litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

упадку тої Української Республіки і розподілу Польщі, ті землі були прилу­ чені до Російської Держави. Під час упадку Російської Держави у 1917 ро­ ці, вони увійшли у склад відродженої Української Держави, а пізніше, з перебігом воєнних подій 1919—1921 років, названі землі були прилучені до Польської Держави на основі мирного договору в Ризі, без отримання зго­ ди на це від автохтонного українського населення. Ціле історичне життя Українського Народу є доказом, що метою його політичних змагань є ство­ рення Української Держави.

Створення власної Держави з непереможною силою проявилося серед усіх європейських народів. Отже теперішнє право народів на самовизна­ чення стало керівною ідеєю в міжнародньому житті, в міжнародній політи­ ці і в житті народів світу, внаслідку чого постав цілий ряд національних держав: Чехія, Фінляндія, Литва і інші, а до того, згідно з волею цілого Українського Народу, яку він проявляв впродовж вікових змагань за свою національність, згідно з волею населення наших земель і опираючись на загально визнане право народів на самовизначення, ми, представники Во­ лині, Холмської землі, Підляшшя і Полісся заявляємо з цієї соймової три­ буни перед цілим світом, що ціллю Українського Народу є відродження Самостійної Української Держави, однак рахуючися з дійсним станом рі­ чей, заявляємо нашу готовість до співпраці з польським народом і з всіма народами, які входять в склад Річипосполити Польської, під слідуючими умовами: Річипосполита Польська, як держава національно несуцільна, має бути перебудована так, щоби кожний народ, який входить в її склад, особливо такий, що займає окреслену територію, мав повну можливість реалізувати своє право на самовизначення, отож мав забезпечений повний і свобідний розвиток всіх галузей життя.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали: В 3 т. Т. 2.

Мюнхен, 1983. — С. 44—45.

Нота уряду УСРР урядам Франції, Великобританії, Італії з протестом проти анексії Східної Галичини

(1923 р., березня 13)

З газетних повідомлень Уряд України дізнався, що Польський Уряд звернувся до Союзних Урядів з пропозицією остаточно врегулювати питан­ ня про східні кордони Польщі. Ті самі джерела повідомляють, що питання вже передане з ініціативи Французького Уряду Раді послів у Парижі, і що воно повинно найближчим часом дістати розв’язання відповідно до споді­ вань Польського Уряду.

Український Радянський Уряд рішуче заперечує проти будь-якого вирі­ шення без його участі долі територій, що безпосередньо межують з Украї­ ною і мають багато спільних інтересів з останньою.

При підписанні Ризького договору з Польщею Росія та Україна відмо­ вились від усіляких прав і претензій на Східну Галичину, встановивши кордони України по ріці Збруч, прикордонній між Україною і Східною Га­ личиною. Але в той же час протягом ризьких мирних переговорів голова

658

Р о з д і л IX. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

російсько-української делегації оголосив на пленарному засіданні Ризької мирної конференції від 24 вересня 1920 р. заяву Всеросійського Цент­ рального Виконавчого Комітету від 23 вересня того ж року, що доля Схід­ ної Галичини повинна бути вирішена вільним волевиявленням усіх націо­ нальностей, які її населяють.

Акт окупації польськими властями і військами Східної Галичини, де 3/4 на­ селення становлять українці, був на думку Уряду України актом насиль­ ства, хоч би він був підтверджений конференцією союзних послів. Це схва­ лення Союзних Держав аж ніяк не усуває того нечуваного факту, що після перемоги союзників, які оголосили себе прихильниками самовизначення націй, понад 4 мільйонів українців, які користувалися при реакційно-кле- рикальній габсбурзькій монархії політичною, адміністративною і культур­ ною автономією, були волею союзників поставлені в гірші політичні умо­ ви, ніж до війни.

