Політична суб’єктність етносів та націй

План

1. Етноси та етнічні групи, особливості етногенезу.

2. Нації – поняття, теорії, типологія.

3. Етнічна та національна ідентичність та свідомість.

4. Етнонаціональні відносини та етнополітика.

5. Особливості етнополітичного розвитку України.

Етноси та етнічні групи, особливості етногенезу

В сучасному світі політична суб’єктність етносів та націй стала поза сумнівом. Породжені цими спільнотами процеси є потужним чинником регіональних та глобальних змін, криз. ХХ-XXI ст. засвідчили сплеск етнічного націоналізму, ксенофобії, релігійного фундаменталізму. Про це свідчать події на Балканах, Кавказі, Близькому Сході, Африканському Розі та навіть в таких країнах, як Великобританія, Бельгія, Іспанія, Франція.

За даними ООН, в світі налічується близько 4 тис. етносів, з яких 800 стали націями, менше 200 – державами.

Поняття етносу, етнічності вживаються не лише в науковій літературі, а й у повсякденні. Кожна людина вкладає в них певне значення. Найчастіше до ознак етносів відносять мову, територію, релігію, культуру. Але жодна з них не є достатньою. Так, мова у австрійців та німців однакова. Навпаки, у українців є складові, що відрізняються за мовною та етнокультурними ознаками. Щодо території, то, наприклад, цигани, як і тривалий час євреї, не мають спільної території. Тому віддзеркалення того, що схоплюється у повсякденні під етносом, в науці призводить до дискусій.

Концепції, що пояснюють цей феномен, можна об’єднати у дві-три групи. Примордіалісти твердять, що етноси існують об’єктивно, поза нашою свідомістю. Це не означає ігнорування ролі свідомості етносів, але вона теж є, згідно з цими концепціями, об’єктивною реальністю. На думку примордіалістів, етноси існували в минулому та існуватимуть довічно.

Примордіалістами була більшість радянських етнологів. У західній науці примордіалізм був поширений до 1960-1970-х рр. В середовищі примордіалістів виокремлюють прихильників історико-соціологічного (Е. Сміт, радянські вчені) та історико-біологічного підходів (Л. Гумільов).

Корифей радянської етнології Ю. Бромлей визначає етнос як усталені сукупності людей, які мають спільне походження, ареал, етнічні властивості (мова, культура, свідомість, самоназва).

Британський етнолог Е. Сміт головними атрибутами етнічної спільноти вважає групову самоназву, міф про спільних предків, історичну пам’ять, спільну культуру, зв’язок з «рідним краєм», почуття солідарності.

Л. Гумільов розглядав етнос як явище географічне та біофізичне, що набуває соціальної оболонки. Його єдність підтримується геобіохімічною енергією, ефект якої він описав як пасіонарність. Вона виникає внаслідок мутації в популяції, з’являються люди-пасіонарії, що володіють гіперенергією. З них з’являється етнос. Різний заряд енергії визначає відмінності у поведінці. Стереотипи поведінки – критерій відмінностей між етносами.

З 1960-1970-х рр. західні вчені досліджували проблему свідомого конструювання етносів. Як пише О. Антонюк, інструменталісти вважали етноси об’єктивною реальністю, але етнічність – сукупність рис матеріальної та духовної культури, що відрізняють одну етнічну групу від іншої – розцінювали як продукт етнічних міфів, які створюються для досягнення вигоди та здобуття влади.

На думку конструктивістів (Б. Андерсон, Е. Гелнер, Е. Хобсбаум), етноси конструюються (елітами), зокрема, у сфері свідомості. Передумовою є поширення мереж засобів масової інформації, освіти тощо. Хоча Андерсон як про уявлені спільноти (The imagined communities – назва його книги) пише про нації, те саме можна сказати й про етноси.

Але в конструктивізмі теж існують різні напрями. Радикальні його представники вважають етноси наслідком діяльності соціальних суб’єктів, більш помірковані – що свідомість добудовує етнічні групи. Цікаво, що англійському терміну imagined відповідають два українські – «уявні» (рос. – «воображаемые») та «уявлені» («представляемые»).

