- •5. Модернізм як літературознавча категорія і тип художнього світосприйняття: періодизація, проблема визначення, основні напрямки й течії
- •6. Епіфанія як естетична категорія та сюжетотворчий засіб в новеллах д.Джойса ("Дублінці").
- •7. Експресіонізм як "плакатне мистецтво" та культура бунту: філософські засади, естетичні принципи, своєрідність поетики.
- •8. Майстерність новелістичного циклу е.Хемінгуея ("Кішка під дощем", "Трьохденна непогода").
- •17. Концепція мистецтва й митця у критичному доробку д. Джойса. Джойсівське розуміння драми, літератури, мистецтва.
- •18. Стилістичні засоби відбиття абсурдної повсякденності в творчості Кафки. Специфіка авторської символіки.
- •19. Екзистенціалізм у світовій літературі: філософські засади, естетичні принципи, основні представники.
- •20. Жанрова природа малої прози Кафки. Специфіка кафкіанської притчі. ("Перетворення", "Замок", "Процес").
- •21. В.Вулф як теоретик літератури "потоку свідомості". Концепція митця та мистецтва у критичних працях в. Вулф.
- •22. Концепція людини і світу у драмі а.Камю „Калігула”.
- •23. "Людина абсурдна" та "Людина бунтівна": дві концепції особистості в літературі екзистенціалізму.
- •24. Метафізичний та соціальний зміст роману а.Камю "Сторонній". Образ Мерсо та принципи його створення.
- •30.Роль звуку, кольору, національного колориту в поезії та драматургії ф. Гарсіа Лорки ("Поема про канте-хондо", "Дім Бернарди Альби").
- •31.Література "загубленного покоління": типологічні збіги й розбіжності між національними інваріантами.
- •32.Своєрідність антивоєнної сатири у романі я. Гашека «Походенькі бравого вояка Швейка».
- •33.Тема і Світової війни в творчості письменників і пол. Хх ст.
- •34. Роль міфу у розкритті етико-філософської проблематики роману т.Манна „Доктор Фаустус”. Специфіка інтерпретації класичного сюжету.
- •35. Діалектика взаємовідносин реалізму й модернізму в літературі I пол. Хх ст
- •36. Враження як критерій істини в епопеї м.Пруста "в пошуках втраченого часу". Особливості імпресіоністичної поетики у романі „у напрямку до Свану”.
- •42. Своєрідність антивоєнної проблематики у романі е.М.Ремарка „На західному фронті без змін”.
- •43. Жанр інтелектуального роману у літературі I пол. Хх ст.
- •44. Своєрідність відображення кризового світовідчуття у поемі т.С.Еліота „Безплідна земля”
- •49. Міфологізм як одна з провідних ознак модернізму.
- •50. Дегероїзація війни у романі р. Олдінгтона „Смерть героя” (англ.), а.Барбюса „Вогонь” (ром.), е.М.Ремарка „Тріумфальна арка” (нім). Ричард Олдингтон «Смерть героя»
- •«Триумфальная арка», Ремарк
- •Барбюс «Огонь»
- •51. Концепція світу у літературі модернізму: загальна характеристика.
- •53. Синкретизм жанру канте-хондо й основні міфологеми у «Поемі про канте-хондо» ф. Гарсіа Лорки (ром.).
21. В.Вулф як теоретик літератури "потоку свідомості". Концепція митця та мистецтва у критичних працях в. Вулф.
«Потік свідомості» як техніка листа являє собою алогічний внутрішній монолог, що відтворює хаос думок і переживань, дрібні рухи свідомості. Це – вільний асоціативний потік думок у тій послідовності, у якій вони виникають, перебивають один одного й тісняться алогічними накопиченнями
В англійській літературі в області модерністського роману найбільш характерними фігурами є Джемс Джойс, Олдос Хаксли й представники психологічної школи Вірджинія Вульф, Мэй Синклер, Дороти Ричардсон. Главою "психологічної школи" була визнана Вірджинія Вульф (1882-1941), що у своїй творчості продемонструвала розмаїтість можливостей психологічного роману. Основним завданням свого мистецтва представники "психологічної школи" уважали дослідження психологічного життя людини, що вони ізолювали від соціального середовища. Навколишній світ цікавив їх лише в тій мері, у якій він відбивався у свідомості героїв
Всі романи Вулф – це своєрідна подорож углиб особистоості, що читач може прийняти або не прийняти, але яке не має право диктувати. Вульф завзято шукала, будучи сміливим експериментатором, нові шляхи в мистецтві, прагнучи до граничної глибини психологічного аналізу, до виявлення безмежних глибин духовного початку в людині. Звідси вільна форма діалогів і монологів, імпресіоністична манера опису обстановки й пейзажу, своєрідна композиція романів, в основі якої відтворення потоку почуттів, переживань, емоцій героїв, а не передача подій
Сперечаючись із реалістами, які йшли за типовим або за загальним, Вулф переконувала в необхідності звернути увагу на те, що прийнято вважати малим, – на мир душі. Всі її романи – про це внутрішнє життя, у якій вона знаходить більше змісту, ніж у соціальних процесах. Особливості внутрішнього миру людини вона пояснювала споконвічними якостями натури людини, але людям вона симпатизувала. Вона сприймала життя як вигадливе, але закономірне переплетення світла й тьми, добра й зла, краси й неподобства, юності й старості, розквіту й зів’янення
Освоєння способів щиросердечного аналізу у Вулф ішло своєю чергою. Елементи «потоку свідомості» як засобу психологічного аналізу усе більше проникали в її творчість, стаючи характерним образотворчим прийомом. Створені нею романи значно відрізнялися по своїй техніці від традиційного викторианского. Випливаючи знайденої эстетической доктрині, вона реалізувала свої творчі завдання на практику
Її не хвилює, що художнє дослідження внутрішнього життя героя сполучається з розмиванням границь його характеру, що в добутку немає ні зав’язки, ні кульмінації, ні розв’язки, а, отже, немає в ньому й строго канонічного сюжету, що є одним з найважливіших засобів втілення змісту, сюжету як основної сторони форми й стилю роману в їхній відповідності змісту, а не властиво самого змісту. Ця обставина створює відчуття якоїсь дисгармонії. Зрозуміло, цей наслідок того, що письменницю цікавить не реальний мир, а лише його переломлення у свідомості й у підсвідомості. Отрешаясь від реального життя з її проблемами, вона йде в мир переживань і почуттів, багатих асоціацій і мінливих відчуттів, у мир «уявлюваного життя». Вона спонукує читача проникнути у внутрішній мир героя, а не вивчати причини, що розбудили в ньому певні почуття. Звідси й імпресіоністська манера зображення й опису: стильове явище, що характеризується відсутністю чітко заданої форми й прагненням передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуюче кожне враження штрихах, вести оповідання через схоплені навмання деталі
Оповідання Вірджинії Вулф – «Будинок із примарами», « чиПонеділок, вівторок…», «Пляма на стіні», «Струнний квартет», «Ненаписаний роман», «Фазанья полювання», «Підсумок», «Лапін і Лапіна».