litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

За зти действия Мороз в июне 1970 года бьіл арестован органами государственной безопасности и привлечен к уголовной ответственности. В хо­ де следствия и судебного разбирательства Мороз признал себя автором названньгх вьіше антисоветских пасквилей. Вместе с тем, он всячески пьітался уйти от ответственности за проводимую им антигосударственную, националистическую деятельность.

В судебном заседании Ивано-Франковского областного суда полностью подтвердилось предьявленное Морозу обвинение. Суд оценил дей­ ствия Мороза и изготовленньїе им документи как антисоветские, признал его рецидивистом и приговорил Мороза к 9 годам лишения свободьі, из них 6 лет тюремного заключения, 3 года особого режима в исправительнотрудовьіх учреждениях, а также 5 лет вмсьілки.

Присутствующими в зале жителями Ивано-Франковска приговор суда бьіл встречен с большим одобрением.

Следует отметить, что в ходе судебного процесса группой единомишленников и знакомьіх Мороза в количестве 13 человек, прибивших в Ива- но-Франковск из гг. Львова, Києва и Москви, предприннмалась попьітка повлиять на судебное разбирательство. Среди них бьіли ранее осужденньїе за антисоветскую деятельность и отбьівшие наказание В.Черновол, А.3аливаха, В.Горинь. После разьяснения, сделанного председателем областного суда зтой группе, ими никаких активних д є й с т в н й по осуществлению своих замьіслов не предпринималось.

Судебньїй процесе бил проведен организованно.

Партийньїми и советскими органами осуществляются мероприятия по усилению идейно-воспитательной работьі среди трудящихся, особенно интеллигенции и молодежи.

Шелест П.: «Справжній суд історії ще попереду...»: Спогади, щоденники, документи, матеріали.

Київ, 2003. - С. 577-578.

Лист П.Ю.Шелеста до ЦК КПРС із пропозицією пришвидшити розвиток та технічне переозброєння вугільної промисловості Донецького басейну (1971 р., лютого 28)

ЦК КП Украйни и Совет Министров УССР, Донецкий, Ворошиловградский обкоми партин и Министерство угольной промьішленности УССР, учитивая напряженное положение с обеспечением народного хозяйства топливом, обращались в ЦК КПСС и Совет Министров СССР с просьбой решить вопрос об ускорении развития и технического перевооружения угольной промншленности Донецкого бассейна.

Политбюро ЦК КПСС постановлением от 25 декабря 1969 года поручило Госплану СССР и Министерству угольной промишленности СССР

предусмотреть необходимие мери по развитию угольной промишленности Донбасса при составлении проекта пятилетнего плана на 1971—1975 годи,

858

Ро з д і л XII. Україна в роки соціально-економічно? та політичної стагнації

апо вопросам, требующим решения правительства, внести предложения в ЦК КПСС. Однако зто не бнло сделано.

Впроекте плана новой пятилетки Госплан СССР намечает вьщелить на строительство, реконструкцию и техническое переоснащение шахт, а также поддержание действующего шахтного фонда капиталовложения в размере 4067 млн. рублей, или на 744 млн. рублей меньше потребности. Ввод нових мощностей по добьіче угля при зтом составит около 28 млн. тонн, или на 6 млн. тонн меньше, чем предусматривалось республикой, потребности народного хозяйства в донецких углях по-прежнему будут удовлетворяться не полностью.

ЦК КП Украйни просит ЦК КПСС оказать помощь в дальнейшем развитии угольной промьішленности Донецкого бассейна. Целесообразно бьіло бьі принять по зтому вопросу постановление, проект которого представлен в ЦК КПСС и Совет Министров СССР в декабре 1970 года.

Шелест П.: «Справжній суд історії ще попереду...»: Спогади, щоденники, документи, матеріали.

Київ, 2003. - С. 583-584.

Лист поета В.С.Стуса Першому секретареві ЦК КП України П.Ю.Шелесту

(1972 р., січня 18)

У житті бувають ситуації, коли виникає прагнення говорити як на ду­ ху. Сьогодні, сидячи в слідчому ізоляторі УКДБ, я відчуваю саме таку си­ туацію. Колись Шевченко писав:

Я так люблю мою Україну убогу,

що проклену святого бога, за неї душу погублю.

