45. Види норм права

Норма права – це формально обов’язкові правила фізичної поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціоновуються державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Види норм права

1. За функціональною спрямованістю:

• регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права і обов'язки суб'єктів;

• правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами.

2. За предметом правового регулювання — аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін.

3. За функціональним призначенням норми права поділяються на:

а. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин, у свою чергу, поділяються на: норми-начала, норми-принципи; визначально-установчі норми; норми-дефініції.

б. Норми-правила поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

4. За характером диспозиції:

зобов'язуючі — вказують на необхідну, з точки зору держави, поведінку;

забороняючі — вказують на неприпустиму, недозволену, з точки зору держави, поведінку;

уповноважуючі (дозволяючі) — вказують на можливу поведінку суб'єкта.

5. За характером регламентації бажаної поведінки суб'єктів:

категоричні (імперативні) — приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не попускають жодних відхилень від них;

диспозитивні;

рекомендаційні;

заохочувальні.

46. Структура норм права. Види структурних елементів

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.

Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.

Диспозиція — це частина норми, яка формулює модель самого правила поведінки.(діяння)

Гіпотеза — це частина норми, яка вказує на ті умови, за яких відбудеться норма. (умова)

Санкція — це частина норми, яка містить вказівку на несприятливі наслідки, яні можуть статися в разі порушення норми (негативні наслідки).

Назва-дипозиція

Як карається-санкція

Фізична особа досягла віку кримінальної відповідальності за цим складом злочину, тобто 16 років.-гіпотеза

47. Норма права: поняття, ознаки, структура. Співвідношення норм права та статті нормативно-правового акту.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе­не правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює гру­пу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Ознаки норми права:

1. Норма пава є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм.

2. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель регульованих суспільних від­носин.

3. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви­ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

4. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль­них відносин, норма має багаторазовість застосування.

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд­ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб­ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу­вання чинності. 6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор­мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою. Елементи норми права: Гіпотеза — частина норми, яка вказує, на ті обставини, при настаннв яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою. Диспозиція — частина норми, у якій формулюється саме правило пове­дінки, права і обо­в'язки суб’єктів що реалізується у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою. Санкція — частина норми, яка встановлює за­ходи (вид та обсяг) державного приму­су, застосовувані у разі її порушення.

Як правило, норма права закріплюється в тексті нормативного-правового акту і це зумовлює необхідність дослідження питання про співввідношення норми права та статті нормативного-правового акту.

Існують 2 варіанта такого співвідношення:

1) норма права та стаття нормативного-правового акту співпадають. Вказане співпадання можливе як за змістом, тобто викладу прав і обов’язків суб’єктів в повному обсязі в межах однієї статті.

2) коли норма права та стаття нормативного-правового акту не співпадають.

В даному випадку можливі 4 способи викладення норм права в статті нормативного-правового акту:

1. відсилочний спосіб – коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту.

2. бланкетний спосіб – коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійно нормами, що вміщенні в статтях інших нормативних актів.

3. казуальний спосіб – коли виклад змісту норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентується відповідним актом.

4. абстрактний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.