Тема «ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО СКЛАДАННЯ ІСПИТІВ»

План лекції:

1. Іспити як форма підсумкового контролю знань

2. Теоретична підготовка

3. Психологічна підготовка

3.1.Прийоми зменшення хвилювання

3.2. Тест “Чи впевнені Ви в собі”

4. Технологія підготовки до іспиту

4.1.Попереднє повторення

4.2. Остаточне повторення

4.3 Передекзаме­наційна консультація.

Література:

1. Іспити як форма підсумкового контролю знань

Оволодіваючи знаннями самостійно, ми самі й контролюємо себе, пе­ревіряємо якість засвоєння знань при практичному їх використанні. За умов організованого навчання нам доводиться періодично складати іспи­ти, демонструючи рівень наших знань викладачам.

Іспити — це своєрідний звіт про засвоєння певної суми знань з якоїсь дисципліни чи з певного кола питань. І для успішного складання цього звіту велике значення мають не тільки самі знання, але й вміння їх показані На жаль, дуже велика кількість студентів, старанно заучуючи теоретичний матеріал, необхідний для складання іспиту, зовсім не задумуються над тим, як саме вони його складатимуть.

Отже, процес підготовки до іспитів можна умовно розділити на дві части­ни.

1. Перша—теоретична підготовка, під час якої ми повторюємо вивчений раніше матеріал, методи його застосування на практиці, вивчаємо ті розділи дисципліни, які при тих або інших причин були пропущені, а також систематизує­мо отримані нами знання, розбираємо-і я в тому, що залишилось незрозумілим.

2. Друга— психологічна підготов­ка, коли ми настроюємося на успішне складання іспитів.

2.Теоретична підготовка

Власне кажучи, теоретична підготовка до іспитів починається вже з першої лекції і першого семінару. Проте, говорячи про вміння працю­вати на лекції, з навчальною чи науковою книгою, не можна нічого не сказати про вміння запам'ятовувати необхідну інформацію. Тому зупи­нимося на проблемах запам'ятовування детальніше.

Як відомо, запам'ятовування буває довільним та мимовільним. Якщо ми свідомо намагаємося щось запам'ятати, тобто запам'ятовування являє собою особливий різновид психічної діяльності, то говорять про довільне запам'ятовування. У тих випадках, коли мнемонічного завдання немає, коли діяльність, яка веде до запам'ятовування інформації, спря­мована на досягнення інших цілей, йдеться про мимовільне запам'ято­вування. Проте в процесі самостійного засвоєння певних знань або під час підготовки до іспитів основна увага приділяється саме довільному запам'ятовуванню, оскільки в таких випадках наша діяльність спрямо­вана на запам'ятовування певної інформації, ми маємо намір її запам'я­тати. А намір запам'ятати треба вважати однією з найголовніших умов успішності запам'ятовування.

Зазвичай розрізняють три основних способи запам'ятовування:

• раціональний — осмислення та встановлення логічного зв'язку тих думок, які сприймаються;

• механічний — посилення інтенсивності, збільшення кількості та ча­стоти повторювань інформації, яку належить запам'ятати;

• мнемотехнічний — встановлення певних символічних зв'язків між інформацією, яку належить запам'ятати, та якими-небудь іншими, більш легкими для запам'ятовування об'єктами.

Кожен з нас у молодшому шкільному віці вчив віршики на пам'ять. У одних це виходило краще, в інших — гірше, але практично кожен стикався з тим, що різні вірші запам'ятовуються по-різному. Чому? До­сліджуючи це питання, психологи і педагоги звернули увагу на те, що вірші, які містять слова, незрозумілі для дитини, запам'ятовуються дуже важко. І розповідаючи цей вірш, дитина завжди буде «спотикатись» на незрозумілому слові. Але як тільки зміст слова повністю усвідомлюєть­ся, дитина починає розуміти логіку вірша, всі проблеми з його запам'я­товуванням поступово зникають.

