Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
posobie_politologia.doc
Скачиваний:
79
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
1.63 Mб
Скачать

Форми державного правління та устрою

Форми держави об’єктивуються в поняттях форми державного правління та форми державного устрою.

У формі державного правління віддзеркалюється формальне джерело влади. Це поняття відповідає на питання, хто здійснює управління. Виокремлюють дві основні форми правління – монархію та республіку.

Монархія є формою правління, за якої верховна влада в державі належить одній особі (королю, князю, султану, царю, імператору), влада якої є довічною та успадковується. Монархії поділяються на:

- абсолютні. В них монарх має владу, не обмежену конституцією. Він, зокрема, ухвалює закони. Абсолютні монархії поділяються на світські (Бруней) і теократичні (Ватикан, Саудівська Аравія). В останніх монархи є главами не лише держав, а й конфесійних організацій;

- конституційні (Великобританія, Норвегія, Швеція). Влада монарха обмежена. Згідно з англійським прислів’ям, «королева царює, але не править». В таких монархіях діють парламенти, незалежна судова система, вищим органом виконавчої влади є уряд, відповідальний перед парламентом. Особливий вид конституційної монархії – парламентський, що існує у Великобританії, де відсутня конституція як єдиний документ;

- дуалістичні (Марокко, Йорданія, Таїланд) – перехідна форма від абсолютної до конституційної. Монарх здійснює виконавчу владу, формує уряд, однак законодавча влада належить парламентові.

Особливий вид монархії – виборна, що сполучає елементи монархії та республіки, адже в ній влада не успадковується. В минулому такою була Річ Посполита (до неї входили українські землі), короля якої довічно обирав сейм. Сьогодні вона існує в Малайзії, де монарх обирається на 5 років представниками монархічних штатів Малайзійської федерації.

Виокремлюють також квазімонархії – колишні колонії Великобританії, що визнають владу англійської королеви (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ямайка). Королева призначає в ці держави генерал-губернатора.

Республіка є формою правління, за якої усі вищі органи влади обираються (народом чи певними органами, наприклад, парламентами). Республіками є 140 держав світу. Класифікація республік:

- президентські (майже 70 держав, зокрема, країни Латинської Америки). Президент обирається населенням, є главою уряду, призначає його склад, не може розпустити парламент, має право вето на прийняті парламентом закони. Уряд не відповідальний перед парламентом;

- парламентські (Італія, ФРН, Угорщина, Латвія тощо). Формальний глава держави – Президент, але за стабільного розвитку фактичне правління зосереджується в руках уряду та Прем’єра. Уряд формується за наслідками парламентських виборів партією, що має найбільшу фракцію, чи коаліцією партій. Прем’єром, як правило, є лідер партії, що має найбільше депутатів або більше за інші партії коаліції (до коаліції може не входити найпопулярніша партія, якщо коаліція сумарно має більше мандатів). Президент обирається парламентом чи особливим органом (у ФРН – спільним засіданням бундестагу та земельних парламентів – ландтагів). Дуже рідко, як в Австрії, він обирається населенням. Парламент може висловити вотум недовіри уряду, що означає відставку уряду. Президент має за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити вибори;

- змішаного типу (Франція, Фінляндія, Румунія, Україна) – сполучає елементи президентської та парламентської республік. Інколи їх називають напівпрезидентськими республіками. Президент найчастіше обирається на загальних виборах. Уряд очолюється Прем’єром та відповідальний перед президентом і парламентом. Президент здійснює загальне керівництво урядом, може розпустити парламент за визначених обставин.

Інколи республіки змішаного типу поділяють на президентсько-парламентські та парламентсько-президентські – залежно від того, хто відіграє пріоритетну роль при формуванні політичного курсу країни. Істотні інституційні відмінності між ними стосуються формування уряду. Якщо в президентсько-парламентських республіках пріоритетний вплив на це здійснює Президент, то у парламентсько-президентських – парламент.

Описана класифікація стосується більшості, але не всіх країн. Так, Іран низкою досліджень класифікується як президентська республіка, але в цій країні є посада духовного лідера. Особа, що обіймає її, користується значними повноваженнями не лише в духовній, а й політичній сфері. Він може зупиняти дію актів Президента, фактично керує головною правоохоронною структурою – Корпусом вартових ісламської революції.

Досить важко під цю класифікацію підвести й деякі однопартійні держави, наприклад, Китай. Хоча в ньому формально є посада, аналогічна президентській – Голови КНР, фактично повноваження особи, яка посідає її, визначаються її перебуванням на посаді генерального секретаря Компартії, яка є керівною ланкою політичної системи. Крім того, в країні існує інститут військових радників, який, хоча й дещо втратив свій вплив після смерті Ден Сяопіна, залишається авторитетним органом.

В Україні у 1996-2005 рр. діяла президентсько-парламентська республіка. Президент обирався населенням, призначав Прем’єра (за згодою Верховної Ради), інших членів уряду (за поданням Прем’єра, але часто подання робились формально, після того, як Президент та його адміністрація визначались, кого призначити), глав місцевих держадміністрацій (те саме), Генерального прокурора, голів Антимонопольного комітету, Фонду держмайна (усіх – за згодою Верховної Ради). Уряд та держадміністрації формувалися на термін повноважень Президента.

У грудні 2004 р. була ухвалена нова редакція Конституції, за якою форма правління трансформувалася у парламентсько-президентську республіку. Передбачалось, що уряд формується на основі парламентської коаліції, Верховна Рада призначала Прем’єра, інших членів уряду.

