Громадянське суспільство та політичні партії

План

1. Групи у політиці.

2. Громадянське суспільство.

3. Політичні партії – структура, функції, типологія.

4. Партійні системи країн світу.

5. Становлення партійної системи України.

Групи у політиці

Соціальні групи завжди мали вплив на політику. Досить згадати повстання рабів у Римі, селянські війни, інші рухи минулого. Капіталізм вніс корективи в участь груп у політиці. Це було зумовлене включенням мас до економічного обороту, розвитком промисловості, торгівлі, урбанізацією, індустріальним поширенням культурних зразків, демократизацією політики. Сучасна історія України дає безліч прикладів групової участі в політиці. Це й «підприємницький майдан» 2010 р., й «автомайдан» 2011 р.

Розвиток поділу праці, урізноманітнення соціальних інтересів, прогрес комунікаційних технологій сприяли становленню нових спільнот. Вони формуються на нових засадах, на відміну від груп минулого – класів. Але становлення культури комунікації відбувається складно. Очевиднішими є процеси, які дослідники називали «атомізацією суспільства».

Складно відбувається й наукове осмислення нової якості соціальних груп, які впливають на політику. Так, серед суб’єктів політики продовжують називати класи (зокрема, середній клас), хоча реалії ставлять під сумнів можливість виокремлення класів як цілісних суб’єктів політики, яких пов’язує спільність статусів, інтересів, особливості свідомості.

З інших актуальних чи потенційних учасників політичних процесів виокремлюють професійні, етнічні, територіальні, демографічні (молодь завжди активна під час кризи) групи. Але й тут є проблеми. Так, Т. Татаренко вважає, що представники однієї соціальної групи можуть часом мати протилежний інтерес. Тому деякі дослідники вважають, наприклад, що спільних регіональних інтересів не існує, а є інтереси соціальних груп, а так званими регіональними є інтереси еліти, які вона нав’язує.

Отже, говорячи про роль груп у політиці, слід звернути увагу на їх структуризацію (явну чи приховану). В групах виокремлюються різні елементи – лідери, які нав’язують свої ідеї, визначають цілі груп; пересічні члени груп; середня ланка керівництва групами тощо.

Доцільно згадати про поняття натовпу як учасника політики. Згідно з класичним визначенням, це короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які знаходяться у стані емоційного збудження. Але під натовпом інколи розуміють й суспільство в цілому. На думку політологів, натовпу властиві відсутність цілісності, випадковість, аморфність. Його протиставляють публіці – структурованій громадськості з вираженими інтересами. Але дослідження довели, що навіть у вуличному натовпі є закономірні етапи його формування тощо. Тому говорити про неструктурованість натовпу недоречно. Йдеться про те, що управління великими масами людей вимагає від професійних політиків задіяння специфічних механізмів, зокрема, маніпулювання тощо.

Ці явища призвели до виникнення теорій, що пояснюють участь груп у політиці. Класичною є теорія груп інтересів А. Бентлі. До груп інтересів належать об’єднання, створені для вираження і задоволення інтересів людей у відносинах з суб’єктами політики. У суспільстві є безліч груп інтересів. Причина – в розмаїтті самих інтересів. Це спонукає носіїв інтересів інтегруватися, адже влада не реагує на неорганізовані інтереси.

Функції груп інтересів: їх артикуляція (перетворення розпливчастих інтересів на чіткі гасла), агрегація (зведення приватних інтересів до більш загальних), мобілізація (активізація громадян для захисту інтересів), соціалізація (засвоєння громадянами групових норм), рекрутингова (висунення еліти), представницька (представництво групових інтересів).

Серед груп інтересів розрізняють громадські організації та суспільні рухи. Суспільні рухи – це об’єднання, що не мають чіткого організаційного оформлення, створюються навколо однієї важливої проблеми. Приклади – рухи за надання виборчих прав жінкам, за охорону навколишнього середовища. Громадські організації – це організаційно оформлені об’єднання, створені для вираження й задоволення інтересів і потреб громадян. В Україні нараховується понад 50 тис. громадських організацій – професійних, молодіжних, жіночих, екологічних, спортивних, наукових. Є такі, що спеціалізуються на спостереженні за виборами.

