litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Такої ж автономії й загальної волі бажаємо ми й усім іншим націям Росії.

Прикладіть же, брати посли, свої тверді руки до зведення такого віль­ ного ладу в Росії [...] і поставите собі нерукотворний пам’ятник, бо прис­ лужитеся мужикам усіх націй Росії та й Австрії, де, власне, тепер закипіла найзавзятіша боротьба за заведення рівного виборчого права, поставленого на чергу самим урядом, і то, головно, під напором революції в Росії. [...]

Ми певні, що й між великоруськими послами знайдуться щирі прихиль­ ники справжньої волі, зокрема й децентралізації національної. 1 тут ми мусимо ще раз обернутися з гарячим проханням, особливо до вас, селян, між великоруськими послами. Брати! Дайте доказ, що ви та й репрезенто­ вані вами маси великоруського селянства не те, що великоруські пани-чи- новники! Пошануйте права рідної мови мужиків усіх інших націй Росії, бо від сього залежить просвіта тих мужиків, а значить, і мужицька справа в усій Росії. [...]

Письмо українських селян-радикалів із Галичини та Буковини до селян-послів російської Державної Думи в Петербурзі.

Львів, 1906. — С. 1—16.

Таємний циркуляр Міністра внутрішніх справ П.А.Столипіна про неможливість суміщати службу в урядових установах з належністю до політичних партій та організацій

(1906 р., вересня ЗО)

Совет Министров в заседании сего сентября преподал руководящие указания по поводу несовместимости служби в правительственних учреждениях с принадлежностью к политическим организациям противозаконного направлення.

[...] В зтих видах Вам надлежит ньіне же поставить в известность всех подведомственньїх Вам служащих по назначению и по вольному найму относительно изданного Советом распоряжения и, в случае уклонения коголибо из них от вьіполнения последнего, принимать соответственньїе мерьі, сообразно степени предоставленной Вам власти. При зтом служащие в ка­ зенних учреждениях Министерства внутренних дел, назначаемне на должности Вами или подчиненньши Вам органами власти, а также служащие по вольному найму в земских, городских и сословньїх учреждениях должньї бить за нарушение указанного распоряжения Совета Министров увольняеми немедленно от служби [...]

Что же касается до служащих по виборам в земских, городских и со­ словньїх установленнях на должностях, соединенньїх с правами государственной служби, то [...] возбуждению вопроса об удалении лиц означенной категории должна предшествовать строгая оценка поступивших в Ваше распоряжение данньїх. Внесение в подлежащее губернское присутствие одних непроверенних указаний на неблагонадежное направление того или другого служащего по виборам может повлечь за собою отказ в Вашем требовании и поставить правительственную власть в несоответственное ее достоинству

498

Ро з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

иполномочиям положение. Позтому прежде принятия указанньїх мер и в виду значительного числа служащих в городских и общественньїх установ­ леннях лиц, известньїх в данной местности своими оппозиционньїми и даже радикальньїми убеждениями, Вам надлежит предварительно собрать такой материал, которий, хотя и не давал бьі оснований к уголовной ответствеиности данного лица, но свидетельствовал бьі с несомненностью о том, что оио в своей активной деятельности проявляет противоправительственное направление и принадлежит к одной из организаций, упомянутьіх в циркуляре Совета Министров. [...]

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 4: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 849-851.

Зобвинувального акта

всправі про повстання 21-го саперного батальйону

(1907 р., червень)

4-го июня 1907 года в двенадцатом часу ночи в лагерях 21-го саперного батальона, расположешшх под гор. Києвом, часть нижних чинов 1-й ротьі, бьістро поднявшись с постелей и одев мундирьі или темньїе рубахи и фуражки, без чехлов забрали ружья и стали строиться; в то же время некоторне нижние чиньї той же ротьі ворвались в цейхгауз и силою отняли у помощника каптенармуса Гольника хранившиеся там патронн, которьіе и бьіли разобраньї нижними чинами 1-й ротьі.

Вслед за 1-й ротой поднялась 2-я военно-телеграфная рота; нижние чиньї ее, при участии руководителей восстания, вооружились, вторглись в свои цейхгаузи и силою или угрозою забрали патрони.

