92. Типи правового регулювання.

Правове регулювання — це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридич­них засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права.

Щодо конкретних суспільних відносин правове регулю­вання здійснюється за допомогою таких прийомів або спо­собів: 1. Дозволу — тобто надання суб'єкту права на здій­снення певних дій. 2. Зобов'язування — це юридичне закріплена необхід­ність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. 3. Заборона — це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Типи правового регулювання, під якими розу­міють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретно­му випадку: дозволу чи заборони.

Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

загальнодозвільний — тип правового регулювання, що грунтується на загальному дозволянні, у рамках якого за­кон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Сутність загальнодозвільного режиму виражається принци­пом: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». За цим типом регулювання створюють­ся цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідноси­ни;

спеціально-дозвільний - тип правового регулювання, що грунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи. Сутність спеціально-дозвільно­го режиму виражається принципом: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом. За цим типом регулювання вста­новлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, та ін.

93.Поняття і структура правової системи.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгодже­них юридичних засобів, призначених для регулювання суспіль­них відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслі­док такого регулювання (правові норми, правові принципи, пра­восвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Можна сказати, що це — обумовлена об'єктивними законо­мірностями розвитку суспільства цілісна система юридичних явищ, що постійно діють внаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (насамперед державою) для досяг­нення своїх цілей.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конк­ретної країни.

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Елементи правової системи суспільства :

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, осо­би без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності;

• правові норми і принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практи­ка, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

• зв'язки між названими елементами, що визначають резуль­тат їх взаємодії — законність, правопорядок.

Типологія (або наука класифікації) — вчення про типи право­вих систем. Типологія і порівняльний метод перебувають у тіс­ному зв'язку. З одного боку, порівняння припускає попереднє встановлення типології, з іншого — встановлення типології без порівняння неможливе. Існує чимало класифікацій пра­вових систем :

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого роз­витку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними кореня­ми, що знаходяться в тій самій стародавній державі. Вони роз­вивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем. Їх об'єдну­ють історичні пам'ятники права, тенденції виникнення і розви­тку державних і правових структур, а головне — грунтування на тих самих правових началах, принципах, нормах.

2. Спільність основного юридичного джерела права (форми пра­ва) — нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова нор­ма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неодна­кові в різних правових системах та їх типах.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи країн, об'єднані в один правовий тип (сім'ю), мають подібність структурної побудови нормативно-правового матері­алу. Це виражається в поділі системи права на підсистеми (пуб­лічну і приватну) і підрозділи — об'єктивне і суб'єктивне право, загальносоціальне і спеціально-соціальне право, природне і по­зитивне право та ін. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями, інститутами та іншими елементами. Однакову бу­дову має норма права.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб'єктів, їх формаль­ної рівності, справедливості правосуддя і т.д., другі — віддають перевагу релігійним засадам (мусульманські країни), треті — звичаям і традиціям (країни Африки), четверті — ідеям пану­вання закону, що виражає монополію держави в житті суспіль­ства і особи (соціалістичні країни), тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юри­дичні категорії, поняття, конструкції. Вживання правовими си­стемами однакових або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумовленої цією єдністю. Законодавці країн, що належать до одного правового типу (сім'ї), керуються тими са­мими принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні або ідентичні юридичні конструкції, засо­би викладу тощо.