Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Факультет журналістики

ДО ЗАХИСТУ ДОПУЩЕНИЙ

Зав. кафедрою

Манакін Володимир Миколайович

(дата)

КУРСОВА РОБОТА

МЕТОДИ РОБОТИ З ДОКУМЕНТАМИ

Виконав

студент 2 курсу, група 3310-1

спец.:журналістика Вакуленко Костянтин Юрійович

Керівник

Доктор філол.н., професор Стащук

Нормоконтролер

Запоріжжя

2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ДОКУМЕНТ ЯК ТИП ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ У ЖУРНАЛІСТИЦІ

1. Документальні джерела інформації: визначення та класифікація……..6

2. Опрацювання документів як метод пізнавальної діяльності журналіста16

3. Правові та етичні вимоги до роботи із документами………………….19

РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ПОДАЧІ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКОМУ ТВОРІ………………………………………………..24

Додаток А

Додаток В

Додаток С

ВИСНОВКИ………………………………………………………………........29

Список використаних джерел………………………………………32

Вступ

Кожен журналіст повинен вміти правильно використовувати документи у своїй професійній діяльності. дослідники справедливо відзначають, що документальні джерела інформації є одніми з найголовніших у журналістській практиці. Оволодіння методами роботи із документами не таке просте, як здається на перший погляд, оскільки вимагає не лише суто технічних навичок, а й знання правових та етичних тонкощів. Більшість інформації та фактів, що накопичені суспільством, знаходиться у документальній базі. Доступ до неї надає змогу журналістові працювати на високому рівні, розширюючи коло своїх знань та фактів, що є невід’ємною частиною професіоналізму та творчості.

Навіть під час проходження навчально-ознайомлювальної практики, студентів-журналістів вчать правильно користуватись документами, адже вони містять у собі багато фактів, що, з одного боку, дає певну опору молодій, творчій людині при написанні матеріалу, але водночас, за умови неналежної роботи із такою інформацією, може спричинити етичні і навіть юридичні проблеми. Саме тому ми вважаємо тему нашого дослідження актуальною.

Об’єктом дослідження є система документальних джерел інформації у журналістиці.

Предмет дослідження – типологічна та функціональна специфіка документів як джерела інформації, професійні підходи журналіста до роботи із документами.

Мета дослідження – виявити та схарактеризувати закономірності і вимоги пошуку та опрацювання документальної інформації у журналістиці.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. опрацювати й узагальнити теоретичні підходи до визначення поняття «документ», «документальні джерела інформації»;

2. дати характеристику типам документів, використовуваних у роботі журналіста;

3. визначити роль документальних джерел інформації у творчій практиці журналіста;

4. проаналізувати технічні, правові й етичні вимоги до пошуку й опрацювання документів працівником ЗМІ;

5. простежити способи представлення журналістами документальної інформації у матеріалах українських друкованих видань.

У ході підготовки роботи ми звертались до таких методів дослідження: зіставно-порівняльний та порівняльно-описовий методи, методи аналогії, аналізу й синтезу.

Методологічну і теоретичну основу роботи становлять праці, розвідки і статті вітчизняних і зарубіжних дослідників, серед яких Д.Авраамова, Г.Воробйов, Я.Воскобойников, В.Юрьєв , М.Кім.

Наукова новизна нашої роботи полягає у спробі проаналізувати й узагальнити не лише технічні, але й етичні та правові вимоги до роботи із документами у журналістській професійній діяльності.

Результати дослідження можуть використовуватись під час подальшого наукового дослідження ролі документальних джерел інформації у журналістській практиці, при проведенні настановних конференцій із навчально-ознайомлювальної практики для студентів першого року навчання.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків (повний обсяг 33 сторінки), списку використаних джерел (24 найменування).