Вслед за тем началась беспорядочная стрельба в лагере отчасти по офицерским баракам 21-го саперного батальона, отчасти вверх и по на­ правленню левого фланга общего расположения 3-й саперной бригади, перпендикулярно к лагерю трех упомянутнх рот 21-го саперного батальона. Офицерн зтих рот отсутствовали и никаких мер к подавлению начавшегося мятежа принято не било; лишь во 2-й роте командир ее сделал в тот день распоряжение о раздаче патронов наиболее належним людям, но распоряжение зто фельдфебель Льісак внполнить не успел и, при попнтке охранить цейхгауз от разграбления, сам бьіл обращен в бегство ударом прик­ лада. В несколько минут лагерь трех рот 21-го саперного батальона оказался во власти бунтовщиков. В 3-й роте, расположенной на правом фланге общего лагеря, подпоручик Александров собирался оказать противодействие бунту, послав будить людей и сообщив о происходящем ротному ко­ мандиру, но, прежде чем рота успела вистроиться и получить патрони, явились бунтовщики и захватали цейхгауз, при зтом фельдфебель 3-й роти Овсянников, защищая цейхгауз, вступил в борьбу с одним из главньїх деятелей восстания — єфрейтором 1-й роти Швецовим, но, не получив помощи от людей .своей роти, избит бьіл прикладами и виброшен из барака; после зтого нижние чини 3-й роти частью разбежались, частью присоединились к бунтовщикам. Вскоре в 3-ю роту прибил ротний ее командир

499

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

штабс-капитан Акулов, которьій остановился сзади бараков и несколько раз крикнул: «3-я рота ко мне». Последовавшим затем вмстрелом из-за внступа барака штабс-капитан Акулов бьіл убит наповал. Восставшие нижние чинм 21-го саперного батальона вбежали в соседние бараки 4-й и 1-й рот 14-го саперного батальона, убеждая людей зтих рот присоединиться к ним, но в 4-й роте уже бьіл налицо ротний ее командир, капитан Шабанов, и рота, не примкнув к мятежникам, построилась по команде капитана Шабанова и бьіла им уведена вниз, к цейхгаузу, для получения патронов.

Не присоединилась к бунтовщикам и 1-я рота 14-го саперного ба­ тальона, которая вначале после прихода бунтовщиков разбежалась по дру­ гим баракам, а затем, по приказанию офицера, вьістроилась в своем бараке, ожидая раздачи патронов. На виручку 1-й роте 14 саперного батальона бьіла двинута строєм к передней линейке 4-я рота того же батальона, но вьістрельї мятежников, ранивших 4 нижних чинов зтой ротьі, заставили ее разбежаться; после того, 4-я рота снова собралась и вистроилась сзади лагеря. В зто время мятежники, убедившись, что им не удастся визвать общее восстание, стали разбегаться по баракам и из лагерей.

Между тем, роти соседнего 5-го саперного батальона били уже вьістроени, и командиром его, полковником Вербицким, сделаньї соответствующие распоряжения для прекращения беспорядков. Когда полковник Вербицкий находился при второй роте своего батальона, туда подошли два бунтовщика с приглашением роте присоединиться к ним; в зтот момент один из рядових 2-й роти 5-го саперного батальона, вискочив из строя, закричал: «Товарищи! Неужели мьі видадим?», но бьіл тут же схвачен и арестован. Тем временем толпа нижних чинов 21-го саперного батальона отправилась к центру лагерного расположения с возгласами, приглашая построенние роти присоединиться к ним, но окрик полковника Вербицкого и угроза его стрелять заставили толпу зту обратиться в бегство; когда после троєкратного сигнала последовал залп военно-телеграфной ротьі 5-го саперного батальона, — на плацу не осталось никого из мятежников, и все беспорядки оказались подавленньїми.

Революція 1905—1907 років на Україні: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1949. - С. 443-445.

Програма Української трудової громади в II Державній думі

(1907 р.)

Порішивши одцілитися в самостійну парламентську українську громаду і повиходити для цього з инших фракцій, до котрих ми попереду належа­ ли, ми добре розуміли, який це важкий вчинок, і уважаємо потрібним, щоб не було ніякого непорозуміння, прилюдно висловити ті причини, з яких це сталося.

