1. Модернізм як культурна домінанта початку ХХ ст.: філософські засади, естетичні принципи, основні напрямки й течії.

Причини виникнення модернізму: Соціальна криза у політичному, економічному і культурному житті. Невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних перетворень, Тривога в душі людей,Пошуки нових ідеалів життя і творчості.

 Поняття модернізму: - це філософсько-етична та художня система, що склалася в перші десятиліття ХХ ст. й об'єднала різнорідні, іноді істотно відмінні напрями і течії, для яких притаманні нова суб’єктивно індивідуалістична концепція людини та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним формам мистецтва ХІХ ст. Модерністи нічого не пояснювали – вони лише фіксували зрушення в суб’єктивному і об’єктивному світі за допомогою знаків, символів, натяків.

 Філософські теорії модернізмуАнрі Бергсона,Іммануїла Канта,Фрідріха Ніцше,Мартина Гайдеггера,Артура Шопенгауера,Зигмунда Фройда,Едмунда Гуссерля,Хосе Ортега-і-Гасета

І. Кант:Ідея заперечення монополії розуму: філософ, здійснюючи критику “чистого” і “практичного розуму” дійшов висновку про те, що він не здатний аналізувати дійсність за допомогою “синтетичних суджень a priori ”, а, отже можливості людського пізнання обмежуються досвідом.

А. Шопенгауер:Діагностував та здійснив філософське обґрунтування ірраціоналістичних принципів, наслідком чого сталатотальна нігілістична деструкції всіх сфер розумової діяльності людини, онтологічна і гносеологічна переоцінка феномену людського існування та буття світу.

Ф. Ніцше: Центральним поняттям є “філософія життя”. Саме категорія “життя”, що як єдина реальність звільнена від матеріальності, є формою виявлення “космічної закономірності”. Митець заперечує логіку розуму в пізнанні дійсності. Тільки людина з її волею і сильною душею, здатна проникнути до таємниць Всесвіту. Мислитель створив культ “надлюдини” , якій повинні підкорятися земля, природа, суспільство. Сильну волю особистості протиставляє загальному хаосу буття. “Усе дозволено” – таке гасло висунув Ф.Ніцше.

 З. Фройд:Досліджуючи причини психічних процесів, дійшов висновку, що не можна пояснити матеріальними чинниками акт свідомості і підсвідомості, він розглядає психіку як самостійну категорію, котра існує незалежно від матеріальних умов і керується особливими силами, що знаходяться поза межами свідомості людини. Вічними суперечками людської психіки філософ пояснює зміст і розвиток мистецтва, моралі, релігії, держави, права тощо. Мистецтво як засіб психічного лікування окремого індивіда та суспільства загалом.

Філософія модернізму - це:

*інтуїція, яка здатна проникати в таємничу сутність буття;

* художня творчість - вище знання;

*ідея незалежності та активності суб’єкта;

*пошук універсальних підстав свідомості ;

*проблема глибинної сутності людини, яка має релігійне походження;

*віра в невидиме;

* світ як організм, що постійно розвивається і долає попередні стани;

*людина сама здатна змінювати світ ;

*пошук основ людської особистості .

Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним конгломератом художніх явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах.

Напрями модернізму :імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман»

Імпресіонізм (від фр. "враження") Тут основоположниками імпресіонізму стали брати Гонкури та Поль Верлен. Виразні прояви імпресіонізму були у творчості Гі де Мопассана і Марселя Пруста,.Імпресіоністи описували власні враження від побаченого - зорові й чуттєві, що були мінливими, як і самий світ, а також відтінки вражень і барв, їхні уявлення та асоціації були часто фантастичними і завжди суб'єктивними.

Символізм. Символ використовувався як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ. Символи вважалися найдосконалішим утіленням ідей. Образи-символи відтворювали таємничу та ірраціональну суть людської душі та її життя. Символісти надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритмові слів, милозвучності та мелодійності мови, емоційному збудженню, яке огорнуло читача завдяки ритмові та мелодиці вірша, грі розмаїтих асоціацій. Започаткували символізм французькі поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр Рембо.

