Пенсійний вік в різних країнах

1	2	3	4	1	2	3	4
Україна	60	55	60 – жін.; 62 – чоловіки	Італія	65	65; 60 – при-ватний сектор	68 років 4 міс. – чол.; 63 роки 5 міс. – жін. до 2050 р.
Росія	60	55		Данія	65	65	68 – всі до 2030 р.
Білорусь	60	55		Франція	60	60	62 – всі (2011-18 рр.)
Молдо-ва	65	60		ФРН	62	58	67 – всі до 2029 р.
Азербай-джан	62,5	57,5	63 – чол. з 2012р.; 60 – жін. з 2016р.	Велика Британія	65	60	65 – жін. з 2018 р.; 67 – всі (2020-34 рр.); 67-68 – з 2034 р.
Латвія	62	62	65 – всі з 2016 р.	Австрія	65	60	65 – жін. в 2024-33 рр.
Естонія	63	60,5	63 – жін.; 65 – всі з 2016р.	Іспанія	65	65	67 – всі

Примітка. 1 – країна; 2 – чоловіки; 3 – жінки; 4 – зміни, що плануються.

Головний інструмент соціальної політики – бюджет, через який надприбутки деяких груп перерозподіляються на користь груп, які не здатні забезпечити себе (пенсіонери, особи з обмеженими фізичними можливостями, студенти, діти, держслужбовці). Але перерозподілом соціальна політика не обмежується. Вона включає стимулювання активності населення завдяки освітнім програмам, програмам працевлаштування тощо.

Соціальна політика необов’язково спрямована на вирівнювання матеріального добробуту. Досвід СРСР засвідчив, що це вирівнювання негативно позначається на економіці, а відтак на соціальній стабільності. Мета соціальної політики – згладжування стартових умов участі у суспільному житті, забезпечення принципу справедливості, тобто такий розподіл суспільного багатства, який би відповідав внескові індивідів та груп у його створення. Водночас соціальна політика спрямована на підтримку напрямів соціальної активності, які важливі для суспільства, але не приносять багато доходів. Так, у США пільгові кредити на отримання вищої освіти розповсюджуються на філософську освіту, але не на юридичну.

Тривалий час соціальна політика в економічно розвинутих країнах будувалась на засадах соціального партнерства. В останні роки вона піддається критиці. Соціальні завоювання урізаються. Однією з резонансних подій стала пенсійна реформа у Франції, зокрема, збільшення пенсійного віку. Вважається, що перерозподіл суспільного багатства гальмує економічний розвиток. Особливо голосно про це стали говорити в період останньої світової кризи.

Модель соціальної політики України, крім інших органів державної влади, включає спеціально уповноважений орган (Міністерство соціальної політики), державні фонди (Пенсійний, фонди соцстрахування тощо). Учасником формування соціальної політики є профспілки.

Соціальна політика в Україні ускладнюється низкою гострих проблем: низькою ціною робочої сили та водночас високими соціальними потребами; надвисокою часткою осіб пенсійного віку (близько 35%) та високими темпами старіння населення, а відтак найвищою у світі часткою ВВП, що йде на пенсійні виплати (близько 18%); високим рівнем захворюваності; високою часткою прихованого безробіття; нереформованістю пенсійного забезпечення, що створює гігантський дефіцит Пенсійного фонду, який щороку вимагає все більших відрахувань з держбюджету; відсутністю системи медичного страхування; відсутністю системи адресних соціальних пільг, внаслідок чого пільги поширюються на осіб з високими прибутками; розгалуженою системою пільг за професійною ознакою тощо.

Екологічна політика – це діяльність у сфері регулювання відносин між суспільством та природою з метою створення життєздатного для людини навколишнього середовища. Зростання ваги екологічної політики пов’язане з різким збільшенням техногенного навантаження на природу та людину. Специфікою екологічної політики є те, що, поряд з органами влади (Президентом, парламентом, урядом, Міністерством екології та природних ресурсів), активну роль в ній відіграють громадські організації. Найвідоміша міжнародна організація – Greenpeace International. Відповідні організації діють й в Україні.