Російська імперія, як відомо, виникла з Московського царства, котре витворилось більш менш насильним прєднанням сусідніх держав і земель. Вона поширилась і зміцніла теж через подібні захвати як в Європі так і в

500

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Азії, — і тепер складається з багатьох ріжних частин, що иноді держаться купи лише оружною силою і дуже боляче відчувають, що вони підлеглі па­ нуючому великоруському народові і його центральному правительству. Во­ ни тим глибше почувають свою підлеглість, що як тільки котра з цих невеликоруських частин спробує хоч трохи оберегти свої національні осібности, то на це вже правительство дивиться, як на політичний сепаратизм (бажання одділитися), котрий згрожує цілості і єдности російської держави.

Тепер, коли Російська імперія зробилась конституційною державою і коли її основні закони (статьї 72—81) забезпечують усім російським громодянам, не розбіраючи нації та віри, вільний розвиток, ми не тільки не ба­ чимо в законодавчій діяльности правительства якоїсь переміни поглядів на права невеликоруських народів, але в газетах, близьких до уряду, чуєм ста­ рі обвинувачення в політичнім сепаратизмі, — і цим обвинуваченням, як видно, співчивають і деякі з політичних партій, що виробились в Думі.

Між тим політичне одділення од Росії кого-небудь з її безправних на­ родів, — так само й України, — ми признаємо за неможливе і небажене.

Не кажучи вже про те, що таке одділення порушить загальну політичну рівновагу Європи, що воно може викликати чужоземне втручання і закін­ читись новим поневоленням народів, що шукають волі, — це політичне од­ ділення, щоб його здійснити і забезпечити на далі незалежність і силу но­ вої держави, вимагало б такого напруження економічних сил, якого така держава не змогла б витримати. Далі, коли б такій державі і посчастило, вона конечно мусіла б підпасти під економічну і політичну залеглість од дужчих сусідів, так, як це ми тепер бачимо у Руминів, Болгар, Сербів, Чор­ ногорців і т. и. З другого ж боку, народи, що складають сучасну Россію, за сотні літ спільного житя дуже багато внесли в загально-державний культур­ ний і матеріальний капитал — і не можуть зректись од нього. Не витворю­ вати нові держави по старим зразком повинні тепер поневолені народи Ро­ сії; вони повинні йти до такого перероблення російської держави, як вже там вона не склалась, — щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі.

Отже, ми не признаємо ні можливим, ні бажаним порушення цілості і єдності Російської держави, а навпаки бачимо в тій цілости і єдности ко­ нечну умову сили для забезпечення будуччини всіх народів Росії, — і про це заявляємо зовсім певно і рішуче.

Але ця цілість та єдність російської держави буде міцна і непорушна лише тоді, як народи, що складають Росію, будуть звязані між собою не військовою силою і централізацією урядування, а через справжню спіль­ ність інтересів, котру всі будуть признавати. Вживання трохи не всіх еко­ номічних і політичних сил держави на те, щоб удержати слухняними всі її ріжні частини і щоб піддержати адміністративну централізацію, вже приве­ ло до того, що добробут люду і навіть зовнішню безпечність краю тепер не можна уважати за певні.

Один тільки єсть вихід з цього становища. По нашому глибокому пере­ конанню, — цб рішуча і конечна переробка державного урядування на на­ ціональну і територіальну (краєву) автономію всіх країн Російської Імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоурядування.

501

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Через те, маючи на увазі, що жодна з політичних партій Державної Ду­ ми не виставила досі питання про краєву автономію в усій повноті і для всіх недержавних народів Росії, а в тім і для нашого рідного краю — Украї­ ни, ми ставимо своєю особливою метою досягнути цього не резолюціями чи політичними програмами, а міцними державними установами; для цьо­ го, а також і для оборони всіх окремих інтересів України в загальнім зако­ нодавстві, ми — рішили з’єднатись в одну українську парламентську гро­ маду, повиходивши для того з партій, до котрих ми досі належали.

Українська сусшльно-полгппна думка в 20 столітті: Документи і матеріали: В 3 т. Т. 1.

Мюнхен, 1983. — С. 160—161.