Естетизм - культ витонченої краси. Творці естетизму вірили, що реалізм приречений на цілковитий крах, що соціальні проблеми зовсім не стосуються справжнього мистецтва, і висували гасла "мистецтво для мистецтва", "краса заради самої краси". Найвидатнішим представником англійського естетизму був Оскар Уайльд.

Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIX ст.. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали. Світ уявлявся їм хаотичною системою, якою керували незбагненні сили, незрозумілі, непізнанні, таємничі.

Футуризм(лат. майбутнє) — одна з течій модернізму в літературі початку XX ст., принципами якої є руйнування норм морфології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів-символів тощо. Футуристи закликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» класиків, творити нову мову й нову літературу. Основоположником футуризму був італійський письменник Марінетті.

2. Міфологічний універсум та гомерівські мотиви в романі Д.Джойса "Улісс.

Антична література, зокрема творчість Гомера, мала помітний вплив на розвиток світової літератури впродовж століть. Яскравим підтвердженням достовірності подібного висновку у новітній літературі може слугувати творчість видатного ірландського письменника, лауреата Нобелівської премії Джеймса Джойса та його роман «Улісс», над яким автор працював з 1914 по 1921 р. Задум цього роману пов'язаний із прагненням створити сучасну «Одіссею», в якій втілюються одвічні засади буття. Реалізований цей задум у картині одного дня з життя трьох головних героїв - Леопольда Блума, агента рекламного відділку однієї з дублінських газет, його дружини Меріон (Моллі) - співачки, письменника Стівена Дедалуса, викладача історії в гімназії Дубліна. Відтворюються всі події, повязані з кожним із них протягом дня, передається «потік їхньої свідомості», в якому втілюється їхнє минуле й теперішнє, проводяться аналогії з гомерівською «Одіссеєю». Блум ототожнюється з мандрівним Одіссеєм (Уліссом), Меріон - його дружиною Пенелопою, Стівен Дедалус - із сином Одіссея Телемаком. Усі вони разом взяті - саме людство, а Дублін - увесь світ. Джойс не ставив за мету відтворити зміст гомерівського твору у сучасному варіанті. У ньому немає певного сюжету і чітких послідовних подій. Джойс відмовляється від традиційного для жанру роману прийому опису, портретної характеристики, діалогу з його логічним розвитком. Він експериментує в процесі передачі «потоку свідомості», внутрішнього монологу, використовуючи при цьому прийоми перебою думок, паралельного розгортання двох рядів думок, іноді уриває фрази, відмовляється від розділових знаків.

Художній світ твору поєднує два плани, що існують паралельно: міфологічний і реальний. «Улісс» має чітку структуру і поділяється на три частини.

«Телемахіда» (три перші розділи книги) - своєрідна прелюдія до розповіді про один день життя головного героя твору. Вона нагадує мандри Телемаха, який намагається дізнатися про свого батька Одіссея.

«Мандри Одіссея» - поділяється на 12 епізодів, що відтворюють схеми мандрів героя гомерівської поеми.

Ш. «Повернення додому» - складається із трьох епізодів і символізує повернення героїв «Одіссеї».

Події роману мають часові та просторові рамки. Кожний епізод прив’язаний до певної години доби. Дія роману розпочинається о 8 годині ранку 16 червня 1904 р. і закінчується о 3 годині ночі. «Улісс» складається з 18 епізодів; їхня послідовність визначається рухом часу від ранку до вечора. Кожен епізод співвіднесений з певною піснею «Одіссеї»

Перелік епізодів у їхній послідовності накреслює лише просторово-часові орієнтири. Аналогії з піснями «Одіссеї» умовні, не завжди легко впізнавані. Так, розмова містера Дізі та Стівена (2-й епізод) лише віддалено схожа на ситуацію, коли збагачений життєвим досвідом Нестор дає поради юному Телемаку. Міські лазні Дубліна та країна лотофагів (5-й епізод) зіставляються то, що і тут, і там людина може зазнати забуття. У ряді випадків аналогії прозорі: шиночок Деві Бірна нагадує землю людожерів-лестригонів (8-й епізод), будинок Блума - острів Ітака.