Урядові України відомі намагання Польського Уряду перетворити акт тимчасової окупації в акт анексії, але також відомо всьому світові, що на­ селення Східної Галичини всіма засобами чинить опір новому насильству над його правами і свободами. Відмова українського населення взяти участь у виборах, юрби українців та інших галичан, що перебігають на терито­ рію сусідніх з Польщею держав, щоб не потрапити до набору в польське військо, часткові повстання, які охопили цілі райони Східної Галичини, — все це свідчить про рішучий протест Східної Галичини проти анексіо­ ністської політики Польщі. Анексія, якої вимагає Польський Уряд, може викликати тільки нові протести з боку населення Східної Галичини, а та­ кож обурення робітничих і селянських мас України і Росії.

Тому Уряд України вважає своїм обов’язком заявити заздалегідь, що він вважатиме недійсним встановлення якого б то не було режиму в Схід­ ній Галичині без його попередньої згоди і без опиту самого населення.

Українська РСР на міжнародній арені: Збірник документів (1917—1923 рр.).

Київ, 1966. - С. 587-588.

Протест Української Національної Ради проти рішення Ради послів приєднати Східну Галичину до Польської держави (1923 р., березня 15)

[...] Головні держави Антанти як побідники у світовій війні проголоси­ ли принцип уладження міжнародних відносин в Европі: право національ­ ного самовизначення для всіх народів. На сім праві конституював укра­ їнський нарід Галицької Землі в місці жовтні 1918 р. на території Східної Галичини — Західно-Українську Державу. Відтак наслідком збройного на­ ступу Польщі допустили головні держави Антанти, щоб Польща впровадила у Східній Галичині тимчасову військову окупацію та рівночасно прирекли нам постановою Найвищої Ради Мирової Конференції в Парижі з 25 чер­ вня 1919 р., що вирішеннє державного становища Східної Галичини насту­

659

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

пить згідно з волею населення, то значить — на основі права національно­ го самовизначення. А українське населеннє Східної Галичини як значно переважаюча більшість сього краю, протягом цілого часу польської окупа­ ції (1919—1923) ніколи не годилися на прилученнє Східної Галичини до Польщі але завсе й однодушно домагалося й домагається в імя націо­ нальної справедливости і права національного самовизначення: визнання Східної Галичини незалежною державою вільних народів. Колиж тепер зовсім неожидано, Конференція Амбасадорів, не питаючись про волю на­ селення та не зважаючи на постанову Найвищої Ради з 25 червня 1919, отже з очевидним нарушениям права національного самовизначення, рі­ шила прилучити Східну Галичину до Польщі, то іменем Української На­ ціональної Ради Східної Галичини як легального представництва україн­ ського населення Східної Галичини підношу оте им проти того рішення Конференції Амбасадорів з 14 марта рішучий протест, та заявляю, що ук­ раїнське населеннє ніколи не погодиться з панованнєм Польщі, домага­ ється незалежної Галицької Держави вільних народів, та буде за неї далі боротися.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітгі: Документи і матеріали: В 3 т. Т. 2.

Мюнхен, 1983. - С. 50-51.

З листа А.Макареика про долю Галичини та причини невдачі у визвольних змаганнях (1923 р., квітня 3)

[...] Наш політичний горизонт захмарений і невідомо, коли на ньому розвидниться. Треба готуватись на довший побут на еміграції. І мріями ті­ шитись не слід. На справу Галичини я ніколи не покладав надій. Антанта не могла: ні приєднати Галичину до України, ні зробити з Галичини са­ мостійну державу. Ніхто собі не ворог — отже і Антанта теж.

Коли б Галичина була самостійною державою, то Москва мала б через Галичину коридор до Німеччини, зайшла би в тил Польщі та її знищила. А Польща для Антанти необхідна, як сторож Німеччини і оборонний вал про­ ти Москви і большевизма. Аби Україна була дійсно самостійною державою, Антанта, на мою думку, не вагалась би на приєднання Галичини до України, бо українська держава грала б роль під таку, що тепер Польща, я думаю, на­ віть з більшим успіхом. Тоді б Антанта не боялась московсько-німецького союзу, бо стояла на шляху, була б сильна 45 мільйонна] укр[аїнська] держа­ ва ну і прибалтійські держави, що утворилися із б[увшої] Росії.

Нам ситуація надзвичайно сприяла. Мали досить часу (от цілий рік: 28.11.17—17.11.18), аби сконсолідувались і утворили державу. На жаль, тем­ нота і національна] несвідомість народа спричинились тому, що на чолі влади стали цілком невідповідні люде, що гаразд уміли тілько бути демаго­ гами. Який народ — такі і його представники, така його влада.

Ми не зуміли утворити державу, не зуміли отбитись от Москви в той час, як вона билася в судорогах анархії (первоначальний большевизм). А утворити таку велику державу, як Україна, без активної волі народу ніяка

660

Р о з д і л IX. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

стороння сила не може. Аби народ хотів мати державу, він би її мав. [...] В початках февраля я одержав відомості (і то точні), що галицький уряд у Відні послав до Москви депутацію, аби Москва визнала Галичину само­ стійною державою. Да і давно, ще з Ризького миру, галичане з Відня ню­ хались з Московою, загравали з большевиками. Це не була тайною ні для кого, отже і для Антанти, це було прекрасним козирем поляків (багато людей казали Петрушевичу, аби не сидів на двох стільцях, а вибрав або Антанту, або Москву). Я думаю, контакт Уряду Петрушевича з б[ільшовицькою] Москвою прискорили розв’язання справи Галичини на користь Польщі.

Після прилучення Галичини до Польщі в уряді Петрушевича почався розкол. Як пишуть газети, прем’єр галицького] уряду д-р Кость Левицький з своїми приятелями збирається їхати до Галичини. Решта неприми­ римих нібито (такі принаймні були натяки в газетах) збираються їхати до «совітів» і отаборитись нібито в Кам’янці-Под[ільському] чи деінде. Коли б то сталося (що дуже можливо, до того долларове джерело почало помалу висихати), то будемо мати 2 Петлюри: оден в Польщі співатиме під поль­ ську дудку, коли то буде потрібно, а другий — в «совітах» танцюватиме під скрипку Москви. Як дійдемо до такого ганебного фіналу, то сором буде людям в очі глянути. [...]

Українська політична еміграція 1919—1945: Документи і матеріали.

Київ, 2008. - С. 149-150.

Комунікат Стрілецької Ради Українських січових стрільців у Празі з приводу політичної ситуації в Західній Україні (1923 р., липня 10)

[...] З огляду на цілковите політичне розпорошення та на політичну дез­ орієнтацію серед українських кругів Східної Галичини, яке супроводжу­ ється моральним упадком, слабосильністю та каригідною нерішучістю по­ літичних партій та угруповань, котрі зайняли досі провідне і відвічальне становище заступництва інтересів українського народу — Стрілецька Рада УСС вважає своїм обов’язком подати до загального відома та інформації, що слідує:

1.Стрілецька Рада УСС осуджує та пятнує угодницьку політику Трудо­ вої партії з Народним Комітетом на чолі та кваліфікує її як шкідливу для широких мас українського народу — політику кастової дрібної верстви сус­ пільства, заінтересованої в угоді [з] сучасною польською державою.

2.Фашизм, який під маскою фразеології «З народом і все для народу»

євисловом світової реакції та інтернаціональною організацією, створеною західноєвропейськими капіталістами та поміщиками для боротьби проти працюючих мас, являється найбільш шкідливим і пагубним на українсько­ му ґрунті, де 90- % нації творять працюючі маси і де є немислиме повне на­ ціональне визволення мимо і проти волі цих мас. Це кажемо одверто на адресу львівської «Заграви» і мюнхенського «Українського козака» та сим­ патизуючих їм одиниць радикального табору для того, щоб перестерегти

661

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

УССів перед демагогічними та фальшивими гаслами і планами доморослих слуг інтернаціонального фашизму.

3. Стрілецька Рада УСС стверджує, що девізом УССів останеться і на­ далі служба інтересам широких трудових мас українського народу і боро­ тьба за державність, відповідаюча інтересам та волі народу. 1 якраз тому стверджує Стрілецька Рада, що державна злука українських земель не є ідеалом, відсуненим у далеке майбутнє, але актуальним питанням дня і що єдиною розв’язкою сучасної політичної ситуації західних земель України, окупованих Польщею, є навпаки проектом «автономії» з боку угодовців та запозиченим фразам «Заграви» і прочих — гасло прилучення цих земель до Великої України.

Українська політична еміграція 1919—1945: Документи і матеріали.

Київ, 2008. - С. 153.

Лист Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка до ВУАН щодо пересилання друкованих видань Радянської України до Львова через бюро посольства СРСР у Варшаві (1923 р., грудня 10)

Ще у вересні цього року дістали ми від Всевидату в Харкові ряд кни­ жок, виданих на Україні, через пресове бюро посольства радянських рес­ публік у Варшаві та вислали тою ж дорогою в заміну свої видання. Мину­ лого тижня вислали ми тою самою дорогою ряд тутешніх видань до Інсти­ туту книгознавства у Києві. Ми хотіли вислати також Вам і Національній бібліотеці книжки, які ми приладили більше, чим рік тому назад, і не мог­ ли вислати, тому що тутешня пошта не приймає рекомендованих посилок, а наші звичайно не доходять. Та дістали відповідь, що посольство не пере­ силає книжок тому, що його про це не просять, та що воно не має грошей на пересилку, яка досить коштує. Супроти цього просимо звернутися до правительства в Харкові і до посольства у Варшаві з проханням — передати нам Ваші видання, а наші Вам, поки не налагодяться нормальні поштові зносини. [...]

Історія Академії наук України (1918—1923 рр.): Документи і матеріали.

Київ, 1993. - С. 353.

Резолюція з’їзду «Стоваришення Український робітничий дім»

уКанаді проти національного поневолення українського населення Західної України та Північної Буковини

(1924 р., березень)

П’ятий річний з’їзд «Стоваришення український робітничий дім», що зібрався 6-го, 7-го, 8-го і 9-го лютого у Вінніпегу і репрезентує організова­ не українське робітництво і фермерство Канади, однодушно і рішуче про­ тестує перед масами організованих працюючих цілого світу проти лютого

662

Р о з д і л IX. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

гноблення українських селян і робітників на західноукраїнських терито­ ріях, що находяться під окупаційною владою Польщі і Румунії.

10 млн. українських селян і робітників на цих територіях стогне в еко­ номічній, політичній і національній неволі на власних землях, насильно окупованих і анексованих Польщею і Румунією. Селянство і робітництво стероризоване. Масові розстріли є там звичайними явищами. В Галичині особливо в’язниці переповнені невинними українськими селянами, робіт­ никами і інтелігенцією, і ці політичні в’язні сидять там разом з кримі­ нальниками місяцями, а то й роками без слідства і суду. Внаслідок страш­ ного тюремного режиму політичні в’язні поповнюють самовбивства.

Українські школи, а навіть приватні просвітні установи, знищені. В са­ мій тільки Галичині польсько-шляхетська влада замкнула 682 народних школи, 3 учительські семінарії і 7 приватних гімназій. Український універ­ ситет у Львові вважається нелегальним і загнано його в підземелля. Тепер розпочато наступ на знищення Української академії наук у Львові.

В українських провінціях Волині та Поліссі, де є тільки 8 % польського населення, з загального числа 2694 народних шкіл є тільки 400 українських і ті безпощадно полонізується.

На Буковині, анексованій Румунією, всі українські школи зрумунізовано і навчання української мови в школах вважається незаконним.

На всіх західноукраїнських територіях, окупованих Польщею і Руму­ нією, панує непогамована сваволя польської шляхти і румунських бояр, а українські селяни і робітники жиють в розпуці.

Цьому дикому поневоленню і знущанням мусить бути покладений кі­ нець.

Ми, представники тисяч організованих українських робітників і фер­ мерів Канади, протестуємо перед вами, організовані працюючі цілого світу, проти цього дикого насильства, поповнюваного на українськім народі за­ хідноукраїнських територій, що находяться тепер під польським і румунсь­ ким пануванням, і закликаємо вас підняти свій голос та допомогти всім, чим тільки зможете, в обороні так наших, як і ваших поневолених пра­ цюючих братів. Допоможіть освобожденню українських селян і робітників західноукраїнських територій і добуто для них права самим рішати про власну долю.

Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917—1939: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1979. - С . 113-114.

Відозва Українського національно-демократичного об’єднання до українського громадянства

(1925 р., липня 12)

У важну хвилю народнього лихоліття, в добу нечуваної, загальної руї­ ни, коли глухим стоном стогне прибита недолею народна душа, сповіщає­ мо Тебе про важну подію:

Від нинішнього дня припинився розбрат в українському національно­ му таборі, від нинішнього дня весь український національний табор висту­

663

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

пає як одна цілісність, стає в одній оборонній і бойовій лаві, в одній суці­ льній фалянзі під назвою: Українського Національно-Демократичного Об’єд­ нання (УНДО).

Остання велика історична катастрофа, попереджена добою живої діяльности, кипучої роботи, всестороннього розвитку і вкінці гігантного зри­ ву народніх мас, — підірвала міць народу і в своїх попелищах погребала найкращих і найліпших: поетів віри і надії, борців за правду, волю і долю, великих героїв, іменних і безіменних, що в боротьбі за найвищі ідеали на­ ції і людськости принесли себе в жертву — кріваву й безкровну. Своєю бо­ ротьбою, посвятою і кровю вони зєднали нас з великими подвигами наших дідів і прадідів, вони створили сучасним і прийдешнім поколінням синтезу української історії, вони відродили геройську епопею боротьби за волю і повели нас на її тернисті, але незарослі шляхи. [...]

Всупереч святочним міжнароднім зобовязанням, власній конституції і власним законам, наші відвічні противники приноровлюють до українсько­ го народу нечуваний політичний гніт, що виявляється в переслідуванні громадських діячів, нищенні організацій і товариств, давленні преси, само­ волі адміністрації, масових арештах, знущаннях поліції, процесах, засудах, тюремшині, розстрілах, в топтанні всіх прав української мови в публичному житті і т. и.

В парі з політичним гнетом розвивається девастаційна політика поль­ ського уряду і піддержуваних ним та особливішіми атрибутами влади наді­ лених організацій також на инших ділянках життя українського народу. А саме в тому самому напрямку розвивається політика економічна, промис­ лова, кредитово-фінансова, податкова, колонізаційна, еміграційна, шкіль­ на, земельна, хліборобсько-культурно-освітна, церковна, і церковно-адмі- ністраційна, самоврядна, санітарна і т. и. — Ця політика польського уряду проявляється масово та індивідуально і складається на синтезу крайного політичного гніту, економічної екстермінації і культурної девастації.

Пляновий і послідовний наступ на український народ, на його духове й моральне, матеріяльне й фізичне добро був між иншим тим імперативом, який привів до обєднання відокремлених українських національно-полі- тичних груп і гуртів в одну нерозривну цілість, в одну суцільну організа­ цію. [...]

Визнаючи принціп загально признаного права про означення народів, УНДО на чолі своєю плятформи ставить здійснення в повному обємі права нації на всіх областях, на яких в р. 1914 український народ становив бі­ льшість населення.

УНДО стверджує, що Галичина з Лемківщиною, Волинь з Поліссям і Холмщина з Підляшам мають відмінний український характер, що це істо­ рична й сучасна неподільна власність українського народу та що згідно з принціпом про самовизначення народів і непередавненими, а навпаки від­ новленими змаганнями українського народу ці землі є вповні управнені здійснити своє природне право.

В боротьбі за найвище право нації УНДО спиратиметься на все свідо­ ме громадянство Західної України і, виходячи з принціпу національної ед-

664

Р о з д і л IX. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

ности — на всьому українському народі. Для здійснення основної мети УНДО єднатиметься з аналогічними організаціями инших поневолених на­ родів і шукатиме допомоги у тих державних націй та їх національних і міжнародніх організацій, що свою міжнаціональну політику базують на прин­ цип права нації.