Я повторив би ці слова, замінивши слова «Україна» стоном «істина, як справедливість».

У мене загострене, може, навіть, хворобливо загострене почуття спра­ ведливості, яку я завжди хотів бачити повною, ідеальною. Я вважаю, то та­ ка справедливість повинна бути в нашій країні, яка для народів усього сві­ ту мусить правити як взірець. До цього зобов’язує нас 50-літня практика першопроходців соціалізму і комунізму. Доля світового соціалізму і кому­ нізму багато залежить від того, який соціалізм і комунізм збудуємо ми.

Отож, мені завжди ходило про те, щоб справедливість у нашій країні була найвищою, про те, щоб збудований нами соціалізм був більш соціа­ лістичний, а будований комунізм — більш комуністичний.

1 коли я бачив факти несправедливості, особливо ж практику, коли чесній, принциповій, добрій людині живеться гірше, ніж нечесній, без­ принципній, недобрій, і гірше живеться якраз через її найкращі людські властивості, я тоді доходив розуміння, що це — дуже небезпечна практика, яка може призвести до ширшого розкладу найціннішої людської субстан­

859

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

ції. І тоді я доходив розуміння, що так будуючи комунізм, ми самі утруд­ нюємо собі дорогу до нього.

Думаю, що засуджена партією практика культівських років значною мірою спонукала комуністів інших країн до вироблення самостійного мо­ дулю соціалізму — з тим, щоб уникнути багатьох наших утрат, помилок, несправедливостей. Бо Сталін, зробивши чимало доброго для нашої краї­ ни, воднораз зробив чимало такого, чому йому історія ніколи не вибачить. Він, будуючи соціалізм, багато погрішив проти нього.

Ідучи за цим почуттям загостреної справедливості, я неодноразово на­ магався з’ясувати в офіційних інстанціях незбагненні для мене парадокси доби. Я звертався до ЦК ЛКСМУ, парткому Спілки письменників, до пра­ цівників ЦК КПУ. І ніхто з них не відповів мені щирим словом на мої щи­ рі запити.

Я не націоналіст. Навпаки, я вважав за потрібне робити так, аби серед певної частини українців розвіяти дурман самозакоханості, антисемітизму, загумінкової обмеженості. Так, за потрібне я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв і т. д. розвіяти дурман неповаги до українсь­ кої мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що ґречно прича­ щає усіх нас хлібом і сіллю від своїх мозолів. [...]

Прагнення високої справедливості і повної істини, прагнення зробити людину людянішою, а соціалізм — більш соціалістичним — ось що завжди лежало в основі моїх учеників. І коли Ви повірите мені, тоді зможете зро­ зуміти і окремі гримаси, викликані почуттям безсилого гніву, болю, обу­ рення, коли я не міг заступити дороги перед злом, несправедливістю і не­ правдою. [...]

Коли я маю свої заперечення до тих чи інших сторін нашого життя, то тільки з єдиною метою — повніше використати ті могутні запаси соці­ ального прогресу, які містить у собі наш суспільний і державний лад. Тіль­ ки для того, щоб наша країна стала ще кращою, ще гуманнішою, забез­ печуючи людям усього світу високу віру в здійснення найвищих ідеалів Добра і Справедливості.

Вважаю, що єдиний мій гріх у тому, що я надміру прагнув абсолютної справедливості, яка сьогодні, може, ще не зовсім можлива. Це, сказати б, неюридична кваліфікація мого «злочину» (юридичну Вам дадуть більш компетентні особи).

Отож, я не прошу помилування. Мушу тільки сказати, що окремі фра­ зи, рядки, слова були кинені мною згарячу, в нападі гніву, а гнів — злецький дорадця. Од нього я прагну «звільнюватися, як од скверни», але не завжди міг звільнитися: занадто часто зі мною поводилися не те що не порадянському, а просто не по-людськи. [...]