Система аналогій надає єдності структурі роману. Але звернення до Гомера має і глибинний підтекст: Джойс виявляє ті одвічні начала, які притаманні натурі людини споконвіку. Все повторюється, історія має колоподібний характер.

Багато дослідників вважають висвітлення читацького сприйняття «Улісса» одним з найменш вивчених аспектів джойсіани. Джойс успадкував класичне уявлення про стосунки письменника й читача: він пише для читача - позиція, яка, принаймі на рівні декларацій, сьогодні спростовується деякими постмодерністами. Парадокс полягає у тому, що «Улісс» при цьому створює ситуацію, коли це пряме читацьке сприйняття здається важким або неможливим.

3. Авангардистські напрямки в культурі та літературі ХХ ст.: дадаїзм, сюрреалізм, експрессіонізм.

Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назвуавангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.

Авангардистські напрями і течії(футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості"тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти.

Футуризм(від лат. "майбутнє") виник 1909 р, в Італії, його родоначальником був Ф. Марінетті. Звідти поширився по всій Європі, отримавши назву кубізму у Франції (М.Жакоб, Б.Сандрар), егофутуризму і кубофутуризму в Росії (І.Сєверянін, брати Бурдюки, В.Хлебніков, В.Махновський та ін.), авангардизму в Польщі (Ю. Пшибось та ін.).

Футуристи проголошували, що вони створили мистецтво майбутнього, яке було співзвучним ритмам нової епохи "хмарочосно-машинно-автомобільної" культури, і закликали відкинути традиції старої культури, яку вони називали зневажливо "плювальницею". Футуристи співали гімни технічному прогресові, місту, машинам, моторам, пропелерам, "механічній" красі, наголошували на необхідності створення нової людини, гідної своєї доби техніки, людини нового складу душі. Вони відкинули традиції реалістичної літератури, її мову, поетичну техніку. Запроваджуючи свою мову, нові слова і словосполучення, футуристи доходили навіть до абсурду: часом вигадували слова без будь-якого змісту.

Письменники періоду кубізмуспантеличували обивателя не тільки "мовою, якої ще ніхто не чув", а й відходом від милозвучності в бік какофонії, дисонансів, нагромадженням важких для вимови приголосних.

Сюрреалізм від фр. "сюр" - над, тобто надреалізм), що виник у Франції у 1920-х роках. Його засновником і головним теоретиком був французький письменник Андре Бретон, який закликав "зруйнувати існуюче донині протиріччя між мрією та реальністю". Він заявив, що єдиною сферою, де людина може повністю виявити себе, є підсвідомі акти: сон, марення тощо, і вимагав від письменників-сюрреалістів "автоматичного письма", тобто на рівні підсвідомості.

Школа "потоку свідомості" - це засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу, заглиблення у внутрішній світ. Для таких творів було характерне використання спогадів, внутрішніх монологів, асоціацій, ліричних відступів та інших художніх прийомів. Представники: Д.Джойс, М.Пруст, В.Вульф та ін.

У "драмі абсурду"дійсність зображувалися через призму песимізму. Безвихідь, постійне передчуття краху, відмежованість від реального світу - характерні риси твору. Поведінка, мова персонажів алогічна, фабула зруйнована. Творці - С.Беккет, Е.Іонеско.

4. Своєрідність оповідальної техніки і структура „потоку свідомості” у романі Д. Джойса„Улісс”.

В історію літератури ХХ ст. Дж. Джойс увійшов як письменник, що змінив традиційні уявлення про структуру роману, постійно шукав нові форми оповіді, доводячи їх до художньо-естетичної досконалості.Роман, як пріоритетний у літературі жанр, Дж. Джойс повернув до його епічних витоків. Створюючи епос сучасного йому життя, епос масштабу «Одіссеї» Гомера («Улісс» — варіант імені «Одіссей»), він вступив у творче змагання зі своїми попередниками — Гомером, Данте, Сервантесом. Основою роману є гомерівський міф про пригоди Одіссея. Кожна глава зіставляється з конкретним епізодом мандрів героя, тому критика називає їх за епізодами «Одіссеї»: «Телемак», «Нестор», «Протей», «Каліпсо», «Пенелопа» та ін.