До здійснення права нації змагатиме УНДО всіма доцільними засоба­ ми, признаючи вижними тільки ті акти й рішення, які заістнували при спі­ вучасте умандатованого представництва українського народу і які не розхо­ дяться з основним правом про самовизначення народів, а відкидаючи всі акти насильства, як акти незгідні з принціпами моралі, права і справедли­ восте.

УНДО являється організацією національною і демократичною, органі­ зацією понадклясовою, яка беручи на увагу справедливі змагання поодино­ ких кляс, — підчинює їх найвищому ідеалові нації.

Виходячи з демократичного становиша, УНДО не може дати своєї апробати на істнуючий на Радянській Україні переходовий диктаторський режім і одноклясовий устрій, одначе признає сучасну Радянську Україну поважним і далекосяглим станом державности українського народу та ві­ рить, що під напором свідомих українських мас та своєрідна державна організація завершиться здійсненням універсальних змагань української нації.

УНДО обстоюватиме й розбудовуватиме одноцільний український на­ ціональний фронт, змагаючи до культурної, економічної і політичної уні­ фікації української нації.

У практичній діяльности УНДО організуватиме селянські, робітничі і міщанські маси з метою перетворити їх на політично свідомі та економічно сильні й незалежні соціальні групи. З тією метою УНДО, обстоюючи в принципі приватну власність, буде боротися за перехід землі в руки нашого селянства, особливо в руки малоземельного й безземельного, без дальшого відшкодування — уважаючи, що селянські маси своєю, майже безвідплат­ ною працею на протязі століть, вже давно заплатили за великовласницьку землю. Поруч з тим УНДО велику вагу кластиме на поширення коопера­ тивного руху і на створення міцних основ під українську кооперативну ор­ ганізацію як головного засобу економічного подвигнення українського на­ селення.

Зтією самою метою УНДО буде змагати до привернення містам на ук­ раїнській національній території їх природного національного характеру, кладучи здобуття торговлі і промислу українським елементом в основу своєї діяльности.

Зтією метою УНДО буде боротися за збереження дотеперішних здо­ бутків робітничої кляси, за їх утвердження, поширення та за здобуття но­ вих. Одним словом: УНДО буде боротися за політичне, економічне й куль­ турне розкріпощення та подвигнення українського народу.

Вступаючи в нову добу громадянської діяльности, в добу праці, організа­ ції і боротьби, переводячи обєднання всіх активних сил нашого народу, зак­ ликає всіх громадян стати організованою лавою під прапором обєднання.

665

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Всі ті, що боролися й наложили головами за кращу долю народу, свої­ ми курганами, могилами й хрестами закликають нас не дати нашої Бать­ ківщини на поталу. — Всі ті, що глядять з курних хат, з чужинецьких фаб­ рик і ремісничих варстатів, взивають нас стати плечем об плече, грудь при груди, рука в руку до спільної боротьби за правду, добро і справедливість. Ми глибоко переконані, що треба сильно бажати, працювати в обєднаній громаді при взаїмній вирозумілости й допомозі, а те велике і довгождане прийде як сума наших змагань. [...]

Українська суспільно-політична думка в XX столітті: Документи і матеріали: В 3 т. Т. 2.

Мюнхен, 1983. - С. 112-115.

Заява ЦЕСУС у зв’язку зі спробами польської влади домогтися від української громадськості в Західній Україні визнання державних прав Польської держави на західноукраїнські землі (1925 р., грудня 22)

[...] Час окупації Польщею західноукраїнських земель в цілій основі підтверджує думку про послідовне здійснювання окупантами своєї ролі су­ проти українського народу — приведення його до моральної й фізичної смерти. Найяскравішим прикладом цього є сучасна руїна українського життя під оглядом: економічним (кольонізація української] землі, хи­ жацька експльоатація природних багацгв), культурним (знищення української школи, товариств, преси, церкви) і політичним (система «білого терору»).

