litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

Р О З Д І Л XII

УКРАЇНА В РОКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ СТАГНАЦІЇ.

ПЕРЕХІД ДО «БЮРОКРАТИЧНОЇ» ПЕРЕБУДОВИ

Лист П.Ю.Шелеста до ЦК КПРС про повернення в Україну архівних матеріалів ЦК КП України (1967 р., січня 10)

Впериод работн т. Хрущева Н.С. секретарем ЦК КП Украиньї им бьіл установлен такой порядок, что все его докладьі н вьіступления на сьездах Компартни Украиньї, на пленумах ЦК КП Украиньї, различньїх совещаниях и заседаниях в общие стенограммьі не вносились. После редактирования и отработки они хранились в его Секретариате, у помощников, на правах т. н. личного архива.

После отьезда т. Хрущева на работу в Москву по его указанию все стенографические записи его докладов и виступлений за 1938—1949 гг. и другие материальї бьіли изьятьі из архива ЦК КП Украиньї и отправлени сначала в М о с к о в с к и й обком КПСС, а затем бьіли переданьї в аппарат ЦК КПСС. В настоящее время они хранятся в архиве ЦК КПСС.

Всилу зтого архивньїе материальї ЦК КП Украиньї являются непол-

ньіми, а находящиеся в архиве ЦК КПСС материальї ЦК КП Украиньї в научно-исследовательской работе не используются.

Просим рассмотреть вопрос о возвращении в ЦК КП Украиньї архивньгх материалов, вьівезенньгх в 1949 году Секретариатом т. Хрущева в Москву.

Шелест П.: «Справжній суд історії ще попереду...»: Спогади, щоденники, документи, матеріали.

К иїв, 2003. - С. 473.

Довідка Комітету державної безпеки, Прокуратури і Міністерства охорони громадського порядку

Української РСР про виселених з Криму громадян татарської та інших національностей, надіслана Першому секретареві ЦК КПУ Шелесту П.Ю. (1967 р., квітня 15)

Виселение из Крьімской обл. лиц татарской национальности проводи­ лось согласно постановлению Государственного Комитета оборони СССР

от 11 мая 1944 г. за № 5859 сс.

Операция по виселенню татар проведена в ночь с 18 на 19 мая 1944 г., в ходе которой вислано 44 066 семей в количестве 188 626 человек.

849

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Наряду с вьіселением крьімских татар, в июле 1944 г. бьіли вьісланьї на основаним постановлений Государственного Комитета Оборони СССР

№ 5984 сс от 2 июня и № 6100 от 22 июня 1944 г. армяне, греки, болгари и лица других национальностей в количестве 12 171 семьи — 44 636 человек.

Таким образом, из Крьіма всего виселено 56177 семей в количестве 233 262 человека.

Вьіселенньїе из Крима лица освобождени со спецпоселения на осно­ ваним Указов Президиума Верховного Совета СССР от 27-го марта 1956 г. (греки, болгари, армяне) и от 28 апреля 1956 г. (татари) без права возвращения в места, откуда они били вьіселеньї, и без возвращения конфискованного имущества.

Совет Министров УССР 15 декабря 1956 г. принял постановление за № 1501-05 о нецелесообразности расселения на территории Запорожской, Николаевской, Одесской и Херсонской областей татар и лиц других на­ циональностей, которне ранее проживали в Крнмской обл., а сейчас возвращаются с мест спецпоселения.

При освобождении со спецпоселения всем совершеннолетним било обьявлено под расписку, что снятие с них ограничений не влечет за собой права на возвращение к прежним местам жительства. Однако некоторая часть виселенних настоятельно ходатайствует о разрешении проживать в Криму, а часть из них самовольно возвращается на жительство.

На протяжении 1965—1967 гг. поступило и рассмотрено УООП Крьімской обл. 343 таких заявления, по 3 из них просьба удовлетворена. За все время после освобождения со спецпоселения (1956 г.) в порядке исключения разрешено проживание и прописка 15 человек из числа кримских та­ тар, остальньш в прописке отказано согласно Указу Президиума Верховно­ го Совета СССР

Отдельние бившие спецпоселенци и их дети, которнм отказано в про­ писке и проживании в Криму, и сейчас обращаются с жалобами в различние инстанции.