Главные темы книги:.

Во–первых, горестное прошлое. Маленький сын Блума давно умер, но его образ живет в крови и в сознании героя.

Во–вторых, это смешное и трагическое настоящее. Блум все еще любит свою жену Молли, но отдается на волю Судьбы. Он знает, что в 4.30 этого июньского дня Бойлан, ее напористый импресарио, посетит Молли – и Блум ничего не делает, чтобы помешать этому. Он всеми силами старается не стоять на пути Судьбы, но в течение дня постоянно наталкивается на Бойлана.  В–тертьих, это жалкое будущее. Блум сталкивается с молодым человеком – Стивеном Дедалом. Постепенно он понимает, что, возможно, это маленький знак внимания со стороны Судьбы. Если его жена должна иметь любовника, то чувствительный, утонченный Стивен больше годится на эту роль, чем вульгарный Бойлан. Стивен мог бы давать Молли уроки, мог бы помочь ей с итальянским произношением, необходимым в ее профессии певицы, – одним словом, как трогательно думает Блум, мог бы оказывать на нее облагораживающее воздействие.

И все же главная тема – это Блум и Судьба. Каждая глава написана другим стилем или, скорее, с преобладанием другого стиля. Нет никакой особой причины, почему это должно быть так – почему одна глава должна излагать содержание прямо, другая – через призму пародии, а третья – журчать потоком сознания. Никакой особой причины нет, но можно говорить о том, что эта постоянная смена точки зрения разнообразит знание и позволяет посмотреть на предмет свежим взглядом с разных сторон. Этот трюк с изменением взгляда, изменением угла и точки зрения можно сравнить с новой литературной техникой Джойса, с новым поворотом.

В этот день герои постоянно сталкиваются во время своих перемещений по Дублину. Джойс ни на минуту не теряет их из виду. Они приходят и уходят, встречаются, расстаются, и снова встречаются, как живые части тщательно продуманной композиции, в некоем медленном танце судьбы. Повторение ряда тем – одна из самых поразительных особенностей книги. Эти темы очерчены гораздо четче, и следуют им гораздо планомернее, чем Толстой или Кафка. Весь "Улисс" – это обдуманный рисунок повторяющихся тем и синхронизация незначительных событий.

К вышесказанному можно также добавить, что у Джойса намечены три основных стиля в романе. Это "исходный Джойс": простой, прозрачный, логичный и неспешный. Это основа главы 1 первой части и глав 1 и 3 второй части; прозрачные, логичные, медленные отрывки встречаются и в других главах. В качестве вторго стиля можно назвать неполную, быструю, отрывистую форму выражения, передающую так называемый поток сознания или, скорее, прыжки сознания. Примеры этой техники можно найти в большинстве глав, хотя обычно ее связывают только с главными героями. К обсуждению этого приема мы обратимся в связи с заключительным монологом Молли в главе 3 третьей части, наиболее знаменитым его примером; сейчас же можно сказать, что в нем преувеличивается вербальная сторона мысли. А человек не всегда думает словами, он думает еще и образами, поток же сознания предпологает поток слов, который может быть записан, однако трудно поверить, что Блум непрерывно говорит сам с собой.

Своего рода третьем стилем являются пародии на различные нероманные формы: газетные заголовки, оперетты, мистерии и фарсы, экзаменационные вопросы и ответы по образцу катехизиса. А также пародии на литературные стили и авторов: бурлескный рассказчик, тип автора дамского журнала, ряд конкретных авторов и литературных эпох.

Оставаясь внутри одного стиля или сменяя их, Джойс в любой момент может усилить настроение, вводя музыкальную лирическую струю при помощи аллитерации и ритмических приемов – обычно для передачи тоскливых чувств. Однако в любой другой момент Джойс может обратиться ко всевозможным лексическим трюкам, каламбурам, перестановке слов, словесным перекличкам, многообразным спариваниям глаголов или звукоподражаниям.

