Словник політологічних термінів

Абсентеїзм – ухилення від голосування на виборах.

Абсолютна монархія – вид монархії, якому властива необмежена влада монарха.

Автократія – політичний режим, за якого вища посадова особа держави володіє абсолютною владою.

Автономія – форма самоуправління соціальної спільноти. Поділяється на територіальну (автономія регіону в рамках унітарної чи федеративної держави), національно-територіальну (автономія регіону, в населенні якого переважає або становить істотну частку національна меншина), національно-культурну тощо.

Авторитаризм – тип політичного режиму, що базується на концентрації влади в єдиному центрі, максимальному розширенні компетенції виконавчої влади, обмеженні політичних прав та свобод, опозиційної діяльності, провідній ролі насильства для забезпечення влади.

Агент соціалізації – політична група, інститут, за допомогою яких відбувається політична соціалізація.

Агітація (пропаганда) – засоби інформування, суттю яких є встановлення інформаційного контролю за індивідами та надання їх політичним діям суворої спрямованості.

Адміністративне управління – діяльність органів державної влади, установ та організацій, державних службовців з управління ресурсами, спрямована на реалізацію проектів суспільного розвитку.

Анархізм – політичний рух, що ставить за мету знищення інституціональних, насильницьких форм управління.

Антрепренерська система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступають будь-які суспільні групи.

Асиміляція – «поглинання» одного етносу іншим, сприйняття першим етнокультурних особливостей другого.

Балотування – висунення політиком чи партією своєї кандидатури (списку) на виборах.

Бікамералізм – явище двопалатного парламенту.

Білінгвізм – явище соціалізації з використанням двох мов.

Біхевіоралізм – теоретичний напрям у політології, в його основі – уявлення про дію як реакцію на зовнішній стимул. Орієнтує на вивчення індивідуальної політичної поведінки шляхом застосування емпіричних методів.

Бонапартизм – політичний режим, який базується на авторитарних методах правління та лавіруванні між політичними силами широкого спектру, які опонують один одному.

Бюрократія – 1) система адміністративного управління, якій (за М. Вебером) властиві ієрархічність, чіткий розподіл обов’язків, система правил; призначення службовців; 2) прошарок чиновників-службовців.

Вето – 1) інститут блокування одним органом державної влади (Президентом, парламентом) рішення другого органу (відповідно ухваленого парламентом закону чи указу Президента). Буває відкладальним та абсолютним; 2) інститут заборони на прийняття рішення Ради Безпеки ООН одним з його постійних членів.

Вибори – спосіб формування органів влади шляхом голосування громадян. Передбачає процедури законодавчої регламентації виборчих правил, оголошення виборів, висунення кандидатів, передвиборчої кампанії, саме голосування, підрахунок голосів та оголошення результатів.

Вибори змішані – вибори, за яких частина депутатів обирається за пропорційною, частина – за мажоритарною системами.

Вибори мажоритарні – вибори, за результатами яких мандати депутатів отримують кандидат (кандидати), які набрали більшість голосів. Поділяються на мажоритарні вибори відносної та абсолютної більшості.

Вибори пропорційні – вибори, які передбачають розподіл мандатів між політичними силами згідно з набраними ними відсотками голосів.

Виборча інженерія – розробка суб’єктами виборів алгоритму дій під час виборчих кампаній.

Виборча система – сукупність правил і прийомів, що застосовуються на виборах. Виокремлюють пропорційну, мажоритарну та змішану виборчі системи.

Виборче право – право обирати та бути обраним до органів влади. Поділяється на активне та пасивне.

Виборчий метр (квота) – найменше число голосів виборців, необхідне для обрання одного депутата.

Відкрита політична культура – політична культура, яка здатна вбирати інокультурний досвід; схильна до інновацій та модернізації.

Відчуження політичне – перетворення чинників політичного життя на чужі щодо людини сили, що панують над нею.

Війна – збройне зіткнення між державами або певними групами населення якоїсь країни.

Влада – вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для першої напрямі.

Внутрішня політика – сукупність напрямів діяльності держави в економічній, соціальній, науковій, освітній, демографічній, правоохоронній, військовій та інших важливих сферах суспільного життя. Має на меті забезпечення ефективності функціонування суспільно-політичного ладу.

Вождь – політичний лідер, який має беззаперечний авторитет в угрупованні (нації, партії, етнічній групі) з точки зору формування цілей та виступає символом його єдності.

Воля політична – прагнення домагатися реалізації поставлених цілей незважаючи на перешкоди.

«Генералізована взаємність» – явище, коли зусилля одного члена співтовариства, спрямовані на участь у спільній справі, зустрічає відповідні зусилля інших. Введено в науковий обіг Р. Патнемом.

Геноцид – політика фізичного знищення етнічної групи.

Географічний детермінізм – теорія, яка пояснює особливості політичного процесу впливом географічної території.

Геополітика – теорія міжнародних відносин, згідно з якою зовнішня політика держави визначається геопросторовим положенням країни.

Герб – символ держави, регіону, аристократичного роду, складений за законами геральдики.

Гетерогенна політична культура – політична культура, в якій відсутня домінуюча політична культура.