В МООП УССР 10 апреля с. г. поступила жалоба, автори которой назьівают ее протестом. В жалобе излагается просьба возвратить всех крьімских татар к прежнему месту жительства. В частности в ней говорится: «но до тех пор, пока крьшскотатарский народ не будет возвращен на родину —

вКрим, до тех пор он будет вести за зто решительную борьбу».

Кжалобе приложени подписи 600 граждан, якобьі проживающих в Ленинабадской обл.

Имели место также случаи, когда крьімские татари, приезжая в Крим и претендуя на имущество, угрожали отдельньш гражданам, поселив­ шимся в их домах или построившим дома на принадлежавших им ранее участках.

По данньїм переписи населення в 1939 г. в Криму проживало 1 123 806 человек, в т.ч.: русских — 557 449, татар — 218 492, украинцев — 153 478, евреев — 65 312, немцев — 51 031, греков — 20 652, болгар — 15 294, армян — 12 888, белоруссов — 6713, поляков — 5084, циган — 2064, зстонцев — 1900, молдаван — 1483, латишей — 888 и других националь­ ностей.

850

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

После виселення крьімских татар с 1944 г. в Крьім по переселенню прибьіло 101 707 семей численностью 406 828 человек, в т. ч.: из областей РСФСР — 162 096 человек, из областей Украиньї — 244 734 человека.

На 1 января 1967 г. в Крьімской обл. насчитьівается 1 630 939 человек населення, в т. ч.: русских — 957 273, украинцев — 453 651, белоруссов — 23 632, евреев — 28 411 человек.

По состоянию на 29 июля 1966 г. кроме Крьіма на территории УССР проживает 247 человек крьімских татар, из них в Запорожской обл. — 200, Одесской — 18, Донецкой — 16, Харьковской — 13 человек.

Всвязи с изложенньїм считали бьі:

1.Нецелесообразньїм ставить вопрос об отмене ранее изданньїх Указов Президиума Верховного Совета СССР, которьіми запрещено вьіселенньїм из Крьіма возвращаться к прежним местам жительства и не возвращается конфискованное у них имущество.

2.Учитьівая, что в отдельньїх случаях запрещение ранее вьісланньїм возвращаться в Крьім не вьізьівается необходимостью — полагали бьі возможньїм поставить вопрос перед Президиумом Верховного Совета СССР о предоставлении права Крнмскому облисполкому разрешать таким лицам проживать на территории Крьіма без возвращения им конфискованного имущества.

Національні процеси в Україні. Історія і сучасність: Документи і матеріали: У 2 ч. Ч. 2.

Київ, 1997. - С. 467-468.

Інформація МЗС УРСР Першому секретареві ЦК КПУ П.Ю.Шелесту про позицію

зарубіжної преси у зв’язку з арештами і політичними судовими процесами 1965—1966 рр. в Україні та виданням за кордоном книги В.М.Чорновола «Лихо з розуму» (1968 р., березня 12)

Останнім часом впливова буржуазна преса на Заході розгорнула широ­ ку провокаційну антирадянську пропаганду, приводом до якої були обрані арешти і політичні судові процеси 1965—1966 рр. на Україні та видання за кордоном книги В.Чорновола «Горе з розуму» (з матеріалами процесів). Цілком очевидно, що певні кола вважають саме 1968 рік, який, як відомо, оголошено ООН Роком прав людини, вельми зручною нагодою для розгор­ тання ідеологічного наступу на Радянський Союз (процеси на Україні роз­ глядаються у взаємозв’язку з процесами над Даніелем, Синявським та інш.). Ймовірно, що будуть здійснені зусилля, щоб в тій чи іншій формі питання «про свободу слова в СРСР» поставити перед ООН та її відповід­ ними організаціями, наприклад, на міжнародній конференції по правах людини, яка має відбутися в Тегерані протягом квітня — травня ц. р.

Характерно, що буржуазна преса, закидаючи Радянському Союзові об­ винувачення в порушенні свободи слова і прав людини, наголошує на то­

851

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

му, що згадані вище політичні процеси на Україні були фактично закрити­ ми, про них навіть не оголошувалось в офіціальній пресі. Як видно, саме цю обставину певні західні кола гадають принагідно широко використати.

Узв’язку з цим, на думку МЗС УРСР, було б доцільним:

1.Опублікувати в «Радянській Україні» пропагандистську статтю, ска­ жімо, про інтернаціональне виховання трудящих, якою скористатися як нагодою для згадки про процеси і засуджених, що підпали під вплив воро­ жої буржуазної ідейної пропаганди. Така побіжна згадка про процеси, зви­ чайно, без будь-якої спроби зачепити саму суть питання і аргументувати правильність вироків, дала б можливість спростувати в разі потреби, тезу про негласність судових процесів, що відбулися на Україні, вибити юри­ дичний козир з рук інспираторів провокацій.