У вересні 2010 р. Конституційний Суд ухвалив вердикт про незаконність процедури внесення змін до Конституції у грудні 2004 р. (зміни ухвалювалися у пакеті з іншими законами) та відновив дію редакції від 28 червня 1996 р. Було відновлено президентсько-парламентське правління.

Форма державного устрою віддзеркалює спосіб територіальної організації держави. Існують такі форми державного устрою.

Унітарна держава. В ній діють єдині правова система, громадянство, система вищих органів влади. Вони не мають у своєму складі територій з атрибутами державності. Складові держави є адміністративно-територіальні одиниці. Вони керуються законами, ухваленими парламентом держави. Їх територія може бути змінена лише державним законом та без згоди місцевих органів та місцевого населення. Унітарними державами є Франція, Польща, Італія, Румунія.

В політології розрізняють два види унітарних держав: централізовані та децентралізовані. До перших належать держави, в яких посадовці регіональних органів державної влади призначаються з центру. У децентралізованих регіональні органи формуються незалежно від центральних. Централізованою державою є Франція, де діють намісники Президента – префекти. Тенденція розвитку унітарних держав є децентралізаційною.

За Конституцією, Україна – унітарна держава. В ній діють єдиний законодавчий орган – Верховна Рада України, єдині система органів виконавчої влади та громадянство. Адміністративно-територіальний устрій країни передбачає ланцюг: центр – області – райони – населені пункти (міста, села, селища та райони в містах). Керівництво місцевих держадміністрацій призначається Президентом.

На перший погляд, унітарності суперечить наявність Автономної Республіки Крим (АРК). Але автономний статус Криму обмежений. Верховна Рада АРК не є законодавчим органом і видає документи розпорядчого характеру. Конституція АРК ухвалюється Верховною Радою України. Організація влади в АРК, дійсно, має специфіку – діють Рада Міністрів, кримські міністерства. Але Рада Міністрів АРК є не урядом, а складовою виконавчої вертикалі України. Глава держави може відправити у відставку голову Ради Міністрів. Деякі органи взагалі вилучені з підпорядкування Раді Міністрів. Отже, Україна є унітарною централізованою державою з особливостями системи влади в Криму.

Федерація складається з утворень (суб’єктів федерації), які володіють атрибутами власної державності (наприклад, законодавчими органами, урядами, власним адміністративно-територіальним поділом). Але суб’єкти федерації не є державами у міжнародно-правовому відношенні. В федераціях можуть існувати водночас федеральне громадянство та громадянство суб’єктів федерації.

Закони, які ухвалюють органи суб’єктів федерації, не можуть суперечити законам федерації. При порушенні законів центральна влада може вдатися до примусу щодо суб’єктів федерації. Але закони суб’єктів федерації можуть конкретизувати федеральні закони. Так, Конституція Росії проголошує плюралізм форм власності на сільськогосподарську землю, але у 1990-х рр. не було федерального закону про приватну власність на землю. Врешті Дума Самарської області ухвалила закон про приватну власність на землю. Тобто в Росії це право було нерегламентоване, але в одній з областей воно функціонувало. Іншим прикладом є США, де визначення міри покарання за правопорушення є прерогативою штатів, внаслідок чого в одних штатах існує смертна кара, в інших – ні.

Автономність суб’єктів федерації та повноваження центру в різних країнах відрізняються. Це є наслідком багатьох чинників. Так, в Росії на початку 2000-х рр. Президент В. Путін ініціював введення федеральних округів. Уся країна була поділена на 7 округів, глав яких призначає Президент. Ця реформа зменшила повноваження суб’єктів федерації та підвищила керованість ними з боку Президента.

Як правило, федерації мають двопалатні парламенти.

Прикладами федерацій, крім США, Росії, є Німеччина, Бразилія тощо.

Імперія є державою, що має у своєму складі інші держави. Як правило, імперії утворюються насильницьким шляхом. Ступінь залежності їх складових різна. На сучасній карті імперії майже відсутні. Раніше існували Римська, Британська імперії, СРСР (формально був федерацією).

Деякі дослідники до форм державного устрою відносять конфедерацію. Їй властивий менш тісний зв’язок між складовими, зокрема, відсутність єдиного громадянства. Як правило, конфедерація є наслідком укладання союзу різними державами для співпраці у певній сфері. Тому багато дослідників схильні відносити конфедерацію до форм не державного правління, а міжнародного союзу. В минулому конфедераціями були Швейцарія (нині федерація, хоча офіційна назва держави збереглась – «Швейцарська Конфедерація»), союз Сенегалу та Гамбії у 1980-ті рр.

Теж більше до союзу держав, ніж до державного устрою, тяжіють такі утворення як протекторат (одна держава зобов'язується робити збройне заступництво іншій, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, іноді надавати економічну та культурну допомогу), унія тощо.

Цікавою є ідентифікація устрою Євросоюзу. За деякими ознаками (загальний норматив дефіциту бюджету, спільна валюта) він є конфедерацією. Але тенденції його розвитку суперечливі. Бюджетні кризи (в Греції, Італії, Іспанії, Ісландії, Португалії) та інші події (в Лівії) ставлять під загрозу нинішній рівень інтеграції. Але на лютневому 2011 р. саміті ЄС ФРН та Франція ініціювали Пакт про підвищення конкурентоспроможності, що передбачає гармонізацію корпоративних податків, впровадження єдиного пенсійного віку, що означало б початок перетворення ЄС на федерацію.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]