Висловлюю останнє своє прохання. Дуже Вас прошу — зробити так, щоб люди, які щиро прагнуть робити добро для рідного народу і його куль­ тури, могли це робити на повну силу, з цілковитою віддачею своїх ясних розумів і чесних душ. Повірте мені, що ситуація, за якої люди, що ба­ гатьом здаються націоналістами, наклепниками, дармоїдами і т. д., і т. п., а мені особисто здаються безпартійними комуністами в найкращому значен­

860

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

ні цього слова, ця ситуація потребує старанного з’ясування, розуміння, глибшого вивчення і прояснення.

Я вірю, що ви хочете справедливості і добра. Прошу повірити і мені, що я хочу (і щиро, затято, до смерті хочу!) тієї ж самої справедливості і то­ го ж, таки добра — для трудівника, для людини, для людства, хай буде біль­ ше взаєморозумінь, а не непорозумінь.

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1994. - С. 382-384.

Висновок комісії ЦК КП України про лист І.М.Дзюби та доданий до нього матеріал

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1972 р., лютого 15)

Центральний Комітет КП України постановою від 7 лютого 1972 р. до­ ручив комісії в складі тт. А.Д.Скаби (голова), В.Ю.Євдокименка, Ю.О.Збанацького, В.П.Козаченка, Л.П.Нагорної, П.О.Недбайла, В.А.Чирка, М.З.Шамоти та П.Й.Ящука розглянути листа І.Дзюби, адресованого першому сек­ ретареві ЦК КП України т. Шелесту П.Ю. та голові Ради Міністрів УРСР т. Щербицькому В.В., та доданий до цього листа матеріал «Інтернаціона­ лізм чи русифікація?», надіслані до ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР в 1966 р.

Уважно проаналізувавши згаданий лист та матеріал І.Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 р., комісія прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал «Інтернаціоналізм чи русифікація?» є від початку й до кінця паскві­ лем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику кому­ ністичного будівництва в СРСР.

Цей матеріал має явно виражений антирадянський, антикомуністичний характер, а його автор стоїть на відверто ворожих, буржуазно-націоналі­ стичних позиціях. [...]

При цьому він вдається до прийомів, запозичених з арсеналу буржуаз­ но-націоналістичної пропаганди. Дзюба намагається довести, що нібито український народ під впливом русифікаторської політики КПРС втрачає свої риси як нації, всіляко нав’язує читачеві думку про національну кризу на Україні, звинувачує партію в тому, що у нас проведена «нещадна ревізія ленінської національної політики», «взяли гору антиленінські, антикому­ ністичні тенденції в національному питанні», що практика в національно­ му питанні «далеко не завжди» відповідає теорії. [...]

Такий підхід є наклепом на нашу партійну і державну політику в національ­ ному питанні, спрямованим на те, щоб викликати незадоволення і недовір ’я до партії і уряду, посіяти сумнів у їх спроможності правильно вирішувати націо­ нальне питання. Все це, як свідчить детальний аналіз, потрібно Дзюбі для того, щоб оживити збанкрутілі ідеї українського буржуазного націоналізму, запозичуючи при цьому нові методи і аргументи у сучасних антикомуністів і ревізіоністів усіх мастей. [...]

861

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Дзюба будь-що намагається довести, що Україна зазнає економічної експлуатації з боку, як він пише, Москви, що їй великої- «шкоди завдає економічний зверхцентралізм», який сковує ініціативу на місцях і розвиток продуктивних сил республіки. В цих твердженнях неважко помітити відго­ мін горезвісних волобуєвщини, шумськізму і хвильовизму. [...]

Так само тенденційно і фальсифіковано змальовує Дзюба розвиток і досягнення української радянської культури. У літературі, в театрах, кіно, музеях, скрізь, куди не глянь, — твердить він, — панує примітив, убогість, «сірятина», «хуторянщина». І в цьому він звинувачує партію та уряд, їх по­ літику «мародерства» по відношенню до культурної спадщини українського народу. Негативна оцінка сучасного стану в українській культурі викликана у Дзюби саме її соціалістичним змістом. Тому й не дивно, що він прямо стає на захист «другої культури» — від Мазепи до Хвильового, яка мала яв­ но виражений антимосковський, антинародний характер. [...]