2.В разі виникнення потреби відповіді на провокаційні спроби, деле­ гація на Тегеранській конференції має обмежитись короткою заявою-про- тестом проти будь-яких спроб втрутитись у внутрішні справи Радянської України та ставити під сумнів її законодавчо-судову практику. Делегація так само не повинна дати втягти себе в будь-яку дискусію, по суті нав’язу­ вану буржуазною та емігрантською націоналістичною пресою.

Історія української культури: Збірник матеріалів і документів. Київ, 2000. - С. 440-441.

Відкритий лист громадян України до Л.І.Брежнєва, О.М.Косигіна і М.В.Підгорного з протестом проти репресій, що відбулися у середині 60-х рр.

(1968 р., квітень)

[...] Протягом останніх кількох років у Радянському Союзі провадяться політичні процеси над молодими людьми з середовища творчої і наукової інтелігенції. Ми занепокоєні цими процесами з ряду причин.

Насамперед, нас не може не тривожити те, що під час проведення бага­ тьох із цих процесів порушувалися закони нашої країни. Наприклад, усі процеси в Києві, Львові та Івано-Франківському 1965—66 рр., на яких за­ суджено понад 20 осіб, провадилися в закритому порядку — всупереч тому, що прямо і недвозначно гарантоване Конституцією СРСР, Конституціями союзних республік та їх кримінальними кодексами. Мало того, закритий ха­ рактер сприяв порушенню законности в самому перебігу судових доходжень.

Ми вважаємо, що порушення принципу прилюдносте судочинства іде врозріз з рішеннями XX і XXII з’їздів партії про відновлення соціялістичної законности, врозріз з інтересами радянського суспільства, є глумом над найвищим законом нашої країни — Конституцією Союзу Радянських Со­ ціалістичних Республік — і нічим не може бути виправдане.

Принцип прилюдносте включає в себе не тільки відкриту судову роз­ праву, але й широке та правдиве насвітлення її ходу в пресі. Відомою є ви­ мога В.ІЛеніна про те, що широкі маси повинні все знати, все бачити і мати можливість про все судити, що особливо у відношенні до каральних органів «маса повинна мати право знати і перевіряти кожний, навіть най­ менший крок їх діяльносте». Одначе, наша преса зовсім не реагувала на

852

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

політичні процеси, що відбувались на Україні. Щождо політичних проце­ сів, які відбувались у Москві, то короткі повідомлення про них у пресі мо­ жуть викликати радше здивовання і образити своєю неповагою до здорово­ го глузду радянського читача, як дати йому дійсну інформацію про ті спра­ ви і перебіг судового доходження.

Ця — по суті — безконтрольність і непублічність уможливила пору­ шення конституційних гарантій і процесуальних норм. Стало майже прави­ лом, що на подібних політичних процесах суд відмовляється вислуховувати свідків оборони і обмежується тільки свідками звинувачення. Факти, наве­ дені в широковідомому відкритому листі ПЛітвінова і Л.Богораз, красно­ мовно свідчать про те, що суд над Галансковим, Гінзбургом, Добровольським і Ляшковою проводився з грубими порушеннями процесуальних норм.

Звертає на себе увагу та зловісна обставина, що в багатьох випадках під­ судним інкримінуються висловлювані і обстоювані ними погляди, які зовсім не мають антирадянського характеру, а лише містять у собі критику окремих явищ нашого суспільного життя або критику явних відхилень від соціялістичного ідеалу, явних порушень офіційно проголошених норм. Наприклад, жур­ наліст Вячеслав Чорновіл був суджений Львівським обласним судом 15 листо­ пада 1967 р. лише за те, що зібрав і передав до офіційних органів матеріали, що розкривають протизаконний і юридично безграмотний характер політич­ них процесів, проведених на Україні в 1965—1966 роках. І, не зважаючи на те, що обвинувачення не змогло висунути проти В.Чорновола нічого переконли­ вого і не могло навіть виставити проти нього ані одного свідка (з двох вистав­ лених обвинуваченням свідків один не з’явився до суду з невідомих причин, а другий відмовився від своїх попередніх зізнань і дав зізнання в користь В.Чор­ новола). Не зважаючи на те, що оборона переконливо і яскраво викрила всю сміховинність висунутого проти В.Чорновола звинувачення — суд все таки за­ довольнив усі вимоги звинувачення і засудив молодого журналіста на три ро­ ки позбавлення свободи.