Розділ 1 документ як тип джерела інформації у журналістиці

4. Документальні джерела інформації: визначення та класифікація

Існує велика кількість визначень поняття «документ». Причому деякі з них більш широкі: документ — це «матеріальний носій запису із зафіксованою на ньому інформацією для передачі її в часі і просторі». Інші - більш вузькі: «документ — це юридично закріплена папір, стверджується за її власником право на що-небудь, що підтверджує який-небудь факт».

Говорячи про значення документа як інформаційного джерела в журналістиці, не слід розуміти його лише у вузькому сенсі. Між тим, як пише Г. Лазутіна «для журналістики актуальні обидва значення слова:« діловий папір » _­­- лише один з багатьох різновидів документальних джерел інформації, що потрапляють у сферу журналістської уваги відповідно до мети діяльності» [1, с.12].

Робота журналіста з документальними джерелами інформації починається з їх пошуку. Опрацювання документів потребує високого рівня бібліографічної грамотності, загалних знань про типи та види документів. У журналістиці більшістю дослідників прийнята наступна класифікація документів. За типом діяльності:

1. державно-адміністративні;

2. виробничо-адміністративні;

3. суспільно-політичні;

4. наукові;

5. нормативно-технічні;

6. довідково-інформаційні;

7. художні.

Інша класифікація документів заснована на угрупованні за сферами їх обігу. Сюди входять документи:

1. виробничі;

2. громадських організацій;

3. побутові.

«Під виробничими документами мається на увазі сукупність текстів (у тому числі особистих: заяви, доповідні та пояснювальні записки, прохання), які забезпечують інформаційне обслуговування виробничого життя трудових колективів, потреби управління у державній та виробничій сферах». Такі документи підлягають реєстрації, проте не існує ні нормативного акту, ні відомчих інструкцій, які б чітко визначали порядок доступу журналіста до них. Тому представники преси нерідко стикаються з відмовами офіційних осіб. Доводиться шукати обхідні шляхи, переконувати людей, що мають відношення до цих документів, надати допомогу журналісту [7, с. 21].

Рівнозначна ситуація і з документами громадських організацій — текстами, що забезпечують інформаційне обслуговування діяльності партій, рухів, об'єднань різного роду. У багатьох випадках представники прес-служби, після запиту журналістом подібних відомостей, просять обійтися наданими ними даними. «Це призводить до того, що журналіст, прагнучи виконати свій професійний обов'язок, опиняється на межі ризику: намагається добути документи не цілком законним шляхом».

У роботі з побутовими документами, а саме сукупністю офіційних і особистих матеріалів, яка забезпечує інформаційне обслуговування людей у побуті, етап пошуку є — найскладнішим. Більшість із таких документів не підлягає обліку, до того ж вони, як правило, становлять особисту власність людини (тобто пред'явити документ чи ні, визначає тільки воля його власника). «Користуючись такими документами, будь це листи чи щоденники, зобов’язання або розписки, журналіст повинен розуміти що їх можна використовувати лише з добровільної згоди власника .»

Соціологами розроблено наступний розподіл документів, що застосовується в журналістиці [7, с. 25]:

1. За способом фіксації інформації (рукописні, друковані документи, кіно і фотоплівки, магнітні стрічки).

2. За типом авторства (особисті та громадські, наприклад, розписка в отриманні грошей і протокол зборів колективу).

3. За статусом документа (офіційні й неофіційні, наприклад, постанова уряду та пояснювальна записка).

4. За ступенем близькості до емпіричного матеріалу (первинні, наприклад, заповнені анкети, і вторинні — звіт, написаний за результатами анкетування на основі узагальнення даних анкет).

5. За способом отримання документа (ті що природно функціонують у суспільстві, наприклад, статистичні звіти за встановленим зразком і «цільові», тобто створені на замовлення журналіста - припустимо, довідка про діяльність установ).

Документ – це система, тобто велика кількість закономірно пов'язаних одним із одним елементів і частин, як цілісне утворення. Елемент — найменша одиниця поділу документа. Вивчення документа як системи полягає у виявленні всіх його елементів, підсистеми і зв'язків між ними, тобто у вивченні його структури.