З позицій буржуазного націоналізму розглядає Дзюба і питання про мову. Існування другої мови — російської — у вжитку народів СРСР, всу­ переч фактам, він вважає прямою загрозою цим мовам і народам, двомов­ ність називає «зашморгом на шиї народів» і т. д. [...]

На його думку, людина, що потрапила в інше національне середовище і обставини життя, змушена прийняти мову цього середовища, є вже не­ повноцінна людина, непридатна для творчої діяльності, якою б не була обра­ на нею галузь [...] Всякий «відступ» від національного, від національної мови означає крах особистості. [...]

Таким чином, можна зробити висновок, що Дзюба в своїй «праці» вда­ ється до фальсифікаторських маніпуляцій в питанні про розвиток культури і мови. Його заяви про «другосортність» української культури, про її штучне стримування і збіднення «...багатьма заходами, грубим адмініструванням, троглодитським культурним рівнем і “глубоко-зшелонированной” бюро­ кратичною “пильністю”, невтомним автоматично-пресєкательним рефлек­ сом...» є безпідставними. В той же час вони розраховані на дезорганізацію нашого народу та світової громадськості про справжній стан культурного розвитку Радянської України, перегукуються з твердженнями українських буржуазних націоналістів за кордоном. [...]

Ви с н о в к и

1.Лист Дзюби і доданий до нього матеріал «Інтернаціоналізм чи руси­ фікація?», надіслані до ЦК КП України, являють собою виклад поглядів сформованого українського буржуазного націоналіста, вони є злісним на­ клепом на ленінську національну політику КПРС і практику національного будівництва в Радянському Союзі, підступною спробою, прикриваючись посиланнями на класиків марксизму-ленінізму і всіляко перекручуючи їх положення, пропагувати ідеї і принципи українського буржуазного націо­ налізму.

2.Додана до листа «праця» Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» носить відверто антирадянський характер. Дзюба навмисне і свідомо пе­ рекручує і фальсифікує розвиток та досягнення економіки і культури Ра­ дянської України, прагнучи будь-що довести її «колоніальне становище»,

862

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

по суті повторює і всіляко намагається «аргументувати» основні тверджен­ ня буржуазної та націоналістичної пропаганди, змикається з поглядами за­ пеклих антикомуністів.

3. Дзюба зводить злісні наклепи на Комуністичну партію і Радянський уряд, вдається до безсоромних фальсифікацій, намагаючись будь-що довес­ ти, нібито наша партія відступила від ленінських настанов у розв’язанні національного питання. [...]

6. «Праця» Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» широко вико­ ристовується нашими ворогами в ідеологічній боротьбі проти соціалізму, поширюється «самвидавом» серед ідейно нестійкої частини молоді і інтелі­ генції республіки, завдає шкоди справі комуністичного виховання радянсь­ ких людей.

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1994. - С. 384-393.

З Постанови ЦК КП України про книгу П.Ю.Шелеста «Україно наша Радянська»

(1973 р., лютого 20)

[•••]

1. Согласиться с виводами о серьезньїх методологических, идейньїх ошибках и существенньїх недостатках книги П.Е.Шелеста «Україно наша Радянська», изложенньїми в письме в ЦК КП Украиньї директора Института литературьі АН УССР, академика АН УССР Н.З.Шамотьі, академикасекретаря Отделения зкономики, истории, философии и права АН УССР, академика АН УССР Б.М.Бабия и заместителя директора Института исто­ рии АН УССР, члена-корреспондента АН УССР А.Г.Шевелева.

Отметить, что книга «Україно наша Радянська» по ряду важних принципиальньїх вопросов отходит от партийньїх, классовьіх позиций. В ней не дается четкого классового анализа и оценки отдельних исторических явле­ ний, идеализируется украинское козачество и Запорожская Сечь, не показаньї острота и сложность классовой борьбьі на Украине в послеоктябрьский период, борьба партии за чистоту и боеспособность своих рядов, против уклонов от ленинской генеральной линии, в том числе и против уклонов в национальном вопросе.