Всі ці і багато інших фактів говорять про те, що ведені в останніх ро­ ках політичні процеси стають формою придушування інакомислячих, фор­ мою придушування громадянської активности і соціальної критики, зовсім необхідної для здоров’я всякого суспільства. Вони свідчать про щораз силь­ нішу реставрацію сталінізму, проти якої так енергійно і мужньо пересте­ рігають І.Габай, Ю.Кім та П.Якір у своєму зверненні до діячів науки, куль­ тури і мистецтва СРСР. На Україні, де порушення демократії доповню­ ються та загострюються перекрученнями в національному питанні, сим­ птоми сталінізму виявляються ще виразніше і брутальніше.

Ми вважаємо за свій обов’язок висловити глибоку тривогу з приводу всього наведеного вище. Ми закликаємо Вас використати свій авторитет і своє повноваження в тому напрямі, щоб органи суду і прокуратури строго додержувались радянських законів і щоб труднощі та різноголосся, які ви­ никають у нашому суспільно-політичному житті, вирішувалося в ідейній сфері, а не віддавалось компетенції органів прокуратури та держбезпеки.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали: В 3 т. Т. 3.

Мюнхен, 1983. — С. 238—241.

853

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Інформація Дніпропетровського обкому партії Першому секретареві ЦК КПУ П.Ю.Шелесту про оцінку роману О.Т.Гончара «Собор»

на зборах партійних організацій області (1968 р., травня 15)

В областной парторганизации окончились партийньїе собрания по итогам апрельского Пленума ЦК КПСС. [...]

На всех собраниях одобреньї мерьі по усилению идеологической работьі, повьішению бдительности и непримиримой борьбьі с проявленнями буржуазной идеологии. Докладчики и оратори подчеркивали, что в условиях обострения идеологической борьбьі между империализмом и коммунизмом нельзя допускать политического благодушия к проявленням безьідейности, аполитизма, имеющим место в некотормх произведениях литературьі и искусства.

Коммунистьі в своих вьіступлениях подвергли принципиальной критике новьій роман О.Гончара «Собор». Вьіражая сожаление, а во многом возмущение тем, что зрельїй мастер художественного слова, автор известньїх широкому читателю произведений «Знаменосцьі», «Таврия», «Тронка», «Человек и оружие» в новом романе «Собор» отошел от правдьі жизни и в кривом зеркале показал труд, бьгг и духовньїй мир металлургов и колхозников Приднепровья, провел какой-то враждебнмй водораздел между руководителями и массами, субьективистски противопоставил далекое прошлое современности. [...]

На некоторьи собраниях отдельньїе коммунистьі возмущались захваливанием романа некоторьіми киевскими и местньїми критиками, в частности в газете «Літературна Україна», виражали недоверие Гончару как коммунисту и руководителю Союза писателей Украиньї.

Так, на пленуме Пятнхатского райкома партии от 10 мая 1968 г. по настоянию коммунистов в постановление внесен пункт: «Просить обком пар­ тии возбудить вопрос перед ЦК КП Украиньї о невозможности пребьівания О.Гончара на должности секретаря Союза писателей Украиньї».

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1994. - С. 360.

Постанова ЦК КПУ про посилення цензури (1969 р.)

ЦК КПРС прийняв постанову від 7 січня 1969 р. «Про підвищення від­ повідальності керівників органів преси, радіо, телебачення, кінематографії, установ культури і мистецтва за ідейно-політичний рівень матеріалів, що публікуються, та репертуару».

[...] В умовах дальшого загострення ідеологічної боротьби між соціаліз­ мом і капіталізмом, підкреслюється в постанові ЦК КПРС, особливого значення набуває здатність працівників преси, діячів літератури і мистец­

854

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

тва більш гостро з класових партійних позицій виступати проти будь-яких проявів буржуазної ідеології, активно і вміло пропагувати комуністичні ідеали, переваги соціалізму, радянський спосіб життя, глибоко аналізувати і викривати різного роду дрібнобуржуазні та ревізіоністські течії. Тим ча­ сом, окремі автори, режисери та постановники відходять від класових кри­ теріїв при оцінці і висвітленні складних суспільно-політичних проблем, фактів і подій, а іноді стають носіями поглядів, чужих ідеології соціалістич­ ного суспільства. [...]