Але пам'ять дитини та пам'ять дорослої людини «працюють» одна­ково. І ми не можемо добре запам'ятати потрібну інформацію, не зро­зумівши її. Тому для того, щоб легше було запам'ятати певний склад­ний матеріал, потрібно спочатку розібратися в його внутрішніх зв'язках, зрозуміти хід міркувань автора, тобто осмислити інформацію, яку на­лежить запам'ятати. Заданими експериментальних досліджень, осмис­лення матеріалу, даного для заучування, значно полегшує процес запа­м'ятовування не лише дорослими, а й дітьми, скорочуючи час запам'я­товування на 10-25%.

При застосуванні раціонального способу запам'ятовування основна увага спрямовується на логічний аналіз певних міркувань, на виявлен­ня та фіксацію зв'язків між ними. Саме тому цей спосіб запам'ятовуван­ня дуже тісно пов'язаний з активною аналітичною роботою над текстом. Проте розуміння логічного співвідношення думок, які містяться » міркуванні, ще не повністю забезпечує міцність їх запам'ятовування. Як же його досягти? Це можливе за допомогою механічного способу. Тут доцільне поєднання механічного способу запам'ятовування з раціональ­ним, причому присутність елементу механічного заучування у формі повторювання або посиленої фіксації стає то більше, то менше по­мітною.

По-перше, можна, попередньо зрозумівши логічний хід міркувань, кілька разів їх перечитувати або відтворювати в пам'яті. У цьому випад­ку механічне заучування є доповненням до раціонального і йде за ним. По-друге, можливо, що механічне заучування здійснюється паралельно і логічним аналізом певного міркування. Це особливо часто відбувається при самостійній науковій роботі, коли, поставивши перед собою мету з'ясувати логічну побудову якогось міркування, людина багато разів його перечитує, порівнюючи одне місце з іншим, визначення понять — з прикладами, які їх пояснюють, тощо. В результаті виявляється, що весь хід міркувань, разом зі словами, які його виражають, не тільки стає зро­зумілим, але й міцно утримується в пам'яті. А оскільки під час поперед­ньої роботи вся увага спрямовувалась на логічний аналіз міркування, а не на багаторазове перечитування чи тривале фіксування тих припущень, в яких воно містилось, то мимовільно здається, що весь процес запам'я­товування зводиться лише до одного «раціонального» методу, що ґрунтується на розумінні логічних зв'язків певних уявлень.

Зміст тексту, думки в якому мають логічний зв'язок, тобто одна дум­ка випливає з іншої, запам'ятовується порівняно легко. Тому одразу треба намагатися ці зв'язки виявити і якимось чином зафіксувати (на­приклад, у вигляді плану або схеми). Проте бувають випадки, коли зв'я­зок певних міркувань у тексті є, так би мовити, суто механічним, тобто коли одна думка йде за іншою. Таке часто трапляється, коли описують певні розрізнені факти, які згодом будуть узагальнюватися. Для того щоб запам'ятати таку інформацію, варто застосовувати прийоми мнемотех­ніки.

На застосуванні мнемотехнічного способу запам'ятовування варто зу­пинитись окремо. Мистецтво мнемотехніки (або мнемоніки) існувало вже за часів Сократа, коли розквіт риторики робив необхідним застосу­вання штучних прийомів запам'ятовування. Проте й сьогодні точиться чимало суперечок стосовно доцільності використання прийомів мнемо­техніки для засвоєння знань.

Основний принцип мнемотехніки полягає в тому, щоб робити якісь вставки, які б встановлювали асоціативний зв'язок між словами чи дум­ками, між якими насправді такого зв'язку немає. На цьому принципі базуються і метод асоціацій, і метод локальної прив'язки або, як його ще називають, «метод місць», і метод словесних посередників тощо.

