- •5. Модернізм як літературознавча категорія і тип художнього світосприйняття: періодизація, проблема визначення, основні напрямки й течії
- •6. Епіфанія як естетична категорія та сюжетотворчий засіб в новеллах д.Джойса ("Дублінці").
- •7. Експресіонізм як "плакатне мистецтво" та культура бунту: філософські засади, естетичні принципи, своєрідність поетики.
- •8. Майстерність новелістичного циклу е.Хемінгуея ("Кішка під дощем", "Трьохденна непогода").
- •17. Концепція мистецтва й митця у критичному доробку д. Джойса. Джойсівське розуміння драми, літератури, мистецтва.
- •18. Стилістичні засоби відбиття абсурдної повсякденності в творчості Кафки. Специфіка авторської символіки.
- •19. Екзистенціалізм у світовій літературі: філософські засади, естетичні принципи, основні представники.
- •20. Жанрова природа малої прози Кафки. Специфіка кафкіанської притчі. ("Перетворення", "Замок", "Процес").
- •21. В.Вулф як теоретик літератури "потоку свідомості". Концепція митця та мистецтва у критичних працях в. Вулф.
- •22. Концепція людини і світу у драмі а.Камю „Калігула”.
- •23. "Людина абсурдна" та "Людина бунтівна": дві концепції особистості в літературі екзистенціалізму.
- •24. Метафізичний та соціальний зміст роману а.Камю "Сторонній". Образ Мерсо та принципи його створення.
- •30.Роль звуку, кольору, національного колориту в поезії та драматургії ф. Гарсіа Лорки ("Поема про канте-хондо", "Дім Бернарди Альби").
- •31.Література "загубленного покоління": типологічні збіги й розбіжності між національними інваріантами.
- •32.Своєрідність антивоєнної сатири у романі я. Гашека «Походенькі бравого вояка Швейка».
- •33.Тема і Світової війни в творчості письменників і пол. Хх ст.
- •34. Роль міфу у розкритті етико-філософської проблематики роману т.Манна „Доктор Фаустус”. Специфіка інтерпретації класичного сюжету.
- •35. Діалектика взаємовідносин реалізму й модернізму в літературі I пол. Хх ст
- •36. Враження як критерій істини в епопеї м.Пруста "в пошуках втраченого часу". Особливості імпресіоністичної поетики у романі „у напрямку до Свану”.
- •42. Своєрідність антивоєнної проблематики у романі е.М.Ремарка „На західному фронті без змін”.
- •43. Жанр інтелектуального роману у літературі I пол. Хх ст.
- •44. Своєрідність відображення кризового світовідчуття у поемі т.С.Еліота „Безплідна земля”
- •49. Міфологізм як одна з провідних ознак модернізму.
- •50. Дегероїзація війни у романі р. Олдінгтона „Смерть героя” (англ.), а.Барбюса „Вогонь” (ром.), е.М.Ремарка „Тріумфальна арка” (нім). Ричард Олдингтон «Смерть героя»
- •«Триумфальная арка», Ремарк
- •Барбюс «Огонь»
- •51. Концепція світу у літературі модернізму: загальна характеристика.
- •53. Синкретизм жанру канте-хондо й основні міфологеми у «Поемі про канте-хондо» ф. Гарсіа Лорки (ром.).
7. Експресіонізм як "плакатне мистецтво" та культура бунту: філософські засади, естетичні принципи, своєрідність поетики.
Експресіоні́зм (від франц. expression- вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецько мовній Швейцарії.
Зародження експресіонізму
Перші паростки експресіонізму можна виявити в художніх експериментах митців Росії і ЗахідноїЄвропи початку XX ст. Майбутні експресіоністи об'єднувалися навколо впливових художніх журналів у своєрідні товариства. Так з'явилися перші об'єднання «Міст» (Е. Хеккель, Е. Кірхнер, М. Пех-штейн), «Синій вершник» (В. Кандинський, Ф. Марк, А. Макке), «Штурм» (О. Кокошка). У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Початок першої світової війни привніс у творчість експресіоністів теми протесту протии війни, приреченості людини, смерті. Не аналізуючи соціально-політичної природи війни, вони засуджували її як вбивство людини людиною. Ця властивість раннього експресіонізму приваблювала тоді німецьких письменників Г. Зегерс, К. Манна, Б. Брехта, С. Цвейга, які саме у межах цього напряму починали свій творчий шлях. Однак пізніше деякі з них відійшли від експресіонізму, який не міг задовольнити їх насамперед тому, що такі митці, як, наприклад, Зегерс і Брехт, вже на початку творчого шляху прагнули до глибокого аналізу соціальних суперечностей свого часу. Орієнтація ж експресіонізму на протест заради протесту, на релігійно-містичнімотиви, на свідоме відокремленнялюдини від зовнішньогосвіту не могла задовольнити соціальне зрілих митців. Суперечливість світоглядних засад експресіонізму гостро виявилася згодом. У фашистській Німеччині було заборонено чимало творів і було забороненочималот ворів експресіоністів. Деякі з представників цього напряму, не визнаючи форм активної політичної боротьби, покінчили життя самогубством. Водночас частина експресіоністів активно співробітничала з фашистами.
Філософське обгрунтування експресіонізму
Експресіонізм шукав собі філософське обгрунтування і в історії філософії (А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг), і в популярнихтечіях початку XX ст. (А. Бергсон, 3. Фрейд). Зв'язок між експресіонізмом і психоаналізом найбільш Повно виявився у розвитку експресіоністської групи «Буря». Вона видавала журнал під тією самою назвою, на сторінках якого чільне місце займали праці теоретиків суб'єктивного ідеалізму, прихильників ідей Фрейда. Так, у журналі «Буря» друкувалася «сексуально-патологічна драма» О. Кокошки «Вбивця – надія жінок», де явища дійсності перепліталися з маячною, страшною фантастикою. Кокошка намагався доводити, що митець «повинен забувати всі закони» і керуватися лише бажаннями власної душі.
Визначальні риси експресіонізму
1. зацікавленість глибинними психічними процесами;
2. заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
3. оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
4. суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньомулюдини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття , у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями.