litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Соціалістичних Республік, зібрані в єдину Українську Радянську державу і український народ став з’єдинений, заслухавши доповідь голови централі ініціативної групи греко-католицької церкви по возз’єднанню з Руською православною церквою о[тця] д-ра Гавриїла Костельника, і після переведе­ ної дискусії, собор стверджує:

1. Що Рим штучно виломився з XI ст. з первісної братерської право- славно-соборної церкви, щоб таким чином накинути свою диктатуру всій церкві; що церковна унія була накинута нашому народові в XVI ст. римокатолицькою агресивною Польщею, як міст до спольщення і златинізування нашого українського (і білоруського) народу; що в теперішній нашій ситуації, коли завдяки героїчним подвигам і славній перемозі Радянського Союзу всі українські землі найшлися разом і український народ став хазяї­ ном на всіх своїх землях, було б нерозумним піддержувати далі уніатські тенденції і було б непрощеним гріхом продовжувати в нашому народі не­ нависть та братовбійну бойню, причиною якої була в історії унія та й зав­ жди мусить бути.

Виходячи з цих засад, собор постановив відкинути постанови Бере­ стейського собору з 1596 р., зліквідувати унію, відірватись від Ватікану і повернутись до нашої батьківської святої православної віри і Руської пра­ вославної церкви.

2.Зважаючи на Христові слова «да всі будуть єдино», тобто що хрис­ тиянам слід єднатися в любові і богопочитанні, постановивши приєднатися до Руської святої православної церкви, собор вважає необхідним вислати в цій справі прохання до його святості Алексія, Патріарха Московського і всієї Русі, і про свої постанови повідомити Раднарком УРСР, а також голо­ ву Ради в справах Руської православної церкви при Раді Народних Коміса­ рів СРСР.

3.Зваживши, що римські папи в історії завжди вели свою себелюбну політику, собор висловлює переконання в тому, що в умовах, коли воле­ любні народи всього світу боролись за своє існування, Ватікан цілком сто­ яв на боці кривавого фашизму і виступав проти Радянського Союзу, який зусиллям всіх братських об’єднаних народів захистив наш український на­ род від рабства і знищення та об’єднав всі наші землі в єдину соборну Ук­ раїнську Радянську Державу, а тим самим і визволив нас від національного

іцерковно-релігійного поневолення.

Собор висловлює від імені всього духовенства і віруючих свою глибоку подяку за це визволення державним мужам великого Радянського Союзу і Української держави, довір’я до яких так однодушно продемонстрували всі народи під час виборів до Верховної Ради СРСР, і свідчить про незламну вірність своїй Батьківщині.

Правда про унію: Документа і матеріали.

Львів, 1981. - С. 367-368.

788

Р о з д і л XI. Розбудовчі процеси перших повоєнних років та радянізація західних областей .,

Скарга колгоспників с. Попелюхи Піщаиського району Вінницької області Голові Ради Міністрів УРСР М.С.Хрущову на нестерпні умови праці та голод

(1946 р., червень)

Микита Сергійович, батьку наш, захисник, тяжко нам, обірвані ми всі, голі й босі, брудні й голодні, на людей не схожі, гірше худоби живемо, ні­ коли нам не було так тяжко, як у цей час, люди наші з голоду мруть, діти від недоїдання та хвороб стають каліками. Харчуємося ми лободою, лозою, а у кого є гроші, то ідуть у місто і купляють хліб у комерційних магазинах, але і за хлібом іти далеко 140—160 км, а у нас ніхто не продає. Із колгоспу ми нічого не отримуємо і немає надії, бо все вигоріло, а ярові дуже слабі і як виконаємо план, то всі подохнемо [...]

Багато колгоспників збираються виїзжати на Кавказ і у Середню Азію. Всі говорять, що життя там багатше і дешевше, а Україна зубожіла і ніхто на неї не звертає уваги. Живуть нині добре тільки хитруни, спекулянти, жуліки, злодії, а їх багато, а простій людині не добитися правди, всі на йо­ го кричать і не вірять.

По статистиці наш район самий відсталий у області, надій ніяких, всі ми убиті горем, то у нас сил вже не вистачить, а із області ніхто нас не слухає і з кожним роком все гірше і гірше, колгоспу все рівно, як не пра­ цюй, а гарантії немає, що отримаєш зароблене. У селі дуже сумно, ніяких свят, весіль не справляють, всі обідніли і нікого це не цікавить, а молодь наша ходить у ганчірках і їй не до веселощів. Люди всі змінилися — худі, чорні, злі, говорять, що нині правди немає, але правда повинна бути. [...]

Голод в Україні 1946—1947 рр.: Документи і матеріали.

Київ, 1996. - С. 26.

Постанова ЦК КП(б)У «Про спотворення та помилки

увисвітленні історії української літератури

в“Нарисі історії української літератури”» (1946 р., серпня 24)

Вначале 1946 г. вьішел из печати «Очерк истории украинской литературьі», изданньїй Институтом язьїка и литературьі Академии наук УССР под редакцией члена-корреспондента Академии наук УССР С.И.Маслова и кандидата филологических наук Е.П.Кирилюка, автори «Очерка» Плисецкий И.Н., Ткаченко Н.М., Маслов С.И., Кирилюк Е.П., Пильгук И.И. и Шаховский С.М.

В«Очерке истории украинской литературьі» протаскиваются ярко вьіраженньїе националистические взглядьі. Авторьі «Очерка» извратили мар- ксистско-ленинское понимание истории украинской литературьі, предста­ вили ее в буржуазно-националистическом духе.

История украинской литературьі освещается в «Очерке» вне связи с борьбой классов, как процесе, лишенньїй внутренних противоречий. Национальному моменту придается решающая роль в развитии творчества

789

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

писателей. В «Очерке» смазьівается различие и противоречие между реакционньїми и прогрессивньїми течениями в литературе, игнорируется ленинское указание, что «єсть две национальньїе культури в каждой национальной культуре», развивается «теория єдиного потока» в украинской ли­ тературе. Тем самим в «Очерке» протаскивается теория о бесклассовости и безбуржуазности украинского народа, составляющая суть буржуазно-на- ционалистической концепции «школьї» М.Грушевского.

Автори «Очерка», в соответствии со схемой М.Грушевского и его теорией об «исключительности» украинского народа, игнорируют общность происхождения, единство и взаимодействие в историческом развитии русского и украинского народов, их язьїка и культури. Позтому в «Очерке» история украинской литературн не показана во взаимосвязи с другими родственньїми литературами, в особенности с русской литературой.

Культура и литература Киевской Руси представлена в «Очерке» как только украинская литература, вопреки научннм положенням, рассматривающим Киевскую Русь как общий источник культур трех восточно-славян- ских народов: русского, украинского и белорусского.

В«Очерке» игнорируется большое влияние русской культури и литературьі на развитие украинской культури и литературн, замалчивается их связь, преувеличивается влияние западноевропейских литератур.

Автори «Очерка» смазали борьбу между прогрессивннм и реакционньім направленнями в литературе, не подвергли критике политических взглядов либерального течения в украинской литературе (П.Кулиш, Б.Гринченко и др.), восхваляя буржуазно-националистических писателей начала XX века (Олесь), деятелей контрреволюционной Центральной радьі (В.Винниченко, И.Стешенко), принизили роль и значение революционно-демо- кратического течения в украинской литературе (Шевченко, Леся Украинка, Франко, Коцюбинский и др.).

В«Очерке» не нашло правильного отражения влияние на украинскую литературу движения декабристов, деятельность Белинского, Герцена, Чернншевского, Добролюбова, великого пролетарского писателя Горького, иг­ норируется такой решающий фактор в формировании новой социалистической идеологии, как развитие марксизма в России и роль партии большевиков.

Вразделе «Украинская советская литература» не показано отражение в литературе борьбн партии и советского народа за победу нового социалистического строя в нашей стране, не показана роль литературн в формиро­ вании социалистического мировоззрения советских людей.

Взтом же разделе не показана борьба партии большевиков против врагов народа троцкистов, бухаринцев, а также против украинских буржуазних националистов, шумскистов, хвилевистов, скрипниковцев, которне пьітались использовать литературу, как одно из средств отрива украинского на­ рода от великого русского народа и превращения Советской Украиньї в колонию немецкого империализма.

Извращения и ошибки, допущеннне в «Очерке истории украинской литературн» указивают на то, что часть научннх работников и писателей

790

Ро з д і л XI. Розбудовчі процеси перших повоєнних років та радянізація західних областей .

находится в плену буржуазно-националистической идеологии и обьективно помогают злейшим врагам народа — украинско-немецким националистам.

Появление такого вредного «Очерка» не встретило должного отпора со сторони научньїх учреждений, Союза советских писателей Украиньї.

Президиум Союза советских писателей Украиньї и, в частности, его председатель т. Рьільский М. не приняли никаких мер для того, чтобн своевременно осудить в печати и на собрании писателей проникновение чуждьіх советской литературе тенденций.

Партийньїе организации Института литературьі Академии наук УССР и Союза советских писателей Украиньї либерально, примеренчески отнеслись к оценке извращений и ошибок, допущенньїх в «Очерке истории украинской литературьі».

На партийннх собраниях не било дано должного отпора авторам — членам партии Кирилюку, Плисецкому и Шаховскому, которме не только не признали и не раскритиковали допущенньїх извращений и ошибок, а даже отстаивали в своих вьіступлениях ряд вредних положений.

Зто говорит о том, что партийньїе организации Института литературьі АН УССР и Союза советских писателей Украиньї ослабили борьбу на идеологическом фронте, а у некоторьіх коммунистов, работающих в области культури и искусства, притупилась политическая бдительность.

Вьіход в свет «Очерка истории украинской литературьі» свидетельствует о наличии серьезньїх недостатков в работе Института литературьі Академии наук УССР. В институте отсутствует практика проведення творческих дискуссий, критика недостатков и ошибок в научньїх трудах.

Рукопись «Очерка истории украинской литературьі» на ученом совете Института литературьі Академии наук УССР не обсуждалась, а общее рецензирование бьшо поручено проф. Дорошкевичу, которьій сам разделял и защищал буржуазно-националистические взглядьі.

ЦК КП(б)У считает, что указанние извращения и ошибки стали возможньїми потому, что часть историков и литераторов еще не преодолела влияния буржуазно-националистической «школьї» Грушевского, а партий­ ньїе организации институтов истории и литературьі АН УССР совершенно недостаточно ориентируют научние кадри на борьбу за чистоту марксист- ско-ленинской теории против попьіток возродить буржуазно-национали­ стические взглядьі в вопросах истории и литератури Украиньї.

Управление пропаганди ЦК КП(б)У не обеспечило надлежащего контроля за работой Института литературьі АН УССР и Союза советских пи­ сателей Украйни.

ЦК КП(б)У постановляет:

1. Осудить извращения и ошибки, допущенньїе в «Очерке истории украинской литературьі» Кирилюком, Шаховеким, Плисецким, Масловьім, Пильгуком и Ткаченко. Считать, что автори через «Очерк» пропагандируют буржуазно-националистические взгляди в вопросах истории литературьі.

2. Поручить Управленню пропаганди и агитации ЦК КП(б)У развернуть в печати и на собраниях учених, писателей, деятелей искусств, преподавателей вьісших и ередних учебних заведений, научньїх сотрудников

791

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Академии наук критику буржуазно-националистических извращений и ошибок, допущенних в «Очерке истории украинской литературн».

Обязать Управление пропаганди и агитации ЦК КП(б)У усилить борьбу против всяких проявлений враждебной буржуазно-националистической идеологии, подвергнуть критике буржуазно-националистические извращения истории украинской литературн Грушевским и его «школой».

3.Указать бюро партийннх организаций Академии наук УССР и Союза советских писателей Украйни на их либеральное отношение к извращениям и ошибкам, допущенним в «Очерке истории украинской литературн»

ипредложить им обсудить настоящее решение на партийннх собраниях.

4.Предложить президиуму Академии наук ликвидировать непра­ вильную практику издания научньїх работ Академии наук УССР без тщательного обсуждения их содержания на редакционно-издательском совете

иучених советах институтов.

5.Обязать президиум Академии наук УССР организовать работу по составлению подлинно научной истории украинской литературн. Подготовить

ииздать в 1947 г. «Краткий курс истории украинской литературн».

6.За грубне политические ошибки и извращения националистического порядка, допущенние в «Очерке», т. Кирилюку Е.П. обьявить строгий вьіговор с предупреждением, снять с работьі заместителя редактора журнала «Вітчизна» и вивести из состава редколлегии.

Вопрос о тт. Плисецком М.Н. и Шаховском С.М. рассмотреть по возвращению их из отпуска.

7.Предложить партийннм организациям Академии наук УССР и Союза советских писателей Украиньї усилить работу по овладению марксист- ско-ленинской методологией научньїми работниками Академии наук УССР

иписателями, развернуть принципиальную, большевистскую критику и са­ мокритику в учреждениях Академии наук УССР и Союза советских писа­ телей Украинн с тем, чтобьі предупредить в дальнейшем внход из печати недоброкачественньїх работ.

8.Поручить Управленню кадров ЦК КП(б)У, Управленню пропаганди

иагитации ЦК КП(б)У и Президиуму Академии наук УССР разработать мероприятия по улучшению работьі Института литературн Академии наук УССР и укреплению его кадрами.

9.Обязать Главлит УССР изьять «Очерк истории украинской литературьі» из употребления в библиотеках и учебннх заведеннях.

Історія української культури: Збірник матеріалів і документів. Київ, 2000. - С. 383-387.

З Постанови ЦК КП(б)У «Про репертуар драматичних та оперних театрів УРСР. Заходи щодо його поліпшення» (1946 р., жовтня 12)

[...] Найголовніший недолік нинішнього стану репертуару драматичних і оперних театрів УРСР полягає в тому, що п’єси радянських авторів на су­ часні теми виявились фактично витісненими з репертуару театрів УРСР. У

792

Р о з д і л XI. Розбудови процесе перших повоєнних років та радянізація західних областей .,

Київському драматичному театрі ім. І.Франка з 16 п’єс, поставлених у 1945 році і в першому півріччі 1946 року, питанням сучасного радянського життя були присвячені тільки три прем’єри; у Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки з 14 — 4; у Харківському театрі ім. Т.Шевченка з 17 — 3; у Харківському театрі російської драми з 18 — 6; у Львівському те­ атрі ім. Заньковецької з 16 — 3; у Запорізькому театрі ім. Щорса з 18 — 3; у Чернівецькому музично-драматичному театрі з 16 — 6; в єврейському те­ атрі ім. Шолом-Алейхема з 8 — 1; у Львівському театрі юного глядача ім. О.М.Горького з 6 — 2 прем’єри на сучасні радянські теми.

Таке становище має місце і в більшості обласних драматичних і музич- но-драматичних театрів України.

У зовсім неприпустимому стані перебуває репертуар оперних театрів УРСР. При потуранні Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР оперні театри України фактично зняли з свого репертуару радянську оперу. За останні роки оперні театри УРСР не поставили ні одної опери радянських композиторів, присвяченої сучасному життю, і не організували спільно з композиторами роботи по створенню нових опер на сучасні ра­ дянські теми.

Драматичні й оперні театри України досі не створили високоідейних і повноцінних в художньому відношенні спектаклів про перемогу радянсько­ го ладу, про дружбу народів радянської країни, особливо про дружбу ук­ раїнського і російського народів, про Велику Вітчизняну війну та про ге­ роїчну працю радянських людей.

Вчому полягає причина такого надзвичайно незадовільного становища

зрепертуаром у драматичних і оперних театрах України?

ЦК КП(б)У вважає, що головною причиною цих найсерйозніших хиб театрального репертуару є низький рівень ідеологічного керівництва теат­ рами з боку Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР. Комі­ тет в справах мистецтв і керівники багатьох театрів проявили політичну безтурботність і безвідповідальність щодо репертуару театрів, забувши, що репертуаром визначається ідейно-політичне обличчя театрів і ступінь їх участі в комуністичному вихованні народу.

Допустивши фактично витіснення з репертуару театрів п’єс на сучасні радянські теми, Комітет у справах мистецтв і керівні працівники театрів України тим самим серйозно знизили роль театрів у справі політичного ви­ ховання народу.

Аналіз стану репертуару театрів УРСР показує, що п’єси радянських авторів на сучасні теми витіснялися, головним чином, п’єсами так званої «старої української спадщини», яким належить лев’яча частка в загальній кількості постановок.

Тим часом, поряд з цінною в ідейному і художньому відношенні кла­ сикою, яка правдиво відбиває життя українського народу в минулому, у «старій українській спадщині» є чимало п’єс, які зображають життя непра­ вильно і фальшиво, прикрашають минуле в ідилічні тони, проповідують віджилі ідеї та відсталі погляди, які кличуть глядача не вперед, а назад.