З листа В.Г.Короленка до Х.Д.Алчевської (1908 р., травня 20)

[-]

Певним напрямкам українського руху я щиро співчуваю і, звичайно, да­ лекий від того, щоб усю сучасну українську літературу звинувачувати в нена­ висницькому націоналізмі або приписувати їй огулом історичний роман­ тизм. Мені тільки здаються дивними постійні скарги на російську літерату­ ру, яка «мало співчуває» [...] Такі речі, як широке співчуття, не вимагають, а беруться, і не скаргами та скиглінням, а яскравою і сильною роботою в своєму напрямку. Смішні також зазіхання на особистість і душу «росій­ ських» письменників, прізвища яких закінчуються на енко. Це — щось схо­ же на те, що було з приволзькими татарами: вважаєшся за списками право­ славним — молись нашому богові, називаєшся енком — давай сюди душу! Недавно в «Раді» була стаття, викликана моєю «Історією сучасника». Напи­ сано цілком літературно, без вилазок певного тону, але все ж автор говорить про якесь «відречення від національності», до того ж «в сторону найменшого опору». Це значить, що автор читав «Історію» і не захотів побачити головно­ го: три племінні почуття паралізували одно одне і кінець кінцем не було жодного. Потім прийшла російська література і взяла ростущу душу собі. Чим? Великоросіянством? Яка дурнихи! Ні, — саме тим, що приваблювало в 70-х роках юні кадри і кавказької і української молоді в загальноросійський рух: широкою демократичністю, відсутністю націоналізму, широкими фор­ мулами свободи. «Сторона найменшого опору» для мене особисто виявилася лише Вяткою, Перм’ю, Якутською областю (за відмову присягати тому «ве­ ликоруському» порядку, який однаково гнітив українця, кавказця, костромича і поляка). Але для інших, уже найчистіших українців, як Лизогуби, Лозинські, Попки — «сторона найменшого опору» виявилася шибеницею або каторгою. В тому-то й річ, що це питання ширше, аніж суто літературне. Річ не в тому, чому деякі енки пишуть по-російському. Інакше не вміють, —от і все. А от питання: чому ціле покоління йшло в загальноросійський рух, який вимагав простору і давав його молодій самовідданості без національноплемінних рамок, які тому й заперечувались.

Ну, та це питання, про яке в короткому листі не висловишся.

Історія української культури: Збірник матеріалів і документів. Київ, 2000. - С. 239-240.

502

Ро з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

Звиступів українських послів в Австрійському парламенті при обговоренні українсько-польської справи

(1908 p., травня 20—26)

П р о м о в а п о с л а тов . Я ц к а О с т а п ч у к а

Ходить тут, мої панове, безперечно о дуже важну справу, о справу ве­ лику і наглу. Ходить о нещасні відносини в краю, заселенім через два на­ роди, котрі ніби доля на те звела до купи, аби був доказ, що жити в незгоді і бити ся — можуть і так близькі собі народи, якими є Поляки та Українці.

Видко, що на такий стан польсько-українських відносин в краю скла­ дають ся певні причини.

Ніхто нині не може сумнівати ся в тім, що в першім ряді за лихо, яке в Галичині коїть ся, за порядок, який тут панує — винна є і відвічати повин­ на польська шляхта, в якої руках находить ся ціла судьба нашого краю. Не буду широко говорити про господарку польської шляхти. Се значилоби по­ вторяти те, що нині добре кождий знає, що особливо знає всякий, хто ін­ тересує ся публичними справами нашої держави. Впрочім не якісь там чу­ жі, але таки якраз польські історики, ба навіть такі, що то шляхту люблять, її славословлять, — осуджують її остро за її гуляще бурливе житє, — за її варварське поведене з бідним, поневоленим, спокійним народом. Прочи­ тайте історію Польщі новозаіменового намісника Бобжинського, або ще ліпше, читайте ви історію иншого польського історика, Лозінського «Prawem і lewem» — «Правом і безправєм», — а переконаєте ся, що та шляхта своєю деморалізацією і здичинєм накликала на себе гнів найспокійнійших, народних мас. Не диво отже, що Лозінський в своїй історії ка­ же: «cnota Polaków leży poza Polakami». Лозінський очевидно помиляє ся тут, бо прецінь трудно брати на рахунок цілого польського народу те, що робила шляхта. Працюючий народ польський, хлоп польський був спокій­ ним і нікому нічого не винен, ба навіть тим самим кулаком був битий і ти­ ми самими ногами доптаний, що український хлоп. Як доказ на те згадаю лиш тарнівську різню, коли то польські хлопи вирізали 1846 р. чотири ти­ сячі панів в Тарнові.

Коротко кажучи: тяжке і невиносиме було житє навіть для польських людових мас за часів Польщі, але тим тяжше і тим гірше приходило ся жи­ ти тоді українському народови. Народні пісні і оповідання українського народу є переповнені терпінєм і болями, які наш бідний нарід цілі столітя мусів зносити від своїх душегубів. Память таких народних тиранів, як Стадницкі, як Потоцкі, або як їх звуть серед люду, Каньовскі як Вишневецкі і другі — ніколи не загине серед люду.

Не диво отже, що український народ часто зривав ся проти своїх гно­ бителів, аби

видертися з їх пазурів.

І ось власне через ті пориви, і через те, що наш народ бажав для себе волі, або бодай трохи ліпших умов житя, називає польський писатель Сєнкевич, а з Сєнкевичом всі названі і неназвані вшехполяки тай наші питомі

503

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

царофіли — кождого сьвідомого Русина-Українця, гайдамакою, простим розбишакою, хотяй всі ті панове повинні знати, а певно знають, що ті на­ родні пориви — повстаня нераз вибухали зі страшною непогамованою си­ лою і потягали за собою всьо, що було живе та хотіло жити.

Та мігби може хтось сказати, що ті старі-дикі часи давно минули ся, тай, що тепер у нас цілком инакше, — зовсім добре.

Заявляю і підчеркує отеє:

Ті порядки які у нас в Галичині панують — є ніби продовженєм тих порядків, які панували в нашім краю і загалом в цілій колишній Польщі ще тоді, як то шаліюча польська шляхта гуляла — брикала і тим свою бать­ ківщину виряджала на загибель. Польські шляхтичі самі знають найліп­ ше, яка вина спадає на них за їх діла. Нехай буря шаліє довкола нас, ми сего не боімо ся, бо маємо безпечний дах над головою — казав перед трома роками в галицькім соймі один з тодішних провідників галицької шлях­ ти ґр. Войтек Дідушицький, котрого шляхта посадила відтак на міністеріяльне крісло, аби могла бути ще безпечнійшою.

Тай люди в широкім світі нераз гостро картали ті наші галицькі поряд­ ки. Тай між тою правлячою клікою сидять люди, які не в силі спокійно дивити ся на те, що їх товариші виробляють та нераз говорять, що то не веде до добра. [...]

П р о м о в а п о с л а тов . Г н а т а Д а ш и н с ь к о г о

Жалоби Українців, які від цілих десятиліть, чуємо в палаті, підносять ся з новою силою. Чи Палата матиме моральну силу, чи зможе показати по­ літичну розвагу, щоб супроти сих жалоб заняти належне становиско?! Чи Палата виявить сильну волю, щоб рани Галичини вилічити, приготовити господарські, політичні, адміністраційні і культурні реформи та завести мир, про який граф Дзєдушицький з піднесеними руками ревно молив, чи сторонництва більшости та їх правительство схотять приняти ту саму позу парляментарного зблязованя, певного рода парляментарного кретинізму, як дотепер?! Ходить тут о четверту часть держави, о вісім міліонів людности, о два народи, о великий граничний край — ходить о важну справу. Та­ кож те, про що вчера сказав міністер внутрішних справ, звучить як легковаженє. Ніхто не може опертись вражіню, що

морд з 12. цьвітня

надав сій діскусії трагічну вагу, ніхто не може мовчанєм поминути сего факту; становиско Поляків до Українців перед 12. цьвітня було б може зов­ сім иньше як тепер. Маю щире бажане, щоб пролита кров намісника не тіль­ ки у сторонництв, що взаїмно поборюють ся, але також у правительства викликала непохитну волю прямованя до щирого миру та реформ. Прави­ тельство не зможе ніколи скинути з себе вини перед судом історії за те, що богато, богато завинило на поли адміністрації. Правительство не зможе од­ наково і дальше збувати сю справу кількома байдужними словами; бож ко­ ли не нині, то прецінь завтра буде мусіло бачити поважну задачу у тім, щоб політичні відносини в Галичині инакше перетворити. Ні один рік не ми­ нає, в якім не булоб чути про масові жалоби до правительства, що прямо

504

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

кричать о ратунок. Як заховались однак до тепер провідники правительства супроти сих жалоб? Усі мали однаково заткані уха та однаково камінне серце. Одні були безличні, другі облудні, а вислід усе був той самий: слуш­ ність мала все пануюча кліка меньшости, слушність мав усе намісник, його урядники аж до найнисшого жандарма; великі народні партії висьмівано. Чи однак у сім краю настане мир, наколи президент міністрів, що веде

політику мов струсь,

відкине ті тяжкі обжалуваня, чи братовбійча борба шалітиме опісля даль­ ше? Звісно, що пануюче лихо не можна з нині на завтра усунути, але правительство хай раз скаже, що має до сього охоту. На нічо не придасть ся, наколи Палата нині з сьої цілої справи сіном викрутить ся. Власне с о ц і а ­ л ь н і демократи, які в с и х т я ж к и х часах є одинокою партією, яка проти шо­ вінізму збудувала сильні тами, яка не далась одурити народною ненавистію, власне соціял-демократична партія має право іменем працюючих кляс обох народів поставити се запитане: Що хочете зробити, щоб в Галичині впровадити иньші відносини?

Не легкою річею було відперти шовінізм з обох сторін, бо маємо в Га­ личині до роботи з пресою, якої жовтість сьвідчить про правдиву жовтачку. В послідних тижднях соціял-демократи були формально виставлені на по­ зорище, тому, що не хотіли помагати шовіністам вити. Коли однак колись історія скаже своє слово про сі часи, буде мусіла тоді сказати, що соціялдемократія була одинокою що у неї зневажена людськість могла знайти охорону, наколи у иньших сторонництв охорони не могла знайти [...]

П р о м о в а п о с л а т о в. С е м е н а В і т и к а .

[...] Пан Гломбіньский і граф Дідушицкий представили Галичину як

правдивий рай.

В дійсности серце народу наповнене розпукою. Відносини економіч­ ні такі самі як за панщизняних, середновічних часів. Буржуазія виявляє страшний шовінізм. Овочем шляхоцької господарки є ненастанна пролєтаризація хлопів. Перед 15 роками мав хлоп пересічно ЗО моргів ґрунту, нині ледво 3 (Слухайте!), а чверть міліона хлопів не має зовсім нічого, або хиба пів морга. Знесене панщини окупив галицький нарід великими тягарами. Наслідком шахрайства при закладаню ґрунтових книг хлопи платять подат­ ки за шляхту. Шляхта платить 19 процент податку, то є 2 міліони 800 тисяч корон, а решту то є 81 процент, себто 12 міліонів 400 тисяч корон, платить проче населене. Цікава річ, що в Галичині платить ся пів міліона, корон за мита, коли всі инші коронні краї в Австрї платять разом тільки 26 міліонів. Галицький хлоп не має лісів, ні пасовиск. Майже нема села, де би не за­ стрілено селянина за оборону зрабованого йому ліса. Через недостачу лісів і пасовиск неможливий новочасний поступ в господарці. Рільні робітники жиють в подібних умовах, як за панщизняних часів. Дідич має дійсно пра­ во тілесних кар. Ціле соймове законодавство змагає тільки до задержаня сих відносин. Розділене меліораційного фонду виходить по більшій части тільки на користь дідичів. Навіть дороги і зелізниці будовані є так, щоби в

505

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

першій лінії приносили вигоду шляхті, а не загалови населеня; тому краєві зелізниці мають дефіцити. Ухвалений минувшого року ловецький закон не ввійшов в житє. Вправді той закон містить тільки незначні користи для се­ лян? Все те є причиною еміграції. Більше як 50.000 людий опускає щорічно Галичину [...]

Українсько-польська справа в австрійськім парламенті. Промови: послів тт. Яцка Остапчука, Гната Латинського і Семена Вітика при галицькій дебаті в австрійськім парляменті (20-26 мая 1908 p.).

Львів, 1908. - С. 41-43.

З промови Г.І.Петровського

на засіданні IV Державної думи з національного питання (1913 p., червень)

[...] У Росії великоросів всього 43 %. Це значить менше половини насе­ лення, а тим часом усю решту Росії визнано інородницькою. Таким чином, більшість населення в Росії не має права і можливості говорити рідною мовою і зазнає безконечного насильства і гніту.

Тепер нашому великоруському націоналізмові і поміщицькому патріо­ тизмові нема, здається, рівних в Європі, і не тільки в Європі, але навіть в Азії. В усьому світі не знайти нічого гіршого, нічого ганебнішого за те, що витворяють у нас над пригнобленими народностями. [...]

Переслідуються особливо слов’янські нації, білоруси, українці і поляки [...] Чорносотенці та їхні лакеї називають Росію великою слов’янською державою, мабуть, тільки тому, що в цій великій державі практикується най­ більше гноблення слов’янських народностей. Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за таємне навчання рідної мови, — скажіть, де це ще збереглося? Де це може бути в XX віці?

Напр., таке невинне явище, як музичне товариство в Полтаві, там по­ ліцеймейстер заборонив говорити українською мовою. Директор Мирго­ родської гімназії, переглядаючи програму одного концерту, сказав, що ко­ ли буде сказано хоч одне слово на дурацькому українському діалекті, то не буде ні одного учня на цьому концерті. В Лебединській чоловічій гімназії директор теж забороняє говорити українською мовою, і, під час доведення якоїсь алгебраїчної теореми цією мовою, учневі було поставлено двійку. Можливо, ви скажете, що це дрібниця, але ви знаєте, що через ці двійки у нас в середніх навчальних закладах молодь кінчає життя самогубством.

Візьмемо офіціальні дані «Ежегодника России» за 1910 p., видані міні­ стерством внутрішніх справ, кошторис якого вам пропонують схвалити. Ці дані говорять, що в європейській Росії процент грамотного населення ста­ новить 30 % — це менше половини того, що ми маємо в найвідсталішій з європейських країн в Австрії.

Але, пп., якщо гидка і кріпосницька ганебна є взагалі російська негра­ мотність, охоронювана і насаджувана нашим урядом, то вона ще жахливі­ ша на Україні. Я взяв сім чисто українських губерній, тобто губерній, де українське населення становить 2/з всього населення. Це губернії: Пол­

506

Р о з д і л VII. Україна у воєнних та революційних потрясіннях перших десятиліть XX ст.

тавська, Подільська, Харківська, Київська, Волинська, Катеринославська, Чернігівська. І що ж виявилося? Ні в одній з цих губерній грамотність не досягає і тієї середньоросійської величини, яку я щойно навів з офіціаль­ ного щорічника. У Катеринославській губернії грамотних усього 29 % на­ селення, а потім вона спадає в дальших губерніях до 20 %. Ось точні дані з урядової статистики, взяті відносно того, до якого руйнування і здичавіння веде наш уряд слов’янські нації великої слов’янської держави [...]

Історія України: Джерельний літопис.

Київ, 2008. - С. 350-352.

Таємне донесення полтавського іубернатора Міністру внутрішніх справ про український рух і заходи боротьби з ним (1914 р., лютого 4)

Доношу ВАШЕМУ ВЬІСОКОПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВУ, что украинское движение, в основу которого положена идея образования автономной Украиньї под скипетром Габсбургской династии, принимает за последнее время широкие размерьі. Роль австрийского правительства в зтом движении заключается в обещаниях в будущем, при чем зти постоянньїе намеки на исполнение зтих обещаний служат достаточно надежньїм средством для возбуждения зтого движения и не только не позволяют ему заглохнуть, но

идают ему возможность развиваться все более и более. Ударьі зтой пропагандьі направленьї между прочим на народную начальную школу, где в ли­ це большинства учащего персонала встречается наиболее благодарная почва для восприятия (подготовки) идей украинского движения и постепенной подготовки молодежи к усвоению понятия о полной обособленности малоруссов от великоруссов. Учащий персонал старается на первьіх же по­ рах обучения вести последнее на малорусском язьіке и по возможности продолжать его и в течении всего курса. Не смотря на категорическое требование инспекторов вести обучение только на русском язьіке учителя уклоняются от зтого при всяком удобном случае и приводят постоянно одну

иту же отговорку, заключающуюся в том, что язьік малорусский єсть их родной язьік, что только на зтом наречии дети бьістро усваивают предмет преподавания и что нет никакой бедьі в том, что параллельно с русским язьїком даются обьяснения на малорусском, ибо поступающие в школу де­ ти у себя дома все таки говорят и будут говорить с родителями по малорусски. Замечается такое явление: в школе где учитель малоросе — русский язьік прививается с трудом, там же где учитель великорусе — учащиеся гораздо лучше говорят по русски. Явление зто нельзя признать общим для

всех решительно школ, но что оно усматривается в значительной их части и при том в особенности в некотормх уездах, то в зтом нет сомнения. В одном из уездов, а именно в Лохвицком, представители украинских стремлений уже определенно вьісказались по зтому вопросу следующим обра­ зом: 6 Декабря 1913 года в городе Лохвице на общем собрании Общества Взаимопомощи учителей вьінесена бьіла единогласно участвовавшими на собрании 69 членами его резолюция о необходимости преподавания в на-

507