Деякі організації представляють інтереси працівників будівництва та архітектури. Впливовими є Спілка архітекторів України, Українська будівельна асоціація, Будівельна палата, Всеукраїнська спілка виробників будівельних матеріалів та виробів. У 2011 р. останні три створили Конфедерацію будівельників. До неї входять близько 700 суб’єктів ринку. Уряд оцінював створення Конфедерації як «можливість працювати з організованими будівельниками, …щоб існував зворотній зв’язок».

Серед груп інтересів виокремлюють політичні та неполітичні групи. До неполітичних відносять групи, функціонування яких не пов'язане зі здійсненням впливу на владу, до політичних – ті, що ставлять завданням вплив на владу, але не її завоювання. Останнім часом цей розподіл стає все менш чітким. Влада, по-перше, регламентує діяльність неполітичних груп, по-друге, зацікавлена передати їм частину відповідальності. Певні управлінські функції передаються саморегулівним організаціям на ринках. Ще один приклад – сприяння створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). В обмін на це держава (місцева влада) вимагає від груп інтересів лояльності. По-третє, «неполітичні» об'єднання залучаються політиками для отримання голосів. По-четверте, вони залежать (фінансово чи інакше) від недержавних суб’єктів влади, наприклад, фінансово-економічних структур, та й міжнародних організацій. По-п’яте, в кризові часи вони втручаються в політику, щоб захистити інтереси. Через це все частіше громадські об’єднання стають складовою владних ієрархій.

Групи, що ставлять за мету здійснення впливу на владу, у західній літературі називаються групами тиску. Функціонування груп тиску пов’язане з явищем лобізму – організованого впливу груп інтересів на суб’єктів політичних та адміністративних рішень. Лобістські зусилля спрямовані на прийняття або недопущення прийняття певних рішень, скасування вже прийнятих. Ці рішення найчастіше стосуються бюджетних витрат, розпорядження власністю, податків, ліцензування, держзамовлення. Але вони також можуть стосуватися інших питань – зовнішньополітичних, проблем екологічної політики тощо.

Лобізм – складна система, що включає: замовника; об’єкт лобізму; професійних лобістів; предмет лобізму; механізми впливу; нормативну сферу. До замовників відносяться: корпорації, громадські організації, відомча, галузева, регіональна бюрократія тощо. Об’єкти лобізму – структури влади (уряд, міністерства, регіональна влада), окремі чиновники, парламент (парламентські комітети, фракції, депутати), суд, партії.

Найорганізованішим є лобізм в США, де у 1946 р. було прийнято перший закон про лобізм. З метою регламентації лобізму в ЄС у 2005 р. віце-президент Єврокомісії дав старт Європейській ініціативі прозорості.

Особи, які займаються лобіюванням, називаються лобістами. Найчастіше професійним лобіюванням займаються громадські організації, юридичні контори. У законодавстві деяких країн передбачена їх реєстрація. При Європарламенті та Єврокомісії реєстрація нині добровільна. У відповідному реєстрі у квітні 2011 р. перебувала 3741 організація. В цілому на рівні ЄС діють 15 тис. індивідуальних та організованих лобістів, на федеральному рівні США – близько 25 тис.

Залежно від методів впливу розрізняють лобіювання: пряме (безпосередній контакт з об’єктом) або непряме (через посередників; демонстрація широкої громадської думки через кампанії в ЗМІ, надсилання листів тощо); м’яке (донесення інформації до влади) або жорстке (активний вплив на владу); законне та незаконне (підкуп, загрози). До речі, у США лобісти можуть спонсорувати політиків. В ЄС ця практика заборонена.

В Україні лобізм організаційно не відокремлений від держуправління.