61. Органи влади періоду розкладу первісного суспільства

Военная демократи и иерархия, тайные мужские союзы, бигменство. Ускладнення суспільного виробництва вимагало укріплення організаційно-управлінської функції, тобто функції влади. До того ж суспільне та майнове розшарування породжувало суперечності та конфлікти. Привілеї та багатства верхівки суспільства потребували охорони від посягань із боку рабів, простолюдинів та бідняків. Традиційні родоплемінні органи влади, проникнуті духом первісної демократії, були для цього непридатні. Вони повинні були поступитися місцем новим формам спочатку потестарної, а потім і політичної організації. Однією із найважливіших таких форм були чоловічі або таємні союзи. Очевидно, таємні союзи виросли із чоловічих, але функції їх настільки близькі, що вони можуть розглядатися як єдиний еволюціонуючий інститут. Диференціація діяльності та ускладнення соціально-потестарногожиття в епоху класоутворення привели до того, що теперу різних сферах життя вже нерідко були свої лідери – керівники для мирного часу, військові керівники, жерці, рідше судді. Такий розподіл функцій був не обов’язковий (дві і навіть три з них могли знаходитися в руках однієї категорії лідерів), але достатньо частим. Тим не менше, розділена влада ставала не слабша, а міцніша, оскільки по своїй природі вона все помітніше відрізнялася від первісної влади. Керівників для мирного часу у літературі зазвичай називають родоплемінною знаттю або родоплемінною аристократією. З монополізацією керівництва суспільним виробництвом та перерозподілом суспільного продукту і носії родоплемінної влади, і сама їх влада все більше віддалялася від народу. Розпорядження суспільним продуктом дозволяло таким керівникам оточувати себе ораторами, вісниками, радниками, особистими стражами і катами. Їх влада була особливо великою, коли вони одночасно були військовими і (або) релігійними лідерами. У першому випадку в їх руках опинявся такий апарат прямого примусу, як військові дружини, у другому – такий засіб ідеологічного та психологічного впливу, як релігія. Військові керівники могли виходити із середовища як родоплемінної знаті, так і прославлених воїнів-простолюдинів. З розвитком в епоху класоутворення воєнної діяльності вони нерідко відтісняли на задній план або зовсім витісняли інших лідерів. Рідше на передній план висувалися релігійні лідери, але дуже часто інші лідери присвоювали собі також і релігійну функцію, сакралізуючи свою владу. Укріплення, безперебійне функціонування і стабільність влади в епоху класоутворення вимагали її інституалізації як влади спадковою. Спадкове лідерство було відоме вже на стадії ранньо-первісної общини (наприклад, частини аборигенів Австралії і бушменам), але швидше як виняток. Тепер винятком стало не спадкове головування типу бігменства, за якого син лідера мав тільки відносно великі можливості набути статусу батька, а правилом же – успадкування влади. У сучасній літературі спадкового лідера епохи класоутворення, на відміну від будь-якого іншого, все частіше називають терміном «вождь». Звідси пішов термін явища «вождізм». Ні одна ознака державності не була самоочевидним рубежем, який розділяв потестарну та політичну організацію суспільства. Одні ознаки могли з´являтися раніше, інші пізніше. Висновок можна зробити на підставі розвинутості кожного із них, а також наявності хоча б двох із них.