Екологічна ситуація в Україні дуже складна. Найвідомішим джерелом небезпеки є наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Але існує безліч й інших загроз. Як зазначається в Законі «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», низька середня тривалість життя в Україні значною мірою зумовлена забрудненням навколишнього середовища підприємствами добувної галузі, металургії, хімії, паливно-енергетичного комплексу. Значна частка викидів забруднюючих речовин у повітря (39%) припадає на пересувні джерела, з них 90% – на автотранспорт. Канцерогенний ризик досяг 6,4-13,7 захворювань на 1 тис. осіб, що значно перевищує міжнародні показники. За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води Україна посідає 95 місце серед 122 країн. Близький до критичного стан земельних ресурсів. 71% території займають землі сільгосппризначення, з них 78% – рілля. Еродують 57,5% земель, забруднюються – 20%, підтоплюються – 12%. Ліси займають 15,7% території при оптимальному, за європейськими нормами, показнику в 20%. Працюють 23,8 тис. небезпечних об'єктів. Щороку реєструється до 300 природних і техногенних аварій.

До першопричин екологічних проблем закон відносить не лише структуру економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, зношеність основних фондів, а й існуючу систему держуправління у сфері охорони навколишнього середовища, недостатню сформованість інститутів громадянського суспільства, недостатнє розуміння суспільством пріоритетів збереження навколишнього середовища. Це свідчить про важливість політичного регулювання галузі.

Протягом десятиліть вченими різних країн розроблялася концепція сталого розвитку (sustainable development). Врешті вона увійшла до резолюції конференції у Ріо-де-Жанейро 1992 р. Концепція ґрунтується на принципах: людство може надати розвитку сталого і тривалого характеру, щоб він відповідав потребам сучасників, не втрачаючи можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби; обмеження в експлуатації природних ресурсів пов`язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення; необхідно задовольнити елементарні потреби людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя, а одна з головних причин екологічних катастроф – злидні; необхідно узгодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами, з екологічними можливостями планети, зокрема, щодо енергії; темпи росту населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом екосистеми.

Реалізація цих принципів наштовхується на протидію. Попри підписання у 1997 р. Кіотського протоколу щодо скорочення викидів газів, які викликають парниковий ефект, уряди не можуть дійти згоди щодо механізмів його реалізації. Частина пропонує замість скорочення викидів впровадити податки на наднормативні викиди. Врешті саміт ООН 2009 р. в Копенгагені не зміг досягти згоди щодо скорочення викидів.

Про те, що стримує реалізацію заходів, свідчить ситуація щодо впровадження в Україні нових стандартів бензину. Кілька років тому було ухвалено рішення про перехід на євростандарти з обмеженням частки забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. Частина нафтопереробних заводів встановили відповідне обладнання, але деякі (Надвірнянський, Дрогобицький) лобіюють постійне перенесення термінів переходу на стандарти.

Основні засади екологічної політики України передбачають, зокрема, такі цілі: скорочення викидів стаціонарними джерелами до 2015 р. на 10%, до 2020 р. – на 25%; визначення цільових показників вмісту небезпечних речовин в повітрі; збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 р. на 10% і до 2020 р. – на 20%; визначення до 2015 р. засад державної політики з адаптації до зміни клімату; реконструкцію та будівництво очисних споруд з метою зниження до 2020 р. на 15% рівня забруднення вод, зменшення до 2020 р. на 20% скиду недостатньо очищених вод; зменшення до 2020 р. на 5-10% орних земель; збільшення до 2020 р. площі заліснення до 17%; здійснення до 2015 р. державного обліку артезіанських свердловин та обладнання їх засобами виміру видобутку; збільшення до 2020 р. в 1,5 рази заготівлі, утилізації та використання відходів як вторинної сировини тощо.