ЦК КП України вважає, що недоліки, про які йдеться у постанові ЦК КПРС, мають місце і в нашій республіці.

Протягом останніх років окремі друковані видання припустилися серйоз­ них помилок. Журнал «Вітчизна», наприклад, надрукував ідейно-шкідливу новелу Я.Ступака «Гординя», автор якої з об’єктивістських позицій описує дії лютих ворогів українського народу — бандерівців, скочується на позиції українського буржуазного націоналізму. Істотні ідейні прорахунки були при­ пущені в деяких збірках бібліотечки молодих поетів «Арфа» (видавництво «Молодь»), у книзі віршів МДанька «Червоне соло» (видавництво «Пра­ пор»), в ряді творів, випущених видавництвами «Радянський письменник», «Маяк», «Мистецтво», вміщених у журналах «Дніпро» і «Ранок».

Міністерство культури УРСР та його органи на місцях не завжди вияв­ ляють справжню вимогливість до театрів, концертних закладів, організацій й самодіяльних колективів за формування репертуару, який би повністю відповідав завданням комуністичного виховання, зрослим естетичним за­ питам радянських людей. Цим пояснюється поява таких ідейно та ху­ дожньо недосконалих вистав, як «Озирнись у гніві» в Київському театрі ім. Лесі Українки та «Останні листи» в Харківському театрі юного глядача, які потім були зняті з репертуару. У Львівському театрі ім. М.Заньковецької випустили спектакль «Сестри Річинські» за п’єсою, яка не була за­ тверджена репертуарно-редакційною колегією Міністерства культури УРСР, що викликало зайві ускладнення і необхідність доробок п’єси вже після прем’єри. [...]

Творчі спілки, особливо Спілка письменників України, не досить гли­ боко аналізують ідейно-художній рівень мистецьких творів, а також твор­ чість окремих майстрів. Не завжди дається своєчасна і правильна оцінка ідейно-помилковим, ущербним творам, в яких помітні спроби однобічно, суб’єктивістськи трактувати важливі періоди в житті нашого суспільства, у критиці недоліків виступати не з позицій класової, партійної соціалістич­ ної зацікавленості, а в дусі галасливого критиканства, тенденційної недо­ оцінки нашого історичного досвіду і практики комуністичного будівництва. Спілка письменників мириться з тим, що деякі твори українських літерато­ рів передруковуються буржуазними виданнями і використовуються в бруд­ них антирадянських цілях, що окремі її члени припускають ворожі випади проти партії і держави, нелегально розповсюджують ідейно-шкідливі пи­ сання або передають їх для публікації за кордоном, як це трапилося з мате­ ріалами І.Дзюби: [...]

Деякі обкоми, міськкоми і райкоми КП України знизили вимогливість до органів преси, радіо, кіно, телебачення, видавництв, установ культури і

855

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

мистецтва, рідко обговорюють питання про їх роботу, не вживають ефек­ тивних заходів до зміцнення їх професійно підготовленими, політично зрі­ лими кадрами.

ЦК КП України постановляє:

1. Постанову ЦК КПРС від 7 січня 1969 р. «Про поліпшення відпові­ дальності керівників органів преси, радіо, телебачення, кінематографії, ус­ танов культури і мистецтва за ідейно-політичний рівень матеріалів, що публікуються, та репертуару» прийняти до керівництва і неухильного вико­ нання.

2. Зобов’язати Міністерства культури та вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, Комітети по пресі, по кінематографії та по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів УРСР, президію Академії наук УРСР, ЦК ЛКСМУ, правління товариства «Знання» УРСР, Спілки письменників, журналістів, художників і композиторів та інші організації і відомства, які займаються видавничою і творчою діяльністю, вжити конкретних заходів щодо поліпшення керівництва друкованими органами і видавництвами, театрами, кіностудіями та іншими закладами культури і мистецтва, маючи на увазі підвищення ідейно-політичного і професійного рівня їх діяльності, значне поліпшення роботи по добору, розстановці і вихованню кадрів у ду­ сі партійності, принциповості, високої відповідальності перед партією і на­ родом.