Це особливо стосується п’єс старого етнографічно-побутового репер­ туару, більша частина яких здатна виховувати глядача лише в дусі національ­ ної обмеженості і відриву від актуальних питань сучасності. [...]

793

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Допускаючи проникнення на сцену таких низькопробних і шкідливих п’єс, як «Кум-мірошник», «Запорізький скарб», «Бувальщина», «Хмари» та інші, театри фактично скочуються до буржуазно-націоналістичної «просвітянщини», глибоко ворожої радянському суспільству.

Серйозною помилкою Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР є те, що він допустив засилля в репертуарі театрів п’єс старого етнографічно-побутового репертуару і витіснення ними сучасних радянсь­ ких п’єс.

Неблагополучне становище з репертуаром в театрах УРСР погіршує­ ться ще й тим, що багато п’єс українських радянських авторів, поставлених театрами, стоять на надзвичайно низькому ідейному і художньому рівні («Ви давно повернулись» Копиленка, «Земля» Дольда, «Коли пахне яблука­ ми» Скляренка, «Серце солдата» Плоткіна, «Ковалева криниця» Ятка, «Міліонер» Суптеля), а деякі з них являють собою зразки пошлості і халтури, будучи по суті наклепом на радянських людей («Моя знайома» Юхвида, «Нащадок гетьмана» Мокрієва, «Змова сердець» Шільмана).

В основі більшості названих п’єс лежать не актуальні і важливі питан­ ня сучасного радянського життя, а надумані фальшиві або ж дрібні і ви­ падкові «проблеми». Радянські люди в цих п’єсах, як правило, зобража­ ються примітивними, малокультурними, наївними й відсталими, з обиватель­ ськими звичаями і смаками, причому автори нерідко вважають за гідні вихваляння саме ці, невластиві радянським людям риси відсталості і безкуль­ тур’я. У постановці і розв’язанні проблем етики і моралі, зокрема в зобра­ женні радянської сім’ї, автори п’єс часто проповідують обивательські по­ гляди, норми буржуазної поведінки. В той час як позитивні герої у багатьох п’єсах виглядають слабкими, безвольними, примітивними, негативні пер­ сонажі наділяються більш яскравими рисами характеру, зображаються си­ льними, вольовими і спритними. _

Значна частина поставлених в театрах п’єс на сучасні теми примітивна, антихудожня, написана неграмотно, неохайно, без належного додержання авторами елементарних норм драматургічної майстерності, без достатнього знання літератури і народної мови.

У деяких п’єсах, написаних драматургами України, мають місце прояви національної обмеженості, помилки і перекручення буржуазно-націоналі- стичного характеру («Чому не гаснуть зорі» Копиленка, «Я живу» Пінчевського). У творчості деяких драматургів ідеалізуються представники експлуа­ таторських класів минулого, не показується класова боротьба між гнобите­ лями та пригнобленими в дореволюційному класовому суспільстві, вихва­ ляються пережитки старовини, замовчується братерство і дружба радян­ ських народів, особливо ж споконвічна дружба українського і російського народів.

ЦК КП(б)У відзначає, що серед деякої частини працівників театрів УРСР має місце низькопоклонство перед буржуазним Заходом, в результаті чого на сцену проникають низькопробні твори західноєвропейських драма­ тургів («Дружина Клода» Дюма і «Дорога в Нью-Йорк» Ріскіна-Малюгіна, поставлені в Харківському театрі ім. Шевченка, «Дами і гусари» Фредро — Київський театр ім. Лесі Українки, «Убийство м-ра Паркера» Моррісона —

794

Ро з д і л XI. Розбудовчі процеси перших повоєнних років та радянізація західних областей .,

Ворошиловградський театр російської драми), які проповідують буржуазну мораль, отруюють свідомість радянських людей буржуазним світоглядом. Постановка на сцені таких чужих і пошлих п’єс в корені суперечить вихов­ ній політиці Радянської держави і є спробою відживити пережитки капіта­ лізму в побуті і свідомості радянських людей.

Більшість драматичних і оперних театрів України вкрай незадовільно виконують завдання пропаганди кращих творів російської класики та дра­ матургії народів СРСР.

