Політична влада

План

1. Поняття влади.

2. Структура і типологія влади.

3. Легітимність.

4. Механізми здійснення влади.

5. Демократія як форма влади та демократизація.

Поняття влади

Наявність влади – властивість будь-яких соціальних організмів. Де хоча б два індивіди вступають у відносини, останні набувають, зокрема, характеру влади та підкорення. Інша справа, що володарювання може базуватись на різних підвалинах – наказі, насиллі, моральному авторитеті тощо. Тому різними є й організація, й механізми функціонування влади.

Проблема політичної влади досліджувалась ще стародавніми мислителями. Арістотель поставив питання про природне її походження. У пізній античності постає інша парадигма, в якій влада осмислюється як опанування індивідом власного життя.

Для Середньовіччя властиве виокремлення онтологічно різносутнісних влад. Проекцією їх боротьби та компліментарності є й суспільство (Місто Земне та Місто Боже), й людська душа (гріх та благодать). Починаючи з гуманістів Ренесансу, ідея влади набуває вигляду всезагальної влади розуму, яка отримує соціальний еквівалент у верховенстві права. Марксизм наголошує на ролі матеріального інтересу в боротьбі за владу.

Значний внесок в теорію влади зробив М. Вебер. Відправним пунктом він визнав волюнтативну парадигму влади, вирішальну роль легітимації.

Нині в політології є низка підходів до проблеми влади. В структурному функціоналізмі (Т. Парсонс, Е. Шілз) влада розглядається як засіб самоорганізації суспільства, зумовлений розподілом соціальних ролей. Реляціоністські теорії розглядають владу як відносини між агентами, за яких один справляє вплив на іншого. В системному підході (К. Дойч) влада розглядається як здатність мобілізувати суспільні ресурси для досягнення суспільнозначущої мети. Біхевіоралізм (Г. Ласуел) зводить поняття влади до суб’єктивної мотивації, взаємодії індивідів. Прихильники психологічного підходу розглядають владу з огляду суб’єктивного сприйняття її індивідом, якостей носія влади, психологічної природи людини в цілому.

Вихідним пунктом соціологічного аналізу влади є питання про соціальні групи, інтереси яких влада представляє. Недоліком цього підходу є можливе перебільшення ролі соціальних груп в угоду політичним силам. Представники філософського напряму розглядають владу як можливість та здатність суб’єкта впливати на діяльність людей, використовуючи авторитет, право, примус тощо. «Воля до влади» – одна з основних тез філософії Ніцше. Життя він тлумачив як засіб реалізації «волі до влади».

О. Тоффлер впровадив у науковий обіг поняття «розмивання влади». У сучасному суспільстві влада не зосереджується в одному центрі, а поширюється по мережах соціальних взаємодій. М. Фуко описав сучасну владу як приховану, розпорошену, яка організовує соціальний простір за принципом «повного нагляду». Навіть індивідуальна свідомість формується владою. На думку М. Фуко, не існує відносин влади без поля знання і не існує знання, яке не конституювало б відносин влади.

Підсумовуючи, запропонуємо таке визначення влади. Влада – це вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для першої напрямі.

До ознак політичної влади дослідники зазвичай відносять: легальність у використанні примусу в межах держави; верховенство щодо інших видів влади; публічність (політична влада від імені всього суспільства звертається до всіх громадян); моноцентричність; розмаїття ресурсів (не лише примус, а й економічні, соціальні, інформаційні ресурси). Але, як ми могли побачити з аналізу сучасних тенденцій, деякі з цих ознак підлягають сумніву.