3.Звернути увагу керівників органів преси, видавництв, радіо, телеба­ чення, установ культури і мистецтва на їх персональну відповідальність за ідейно-політичний зміст матеріалів, які рекомендуються до друку, демон­ страції і публічного виконання.

Вжити заходів до зміцнення висококваліфікованими, авторитетними і принциповими людьми редакційних колегій журналів, особливо літератур- но-художніх, газет, радіо і телебачення, редакційних і художніх рад видав­ ництв, установ культури і мистецтва, активізувати їх діяльність по відбору і підготовці матеріалів, сценаріїв, п’єс та інших творів, призначених до опублікування. [...]

4.Запропонувати творчим спілкам та їх партійним організаціям розро­ бити систему заходів, які б передбачили підвищення громадської відповідаль­ ності діячів літератури і мистецтва за ідейну спрямованість і художню май­ стерність творів.

Партійним організаціям і керівникам творчих спілок посилити ідейновиховну роботу серед творчих працівників, докорінно поліпшити вивчення комуністами, всіма митцями марксистсько-ленінської теорії, давати рішучу відсіч тим, хто намагається пропагувати у своїх творах і в усних публічних виступах антипартійні погляди і судження.

Періодично заслуховувати на секретаріатах, правліннях, партійних збо­ рах і засіданнях бюро звіти як редакційних колегій, редакційних і художніх рад, так і окремих творчих працівників.

5.Редакціям газет «Радянська Україна», «Правда Украиньї», «Робітнича газета» і «Сільські вісті», журналу «Комуніст України» поліпшити висвіт­ лення літературно-мистецького життя республіки, постійно інформувати громадськість про досягнення літератури і мистецтва Української РСР,

856

Р о з д і л XII. Україна в роки соціально-економічної та політичної стагнації

братніх народів Радянського Союзу, інших соціалістичних країн, з принци­ пових партійних позицій оцінювати твори, що публікуються, виступати проти будь-яких проявів буржуазної ідеології.

6.Зобов’язати партійні організації редакцій газет, журналів, радіо і те­ лебачення, видавництв, кіностудій, установ культури і мистецтва постійно турбуватися про підвищення ідейно-політичної підготовки кадрів, створю­ вати у своїх колективах обстановку високої вимогливості, принциповості, творчого пошуку, самокритичності, яка б виключила можливість появи ідейно незрілих, слабких у художньому відношенні творів.

7.Обкомам КП України, міністерствам і відомствам, ЦК ЛКСМУ роз­ глянути і здійснити заходи по підвищенню відповідальності керівників орга­ нів преси, радіо, телебачення, кінематографії, установ культури і мистецтва за ідейно-політичний зміст матеріалів, які публікуються.

Зобов’язати обкоми КП України організувати обговорення цієї поста­ нови на партійних зборах в ідеологічних установах, творчих спілках, у ре­ дакціях газет, журналів, радіо і телебачення, видавництвах, кіностудіях, те­ атрах та інших установах культури.

Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1994. - С. 364-367.

Лист П.Ю.Шелеста до ЦК КПРС щодо судового процесу над В.Я.Морозом (1970 р., листопада 19)

Центральний Комитет КП Украиньї сообщает, что 17—18 ноября с. г. в г. Ивано-Франковске состоялся судебньїй процесе по делу Мороза В.Я., обвиняемого в проведении враждебной националистической пропаганди и клевете на советский государственннй и общественннй строй.

Привлеченньїй к уголовной ответственности Мороз В.Я., рождения 1936 года, уроженец Гороховского района Вольїнской области, в 1955 году бьіл арестован и в 1956 году осужден к 4 годам лишения свободьі за антисоветскую деятельность.

Как свидетельствуют материальї, Мороз за время отбьггия наказания не прекращал своей враждебной деятельности, изготовил антисоветский пасквиль под названием «Репортаж из заповедника имени Берия», которьій бьіл распространен «самиздатом» и вьшущен большим тиражом за границей.

После отбьггия мери наказания, в сентябре 1969 года Мороз возвратился в Ивано-Франковск, нигде не работал. Как стало известно, он продолжал свою антигосударственную, националистическую деятельность. Им бьіли подготовлени и различньїми путями распространялись откровенно враждебньїе писання: «Хроника сопротивления», «Среди снегов», «Мойсей и Дотан» и др. В них он злостно клевещет на советский народ, нашу партию и правительство, всячески извращает ленинские принципи национальной политики КПСС, отстаивает и пропагандирует свои националистические взглядьі.

857