94.Основні правові сім’ї сучасного світу.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгодже­них юридичних засобів, призначених для регулювання суспіль­них відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслі­док такого регулювання (правові норми, правові принципи, пра­восвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Існують такі правові сім’ї сучасного світу :

1. Романо-германський тип правової системи (країни конти­нентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німе­ччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Виділяють два підтипи : романську (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Іта­лія, Португалія, Іспанія. Провідною у цій групі є націо­нальна правова система Франції); германську (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Прові­дною у цій групі є національна правова система Німеччи­ни).

2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Північ­на Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності)). Розрізняють два підтипи : англійське загальне право (Англія); американське право (США). Крім того, поділ англо-американського типу правової систе­ми можливий на дві групи : європейське загальне право (Англія, Ірландія); позаєвропейське загальне право (США, Канада). Право кожної країни поза Європи набуло широкої автономії в рамках англо-американського типу правової системи.

3. Змішаний тип правової системи виник на стику двох класи­чних типів правової системи: романс-германської та англо-американської і має специфічні риси. У рамках цього типу можна виділити дві групи : північноєвропеиські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія); латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.)

4. Релігійно-традиційний тип правової системи має декілька підтипів:

релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи); далекосхідний-традиційний (основні групи — китайська, японська); звичаєво-общинний (африканська група — країни Афри­ки, Мадагаскар).

Соціалістичні правові системи в основному стали історією (їх можна вивчати в ретроспективному плані), проте й сьогодні є низка правових систем (Куба, В'єтнам, КНДР), які зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням до них більших чи мен­ших — залежно від держави — новацій. Проте це не означає, що з урахуванням «соціалістичного» забарвлення їх не можна відне­сти до класично усталених типів правової системи.

95. Поняття та елементи правового статусу особи.

У своїй єдності права, свободи та обов'язки складають правовий статус індивіда.

Передусім слід підкреслити, що між «правами» і «свободами» як юридичними категоріями немає різких відмінностей, оскільки і права, і свободи окреслюють певні правові можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою. Проте між ними можна встановити різницю на основі ступеня визначеності можливої поведінки і механізму державного гарантування. Термін «право» застосовується тоді, коли йдеться про конкретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанта поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовується термін «свобода». Основною гарантією свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб'єктів.

Обов'язок людини і громадянина — це юридичне визнання необхідності певної її поведінки, зумовлене потребами існування та розвитку інших людей, держави і суспільства.

Лише на фундаменті і довкола прав і свобод людини і громадянина може засновуватися і практично функціонувати правова демократична соціальна держава, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку Української держави. Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні. Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними. Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку. Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного. Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжнародних стандартів. Не може бути з точки зору сучасних критеріїв гуманізму та соціальної справедливості як обов'язків без прав, так і прав без обов'язків.

Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Для того, щоб юридична чи фізична особа була суб'єктом правовідносин, вона повинна володіти правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність і дієздатність.

Правоздатність — це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки. У фізичної особи правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю.

Дієздатність — це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати юридичні права і юридичні обов'язки. Дієздатність фізичної особи, згідно з чинним законодавством Укр, наступає з 18 років.

Елементом правосуб'єктності є і деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. Деліктоздатність фізичних осіб, згідно з чинним законодавством, наступає з 16 років (за окремі види правопорушень може наступати раніше або пізніше). Право-, діє- та деліктоздатність юридичної особи, як правило, наступають одночасно, тобто з моменту реєстрації чи затвердження її статуту (положення) і припиняються з ліквідацією юридичної особи.

• Види суб'єктів правовідносин:

• фізичні особи (люди, індивіди): громадяни даної держави; іноземці (громадяни інших держав); апатриди (особи без громадянства); біпатриди (особи, що мають громадянство двох держав);

• юридичні особи: державні організації (держава, її органи, установи, підприємства); недержавні підприємства, установи, організації; іноземні та міжнародні організації, підприємства та установи.

соціальні спільноти: народ (нація); населення певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, села, області, будинку, мікрорайону); трудові колективи