд цього світу й людського існування (нас усіх чекає смерть), означає - зробити висновок про те, що немає різниці, коли піде людина із життя тепер чи пізніше... Тому добровільно й свідомо людина наближає логічне завершення свого існування, пішовши із життя. (самогубство). Саме зв’язку між абсурдом та самогубством і присвячене есе “Міф про Сізіфа”.

Або, потрібно кинути виклик долі й продовжувати жити... Таке вирішення Камю вважає найбільш гідним. Усвідомлення абсурду для Камю - це стан людини, яка усвідомила, що життя не варте того, щоб бути прожитим. Без цього усвідомлення немає і абсурду. Але важливіше інше - якщо життя не має сенсу, то який інший вихід, крім самогубства? “для того, щоб жити, людина повинна бунтувати”.

Бунт – це протест людини проти її перетворення на річ, проти її низведення до історії.

Викликом Абсурдові є Бунт. І коли людина перестає бути звичайною людиною, кидаючи такий виклик, вона стає Бунтівною Людиною. Уже новим етапом у світоглядній еволюції Камю стає етап “Бунту”, він послідовно виводиться з абсурду, є його наслідком, новим переосмисленням. Це трактат “Бунтівна людина”, роман “Чума” і драма “Праведні”. Бунт у Камю є позитивним вираженням Абсурду, саме тому Бунту немає, якщо немає відчуття правоти. Автор постійно шукає в людині тих сили, котрі піднімають її проти зла, спрамовують на безкомпромісну боротьбу із ним.

Людина – єдина жива істота, яка не бажає бути тим, ким вона є. “… бунт доводить, що він – рух самого життя, і що його не можна заперечувати, не зрікаючись від життя. Його поклик кожен раз піднімати із колін нову істоту...” Людину вражає думка, що далі вона йти не може - як людина приречена до страти: все, що для неї існує, при ній. Але при всьому цьому життя знаходиться на надто короткій нозі, й гріх витрачати час... Тому єдиним виходом для людини залишається - Бунт. На зміну відомому вислову Р.Декарта приходить новий в інтерпретації Камю: "Я бунтую - це означає, що я існую".