Достижения республики в зкономике, науке и культуре рассматриваются в значительной мере в отрьіве от общих успехов СССР, не раскрьівается сотрудничество украинского народа с русским и другими братскими народами нашей страньї.

Книга «Україно наша Радянська» не способствует воспитанию трудящихся в духе советского патриотизма и пролетарского интернационализма, усилению борьбьі против буржуазной идеологии, в частности против украинского буржуазного национализма.

2. Отметить, что книга П.Е.Шелеста «Україно наша Радянська», как и другие его издания — «Історичне покликання молоді», «Комуніст — актив­ ний боєць партії», «Ідеї Леніна перемагають», бьіли опубликовани им с на-

863

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

рушением установленного порядка, без ведома ЦК КПСС и ЦК КП Укра­ йни.

Разьясннть партийному активу республики серьезньїе методологические, идейньїе ошибки и существеннме недостатки книги П.Е.Шелеста «Україно наша Радянська».

Подготовить и опубликовать в журнале «Коммунист Украиньї» рецензию на книгу П.Е.Шелеста «Україно наша Радянська». Считать необходимьім после зтого изьять указанную книгу из библиотечньїх фондов рес­ публики.

3. Поручить отделам пропаганди и агитации, науки и учебньїх заведе­ ний, культури ЦК КП Украйни осуществить необходимие мери по повишению ответственности руководителей издательств, научньїх учреждений, вьісших учебньїх заведений, средств массовой информации за идейно-тео- ретическую направленность печатних изданий и публикаций, неуклонное соблюдение классового подхода при анализе общественньїх явлений, обеспечить коренное улучшение состояния научной и литературно-художест- венной критики. [...]

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1994. - С. 406-407.

Записка Державного комітету Ради Міністрів УРСР по кінематографії відділу культури ЦК КП України про внесення виправлень до фільму «Вбивця відомий» (1973 р., травня 18)

Згідно з вказівкою ЦК Компартії України повнометражну кінокартину «Вбивця відомий» (автор сценарію В.Кузнєцов, режисер Л.Удовенко, Ки­ ївська студія науково-популярних фільмів) у квітні ц. р. переглянули члени бюро Львівського, Івано-Франківського та Волинського обкомів КП Укра­ їни, відповідальні працівники партійних, радянських органів, керівники ідеологічних установ цих областей.

Відмічаючи позитивні якості фільму, спрямованого проти злочинної діяльності українських буржуазних націоналістів, учасники переглядів вод­ ночас висловили свої критичні зауваження і пропозиції щодо змісту фільму «Вбивця відомий» і вирішення його окремих епізодів.

У зв’язку з цим Держкіно УРСР запропонувало Київській студії науко­ во-популярних фільмів внести до кінокартини ряд виправлень:

1. Вилучити прямий показ портретів Бандери, Мельника та ін., зали­ шивши їх тільки в тих кадрах, де вони перетворюються на свастику;

—в епізоді, пов’язаному з дивізією СС «Галичина», вилучити плани параду і відповідно збільшити кількість кадрів, що розповідають про повне знищення Радянською Армією цієї фашистської дивізії;

—значно зменшити метраж синхронних виступів колишніх ватажків українського буржуазного націоналізму, знайшовши спосіб для заміни їх крупних планів іншим зображувальним матеріалом;

864

Ро з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

—зменшити кількість деяких кадрів, які занадто часто повторюються у фільмі («Криниця», «мати біля дерева»);

—вилучити з фільму невдало відзнятий виступ поета Д.Павличка;

—в епізоді «Початок Великої Вітчизняної війни» вилучити всі кадри після того, як до хати увійшов фашистський солдат;

—вилучити плани озера, замінивши їх світлими краєвидами України;

—початковий епізод фільму «Суд над націоналістичними бандитами» доповнити синхронним виступом судці, який зачитує вирок катам.