5. Модернізм як літературознавча категорія і тип художнього світосприйняття: періодизація, проблема визначення, основні напрямки й течії

Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX- поч.XXст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінціXIXст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.

Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриттям ірреального та непізнаного.

Модернізм - це соціальне бунтарство, а не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, обстоюючи її право бути вільною особистістю. Модернізм протестував проти грубого матеріалізму, проти духовного звиродніння та вбогості, тупої самовдоволеної ситості. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.

Умовна периодизація:

1910-32 – экспресіонизм, 1917-39 – авангардизм, 1950-60 – неоавангардизм, 1970-80 – постмодернизм.

Загальні риси модернізму:

1.особлива увага до внутрішнього світу особистості;

2.проголошення самоцінності людини та мистецтва;

3. надання переваги творчій інтуїції;

4. розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;

5. пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);

6. прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.

Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.

Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти.

Імпресіонізм (від фр. "враження") вів свій початок у другій половині XIX ст., і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу у живописі (К. Моне, Е. Мане. О. Ренуар, Е. Дега), звідки поширився на інші мистецтва (О. Роден у скульптурі, М. Равель, К. Дебюссі, І. Стравинський у музиці) і літературу. Тут основоположниками імпресіонізму стали брати Гонкури та Поль Верлен. Виразні прояви імпресіонізму були у творчості Гі де Мопассана і Марселя Пруста, до імпресіоністів належали Кнут Гамсун, Гуго фон Гофмансталь, Ю. Тувім.

Найвизначнішою серед декадентських течій кінця XIX- початкуXXст. став символізм. Символ використовувався як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ і потаємних або навіть містичних особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Символи вважалися найдосконалішим утіленням ідей. Образи-символи відтворювали таємничу та ірраціональну суть людської душі та її життя, величний поступ невідворотної долі, зобразили потойбічне життя, метафізичний світ "інобуття", натякали на містичну сутність явищ життя. В різних її країнах символізм представляли Габріель д'Анунціо (Італія), Райнер Марія Рільке та Гуго фон Гофмансталь (Австрія), Стефан Георге (Німеччина), Оскар Уайльд (Англія), Еміль Верхарн і Моріс Метерлінк (Бельгія), Ген-рік Ібсен (Норвегія), Станіслав Пшибишевський (Польща).

Естетизм виник в останнє десятиліття XIXст. в Англії. Він породив культ витонченої краси. Творці естетизму вірили, що реалізм приречений на цілковитий крах, що соціальні проблеми зовсім не стосуються справжнього мистецтва, і висували гасла "мистецтво для мистецтва", "краса заради самої краси". Найвидатнішим представником англійського естетизму був Оскар Уайльд.

Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIXст. Ця авангардистська течія набула свого повного звучання та ваги в першій чвертіXXст. і стала значним внеском у розвиток світової літератури. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали. Експресіонізм з'явився спочатку в малярстві (Е.Мунк, В.Ван-Гог, П.Гоген. П.Сезанн та ін.) і в музиці (Ріхард Штраус), щоб незабаром перейти і в літературу. До найвизначніших експресіоністів належать Г.Тракль і Ф.Кафка в Австрії; И. Бехер і А. Франс у Німеччині; Л. Андрєєв у Росії.

Імажизм (від фр. "образ") - течія, яка спричинила появу російського імажинізму. З'явилась вона в Англії напередодні першої світової війни і проіснувала до середини 20-х років. Образ імажисти та імажиністи проголосили самоціллю творчості. Вірш представники цієї течії вважали "каталогом образу", вишуканим сплетінням метафор, метонімій, епітетів, порівнянь та інших тропів - таким собі примхливим нагромадженням барв, відтінків, образів, ритмів і мелодій. Зміст імажиністи відсували на другий план: він "поїдається образом". Представниками імажинізму в Англії та США є Т.С. Еліот, Р. Олдінгтон, Е. Паунд, Е. Лоуел та ін.