Велике значення мають мнемонічні прийоми в тих випадках, коли буває необхідно запам'ятати велику кількість даних, які не мають нія­кого логічного зв'язку, слова, що становлять винятки з правила, ряд назв або визначення якогось поняття (наприклад, для запам'ятовування ко­льорів веселки будується фраза «Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер'єр?», або поняття бісектриси запам'ято­вується за допомогою віршика: «Бисектриса —зто крьіса, что бегает по углам й делит их пополам»).

Проте основний недолік мнемотехніки полягає в тому, що вона мало користується логічними прийомами, а задовольняється лише механіч­ною пам'яттю, натомість логічного запам'ятовування мета досягається значно краще. Тому при підготовці до іспитів доцільним було б поєднан­ня всіх трьох способів запам'ятовування.

Як уже зазначалося, будь-яка аналітична робота з текстом і повторен­ня матеріалу сприяють кращому його запам'ятовуванню. Але досить часто виникає питання: як повторювати? Кілька разів поспіль прочита­ти один і той самий текст? Перечитувати текст по одному разу кілька днів? Або просто переказати текст своїми словами? Спробуємо й тут знайти оптимальний варіант.

За однакової загальної кількості повторювань міцність запам'ятову­вання збільшується, якщо повторювання даються не всі підряд, а по групах з певними проміжками часу. Такий результат цілком зрозумілий, оскільки при багаторазовому і безперервному повторюванні однієї й тієї самої інформації, останні враження не можуть сприйматися з такою са­мою свіжою увагою, як і перші. Якщо ж ці повторювання раціонально розподілити в часі, то можна настільки зменшити вплив стомлюваності, що і перші, і останні з цих повторювань будуть супроводжуватися май­же однаковим напруженням уваги.

А відповідь на питання, що краще — переказати текст або кілька разів прочитати його, може бути тільки одна — безперечно, переказати текст своїми словами, оскільки це також активна, організована метою робота. Крім того, будь-яка усна відповідь, будучи перевіркою наявних знань, водночас може бути засобом закріплення певних знань в пам'яті та вправою в їх засвоєнні. Будь-яке нове відтворення заученого... можна розглядати як новий акт запам'ято­вування.

Ще на один аспект механічного за­учування хотілося б звернути увагу. Дуже багато людей, намагаючись запа­м'ятати вірші, заучує кожну строфу окремо, а вже потім повторює весь вірш загалом. Здавалося б, що так лег­ше й швидше. Проте експерименталь­не доведено, що найбільша економія часу досягається тоді, коли уривок, який належить запам'ятати, заучується як щось ціле, без повторювань по ча­стинах. Результати, аналогічні отриманим при запам'ятовуванні уривків поетичних творів, були одержані також при запам'ятовуванні рядів беззмістовних складів. І тут заучування даного матеріалу як чогось ціло­го також виявилося найсприятливішою умовою швидкого запам'ятову­вання.

Крім володіння технікою запам'ятовування, велике значення має і його спрямованість, тобто розуміння, чого саме ми прагнемо досягти в результаті цього запам'ятовування, яку установку ми собі дамо, оскіль­ки вона впливає не лише на сам факт запам'ятовування, а й на тривалість та якість зберігання інформації в нашій пам'яті.

Будь-яка мнемонічна діяльність спрямована насамперед на певну пов­ноту запам'ятовування. В одних випадках перед нами стоїть завдання запам'ятати весь зміст якогось тексту (так зване суцільне запам'ятову­вання). В інших випадках ми намагаємося запам'ятати лише головні думки, окремі факти тощо (вибіркове запам'ятовування). Відмінності в спрямованості запам'ятовування можуть полягати і в його точності (від «вивчити напам'ять» до «запам'ятати й розповісти своїми словами»), і міцності (від «вивчити назавжди» до «вивчити на завтра»). Особливим різновидом мнемонічної спрямованості є спрямованість на своєчасність відтворення, тобто нате, щоб відтворити вивчене нами в певний момент часу, в конкретній ситуації, зокрема ситуації іспиту. І саме на цьому ас­пекті хотілося б зупинитись окремо.