2.Використовуючи документальні матеріали, висвітлити у фільмі бороть­ бу широких народних мас, зокрема, населення західних областей України проти банд націоналістів;

— більш глибоко розкрити у фільмі тему сучасних методів ідеологічних диверсій українських буржуазних націоналістів, за допомогою введення у фільм додаткових матеріалів розповісти про підступні дії буржуазних націо­ налістів у наш час;

— доповнити фільм епізодом, в якому будуть широко показані зв’язки українських буржуазних націоналістів з уніатами, з такими мракобісами, як Шептицький і Сліпий;

— провести зйомки нових епізодів, присвячених розквіту економіки і культури в західних областях України;

— переробити дикторський текст, підсилити його гостро-публіцистич­ не звучання, більш чітко підкреслити класову суть націоналізму;

— включити до дикторського тексту перед виступом Марії Кіх характе­ ристику її діяльності.

За повідомленням дирекції студії «Укрнаукфільм» зйомочна група ак­ тивно працює над внесенням до фільму цих виправлень.

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1994. - С. 414-415.

Інформація відділу науки і учбових закладів ЦК КПУ про методологічні помилки в докторській дисертації С.П.Пінчука

«“Слово о полку Ігоревім” і українська література XIX—XX століть»

(1973 р., серпня 28)

За дорученням секретаря ЦК Компартії України т. Маланчука В.Ю. перевірено сигнали про серйозні методологічні помилки в докторській дисертації доцента Житомирського державного педагогічного інституту С.П.Пінчука на тему «Слово о полку Ігоревім» і українська література XIX—XX століть», порушення загальноприйнятої процедури розгляду дисер­ таційної роботи та неправильну позицію в оцінці змісту дисертації з боку ректора інституту, кандидата філологічних наук І.Ф.Осляка та секретаря партбюро, проректора інституту, доктора історичних наук В.Д.Голіченка.

Ознайомлення зі змістом дисертаційної роботи С.П.Пінчука, рецензія­ ми кваліфікованих фахівців-літературознавців, бесіди з викладачами кафед-

865

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

ри української літератури Житомирського педінституту, членами партійно­ го бюро, вивчення протоколів партійних зборів і засідань партбюро та ка­ федри української літератури цього інституту дає підстави інформувати про слідуюче.

В докторській дисертації С.П.Пінчука, яку він захистив у січні 1972 р., мають місце серйозні методологічні помилки та націоналістичні збочення. Автор дисертації абсолютує вплив національної психіки і природно-геогра- фічного середовища на формування художнього світорозуміння, замовчує визначальну роль у цьому соціально-економічних та ідейно-політичних факторів. В дисертації по суті протягується буржуазно-націоналістична концепція приналежності «Слова о полку Ігоревім» виключно українській національній культурі, повністю ігноруються взаємозв’язки і взаємовпливи української літератури з російською і білоруською. Дисертант, як правило, розглядає художні властивості літературних творів у відриві від їх ідейного спрямування. В результаті в розряд спадкоємців традицій «Слова» потрап­ ляють буржуазно-націоналістичні літератори. Відхід автора дисертації від класово-партійних, інтернаціональних критеріїв виявився також у нечітких, помилкових оцінках багатьох представників української літератури XIX— XX ст., штучного притягування до аналізу «Слова» явищ, які за своїм ідей- но-художнім рівнем стоять за межами української літератури. Все це свід­ чить про ідейно хибне, націоналістичне спрямування дисертаційної роботи С.П.Пінчука в цілому.

Ректорат і партійне бюро Житомирського державного педагогічного ін­ ституту не тільки не дали принципової політичної оцінки допущених С.П.Пінчуком ідейно-націоналістичних збочень і не зробили необхідних організаційних висновків, але й всемірно сприяли просуванню його в на­ уці. Всупереч загальноприйнятому порядку дисертаційна робота С.П.Пін­ чука не обговорювалась на засіданні кафедри української літератури. Ніхто з членів кафедри не був ознайомлений з дисертацією і навіть з авторефера­ том. Ректор інституту І.Ф.Осляк, виявивши ідейну незрілість і політичну короткозорість, дав захвалювальний відгук на дисертацію С.П.Пінчука і в порушення встановленого порядку, без розгляду на засіданні партбюро — позитивну, необ’єктивну характеристику на нього.