При системному підході документ розглядається як частина великої системи соціальної комунікації. Тому, насамперед, важливо виявити, частиною якої загальної системи в конкретному випадку є документ. Саме цим визначаються його можливості, задаються мета існування, функції виконувані в роботі журналіста, закономірності функціонування [9, с.38].

Документ становить собою відносно самостійну систему завдяки наявності власних ознак і властивостей, що обумовлюють його різницю чи схожість з іншими матеріальними об'єктами. Ознака відображає внутрішню прикмету, за якою можна віднести той чи інший об'єкт до документа. На відміну від ознаки, властивість відображає якісну, тобто внутрішню належну документну відмінність.

У діловодстві документ як єдність його інформаційної матеріальної складових:

Значна частина управлінських функцій не тільки здійснюється за допомогою документів, а й знаходить тут своє відображення. До кожного з них ставляться певні вимоги: відповідність до свого призначення, достовірність і юридична сила, чітка структура та зручність в обробці [14, с.7].

Документ створюється для передачі і зберігання соціальної інформації в просторі і часі. Лише документ організовує, систематизує інформацію, подає її в зафіксованому порядку.

Інформація, як така не є достатньою ознакою документа. Матеріальна складова документа — одна з двох необхідних і обов'язкових складових документа, без якої він не може існувати. Матеріальна складова документа - це його фізична сутність, форма документа, що забезпечує його здатність зберігати і передавати інформацію в просторі і часі.

Матеріальну складову документа визначає носій інформації — матеріальний об'єкт, навмисно створений людиною, за допомогою якого можна зберігати і передавати інформацію. Призначення документа для зберігання і передачі інформації в просторі і часі обумовлює його специфічну матеріальну конструкцію, представлену у вигляді книг, журналів, газет, буклетів, фільмів, дисків, дискет та ін. Ця спеціальна конструкція забезпечує виконання документами їх головної функції, даючи можливість бути зручними для переміщення в просторі, стійкими для зберігання інформації протягом тривалого часу, пристосованими для фізіологічних можливостей читання повідомлень [1, с.13].

Відтак під матеріальну складову документа розуміють: 1) матеріальну основу документа;

2) форму носія інформації;

3) спосіб документування чи запису інформації.

Ознаки. До основних ознак документа відносяться [1, с.23]:

1. Наявність логічного змісту. Документ — носій змісту, який передається знаками. Сукупність послідовних знаків, які передають його суть, зміст (повідомлення) є його обов'язковою ознакою.

2. Стабільна матеріальна форма, що забезпечує довготривале збереження документа, можливість багаторазового використання і переміщення інформації в просторі та часі.

3. Призначення для використання в соціальній комунікації. Документний статус мають лише ті джерела, які з самого початку призначені для зберігання і передачі інформації в просторі і часі. Документи — це спеціально створені людиною для комунікаційних цілей носії інформації.

4. Завершеність повдомлень. Ця ознака обумовлена сферою використання документа. Фрагментане, незавершене повідомлення не може бути повноцінним документом. Потреба завершеності є відносною, оскільки є ряд незавершених повідомлень, що мають особливе значення для наукових досліджень (нариси, чорнетки, ескізи).

У соціальному плані будь-який офіційний документ полі функціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.

До загальних функцій документа належать [23, с.66]:

— Інформаційна — будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати - причина укладання документа. — Соціальна — документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншоюсоціальною потребою.

— Комунікативна — документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо). — Культурна — документ є засобом закріплення та передачі культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.

До специфічних функцій документа належать [16, с.11]:

— Управлінська - документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління. — Правова - документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).

— Історична - коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.

Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації. Система документацій — це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення [1, с.30].

Офіційні документи залежно від сфери їх застосування та функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі. В управлінській документації виокремлюють організаційно-правові, планові, інформаційно довідкові та довідково інформаційні, звітні, фінансові, договірні документи та інші. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управління об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації. [16, с.19]