53. Приватна власність: умови появи та етапи розвитку.

Становлення сусідсько-територіальної общини, в цю епоху рівень господарства і економіки стає більш прогресивним, з'являється надлишковий продукт в силу розподілу за працею, ця продукція накопичувалася і пускається на розширення виробництва.

Початок приватної власності було покладено накопичення окремими сім'ями надлишкового продукту у вигляді багатств (землеробська, скотарська продукція, ремісничі вироби, злитки, раби). Надлишки накопиченого продукту як в натуральній формі, так і в формі коштовності. Поява знаків власності, поява тенденції фомування кланів→ формування в руках вождів, накопичення в їх сім'ях та родині, принцип колективізму.

Рзвиток приватної власності гальмувався общинною власністю на землю. Сфера приватної власності- нерухомість. Зберігалась общинна власність на землю. В епоху сусідсько-територіальної общини земля залишалась власністю общини.

Скотарство. Земля: храмова. державна. общинна.

54. Еволюція сім'ї у час переходу від пізньородової до сусідсько-територіальної общини.

Розвиток приватної власності відобразився і на еволюції сімейно-шлюбних відносин. 1-ю формою сім'ї економічно відокремленої від общини стала велика патріархільна сім'я.

В епоху сусідсько-територіальної общини з овачір виділилась велика патріархальна сім'я.

Всі члени великої патріархальнгої сім'ї спільно володіли майном при домінуванні ролі патріархату. Однак, тенденції приватної власності проникали у велику сім'ю, руйнуючи характерні їй колективістські порядки. Глава сім'ї прагнули стати основним розпорядником власності і посилити свою владу. Це викликало спротив інших дорослих чоловіків, які прагнули відокремити своє майно і утворити зі своїми дружинами і дітьми самостійні сім'ї. Почався поступовий розпад великої сім'ї і виникнення малої моногамної сім'ї.

Зі становленням приватної власності. з розвитком сім'ї, видяляють 3 етапи:

1. виділення в роді приватної власності великих сімей по відношенню до навколишнього світу. але колективної по віідношенню до сімей общині.

2. виділення власностіі патріархів, які стояли відокремлено по відношенню до родини.

3.виділення власності малих сімей.

У зв*язку з ростом ролі приватної власності потерпали родинні зв*язки, які об*єднували раніше роди і племена. Почуття родства йде на 2-й пан перед інтересами господарства.

Родова община трансформується в сусідсько-територіальну, де людей проживаючих на певній териорії об*єднуавли перважно господарські інтереси.

55. Міжобщинні відношення у пізньородовій общині та їх значення.

56. Суть воєнної демократії та воєнної ієрархії.

У період розкладу первісного суспільства виникає воєнна демократія, де народ, іншими словами, ті, що мають право брати участь в управлінні і здійснювати правосуддя, обмежувався тільки озброєними чоловіками. У древніх Афінах, що подарували світові досвід першої прямої політики демократії, під народом розумілося тільки дорослі вільні чоловіки. Саме вони мали право особисто брати участь у роботі народних зборів і голосувати. Жінки, раби, метеки (особисто вільні переселенці) політичних прав не мали. Таким чином, в Афінах демократія поширювалася на кілька тисяч людей. Ця влада була далекою від досконалості ще й тому, що придумувала інакшу думку, приймаючи форму тиранії "більшості".

ИЕРАРХИЯ ВОЕННАЯ — форма организации и институциализации власти на поздних стадиях перехода от первобытного общества к классовому; по мнению ряда советских исследователей, возникала главным об-разом на основе перерождения военно-демократических форм общественной организации Смысл такого перерождения заключался в посте-пенном вытеснении из жизни общества элементов наро-довластия, появлении и ускоренном развитии зачатков классовой диктатуры. Эволюция военной демократии в И. в. обнаруживала непрерывно усиливавшуюся тенден-цию к сужению круга лиц, причастных к отправлению власти, т. е. сначала — к олигархическому правлению группы старших военных предводителей, а затем и к единоличной власти одного из них. Эта власть, резко усилившаяся ввиду возрастания роли войны, основыва-лась теперь не столько на авторитете, сколько на реаль-ном социальном могуществе, которое строилось на бо-гатстве предводителя, на увеличении числа зависимых от него людей и, прежде всего, на военной силе, пред-ставленной его дружиной. Дружина не была связана с традиционной военной организацией как ополчением всех свободных мужчин племени; входившие в нее лю-ди были объединены личной преданностью военному предводителю и заинтересованностью, в обогащении пу-тем военного грабежа. Специализация военной деятель-ности вызывала расширенное участие в дружине чужа-ков и лиц неполноправных по прежним нормам; и те и другие целиком зависели только от предводителя.

Такое развитие сопровождалось перераспределением богатства и влияния не только в ущерб рядовым сопле-менникам, но и за счет ущемления интересов старой ро-до-племенной знати вновь возникавшей военной аристо-кратией — ближайшим окружением и родней военного предводителя. Борьба между этими группами в составе социальной верхушки носила, видимо, универсальный характер, но обычно заканчивалась какой-то формой компромисса. Военно-иерархические структуры оказы-вались последним этапом перехода к отделенной от на-рода публичной власти, органы которой возникали пу-тем их перерождения в открытую классовую диктатуру.

Примерами И. в. могут служить общества ранних кочевников евразийских степей (скифы раннего периода, сарматы, хунну и др.), вождества бантуязычных народов Южной Африки в XIX в. (зулу, тсвана); по существу, военно-иерархической была и организация «варварских королевств» в раннесредневековой Западной Европе.