Безвідповідально і безпринципово поставилося до оцінки змісту дисер­ таційної роботи С.П.Пінчука партбюро інституту. Після критики дисертації С.П.Пінчука на обласному партійному активі партбюро інституту, розгля­ даючи це питання 2 липня 1973 р. на основі заключения І.Ф.Осляка, В.Д.Голіченка та ін., прийняло помилкове, політично шкідливе рішення про те, що звинувачення доц. Пінчука С.П. і його дисертації в грубих ме­ тодологічних збоченнях не підтверджується.

Подібні факти свідчать про ідейно-політичну незрілість і байдужість комуністів — керівників інституту і є наслідком занедбаності ідеологічної роботи в колективі, серйозних помилок в доборі і вихованні науково-педа­ гогічних кадрів. Вони стали можливими в обстановці самовдоволення, ідейної нерозбірливості, невимогливості і приятелізму, яка все більше дає себе взнаки в інституті. Як тепер цілком очевидно, рішення партійного бюро було нав’язане ректором інституту та секретарем партійного бюро. їм

866

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

були відомі деякі факти попередньої діяльності С.П.Пінчука, які вимагали особливо уважного підходу до оцінки його дисертаційної праці. [...]

Звертає на себе увагу той факт, що кваліфікаційні ради Львівського державного університету (факультетська — 12 січня і університетська — 1 лютого 1973 р.) схвалили докторську дисертацію Пінчука, чим виявили свою методологічну неспроможність та ідейно-політичну незрілість.

Виходячи з сказаного, вважали б за необхідне здійснити ряд заходів. Зокрема, потрібно дати принципову, партійну оцінку дисертаційної роботи Пінчука. Доручити ректорату Львівського державного університету в уста­ новленому порядку скасувати рішення кваліфікаційної ради про прису­ дження С.П.Пінчуку вченого ступеня доктора філологічних наук і відклика­ ти дисертацію з Вищої атестаційної комісії МВССО СРСР. Увільнити С.П.Пінчука як ідейно незрілу і націоналістично настроєну особу з викла­ дацької роботи у вузі. Притягти до суворої партійної відповідальності і звіль­ нити з посад, які вони займають, ректора інституту І.Ф.Осляка і секретаря партбюро, проректора інституту В.Д.Голіченка за серйозні недоліки і по­ милки в роботі з кадрами, втрату політичної пильності і відповідальності, безпринципну оцінку ідейно хибної, націоналістичної за своїм спрямуван­ ням докторської дисертації С.П.Пінчука. Необхідно скасувати рішення партбюро інституту від 2 липня 1973 р. як помилкове і політично шкідливе. Потребує рішучого поліпшення постановка всієї справи марксистсько-ле- нінської освіти, ідейного загартування студентів і викладачів інституту, послідовного проведення в учбовому процесі і наукових дослідженнях ле­ нінських принципів партійності та інтернаціоналізму. Необхідно також притягти до відповідальності осіб, які своїми діями підтримували Пінчука і сприяли його просуванню в науці. Варто також порушити перед правлін­ ням Спілки письменників України питання про можливість дальшого пе­ ребування С.П.Пінчука в СПУ. Доцільно доручити Житомирському обкому Компартії України та Міністерству освіти УРСР розглянути питання, по­ в’язане з справою С.П.Пінчука, та вжити необхідних заходів.

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ,1994. - С. 416-418.

Доповідна записка відділу культури ЦК КПУ про деяких членів Спілки письменників України (1973 р., грудня 18)

26 листопада ц. р. на поминальному обіді в квартирі В.Підпалого член КПРС, письменник 1.Драч у присутності Л.Костенко, М.Коцюбинської, С.Плачинди, відомих своєю антигромадянською поведінкою і поглядами, зробив заяву непартійного, антисуспільного характеру. Як злобні антирадянські вихватки слід розглядати й окремі репліки Л.Костенко.

Володимир Олексійович Підпалий (1936—1973 рр.), безпартійний; пра­ цював у колгоспі, служив у Радянській Армії, після закінчення філологіч­ ного факультету Київського держуніверситету (1962 р.) працював редакто­

867