Багато театрів безвідповідально ставиться до постановки п’єс радянсь­ ких авторів на сучасні теми, постановка цих п’єс нерідко доручається дру­ горядним, малокваліфікованим режисерам, до участі у спектаклях залучаю­ ться недосвідчені, слабкі актори, неохайним і примітивним буває офор­ млення спектаклів. В результаті цього радянські п’єси на сучасні теми ставляться у ще більш нерівноправні умови порівняно з п’єсами дореволю­ ційного репертуару.

ЦК КП(б)У відзначає, що справа добору, планування і контролю ре­ пертуару поставлена в Комітеті в справах мистецтв незадовільно. Комітет у справах мистецтв випустив із своїх рук формування репертуару і сам часто рекомендував театрам недоброякісні п’єси. Комітет не керує безпосередньо складанням репертуарних планів театрів, не бореться із шкідливими тен­ денціями деяких керівників театрів, які наплювацьки ставляться до радянсь­ ких п’єс і орієнтуються на безідейні розважальні спектаклі. Репертком при Комітеті в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР не налагодив кон­ тролю репертуару театрів на місцях, допускаючи постановки в деяких пе­ риферійних театрах ідеологічно порочних і халтурних п’єс.

ЦК КП(б)У відзначає незадовільну роботу драматургів Радянської Укра­ їни, які досі не створили для театрів достатньої кількості високоідейних і повноцінних в художньому відношенні п’єс на сучасні теми. Це становище пояснюється тим, що багато драматургів відірвані від життя, від творчої практики радянського народу, стоять осторонь від корінних питань сучас­ ності, не помічають типового, провідного у нашій дійсності, не вміють зоб­ ражати кращих рис і якостей радянської людини. Ідейний і професіональ­ ний рівень творів багатьох драматургів дуже низький, у творчості деякої частини драматургів мають місце аполітичність, діляцтво, ремісничий під­ хід до своєї справи.

Не виконують своїх обов’язків композитори України, які приділяють головну увагу історичним темам і обминають важливі теми сучасності, в результаті чого не створені високоякісні нові опери, присвячені радянсько­ му життю. [...]

ЦК КП(б)У постановляє:

[...]

2. Вважати за найголовніше завдання Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР і Спілки радянських письменників України — ство­ рення і широке впровадження у практику роботи театрів високоякісного сучасного радянського репертуару з тим, щоб усі театри стали активними пропагандистами політики Радянської держави.

795

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

3. ЦК КП(б)У ставить перед драматургами України завдання — ство­ рити яскраві, високохудожні твори про перемогу радянського ладу в нашій країні, про Велику Вітчизняну війну, про героїчну працю радянських лю­ дей, про дружбу радянських народів, про споконвічне братерство україн­ ського народу з великим російським народом, про керівну роль партії Ле­ ніна — Сталіна в житті радянського народу. Драматурги і театри повинні відбивати життя радянського суспільства в його невпинному русі вперед; всіма способами сприяти дальшому розвиткові кращих якостей радянської людини, виховувати нашу молодь так, щоб вона була бадьорою і стійкою, не боялася труднощів і вміла їх переборювати.

Драматурги, театральні критики повинні приділити особливу увагу ви­ хованню трудящих мас українського народу в дусі непохитної дружби ра­ дянських народів, любові до великого російського народу і ненависті до всіх ворогів радянського ладу, в тому числі до найлютіших ворогів українсь­ кого народу — українсько-німецьких націоналістів. [...]

7.Зобов’язати Комітет у справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР організувати переклади на українську мову і включення в репертуар театрів кращих творів російських радянських драматургів і драматургів народів СРСР. Перекласти також на російську мову кращі твори української ра­ дянської драматургії.

8.Запропонувати Комітетові в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР виключити з репертуару безідейні та малохудожні драматичні твори і зобов’язати Комітет посилити репертуарний контроль з тим, щоб у майбут­ ньому на сцену не могли проникати помилкові, безідейні, малоцінні п’єси.

9.Зобов’язати газети «Радянська Україна», «Правда Украиньї», «Молодь України», «Сталинское племя», «Радянське мистецтво», «Літературна газета» посилити на своїх сторінках театральну критику, систематично вміщуючи статті і рецензії про нові постановки драматичних і оперних театрів.

Газети повинні залучати до театральної критики політично зрілих і кваліфікованих людей, висувати і уважно вирощувати нові кадри критиків, вести рішучу боротьбу проти аполітичності та безідейності в роботі театрів

ів театральній критиці.