Якщо у примордіалізмі центральною категорією є «етнос», у конструктивізмі – «етнічна група». З точки зору формування та функціонування методологічних розбіжностей між етнічними та іншими групами немає.

Ознаками етнічної групи є чинники, які існують не лише поза свідомістю, а й у етнічній свідомості. Так, територія є не лише реальним, а й символічним поняттям (протягом століть євреї були розкидані по світу, а Палестина була для них не реальним ареалом, а мрією). Так само історична пам’ять віддзеркалює уявлення про реальні події.

Примордіалісти теж використовують термін «етнічна група», але під ним розуміють групи, які мешкають поза межами природного ареалу (наприклад, діаспори).

В науці вживається термін «етнографічні групи», під якими розуміють елементи етносу, що мають культурні особливості (гуцули, бойки, лемки). Інколи їх називають субетносами.

В ході дискусій представників вказаних напрямів позиції зближувалися, народжувалися синтетичні напрями. Нині більшість примордіалістів погоджується з тезами інструменталістів та конструктивістів. Але вітчизняна наука відчуває потужний вплив радянського примордіалізму. Надалі, враховуючи положення конструктивізму та примордіалізму, ми виходитимемо з позицій, поширених у вітчизняній науці.

Історичними формами етнічних спільнот є плем’я (тип спільності первісного суспільства; головна риса – поділ на роди, племінна територія, економічна спільність, племінна мова чи діалект, самосвідомість, самоназва), народність (тип спільності у рабовласницькому та феодальному суспільствах). Деякі вчені зараховують до історичних етноформ рід, але більшість не поділяє цю думку, адже роди будувалися на кровних зв’язках, тобто за біологічними ознаками. Є й проблема віднесення нації до етнічних спільнот. Ю. Бромлей називав націю історичною формою етносу. Нині вчені здебільшого відмовилися від цього погляду.

Український етнос складається з осіб українського походження або тих, хто вважає себе українцем незалежно від країни проживання. Українці в Україні становлять ядро етносу. Зарубіжні особи українського походження – частина українського етносу. Український етнос включає багато культурних спільнот та етнографічних груп. Вони різні за ставленням до проблеми рідної мови, історії, етнічних символів, інших цінностей, можуть відмовляти один іншому в почутті солідарності, що дає підстави називати українське суспільство соціокультурно розколотим. І водночас вони не можуть існувати один без іншого, бо, наприклад, протиставлення однією етнокультурною групою себе іншій дає змогу першій себе ідентифікувати.

Етнічний розвиток дослідниками розглядається не як лінійний, а дискретний, хвилеподібний. Етноси, як правило, не проходять всі стадії етногенезу. Періоди їх функціонування зумовлені соціально-економічними змінами, територіальними, державними, культурними перетвореннями.

Наприклад, етнополітичну еволюцію українців О.Майборода подає наступним чином: первісний етнічний субстрат (доіндоєвропейський, індоєвропейський, слов’янський); давньоруський етнічний субстрат; українська національність; українська нація; українська нація-держава.

Серед етнічних процесів виокремлюють два різновиди: етноеволюційні та етнотрансформаційні. Етноеволюційні зумовлені соціально-економічними та політико-культурними чинниками, внаслідок чого змінюється склад етносу, структура його матеріальної, духовної культури, спосіб життя (трудова міграція, депортація тощо). Етнотрансформаційні процеси зумовлені взаємодією етнічних спільнот, внаслідок чого відбувається зміна самосвідомості етносу чи його частин, включення його елементів до складу інших етносів, поява нових та зникнення існуючих етносів, поява діаспор, розпад/утворення поліетнічних держав тощо.

Способи утворення етносів можна поділити на дві групи. До «об’єднавчих» належать: консолідація – об’єднання етнографічних груп в єдиний етнос (на думку деяких вчених, так виникла давньоруська народність); асиміляція – «поглинання» одного етносу іншим, сприйняття першим культурних особливостей другого (буває природною та насильницькою); інтеграція – на базі кількох етносів народжується новий.

Друга група – способи «поділу». До них відносять: парціацію – розділення етносу на кілька нових (так утворилися, наприклад, арабські народи); сепарацію – відділення від етносу групи, яка з часом утворює новий етнос (ісландці, фарерці, франкоканадці) тощо.