Після невдачі зусиль збройної боротьби та акту насильства над правом державного самовизначення з дня 14.111.1923, український нарід непохитно продовжує в змінених умовах боротьбу, як одиноко можливий засіб проти політики Польщі. Свідома наслідків державницьких змагань українського народу, Польща постійно намагається шляхом репресій, в’язниць та вбивств, з одного боку — спинити поступаючу координацію українських активних сил, і провокацій та підкупства, — з другого — постачати для закордону «документи» про «спокійне співжиття й співпрацю» українців в межах поль­ ської держави, підтримуючи цим штучним способом захитаний внутрі свій державний організм.

Від ряду літ використовує польський уряд в згаданих цілях справу ук­ раїнського високого шкільництва. Бажаючи знайти в цьому питанню, важ­ ному й пекучому в процесі розвитку українського культурно-суспільного життя, найкориснішу для себе форму розв’язки, вишукує польський уряд зпоміж українського громадянства морально знівечені одиниці, які в ролі агентів польських інтересів допомогли б урядові вирішити справу українсь­ кого високого шкільництва поза й проти жадань і поглядів цілого українсь­ кого громадянства. З такими намірами розпочав польський уряд восени 1924 року переговори в справі креовання українського університету з гру­ пою «був[ших] австрійських професорів», приналежних переважно до Ук­ раїнського Університету в Празі, вживаючи за посередника цієї акції д-ра Романа Смаль-Стоцького. Самочинні минулорічні заходи цієї групи зустрі-

666

Р о з д і л IX. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

нули рішучий відпір та осуд з боку компетентних громадських чинників, але ж це не усунуло некорисних наслідків акції, бо Польща використала заяви празьких професорів для своїх політичних цілей на форумі Ради Союза Народів в Женеві. [...]

Накидування Польщею «державного університету для Українців», роз­ рахованого для завершення й здобуття з нашого боку санкції денаціоналізуючої шкільної політики Польщі на українських землях, не зломить відпорних сил українського студентства, що з однаковою послідовністю побо­ рюватиме такі спроби.

Не угодами, ані відкликами до справедливости, чи політичними торга­ ми, — в боротьбі мусить і буде здобуте наше шкільництво.

В боротьбі здобутий власний Університет на рідній землі завершить звільнення цілого західноукраїнського шкільництва і від польських дарів і від непрошеної опіки «своїх» угодових професорів.

Українська полггачна еміграція 1919—1945: Документи і матеріали.

Київ, 2008. - С. 248-250.

Звернення керівництва УНР до українського народу та еміграції

узв’язку з вбивством С.Петлюри із закликом об’єднуватися

зметою відновлення української державності

(1926 р., червня 12)

25 травня 1926 року смертю мученика загинув славний лицарь землі української Голова Директорії, Головний Отаман військ УНР Симон Пет­ люра. Не в чистому полі, не в чесному бою поліг він головою, — загинув він од зловорожої руки найманого ворогами України убивця, що підстеріг його беззбройного на вулиці світової столиці. До численних могил борців проти червоної Москви, що їх розсипано на батьківщині та на еміграції, додано нині ще могилу вождя українського народу, борця за незалежну державу українську, за волю і честь української нації. Народе український, схились низько перед славною могилою Симона Петлюри, бо він душу свою поклав за Україну, смерть прийняв за щастя твоє, за долю твою!

У тяжкий відповідальний час української історії поставлений був Си­ мон Петлюра на чолі Української Народньої Республіки. Знесилений віка­ ми поневолення та лихоліттям великої війни, український народ з напру­ женням усіх сил своїх змагався створити власну національну державу, сві­ домий того, що лише «в своїй хаті своя правда і сила, і воля». З середини провадилася творча організація Української Республіки на ґрунті народо­ правства, громадської й політичної рівності всіх громадян, охорони соці­ альних прав українського селянства й робітництва та національних прав меншостей, що здавна живуть на Україні. Закордоном, в Європі та в ціло­ му світі, так само напружено проводилась боротьба за визнання Українсь­ кої Народньої Республіки іншими державами та чинна охорона права Ук­ раїни на самостійне державне існування. А разом з тим треба було безпе­ рестанно відбиватися од віковічного ворога, що зажерливо простягав руку свою на нашу землю.

667