35. Діалектика взаємовідносин реалізму й модернізму в літературі I пол. Хх ст

Література початку 20 століття, характеризується винятковим різноманіттям письменницьких індивідуальностей, багатством художніх стилів, плідними новаторськими пошуками в області форми, засобів вираження, змісту. У багатоколірній панорамі літературного процесу в XX в. прочерчивается кілька провідних плинів і тенденцій. Модернізм, философско-эстетическое плин як у літературі, так і в мистецтві, що після Першої світової війни вступило в нову фазу, успадковуючи й продовжуючи традиції попередніх йому на рубежі століть декадансу й авангардизму

Модернізм, як виявляється з назви, повідомляв себе сучасним мистецтвом, що використає нові форми й засоби вираження, що відповідають новим реаліям XX сторіччя на противагу «старомодному» мистецтву, орієнтованому на реалізм минулого століття. Модернізм по-своєму яскраво, впечатляюще відбив кризові явища в житті сучасного суспільства, процес його глибокої дегуманізації, передав відчуття безсилля людини перед особою труднообъяснимих і ворожих йому сил, протистояння людини й середовища, вимикання індивіда, приреченого, самотнього, із суспільних зв’язків

Уособленням подібного тотального безсилля людини, його приреченості став Грегор Замза з новели Кафки «Перетворення». Модерністи робили особливий акцент на зображенні внутрішнього миру людини як самодостатнього. При цьому вони опиралися на досягнення сучасної науки, зокрема психології, на новітні психолого-філософські теорії Фрейда, Бергсона, на філософію екзистенціалізму. Вони узвичаїли цілий ряд нових прийомів, таких, наприклад, як «потік свідомості», широко використали жанр притчі, алегорію, філософське іносказання

Модернізму властиво в цілому песимістичний світогляд, невір’я в людину. Однак картина миру не може бути зведена лише до абсолютизації зла, хаосу й абсурду, до «відчуження» людини, до визнання його безпорадності. Наше сторіччя дало й інші приклади: людського героїзму, творчих зльотів, високих ідеалів колективізму й інтернаціоналізму, торжества волі, стійкості, суспільній активності й діючому гуманізму. Ці сторони запам’ятав, зокрема, реалізм XX в., що протистоїть модернізму. Реалізм багато в чому успадковував, але також розвив і збагатив – з погляду тематики, художніх прийомів і форм – класичний реалізм минулого сторіччя, реалізм бальзаківського, стендалевского, диккенсовского типу

Для реалізму XX в., на противагу модернізму, характерний життєстверджуючий пафос, віра в те, що «людина вистоїть» (У. Фолкнер), «чоловік один не може ні риса», що «людини не можна перемогти» (Э. Хемингуэй). Реалізму не чужо й використання багатьох характерних прийомів модернізму, наприклад потоку свідомості

Поділ модернізму й реалізму проходить точки зору вихідної філософської позиції, тобто концепції людини. Трохи схематизуючи складну проблему, можна сказати: слабкому, безпомічному, часом приреченому героєві модернізму протистоїть активний, здатний боротися герой реалістичної літератури. Чудовий внесок у збагачення жанру роману внесли Томас Манн, що використав «симфоничность» стилю, міф, іронію (в «Докторі Фаустусе») інші.

Щоб висвітити правду життя, мистецтво повинне показати, що воно не є життя, – ця теза Брехта протистояла багатовіковій традиції мистецтва, що інтерпретувалося в дусі «мимесиса». Брехт – новий, сучасний етап розвитку реалістичної драматургії відносно «нової драми» рубежу століть, що зруйнував ілюзію життя в театрі, ілюзію «четвертої стіни».

Заради головного завдання – навчити людей мислити, діяти з розумінням своєї відповідальності – Брехт оголив умовний характер мистецтва, створив «вільну драму», обґрунтував «відкритий реалізм». Модерністи атакували бальзаківську традицію з достатнім на те підставою – класичний досвід залишалася живим, харчував собою мистецтво XX в. Габриэль Гарсиа Маркес, ім’я якого ототожнюється аж ніяк не із традиційним реалізмом, на схилі XX в. назвав реалізм XIX в. гарантією правдивості. Томас Манн в 50-і роки говорив – зовсім справедливо, – що роман «був і продовжує залишатися «соціальним, соціально-критичним».