Історія української культури: Збірник матеріалів і документів.

Київ, 2000. - С. 391-397.

Голод 1946—1947 рр. у спогадах Склонного Василя Даниловича, 1938 р. н. (с. Красилів Хмельницької обл.)

Народився я у с. Думенки Хмельникського р-ну. Там проживав до 1955 р. Сім’я у нас була велика. Було семеро всього. Батько — Данило Ва­ сильович Склонний — воював, був чотири рази ранений і контужений. Працював на той час у колгоспі, був там сторожем вночі. Помню, як я ко­ ней з ним вигонив вночі пасти. Батько був дуже працьовитою людиною, дуже крепкий був, сильний. Мати, Анна Фоківна Склонна, працювала в ланці. Була ланковою. Дуже поважала її вся ланка. [...]

796

Ро з д і л XI. Розбудовчі процеси перших повоєнних років та радянізація західних областей .,

Село було середнє. 400—600 дворів. Люди були дуже дружні, особливо в період голодовки. Помагали друг другу. Якщо комусь навіть треба було хату построїти, то збиралося все село помогти, ногами місили глину. І це просто так, не за плату. Поробили щось, перекусили що там в кого є і все. Була там школа одна. Працювала у 47-мому. [...]

В селі вмирали від голоду і пухлі від голоду були. От бачиш, я вже імен і не помню. Помню сусідів наших, що повмирали від голоду. Вони ще й якісь родичі наші. Згадую, що чоловіка ївтухом звали. Він з жінкою жив. Були ду­ же бідні, не було що їм їсти. Помню, що він по селі в фуфайці старій, обід­ раній ходив. Босий завжди, бо не мав, що взути. Жінка його то навіть не ви­ ходила з хати. Завжди хвора і слабка була від того, що їсти не було що. То вони так і в хаті тій померли вдвох. їздили з села люди на Західну Україну кудись. Якраз в 47-у році це було. Не знаю, за що купляли там і як, але при­ возили жито з собою. «Пуд» тоді називали той мішечок. На собі приносили, на спині. Не було ніякої техніки тоді. Те жито на жорнах мололи і пекли. Будемо говорити місиво таке. То ми їли його тільки по кусочку. Мама дава­ ла тільки трошки, а ми дуже жадні були до нього і ніколи не наїдалися.

Я тоді не знав, через що той голод був, бо політики тої не знав, не розу­ мів, бо був дуже маленький. Вже зараз я розумію, що це робилося все для знищення українця. По-перше уряд тодішній був в цьому зацікавлений [...]

Український Голокост 1932—1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 8.

Київ, 2012. - С. 361-363.

Із спогадів Ромашка Михайла Івановича, 1937 р. н., про голод 1946—1947 рр.

[...] Голодні 1946—1947 рр. пам’ятаю дуже добре, адже мені було тоді

9років.

Упіслявоєнні роки життя на селі було вкрай важким. Не вистачало ху­ доби для обробітку землі, були дуже низькі врожаї зерна і картоплі, пам’я­ таю, що люди, в яких не було коней чи волів, запрягали корів, щоб зорати поле. На запущених полях, які заростали травою, висипали лопатами гряд­ ки — копали невеличкі рівчачки і землею засипали траву, щоб вона не прі­ ла. Такі грядки доводилось весь час полоти, бо вони все одно проростали травою. Літом 1946 р. була дуже велика засуха, зернові майже не вродили. Кращим був лише врожай картоплі на низьких місцях. Саме врожай кар­ топлі і допоміг багатьом сім’ям вижити в ті роки.

Нестача продуктів харчування стала відчутною уже в кінці 1946 року. В селі почастішали випадки, коли в селян стали ночами красти насіннєву картоплю, яку за звичаєм закопували в ями.

Голоду сприяло і те, що селяни осінню мусили здати доведену на кож­ ну сім’ю так звану «поставку». За невиконання плану «поставки» могли і засудити. Тому в окремих сім’ях майже нічого не залишалось. Основною їжею селян була картопля та затірка з житньої муки, варили крупник (каша

зячмінної дерті) рідше пшоняну кашу. Пшоняна каша, зварена з молоком, вважалась делікатесом. Найчастіше ввечері їжею була печена в грубці або

797